Навигация
Реферат
«Екологія й економіка»
Найбільш загальний філософський зміст, що відповідає сучасному широкому розумінню екології як області знань, складається в розгляді й розкритті закономірностей розвитку якесь сукупності організмів, предметів, компонентів співтовариств і співтовариств у взаємодіях у системах біогеоценозів, нообиогеоценозов, біосфері з погляду суб'єкта або об'єкта (як правило, живого або за участю живого), прийнятого за центральний у цій системі. Розглянутим об'єктом може бути й промислове підприємство, галузь народного господарства або людська діяльність у цілому на Землі.
У цей час бурхливо розвивається экологизация різних дисциплін, під якою розуміється процес неухильного й послідовного впровадження систем технологічних, управлінських і інших рішень, що дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов поряд з поліпшенням або хоча б збереженням якості природного середовища (або взагалі середовища життя) на локальному, регіональному й глобальному рівнях. Існує поняття й экологизации технологій виробництва, суть якого складається в застосуванні заходів щодо запобігання негативного впливу на природне середовище. Здійснення экологизации технологій виробляється розробкою набруднити технологій або технологічних ланцюгів, що дають на виході мінімум шкідливих викидів. Широким фронтом у цей час ведуться дослідження із установлення меж припустимих навантажень на природне середовище й розробці комплексних шляхів подолання виникаючих об'єктивних лімітів у природокористуванні. Це також ставиться не до екології, а до эконологии - наукової дисципліни, що досліджує “эконэкол”. Эконэкол (економіка + екологія) - позначення сукупності явищ, що включають суспільство як соціально-економічне ціле (але насамперед економіку й технологію) і природні ресурси, що перебувають у взаєминах позитивного зворотного зв'язку при нераціональному природокористуванні. Як приклад можна привести швидкий розвиток економіки в регіоні при наявності більших ресурсів середовища й гарних загальних екологічних умов, і навпаки, технологічно швидкий розвиток економіки без обліку екологічних обмежень приводить потім до змушеного застою в економіці.
У цей час багато галузей екології мають яскраво виражену практичну спрямованість і мають велике значення для розвитку різних галузей народного господарства. У зв'язку із цим з'явилися нові науково-практичні дисципліни на стику екології й сфери практичної діяльності людини: прикладна екологія, покликана оптимізувати взаємини людини з біосферою, інженерна екологія, що вивчає взаємодію суспільства із природним середовищем у процесі суспільного виробництва, і ін.
У цей час багато інженерних дисциплін намагаються замкнути в рамках свого виробництва й бачать своє завдання тільки в розробці замкнутих, безвідхідних і інших "екологічно чистих" технологій, що дозволяють зменшити свій шкідливий вплив на природне середовище. Але завдання про раціональну взаємодію виробництва із природою подібним шляхом повністю не вирішити, тому що в цьому випадку один з компонентів системи - природа - виключається з розгляду. Вивчення процесу суспільного виробництва з навколишнім середовищем вимагає застосування як інженерних методів, так і екологічних, що привело до розвитку нового наукового напрямку на стику технічних, природних і соціальних наук, називаного інженерною екологією.
Особливістю енергетичного виробництва є безпосередній вплив на природне середовище в процесі витягу палива і його спалювань, причому зміни, що відбуваються, природних компонентів є досить наочними. Природно-промислові системи залежно від прийнятих якісних і кількісних параметрів технологічних процесів відрізняються друг від друга за структурою, функціонуванню й характеру взаємодії із природним середовищем. У дійсності навіть однакові по якісних і кількісних параметрах технологічних процесів природно-промислові системи відрізняються друг від друга неповторністю екологічних умов, що приводить до різних взаємодій виробництва з навколишньою його природним середовищем. Тому предметом дослідження в інженерній екології є взаємодія технологічних і природних процесів у природно-промислових системах.
Природоохоронне законодавство встановлює юридичні (правові) норми й правила, а також уводить відповідальність за їхнє порушення в області охорони природної й навколишньої людини середовища. Природоохоронне законодавство містить у собі правову охорону природних (природних) ресурсів, природних охоронюваних територій, природного навколишнього середовища міст (населених місць), приміських зон, зелених зон, курортів, а також природоохоронні міжнародно-правові аспекти.
Законодавчі акти про охорону природної й навколишньої людини середовища включають міжнародні або урядові рішення (конвенції, угоди, пакти, закони, постанови), рішення місцевих органів державної влади, відомчі інструкції й т.п., що регулюють правові взаємини або встановлюють обмеження в області охорони природного середовища, що оточує людини.
Наслідку порушень природних явищ переходять границі окремих держав і вимагають міжнародних зусиль в охороні не тільки окремих экосистем (лісів, водойм, боліт і т.п.), але й всієї біосфери в цілому. Всі держави випробовують занепокоєння за долю біосфери й подальше існування людства. В 1971 році ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки й культури), до складу якої входить більшість країн, прийняла Міжнародну біологічну програму "Людин і біосфера", що вивчає зміни біосфери і її ресурсів під впливом людини. Ці важливі для доль людства проблеми можуть бути вирішені тільки шляхом тісного міжнародного співробітництва.
Природоохоронна політика в народному господарстві проводиться, головним чином, через закони, загальні нормативні документи (ОНД), будівельні норми й правила (Снип) і ін. документи, у яких інженерно-технічні рішення вв'язані з екологічним нормативом. Екологічний норматив передбачає обов'язкові умови збереження структури й функцій экосистемы (від елементарного біогеоценозу до біосфери в цілому), а також всіх екологічних компонентів, які життєво необхідні при господарській діяльності людини. Екологічний норматив визначає ступінь максимально припустимого втручання людини в экосистемы, при якій зберігаються экосистемы бажаної структури й динамічних якостей. Іншими словами, неприпустимими в господарській діяльності людини є такі впливи на природне середовище, які приводять до опустыниванию. Зазначені обмеження в господарській діяльності людини або обмеження впливів нооценозов на природне середовище визначаються бажаними для людини станами нообиогеоценоза, його соціально-біологічною витривалістю й господарськими міркуваннями. Як приклад екологічного нормативу можна привести біологічну продуктивність біогеоценозу й господарську продуктивність. Загальним екологічним нормативом для всіх экосистем є збереження їхніх динамічних якостей, насамперед надійності й стійкості.
Глобальний екологічний норматив визначає збереження біосфери планети, і в тому числі клімату Землі, у вигляді, придатному для життя людини, сприятливому для його господарювання.
Екологічні наслідки переходу від планової до ринкової економіки.
У Росії до другої половини 80-х років рішення по розвитку й розміщенню продуктивних сил приймалися практично без обліку екологічних факторів. У зв'язку із цим у країні виникла напружена екологічна обстановка, а в окремих районах і містах створилося кризове, а часом і катастрофічне положення. У ряді місць необоротна деградація навколишнього середовища зайшла настільки далеко, що вони стали непридатними для життя й господарської діяльності.
Спад виробництва в базових галузях економіки не дав помітного зниження фонового екологічного навантаження в промислових центрах, міських агломераціях. Збільшується ріст аварійності через стресові навантаження (невиплата зарплати, погроза безробіття), відтоку кваліфікованих кадрів (з районів Крайньої Півночі, зон нестабільності), труднощів з відновленням устаткування (особливо імпортного), що погіршує екологічну обстановку.
У виробництвах з гарячими технологіями, де спад економіки підвищує технологічний резерв устаткування, ріст аварійності можливий через часте використання позаштатних режимів, коли безпека визначається кваліфікацією й відповідальністю диспетчерів. Є більша ймовірність виникнення аварійних ситуацій на європейській території Росії (зокрема в Центрально-Чорноземному регіоні, у республіках Поволжя), у Сибірському регіоні в районах інтенсивного нафтогазодобування, де зношеність устаткування досягає більше 60%, що в кризовий період різко підвищує можливість великих аварій.
У структурі капітальних вкладень природоохоронні витрати (без меліорації) займають у Росії не більше 7-8 %. Використовуються вони в останні роки на 70-80 %. В 1995 р. на природоохоронні цілі асигнування в бюджеті Росії передбачені не були. Фінансування з регіональних бюджетів і позабюджетних екологічних фондів здійснюється вкрай недостатньо й часто не по прямому призначенню. На підприємствах, з метою економії йде скорочення уведення очисного встаткування, що так само позначається на підвищенні викидів. Однак в 1995 р. на складах перебувало 4,1 тис. одиниць пылеулавливающего й газоочистного встаткування, що не було затребувано.
Фінансові труднощі промислових підприємств викликають скорочення витрат за рахунок природоохоронних витрат. Росте кількість стихійних смітників у пригородах (дорожчають послуги полігонів), таємних скидань і накачувань відходів у підземні води. Скорочується рекультивація відвалів. Про зниження обсягів уведення очисних споруджень свідчить кризу з реалізацією екологічної техніки в Росії, згортання продажів біотехнологій на спеціалізованих біржах.
Такі явища, як суверенізація, автаркія (тобто політика господарського відокремлення), розриви зв'язків, подорожчання транспортування ведуть до повсюдного використання в технологічних процесах некондиційної сировини, аварійного встаткування, що приводить, як правило, до росту виробничого травматизму, професійних захворювань, промислових отруєнь. При змінах технології ймовірне підключення нових типів стоків до систем очисних споруджень, орієнтованим на інший спектр забруднювачів.
Будь-які додаткові вкладення керівники підприємств прагнуть направити у виробництво. Тому зростає розривши між виробничими потужностями й системами природоохоронної інфраструктури. В умовах становлення ринкових відносин, загальної кризи й спаду виробництва збільшуються колишні екологічні проблеми й зростають нові.
Негативний вплив на природу великих підприємств зберігається насамперед у сформованих старих баклагах промислових центрах. В умовах кризи й різкого дефіциту засобів, усе, що не витрачено, направляється безпосередньо у виробництво. І без того вкрай перевантажена інфраструктура промислових центрів (включаючи системи контролю й очищення) може просто не витримати додаткових потужностей. Сильний ріст забруднення повітря й води в промислових центрах Російської Федерації створює досить тривожну екологічну ситуацію.
Впливає на екологічну обстановку й виробництво низькоякісної продукції. В основному це характерно для підприємств легкої й харчової промисловості. Особливістю екологічного впливу цих підприємств є дисперсний вплив. При цьому екологічне навантаження не концентрується у великих промислових центрах, а переміщається в районні центри, пригороди, сільські райони.
Увага підприємців до харчової й легкої промисловості, що розвиваються переважно в малих містах і сільських центрах зі слабкою інфраструктурою очисних споруджень, веде до росту питомих (на одиницю продукції) забруднень відходами виробництв, шкідливими викидами в атмосферу й забрудненню водойм. Поза великими містами кількість комунальних каналізаційних мереж і очисних споруджень недостатньо, а в ряді районних центрів взагалі відсутні. У відносно великих обласних містах при гострому дефіциті засобів реконструкція цих систем у найближчі роки може зупинитися. Скидання ж нових підприємств найчастіше будуть замикатися саме на загальміські системи відводу й очищення стоків. У загальміські каналізаційні мережі досить імовірно будуть надходити виробничі стоки, на очищення яких муніципальні очисні спорудження не розраховані. Зростає аварійність через наявність у трубах активних хімічно агресивних відходів. Опади стічних вод стають не придатними для використання як добрива, встає проблема їхньої утилізації.
Серйозно ускладнюється екологічна обстановка й у зв'язку з ускладненням природоохоронного контролю. Всі системи контролю дотепер були орієнтовані на великі підприємства. Для малих підприємств зі специфічним набором викидів і скидань немає інструментального забезпечення, не налагоджена система звітності.
Серйозний прорахунок допущений при формуванні пакета документів по приватизації державного майна. Умовами приватизаційних конкурсів не передбачався встановлений рівень екологічної безпеки об'єкта, що здобувається. Таким чином, виникає погроза економії на екологічних витратах. На жаль, законодавство ще недостатньо підготовлене до рішення природоохоронних завдань у специфічних умовах переходу до ринкових відносин. Відносно нова проблема - екологічна регламентація діяльності закордонних фірм.
Необхідно экологизировать весь блок господарського законодавства, нормативні акти, що регулюють приватизацію й створення спільних підприємств. Нормативна база природокористування й охорони природи повинна бути адаптована до нових ринкових умов, урятована від рецидивів прямого державного регулювання.
XX століття принесло людству чимало благ, пов'язаних з бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, і в той же час поставив життя на Землі на грань екологічної катастрофи. Ріст населення, інтенсифікація видобутку й викидів, що забруднюють Землю, приводять до корінних змін у природі й відбиваються на самому існуванні людини. Частина з таких змін надзвичайно сильна й настільки широко поширена, що виникають глобальні екологічні проблеми. Є серйозні проблеми забруднення (атмосфери, вод, ґрунтів), кислотних дощів, радіаційної поразки території, а також втрати окремих видів рослин і живих організмів, збідніння бойкових, збезлісення й опустынивания територій.
Проблеми виникають у результаті такої взаємодії природи й людини, при якому антропогенне навантаження на територію (її визначають через техногенне навантаження й щільність населення) перевищує екологічні можливості цієї території, обумовлені головним чином її природно-ресурсним потенціалом і загальною стійкістю природних ландшафтів (комплексів, горінь) до антропогенних впливів.
Значно забруднюють атмосферу автомобільний транспорт, ТЭЦ, підприємства чорної й кольорової металургії, нефтегазоперерабатывающей, хімічної й лісової промисловості. Велика кількість шкідливих речовин в атмосферу надходить із вихлопними газами автомобілів, причому їхня частка в забрудненні повітря постійно росте; у Росії - більше 30%, а в США - більше 60% від загального викиду забруднюючих речовин в атмосферу.
Основні джерела забруднення атмосферного повітря регіонів нашої країни — машини й установки, що використовують серосодержащие вугілля, нафта, газ. Більше половини вугіль, що добуваються в європейській частині країни, містять понад 2,5% сірки. Тому щорічно в атмосферу в результаті промислової діяльності людини попадає приблизно 75106 т окису сірки, 53106 т окису й двоокису азоту, 304106 т окису вуглецю, 88106 т вуглеводнів (граничних, альдегідних та ін.).
Час, коли природа здавалася невичерпної, минуло. Грізні симптоми руйнівної діяльності людини з особою силою виявилися пари десятиліть назад, викликавши в деяких країнах енергетична криза. Стало ясно, що ресурси енергоносіїв обмежені. Це також ставиться й до всім іншим корисним копалинам.
У деяких регіонах Росії намечаются напрямку технічної політики, націлені на більше повне й комплексне використання природних ресурсів, сировини, матеріалів і палива, розширення використання й комплексної переробки низькоякісних ресурсів і виробничих відходів, впровадження безвідхідної технології, запобігання забруднення навколишнього середовища. Розроблено Комплексну програму, що включає в себе ряд підпрограм, таких, як "Надра", "Біосфера", "Хімія твердого тіла" і "Фізика твердого тіла". У рамках кожної підпрограми приділяється увага підвищенню ефективності виробництва, переробці всіляких видів відходів. У цей час ріст енергоємності й матеріалоємності сучасного виробництва значно випереджає ріст чисельності населення. Споживання енергії росте в 3 рази, видобуток мінеральних ресурсів - в 2 рази швидше, ніж населення. У цей час гірничодобувна промисловість видає в рік більше 40 т продукції розраховуючи на один жителя Землі.
Підприємства чорної металургії пускають у відходи породу, що містить свинець, кобальт, мідь. При видобутку вугілля щорічно на поверхню піднімають близько 1 млрд. м2 порожньої породи. Будують із її марні піраміди - терикони. При цьому впустую розтрачуються тисячі гектарів родючих земель. Забруднюється атмосфера, терикони горять, вітер піднімає з їхніх марних схилів хмари пилу.
Одержання мінералів з відходів надзвичайно вигідно. Наприклад, щебені, одержуваний з відходів, в 2-2,5 рази дешевше тих же щебенів, що добувається спеціалізовано. Відомо, що багатьма розкривними породами можна замінити нерудні будівельні матеріали в дорожнім будівництві, вигідно використовувати їх при виробництві цементу, скла, кераміки, корисно направляти в сільське господарство, зокрема, для вапнування ґрунтів.
Промисловість будівельних матеріалів є практично єдиною в досить широких масштабах использующей відходи всіляких виробництв. Усього будівельна індустрія рятує від списання у відходи біля половини доменних шлаків, що утворяться. Ще в 80-х роках було ухвалене рішення про обов'язкове уведення в лад нових доменних печей тільки в комплексі з установками для переробки й підготовки шлаків до наступного використання. Біля металургійних комбінатів побудовано більше 20 цементних заводів, що виробляють на базі металургійних шлаків відмінний шлако-портландцемент. Металургійні шлаки - відмінна сировина для виробництва цілого ряду матеріалів: цементу, щебенів для будівництва доріг, жужільної пемзи, мінеральної вати й знаменитого своїми властивостями шлакоситалла, що йде на виготовлення особливо міцних і хімічно стійких труб, панелей, электроизоляторов і электровакуумных приладів.
Розвиток сучасного виробництва, і насамперед промисловості, базується в значній мірі на використанні викопної сировини. Серед окремих видів викопних ресурсів на одне з перших місць за народногосподарським значенням варто поставити джерела палива й електроенергії.
У міру технічного прогресу все більшу питому вагу здобувають первинні джерела електроенергії, одержувані з гидро- і геотермальних електростанцій. Росте й одержання електроенергії з атомних електростанцій. Потенційні потужності всіх цих джерел великі, але поки економічно ефективної є тільки невелика їхня частина.
Підвищення цін на нафту вплинуло на споживання нафтопродуктів, структуру автомобільного парку (намітився перехід до менш потужного й більше ощадливим машинам). У результаті питома вага нафтопродуктів у витраті палива став скорочуватися й намітилося підвищення питомої ваги вугілля, а також ріст частки атомної й гідроенергії. В останні роки з'явилися сумніви в доцільності подальшого розвитку атомної енергетики.
У результаті наукових досліджень у всіх областях геологічної науки, а також практичних робіт були досягнуті більші успіхи в пізнанні геологічної будови території країни, закономірностей утворення й розташування корисних копалин. Робота з виявлення нових родовищ і визначенню різних видів мінеральної сировини з урахуванням особливостей розвитку земної кори триває.
Підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт, а також зниження їхньої вартості вимагають інтенсивного впровадження в геологорозвідувальну практику сучасних досягнень науково-технічного прогресу - дистанційних методів досліджень, радарної зйомки, аэроэлектроразведки, висотних і космічних аерофотознімань, аэрогеохимической зйомки й т.д.
Важливе значення в геологорозвідувальній практиці має й точне визначення складу корисних копалин, яких необхідно як для комплексного використання ресурсів, так і для розробки покладів корисних копалин по категоріях запасів. Комплексність використання ресурсів, особливо стосовно до предметів праці, припускає поглиблення переробки цих ресурсів, збільшення виходу кінцевої продукції на одиницю використаних ресурсів і має величезне значення в справі охорони навколишнього середовища.
Однієї з характерних рис сучасного етапу науково-технічного прогресу є зростаючий попит на всі види енергії. Важливим паливно-енергетичним ресурсом є природний газ. Витрати на його видобуток і транспортування нижче, ніж для твердих видів палива. Будучи прекрасним паливом (калорійність його на 10% вище мазуту, в 1,5 рази вище вугілля й в 2,5 рази вище штучного газу), він відрізняється також високою віддачею тепла в різних установках. Газ використовується в печах, що вимагають точного регулювання температури; він мало дає відходів і диму, що забруднюють повітря. Широке застосування природного газу в металургії, при виробництві цементу й в інших галузях промисловості дозволило підняти на більше високий технічний рівень роботу промислових підприємств і збільшити обсяг продукції, одержуваної з одиниці площі технологічних установок.
За останні три десятиліття істотно змінилася структура споживання вугілля у зв'язку з витисненням його нафтопродуктами й газом. Скоротилося споживання вугілля в залізничному, морському й річковому транспорті, а також у побутовому секторі. Більше 56% споживання вугілля доводиться на теплові електростанції. Великі споживачі вугілля - коксохімічні підприємства. Частка їх у загальному споживанні за останні роки майже не змінилася, хоча виробництво чавуну помітно збільшилося. Це обумовлено впровадженням нових способів виплавки чавуну й стали, будівництвом великих доменних печей, що викликали зниження питомого споживання коксу. На зниження питомої витрати коксу впливає не тільки використання паливних реагентів (природного газу), але й збагачення доменного дуття киснем, поліпшення якості вихідної сировини шляхом підвищення змісту заліза в руді й т.п. Одним з головних шляхів розширення використання вугілля є використання його як сировини для виробництва синтетичного рідкого й газоподібного палива для хімічної промисловості.
З високоякісних видів палива на першому місці перебуває нафта, на частку якої доводиться 63%. У цей час у зв'язку з ростом у країні енергоспоживання, виробленістю легкодоступних родовищ нафти, обмеженістю її запасів у земній корі, погрозою її вичерпання, а також більше ефективним використанням нафти як сировини в хімічній промисловості виникла проблема прискорення розвитку інших галузей паливно-енергетичного комплексу як у цілому по країні, так і по окремих регіонах.
Економія паливно-енергетичних ресурсів у цей час стає одним з найважливіших напрямків перекладу економіки на шлях інтенсивного розвитку й раціонального природокористування. Значні можливості економії мінеральних паливно-енергетичних ресурсів є при використанні енергетичних ресурсів. Так, на стадії збагачення й перетворення енергоресурсів губиться до 3% енергії. У цей час 4/5 усього кількості електроенергії в країні виробляється тепловими електростанціями, які працюють головним чином на куті. На ТЕС при виробленні електроенергії корисно використовується лише 30-40% теплової енергії, інша частина розсіюється в навколишнім середовищі з димовими газами, підігрітою водою.
Немаловажне значення в економії мінеральних паливно-енергетичних ресурсів грає зниження питомої витрати палива на виробництво електроенергії.
Таким чином, основними напрямками економії енергоресурсів є: удосконалювання технологічних процесів, удосконалювання встаткування, зниження прямих втрат паливно-енергетичних ресурсів, структурні зміни в технології виробництва, структурні зміни у виробленій продукції, поліпшення якості палива й енергії, організаційно-технічні заходи. Проведення цих заходів викликається не тільки необхідністю економії енергетичних ресурсів, але й важливістю обліку питань охорони навколишнього середовища при рішенні енергетичних проблем. Велике значення має заміна викопного палива іншими джерелами (сонячною енергією, енергією хвиль, припливу, землі, вітрів). Ці джерела енергетичних ресурсів є екологічно чистими. Заміняючи ними викопне паливо, ми знижуємо шкідливий вплив на природу й заощаджуємо органічні енергоресурси.
З аналізу ретроспективи розвитку природоохоронної діяльності й ресурсосберегающей технології виробництва продукції споживання треба, що многомиллиардные витрати на ці мети не принесли бажаних результатів.
Основною причиною значного погіршення екологічної ситуації в нашій країні є відсутність стійкого механізму, що враховує рівень перевищення ПДК і ПДВ. Це відбивається на економіці джерел, що забруднюють навколишнє середовище, а також базових (стартових) еколого-економічних нормативів, що визначають види економічного, морального покарання або заохочення.
При розробці нормативів ураховуються регіональні особливості процесів природокористування й відтворення природних ресурсів.
Однієї з основних посилок при формуванні еколого-економічних нормативів є визначення "пропорцій" між можливими напрямками використання природних ресурсів у границях конкретної території. Розрахунок нормативів повинен здійснюватися з урахуванням наступних положень:
1. для кожного природного комплексу існує певна величина максимально припустимого антропогенного навантаження, що не порушує природних процесів, і її дія може бути компенсовано процесами самовідновлення;
2. при антропогенному навантаженні, більше високої, чим припустиме значення, але не перевищуючої конкретний для кожної природної системи граничний рівень, порушення в природному стані цієї системи, викликані дією антропогенного фактора, можуть бути усунуті в результаті ліквідації навантаження й проведення природоохоронних заходів;
Похожие работы
... цьому контексті є розвиток екологічного бізнесу, формування ринку екологічних технологій та послуг, які в наших умовах ще недостатньо розвинені. Тому доцільним є вивчення світового досвіду економічного регулювання екологічних проблем. США, наприклад, досягли значних успіхів у поліпшенні якості довкілля (середовища проживання) за останні 30 років: значно зменшилися викиди токсичних речовин, подво ...
... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...
... ійних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.3.ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ. Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи. На першому етапі ( ...
... 2. ізолюючий шар 3. відходи 4. покривний шар 5. глина Рис 13. Схематичний розріз полігону для захоронення побутових відходів Щодо відходів рослинного походження, на даній території екологічне землеробство розвинуте, то виникає необхідність відновлення родючості цих грунтів, підтримувати умови живлення цих рослин, підтримувати стабільність врожаю у кількісному та якісному складі поживними ...
0 комментариев