Визначення девіантної поведінки. Цілі її використання в рекламі

1.2 Визначення девіантної поведінки. Цілі її використання в рекламі

Девіантна поведінка — здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки в тому або іншому співтоваристві. До основних видів девіантної поведінки відносяться перш за все злочинність, алкоголізм і наркоманія, а також самогубства, проституція. Вірогідність девіацій поведінки істотно зростає при ослабінні нормативного контролю, що відбувається на рівні соціуму. Перш за все виникає тоді, коли цінності, що суспільно приймаються і задаються, не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства. До такої поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність) [8].

Логічно передбачити, що нормальне, тверезомисляче суспільство уникатиме зайвої демонстрації, нагадування про таку форму поведінки. Але виходячи з глобалістського проекту західної цивілізації ми можемо спостерігати абсолютно протилежну картину. Глобалізм вважає, що ресурси планети обмежені, а людей надто багато. Тому їх необхідно «скоротити», по можливості, не удаючись до відвертого насильства [2]. Адже здійснюючи геноцид всього людства необхідно зберігати обличчя дійсних добродійників, що піклувалися про демократію і гуманізм. Саме тут стає в нагоді реклама девіацій.

Особа, що відбулася, з вищою освітою, професійними досягненнями, орієнтована на моральні високі цінності і ідеали, не піддасться такій пропаганді, не зрадить своїм принципам. Але як же тоді пояснити той факт, що більшість наркоманів – це діти з багатих і благополучних сімей, а алкоголіками частенько стають люди з вищою освітою?

У цьому і полягає сила реклами і інших засобів масової інформації: не важливо ким ти був учора, сьогодні ми з тебе зробимо «потрібного» нам, «зручну» для нас «істоту», якою легко управляти і маніпулювати.

Під таку категорію людей підпадаю діти і підлітки з їх слабкою, нестійкою психікою. І в результаті ми отримуємо обдурену молодь, частина якої піде по кривій доріжці, і їх можна буде посадити у в'язницю [2], відправити до армії, зробити на них революцію. Реклама спиртних і енергетичних напоїв, тютюнових виробів, сексуально-еротичні стосунків з її завидною частотою появи перед очима потенційних споживачів практично зомбує на їх придбання, а якщо з'єднати рекламний чинник з бажанням дитини скоріше стати дорослим, то реклама стає двигуном не лише торгівлі, але і розкладаючим засобом несталої дитячої психіки [6].

Інша частина населення могла б спокійно жити, виховувати дітей. Але оскільки дітородіння на глобалістському світі слід обмежувати, статеві збочення зводяться в ранг норми і всіляко вихваляються, аби «основний інстинкт» задовольнявся без «небажаної» вагітності. Ну а третя група людей звикла сидіти з відкритим ротом перед екраном і сліпо довірятиме телеавторитетам. Такими людьми, природно, дуже легко управляти.

Для глобалістського проекту поважно сформувати у молоді і комплекс невдах. Інакше кому збувати наркотики, алкоголь, сигарети. Невдаха невдоволений життям, схильний впадати в депресію. А йому послужливо підсовують «ліки»: наркотики, випивку, секс і так далі. І дійсно, вони дозволяють на якийсь час здригнутися. Правда, потім депресія накотить з новою силою, але можна буде прийняти нову дозу – і знову стрепенутися [2].

З вище сказаного видно, що мета використання девіацій в рекламі, як одного з сучасних потужних засобів впливу на свідомість молоді, - це формування у дітей і підлітків різного роду комплексів, які сприяють нав'язуванню зручних для глобалістів форм поведінки і мислення.

1.3 Теорія ризику гедонізму

Виходячи зі сказаного, виникає питання: чому молодь приваблює смерть, насильство, груба поведінка?

Доктор психологічних наук, професор Л.Н. Матвєєва з МГУ проводила такий дослід: молодим людям при перегляді різних фільмів давали в руки датчики з проханням в особливо цікаві моменти натискувати на кнопку. Результат уразив. Глядачам було однаково цікаво дивитися і на щось прекрасне, і на щось жахливе. Скажімо, на героя, що переміг, який забрався на високу скелю і милується прекрасною панорамою. І на видовище кривавої страти. І те, і інше лоскотало нерви.

Коли така стимуляція стає звичною, людина не може без неї обходитися. Життя без гострих відчуттів здається їй прісним. А з іншого боку, вона тепер сприймає лише таку жорстку стимуляцію, будучи нездібною розібратися в тонших відчуттях. Тому стимулювання жорсткими стимул-реакціями сексу, насильства, відрази або садизму стає для неї нормою. Все інше вже за порогом її сприйняття [2].

Це пояснює теорія ризику гедонізму, де аналізується прагнення отримувати задоволення від гострих відчуттів. Сам по собі феномен відомий давно. Як вишукано висловився О.С.Пушкін: «Все, все, що загибеллю загрожує, для серця смертного таїть непояснені насолоди».

Вивчаючи феномени поведінки гедонізму в сучасній масовій і молодіжній культурі, куди можна віднести і рекламу, психологи і терапевти прийшли до виводу, що існують дві основні форми ризику: це, по-перше, загроза життю, фізичній цілісності організму і, по-друге, загроза самооцінці, особистій цілісності. Чергування максимальної напруги і радості позбавлення породжує надсильні емоції, які, строго кажучи, безумовно рефлекторні і володіють здатністю пригнічувати всі інші відчуття і види діяльності. Психологічні дослідження показують, що отримати «гострі відчуття» можна не лише в реальному житті, ризикуючи особисто, беручи участь у такій ситуації, але і навіть спостерігаючи за тим, як піддаються небезпеці або гинуть інші, сидячи перед своїм екраном.

Є підстави вважати, що прагнення ЗМІ і реклами зокрема до показу усе більш відвертих і страхітливих сцен насильства, жорстокості, мук і горя – ескалація жорстокості, що констатується дослідниками, в масовій комунікації – є спробою експлуатації безумовно рефлекторних механізмів ризику гедонізму. Небезпечне, страхітливе, екстраординарне завжди привертає увагу людини, як би вона сама не ставилася до предмету зображення, достовірності джерела повідомлення, естетичним і етичним достоїнствам зображення і так далі. Є лише одне обмеження у використанні механізму ризику гедонізму: швидке притуплювання чутливості, підвищення толерантності до надсильних дій аж до бездушності. Тому спостерігається постійний дрейф до усе більш сильних і безпосередньо діючих подразників таких як секс, насильство, смерть, приниження особистості [3; 48-49].

Відомий соціолог і публіцист Сергій Кара-Мурза вважає, що в основі даної проблеми лежить фрейдистська теорія. Згідно з нею в підсвідомості людини існують руйнівні комплекси Танатоса і Ероса, пов'язані з прагненням до насильства і сексу. Вони пригнічені культурою. Фахівці з реклами, прибічники фрейдизму, вважають, що видовище смерті збуджує інтерес і увагу глядачів. Якщо давити на ці комплекси, знімається психологічний захист, людина легко сприймає всяку інформацію. Маніпуляція образом смерті руйнує культуру. Тому на видовища, пов'язані з насильством і сексом, в будь-якому суспільстві, навіть у дикунів, завжди накладалося табу. Мистецтво їх передає умовно. У того ж Шекспіра гори трупів в трагедіях. Але вони не спричиняють руйнівної дії, оскільки піднесені в умовній, високохудожній формі. Режисер, який хоче слідувати Шекспірові, не буде натуралізувати вбивство.

Людина відрізняється від тварини тим, що у неї з'явилася моральність. З її допомогою вона пригнічує багато проявів своїх інстинктів. Є речі, які можна показувати на людях, лише обмеживши рамками певного ритуалу. Наприклад, похорони. Коли реклама показує небіжчика поза цими ритуалами, це руйнівне видовище. А людина з підірваною мораллю легко керована.

Здійснюють це люди з високою, академічною культурою, які виконують певні соціальні, політичні, культурні програми формування підлітків, дітей, взагалі людини — формування в певному культурному типові. Реклама як і будь-яке виробництво, виконує замовлення [7].