Оцінка стану й нормування якості води

4. Оцінка стану й нормування якості води

У цей час у різних країнах миру для оцінки якості води встановлено більше 100 показників. При оцінці ступеня забруднення поверхневих вод ураховуються: зміст плаваючих домішок і зважених речовин, захід, присмак, фарбування й температура води, склад і концентрація мінеральних домішок і розчиненого у воді кисню, склад ПДК отрутних і шкідливих речовин, хвороботворних бактерій. У Росії використовуються нормативи ПДК більше 400 шкідливих речовин у водоймах питного й культурно-побутового призначення, а також більше 100 шкідливих речовин у водоймах рибогосподарського призначення.

Визначення припустимого складу стічних вод проводиться залежно від переважного виду домішок і з урахуванням характеристики водойми, у який скидають стічні води. Припустима концентрація зважених речовин в очищених стічних водах З₀^ВЗВ визначається по формулі:[8]

З₀^ВЗВ =< С_в^ВЗВ + nПДК^ВЗВ

де С_в^взв — концентрація зважених речовин у водоймі до скидання в нього стічних вод; ПДК^ВЗВ — гранично припустима концентрація зважених речовин у водоймі; n — кратність розведення стічних вод у воді водойми.

Забруднення поверхневих і підземних вод завдає великої шкоди екологічним системам і матеріальний збиток народному господарству. Такі води стають малопридатними або непридатними для різних видів господарського споживання й використання в рекреаційних цілях, іноді - джерелом багатьох інфекційних захворювань. У результаті, по даним Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно занедужують близько 500 млн чіл., а дитяча смертність досягає 5 млн чел. у рік. Матеріальний збиток виражається також у зниженні уловів риби, додаткових витратах на водопостачання населення й промислових підприємств, будівництво очисних споруджень.

Якість поверхневих вод Росії в цей час установлюється також по індексі забруднення вод (ИЗВ), якому відповідають 7 класів різного ступеня забруднення вод: від дуже чистої (ИЗВ < 0,3) до надзвичайно брудної (ИЗВ > 10). ИЗВ визначається як відношення 1/6 суми середньої концентрації до гранично припустимих концентрацій забруднюючих речовин: розчиненого кисню; азоту амонійного; азоту нитритного; нафтопродуктів; фенолів; ВПК (біохімічного споживання кисню).

5. Основні напрямки охорони й раціонального використання водних ресурсів

 

Проблеми охорони й раціонального використання водних ресурсів у Росії вирішуються в значній мірі шляхом державного регулювання, у першу чергу, через систему прогнозування й планування.

Вихідною базою прогнозування й планування використання водних ресурсів є дані водного кадастру й обліку витрати вод по системі водогосподарчих балансів, басейнових (територіальних) схем комплексного використання й охорони вод, а також проекти перерозподілу вод між водопотребителями по басейнах рік. Водний кадастр - це систематизований збір відомостей про водні ресурси і якість вод, а також про водокористувачів і водопотребителях, обсягах споживаних ними вод.

Прогноз використання водних ресурсів ґрунтується на розрахунку водогосподарчого балансу, що містить ресурсну й видаткову частини. Ресурсна (прибуткова) частина водогосподарчого балансу враховує всі види вод, які можуть бути спожиті (природний стік, надходження з водоймищ, підземні води, обсяг поворотних вод). У видатковій частині водогосподарчого балансу визначається потреба у воді по галузях народного господарства з урахуванням збереження в ріках транзитного стоку для забезпечення екологічних вимог, необхідного санітарно-гігієнічного стану водойм. Результатом балансового розрахунку є встановлення очікуваного резерву або дефіциту стоку, обсягу, характеру, а також строків здійснення заходів, необхідних для забезпечення водою народного господарства в прогнозований період. При цьому враховуються показники, що характеризують скорочення забору свіжої води з поверхневих і підземних водних джерел за рахунок удосконалювання й впровадження безводних технологічних процесів, розвитку систем повторно-послідовного використання води, удосконалювання схем водопостачання й інших аналогічних заходів.

Прогнозування водоспоживання на перспективний період ґрунтується на розрахунках водопостачання населення, промисловості, сільського господарства й інших галузей економіки. Обсяг водоспоживання на господарсько-питні й комунальні потреби визначається чисельністю міського населення й нормами господарсько-питного водоспоживання на один жителя. На період до 2010 р. прогнозується забезпечення всього населення Росії питною водою нормативної якості відповідно до фізіологічних норм (не менш 400 л/сут. на людину). Потреби промисловості визначаються на основі розрахунку обсягу виробництва й норм водоспоживання. Для визначення потреби у воді окремих підприємств (об'єднань), установлення лімітів відпустки води використовуються індивідуальні норми й нормативи. У прогнозований обсяг водоспоживання на потреби сільськогосподарського водопостачання включається потреба у воді сільського населення, тваринництва, господарські нестатку сільгосппідприємств і виробництв по переробці сільськогосподарської сировини. У довгострокових прогнозах обсяги водоспоживання розраховуються по перспективних нормах, що враховує вдосконалювання й впровадження безводних технологічних процесів, нового обладнання, розвиток оборотних і безстічних систем водопостачання й інших досягнень науково-технічного прогресу у використанні природних ресурсів.

У сучасних умовах водогосподарчі баланси основних басейнів рік є позитивними. Водозабір на побутові й господарські цілі не перевищує в середньому 5-7 % від щорічно поновлюваних ресурсів. Не очікується істотного росту споживання води й у найближчі 10-15 років.

Раціональне використання водних ресурсів пов'язане із проведенням різних організаційних і технічних заходів. Показниками раціонального використання води є: відношення обсягу водоотведения до обсягу отриманої свіжої води; кратність використання води, тобто відношення валового водоспоживання до обсягу споживання свіжої води; кількість підприємств, що припиняють скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, до загальної кількості підприємств. Особливо важливе значення мають зменшення абсолютного обсягу водоспоживання за рахунок скорочення безповоротних втрат і дотримання науково обґрунтованих норм і лімітів водоспоживання.

Серед організаційно-технічних заходів, які сприяють запобіганню виснаження водних ресурсів і поліпшенню якості поверхневих і підземних вод, є очищення стічних вод. Основними способами очищення стічних вод є механічні, біологічні (біохімічні), фізико-хімічні. Для ліквідації бактеріального забруднення застосовується знезаражування стічних вод (дезінфекція).

Механічний - найбільш доступний метод - застосовується головним чином для видалення зі стічної рідини нерозчинених і колоїдних часток органічного або мінерального походження шляхом простого відстоювання. До пристосувань механічного очищення ставляться песколовки, застосовувані для затримки часток мінерального походження; відстійники, необхідні для затримки домішок органічного походження, що перебувають у зваженому стані.

Очищенням досягається виділення з побутових стічних вод до 60 %, а з виробничих - до 95 % нерозчинених домішок. Вона вважається кінченої, якщо, по місцевих умовах і відповідно до санітарних правил, стічні води можна після дезінфекції спустити у водойму. Частіше механічне очищення є попередньою стадією перед біологічної, або, точніше, біохімічним очищенням.

Біохімічні методи очищення засновані на використанні життєдіяльності мікроорганізмів-мінералізаторів, які, розмножуючись, переробляють і тим самим перетворять складні органічні сполуки в прості, нешкідливі мінеральні речовини. У такий спосіб вдається практично повністю звільнитися від органічних забруднювачів, що залишаються у воді після механічного очищення. Спорудження для біологічного або біохімічного очищення стічних вод можуть бути розділені на два основних типи. Спорудження, у яких біологічне очищення відбувається в умовах, близьких до природного (біологічні ставки, поля фільтрації, поля зрошення), і спорудження, у яких очищення стоків здійснюється в штучно створених умовах (біологічні фільтри, аэ-ротенки - спеціальні ємності).

Для запобігання забруднення водних об'єктів, а також збереження середовища проживання тваринного й рослинного миру на землях, що прилягають до річкових русел або акваторій водойм, установлюються водоохоронні зони, а в їхніх межах виділяються прибережні смуги строго охоронюваного режиму. З метою охорони водних об'єктів, які використовуються для господарсько-питного водопостачання, у місцях водозабору встановлюється зона санітарної охорони.

Прибережні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У них забороняються:

- оранка земель, садівництво й овочівництво;

- випас худоби;

- зберігання й використання ядохимикатов і мінеральних добрив;

- розміщення садівничих товариств, баз відпочинку, наметових городків, стоянок автотранспорту й сільськогосподарської техніки;

- будівництво будинків і споруджень, мийка й технічне обслуговування транспортних засобів і техніки.

У найближчій перспективі необхідно завершити створення водоохоронних зон рік, озер і штучних водойм на відстані до 500 м від уреза води на всіх малих, середніх і великих водних об'єктах (зокрема, рік довжиною більше 10 км). Все це повинне супроводжуватися встановленням у захисних зонах твердого регламенту землі- і водокористування, забороною будівництва виробничих об'єктів, що мають викиди й стоки, благоустроєм території й т.п.

У Росії державному обліку підлягають всі види вод, які становлять водний фонд країни, а також їхнє використання для питних, господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих і інших цілей. Систематизовані дані про кількість і якість вод, їхньому використанні втримуються в державному водному кадастрі. Зіставлення потреб у воді з готівкою на даній території водними ресурсами проводиться на основі водогосподарчих балансів, які являють собою розрахункові матеріали й використовуються для цілей планування й прийняття рішень із питань використання й охорони вод. Цим же цілям служать і схеми комплексного використання й охорони вод, серед яких розрізняють генеральні, басейнові й територіальні. Генеральна схема використання й охорони вод розробляється для визначення основних напрямків розвитку водного господарства країни; басейнова схема - для басейнів рік і інших водних об'єктів на основі генеральної схеми, регіональна - для окремих регіонів країни на основі генеральної й басейнової схем.

Законодавством Росії встановлюється адміністративна, кримінальна або інша відповідальність за порушення в області використання й охорони вод. До числа таких порушень ставляться:

- самовільне захоплення водного об'єкта й самовільне водокористування;

- реалізація проектів без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

- забруднення вод або порушення режиму використання водоохоронних зон і прибережних смуг водних об'єктів;

- уведення в експлуатацію промислових, комунальних і інших об'єктів без споруджень і пристроїв, що попереджають забруднення вод;

- забори води з перевищенням установлених лімітів;

- самовільне проведення гідротехнічних робіт;

- використання водних об'єктів не по цільовому призначенню й деякі інші.

В економічному механізмі, що забезпечує раціональне використання й охорону вод, особливе місце приділяється платності водокористування. Причому внесення плати за воду не звільняє водокористувачів від виконання заходів щодо раціонального використання й покриття збитку, нанесеного навколишньому середовищу.

При встановленні лімітів водокористування й визначенні прогнозних показників (обсягів водоспоживання й водоотведения) доцільно орієнтуватися як на техніко-економічні параметри виробничих потужностей і фактичний обсяг виробництва, так і на питомі екологічні показники. Як нормативи по визначенню обсягів водокористування в цілому для Росії повинні виступати наступні:

- водоемкость валового внутрішнього продукту;

- інтенсивність (коефіцієнт) водоотведения (відношення обсягу скидання стічних вод до вартості ВВП);

- інтенсивність оборотного й повторно-послідовного водокористування (відношення обсягу оборотного й повторно-послідовного водокористування води до вартості ВВП).

Узагальненим показником ефективності використання водних ресурсів, що дозволяє зіставити обсяг витраченої води з результатами господарської діяльності, є водоемкость ВВП. У масштабах економіки країни в цілому вона може вимірятися в такий спосіб:[9]

W = (R₁ + R₂) / V (м³/р.)

де W — водоемкость валового внутрішнього продукту; R₁ — річне споживання свіжої води; R₂ — річний обсяг оборотного водопостачання; V — вартість річного валового внутрішнього продукту.

Водоемкость показує, скільки водних ресурсів потрібно затратити для одержання одиниці ВВП. Динаміка цього показника може служити індикатором ефективності використання водних ресурсів.

Висновок

 

Теоретично водні ресурси невичерпні, тому що при раціональному використанні вони безупинно відновляються в процесі круговороту води в природі. Ще в недалекому минулому вважалося, що води на Землі так багато, що, за винятком окремих посушливих районів, людям не треба турбуватися про те, що її може не вистачити. Однак споживання води росте такими темпами, що людство всі частіше зіштовхується із проблемою, як забезпечити майбутні потреби в ній. У багатьох країнах і регіонах миру вже сьогодні відчувається недолік водних ресурсів, що підсилюється з кожним роком.

Водне господарство формується як галузь народного господарства, що займається вивченням, обліком, плануванням і прогнозуванням комплексного використання водних ресурсів, охороною поверхневих і підземних вод від забруднення й виснаження, транспортуванням їх до місця споживання. Основне завдання водного господарства - забезпечення всіх галузей і видів господарської діяльності водою в необхідній кількості й відповідній якості.

Основна охорони водних ресурсів - підтримка водних ресурсів у придатному для споживача стані і їхнє відтворення з метою повного задоволення потреб народного господарства й населення у воді.

Економічне регулювання раціонального використання й охорони вод включає: планування й фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони вод; установлення лімітів водокористування; установлення нормативів плати за водокористування й водоспоживання; установлення нормативів плати за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти; надання податкових, кредитних і інших пільг при використанні набруднити й безвідхідних технологій, проведенні інших заходів, коли вони дають значний ефект в області раціонального використання й охорони вод; покриття збитку, нанесеного водним об'єктам і здоров'ю людей через порушення вимог водного законодавства.

Основним резервом підвищення ефективності використання водних ресурсів є скорочення споживання в основних водопотребляющих галузях, особливо це ставиться до свіжої води. Другий напрямок - ліквідація численних втрат води на всіх етапах її використання. Більші втрати відзначаються також безпосередньо у водопотребителей. До них варто додати втрати води в комунальному господарстві через стан водопровідних систем і в побуті - відсутність водомірів і низькі тарифи на воду для населення стимулюють марнотратне використання дорогої питної води.

Список літератури

 

1. Глухів В.В. і ін. Економічні основи екології. - Спб., 1999.

2. Шакуров Т.Л. Екологія: Навчальний посібник. - М.: Вища школа, 1998.

3. Шимова О.С. Основи екології й економіка природокористування. - Мн.: БГЭУ, 2001.

4. Екологічний менеджмент. Н.А.Орєхов. - М.: ЮНИТИ, 2001.

5. Екологічний менеджмент. Савельєв В.Ю. - М.: Логос, 2001.

[1] Шакуров Т.Л. Экология: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1998, с.138.

[2] Экологический менеджмент. Н.А.Орехов. – М.: ЮНИТИ, 2001, с.87.

[3] Глухов В.В. и др. Экономические основы экологии. – Спб., 1999, с.40.

[4] Экологический менеджмент. Савельев В.Ю. – М.: Логос, 2001, с.126.

[5] Шимова О.С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с.100.

[6] Шимова О.С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с.104.

[7] Экологический менеджмент. Савельев В.Ю. – М.: Логос, 2001, с.218.

[8] Шимова О.С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с.105.

[9] Экологический менеджмент. Савельев В.Ю. – М.: Логос, 2001, с.265.