Релігійна ситуація у Рівненській області

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади вивчення релігійної сфери

1.1 Сутність та основні функції релігії

1.2 Історія релігійної мережі України

1.2.1 Стан і тенденції зміни релігійної мережі в роки незалежності

1.2.2 Регіональна карта релігій України

2. Релігійна ситуація Рівненської області

2.1 Історико-релігійні особливості краю

2.2 Сучасна релігійно-конфесійна ситуація Рівненської області

2.2.1 Поширення православ’я і католицизму

2.2.2 Поширення протестантизму

2.3 Пам’ятки церковного мистецтва та культури Рівненщини

2.3.1 Християнські храми та монастирі області

2.3.2 Духовна освіта Рівненщини

3. Проблеми регіонального життя Рівненщини

3.1 Аналіз законодавчого поля щодо поширення релігій в Україні

3.2 Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Цікаво, що майже половина всіх релігійних громад (48%), зосереджена саме в західних областях України, куди належить і Рівненщина. Лише в нашій області на 10 тис. населення припадає 10 релігійних громад, що значно більше ніж у південно-східних областях – 1,5 і більше ніж у регіоні "північ-центр", де на 10 тис. населення припадає лише 3 громади [1, c. 73].

Актуальність дослідження. Релігійне життя Рівненщини – це складна система стосунків, які розвиваються під впливом багатьох економічних, культурних і демографічних процесів.

Незважаючи на видимий спокій релігійна ситуація як в Україні, так і у нас в області залишається не простою і не однозначною у зв’язку з наявністю релігійних громад різних віросповідань. З одного боку їй притаманні деякі ознаки стабілізації, а з іншого – релігійне середовище залишається конфліктогенним, що свідчить, передусім, про серйозну неузгодженість релігійно-церковного життя краю, дисгармонію інтересів його складових. Головна причина такої невтішної картини, на мою думку, полягає у відсутності у нинішньому українському суспільстві спільного погляду на розв’язання цієї проблеми. Тому, вивчення саме релігійної сфери Рівненщини є досить актуальним та своєчасним.

Мета дослідження. Виходячи з наукового, теоретичного та практичного значення проблеми, враховуючи недостатність комплексного вивчення теми – вивчити та проаналізувати релігійну ситуацію у Рівненській області, а також зробити певні дослідження в галузі поширення різних релігійних течій по адміністративних районах області та виявити їх вплив на населення.

Об’єкт дослідження: релігійна сфера сучасної Рівненської області, її структура та розвиток.

Предмет дослідження: вивчення релігійно-конфесійної ситуації Рівненщини, що склалася протягом тривалого історичного та сучасного періоду.

Методи дослідження. Основними методологічними принципами стали: принцип комплексності, системності. Були використані загальнонаукові, міждисциплінарні, конкретно-наукові методи дослідження.

Оцінка джерельної бази. В основу дослідження були покладені опубліковані праці вітчизняних вчених у галузі релігійної сфери, а також використані матеріали періодичної преси Рівненщини.

1. Теоретико-методологічні засади вивчення релігійної сфери

1.1 Сутність та основні функції релігії

Ще з сивої давнини людство шукало відповідь на головне питання: в чому полягає смисл буття, смисл існування людини? Такі пошуки приводили людей до релігії.

Термін "релігія" походить від латинського religio, що означає зв’язує. Саме тому, богослови стверджують, що релігія – це зв’язок людини з Богом.

У найбільш загальному розумінні, релігія – це одна із форм суспільної свідомості, форма духовно-практичного освоєння світу. Вона світоглядна основа людини, що регламентує її повсякденну поведінку, надає їй можливості спілкування з надприродними силами шляхом відправлення певних обрядів.

Однак, існує чимало вчених, які пропонують своє трактування поняття ״релігія״. Так, за Л. Т. Шевчук, релігія – це комплекс явищ і об’єктів, що охоплює: 1) ідеї, погляди, уявлення про Бога чи Вищі сили; 2) віру в Бога чи Вищі сили; 3) емоції людини; 4) культові дії (молитви, обряди, свята, богослужіння); 5) спосіб життя людей; 6) організації, що об’єднують віруючих; 7) культові споруди; 8) інфраструктурні елементи, що забезпечують релігійне життя (видавництва, навчальні заклади) [2, c. 73].

Релігія виконує такі соціальні функції: [3. c. 73].

- компенсаційна: релігія психологічно компенсує безсилля, обмеженість, залежність людей від об’єктивних умов існування, компенсує розриви в людському бутті, наповнює новим змістом сенс людського життя;

- терапевтична: психологічна можливість релігії у знятті негативних наслідків життєвих стресових ситуацій, збереженні внутрішнього спокою, душевної рівноваги;

- світоглядна: проявляється у тому, що релігія як цілісна система світосприймання дає осмислення навколишнього світу, місця людини в ньому, смислу життя, формує світогляд про виникнення світу, дає людині знання про історію людства керовану і здійснювану Богом;

- регулятивна: полягає у здатності релігії через систему норм, принципів, установок, канонів бути регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих, релігійних спільнот і навіть суспільства цілому;

- інтегративна: проявляється в організуючих можливостях і здатності релігії забезпечувати безконфліктний зв'язок , певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, соціальних і конфесійних груп, етносів. Вона сприяє підтриманню стійкої рівноваги релігійних і суспільних відносин, їх гармонізації;

- комунікативна: забезпечує спілкування віруючих як у межах певних релігійних спільнот, так і поза ними.

У сучасному світі налічується багато релігій. Їх виникнення лишається певною загадкою, хоч зрозуміло, що релігії формуються в процесі складного й суперечливого пізнання людиною світу.

Всі релігії поділяються на родоплемінні ("язичеські"), місцеві та світові. Найбільш поширеними вважаються світові релігії, до яких належать: християнство, буддизм та іслам. Саме ці три релігії виявились найбільш узагальненим вираженням сакральної свідомості суспільства і були звернені не до конкретного представника якогось народу, не до людини певної статі, а до віруючої особи незалежно від її віку, статі, національності.

Менталітет тієї чи іншої нації, соціальні процеси на території конкретної країни, кількох країн або більш обширного регіону світу можна зрозуміти, лише маючи уявлення про світові релігії.

Християнство – найпоширеніша світова релігія. Воно зародилося в Римській імперії і поширилося в часи її кризи, коли вкрай загострилися відносини між рабами та панівними класами. Християнська церква вірить в єдиного Бога, творця неба і землі, який існує в трьох особах: Бог – Отець, Бог – Син, Бог – Дух Святий. У наш час християнство віросповідає приблизно половина населення Землі. Ця релігія присутня майже в усіх релігійних країнах світу.

Сучасне християнство складається з трьох основних напрямків – православ’я, католицизм і протестантизм, які, в свою чергу, поділяються на інші дрібні течії та секти. Усіх християн об’єднує віра в Ісуса Христа, визнання Біблії як святого письма та морально-етичних заповідей. Роз’єднує - різне трактування фундаментальних постулатів і тлумачення біблійних текстів.

Православ’я – напрям християнства, в основі якого віра в божественне одкровення, втілене в догмати - незмінні істини. Воно представлене низкою автокефальних (самостійних) і автономних (підпорядкованих самостійних) церков. На даний час православ’я сповідують у світі близько 100млн. чоловік. Воно поширене в Росії, країнах Східної Європи, на Балканах, у Закавказзі (Вірмені, Грузія).

Католицизм - найчисельніший напрям у християнстві. Послідовники його визнають Святе Письмо, а намісником Христа на Землі проголошують Папу Римського, який дістав владу в спадок від апостола Петра. Католицизм поширений у Західній, Південно-Західній, Центральній Європі, а також у Західній частині Східної Європи.

Протестантизм - зародився у ХVІ ст. на хвилі антифеодального руху. Його основоположником вважається Мартін Лютер (1483 – 1546рр.), який виступив проти торгівлі індульгенціями, спростив обрядовість, відкинув обов’язкове посередництво духовенства між людиною і Богом, висунув вимогу про підпорядкування церкви першим особам держави. Одним з центральних положень його вчення є право кожного на особистий зв’язок з Богом. В наш час у світі налічується майже 410млн. протестантів. Протестантизм поділяється на лютеранство, баптизм, адвентизм, кальвінізм, англіканство, методизм, п’ятидесятників, свідків Ієгови, квакерів, менноїтів та ін [3,4, c. 73].

Буддизм – світова релігія, яка зародилася в Індії в середині І тис. до н.е. Основоположник буддизму – син індійського царя з роду Шак’їв – Сіддхартх Гаутама, який зміг стати провідником духовного життя, за що його прозвали Буддою.

Буддизм – це релігія, яка є водночас своєрідним філософським ученням. У цій релігії Бог не має конкретного представлення, а існує як духовне начало. Іншою особливістю буддизму є те, що він визнає безперервну зміну всього світу, взаємозв’язок усіх предметів і явищ, регулювання всіх процесів законом причини і наслідку. На даний час у світі близько 320 млн. буддистів, що зосереджені в країнах Далекого Сходу, Центральної, Східної та Південно-Східної Азії [4, c. 73].

Іслам є третьою за часом виникнення і другою після християнства за кількістю послідовників світовою релігією. Іслам виник в Аравії в VІІ ст. н.е. Виникнення ісламу мусульмани пов’язують з пророком Мухаммедом (570 – 632 рр.), купцем із Мекки, який близько 610 р. оголосив себе пророком, посланцем єдиного бога всіх арабів Аллаха.

Ісламісти визнають єдиного бога Аллаха і його пророка Мухаммеда, вірують у безсмертя душі, у рай і пекло, у воскресіння мертвих і страшний суд. На даний час у світі понад 1млрд. ісламістів. Іслам поширений на Близькому і Середньому Сході, у Північній і Центральній Африці, Південно-Східній Азії, в Індії, Китаї, в окремих балканських країнах [3,4, c. 73].

У другій половині ХХ ст. загострилася криза традиційних конфесій і вірувань. Це зумовило виникнення у 60-90-х рр. нових форм релігійної свідомості, які в наукових виданнях дістали такі назви: "нові релігії нового століття", "нетрадиційні культи", "молодіжні культи, "позаконфесійні вірування", "неканонічні вірування", "альтернативні культи", "неорелігії", "нові релігії" та ін. Неорелігії характеризуються специфічним типом релігійної організації – вони не мають стрункого релігійного вчення, проте в них наявна чітка ієрархія влади і управління, підпорядкована визнаному лідеру. Їх основою стали соціально-психологічні аспекти життєдіяльності окремих етнічних груп, розчарування у традиційній системі цінностей.

З початку 90-х років в Україні відбувається відродження географії релігії. Появились перші роботи з даної проблематики, зокрема О. Ковальчука, О. Любіцевої, В. Патійчука, О. Шаблія та інші.

В українській науці перші елементи географії релігії були присутні уже в "Літописі руському," який охоплює події від 852 р. до 1292 р. З прийняттям в Україні у 988 р. християнства починається паломництво до Святої Землі – Палестини. Першим відомим українцем, що здійснив у 1062 р. подорож до Святої Землі був ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам. До 1099 р. палрмництво на Святу Землю було утруднене, тому що вона перебувала в руках арабів-мусульман [5, с. 73.].

Зачинателем української географії релігії був Ввсиль Григорович-Барський (1701-1747 рр.). Він здійснив у 1723-1747 рр. Подорож за маршрутом: Київ – Львів – Буда – Відень – Венеція – о. Корфу – Салоніки – о. Кіпр – Палестина – о. Кіпр – Константинополь – Бухарест – Ясси – Могилів – Київ. Свої враження від подорожі Григорович-Барський виклав у праці "Странствования Василья Григоровича-Барського по святьим местам Востока с 1723 по 1747 г." Вона вперше, в скороченому варіанті булла видана у 1778 р. У 1885 р. вийшло чотиритомне фундаментальне видання цієї праці [6, с. 73].

У другій половині ХІХ ст. українська географія релігії отримує новий імпульс розвитку. Павло Чубинський (1839-1884 рр.) - діловий керівник та заступник голови Південно-західного відділу Російсьгого географічного товариства публікує "Карту католиков, а в том числе и поляков юго-западного края." Питання географії релігії розглядає у своїй праці – "География Европейськой России" В. Маркозов, виданій у Києві в 1882 р.

Галицький український географ Роман Заклинський (1852-1931 рр.) у своєму творі "Географія Руси. Русь галицька, буковинська і угорська" (1887 р.) зазначає, що русини галицькі й угорські є греко-католиками, а буковинські православними. На галичині є три греко-католицькі єпархії – Львівська архієпархія, Перемишська і Станіславська єпархії. Вони поділяються на деканати. На Буковині у Чернівцях знаходиться православний митрополит, причому єдиний для українців і румунців. На Угорській Русі існують дві греко-католицькі єпархії – Мукачівська і Пряшівська. Перша поділяється на 379, а друга на 187 парафій. Р. Заклинський виділяє також на Закарпатті, головно в західних жупанах, значну кількість українців римо- католиків і протестантів.

Основоположник української національної географії Степан Рудницький (1877-1937 рр.) розпочинав свою наукову діяльність як історичну. До 1897 р. відноситься його висловлювання про значення Берестецької унії 1596 р. і греко-католицької церкви для української культури [7, с.73].

З початку ХХ-го ст. українська географія релігії продовжує розвиватися. Георелігійним проблемам приділяє увагу, зокрема, український географ В. Кістяківський у праці "Росийськая империя".

Окремої уваги заслуговує внесок в географію релігії відомого українського картографа Миколи Кулицького (1903-1970 рр.). Ним опубліковано ряд карт на релігійну тематику. Проаналізуймо дві з них. Перш, розроблена разом з визначним українським географом Володимирем Кубійовичем - "Адміністративна карта Галичини із спеціальним узглядненням адміністративного поділу греко-католицьких єпархій". Це досить велика середньомасштабна карта. Під Галичиною розуміється територія в межах тодішніх Львівського, Станіславського та Тернопільського воєводств. На карті значками показано центри греко-католицьких парафій, підкреслено осідки єпископів та деканатів. Лініями показано границі воєводств і повітів, єпархій та деканатів. Друга, видана в 1935 р." Карта греко-католицької Львівської єпархії." ЇЇ оригінальність підкреслюється тим, що на ній, крім поділу на деканати, виділені у складі архієпархій протопресвитерати. Протопресвитерат – проміжна, між єпархією і деканатами, одиниця адміністративно-територіального устрою. Він включає, як правило, декілька деканатів. У складі Львівської архієпархії виділяють п’ять протопреcвитератів – Львівський, Золочівський, Стрийський, Галицький, Тернопільський [8, 9, с.73].

Внаслідок антирелігійного терору українська географія релігії тимчасово перестала існувати як наука. Але, починаючи з 90-х років ХХ ст. вона знову починає відроджуватися. Виходить ряд робіт. Першою значною працею була "Географія релігії" Олега Шаблія поміщена в Соціально-економічній географії України. У 1998 р., як продовження дослідження О. Іванусіва, у Львові виходить велика праця Василя Слободяна "Церкви України. Перемишська єпархія." Вона охоплює ті церкви, які після 1945 р. залишились у складі України. У цьому ж 1998 р. в Києві виходить фундаментальний навчальний посібник Ольги Любіцевої, Костянтина Мезенцева та Сергія Павлова "Географія релігій."

В соціально-економічній географії існує різне трактування предмету географії релігії. Німецький філософ Імунаїл Кант –" батько географії релігії," вважав, що предметом її вивчення повинне бути просторове поширення окремих релігій. На думку одного із творців "нової релігії", німецького географа Карла Ріттера (1779-1859 рр.) географія релігії повинна вивчати особливості функціонування різних релігій, чи конфесійних груп в окремих регіонах. Російський географ Олексій Кріндач (1992 р.) вважав, що: "Предметом географії релігії, її центральною проблемою є діалектичний процес взаємодії між релігією і навколишнім середовищем, що зумовлює в кожен момент часу стан динамічної рівноваги між ними."

У сучасній українській соціально-економічній географії проблемні визначеня предмету географія релігії присвячені праці О. Шаблія, О. Любіцевої та ін. Так, на думку Олега Шаблія: "Предметом сакральної географії є територіальна організація релігійного життя і діяльформиності, а загалом – релігійної сфери. Конкретними реальними об’єктами дослідження є геопросторові форми цієї організації, зокрема їх морфологія , зміст, динаміка, фактори і закони формування й функціонування." Львівський дослідник в галузі географії релігій Андрій Ковальчук вважає, що її об’єктом є релігійна сфера, організована на певній території. Саму географію релігії він включає до складу географії суспільства. Луцький вчений-географ Віктор Патійчук відносить релігійну сферу до сфери обслуговування населення. Цим самим він, на нашу думку, занадто звужує релігійну сферу. Ольга Любіцева вважає, що: "Об’єктом географії релігії є духовна складова ноосфери, предметом – закономірності територіальної організації релігії в просторі й часі в певних природних і соціально-економічних умовах" [7-9, c.73].

На наш погляд, предметом географії релігії є геопосторові форми функціонування релігії, що виникають в процесі її взаємодії є суспільним і природним середовищем.

1.2 Історія релігійної мережі України

Релігійна карта України ніколи не була моноконфесійною. Навіть у часи давньої України-Руси, окрім богів, яким поклонявся весь східновлов’янський світ, серед окремих племен існувало поклоніння ще й місцевим богам.

Спроба князя Володимира створити єдиний пантеон богів для всієї Руси-України зрештою залишилася нереалізованою, оскільки ця штучна релігія не мала відповідного суспільного підґрунтя для свого поширення, не виконувала ті суспільні функції, потреба в яких в країні назрівала. Звернувшись правитель країни з метою реалізації цих суспільних завдань до християнства і запровадивши його державницькими засобами шляхом хрещення Русі, Володимир відтак ще більше ускладнив картину релігійного життя, хоч і прагнув здолати поліконфесійність. Десь протягом двох-трьох століть нижчі верстви населення залишалися переважно язичниками. Верхи швидко охрестилися. Але з часом своєрідну уніфікацію релігійного світу в Україні провели самі ж українці, поєднавши у своїй двоєвірності язичництво і християнство [ 10, c.73].

Нові зміни в релігійну конфігурацію України вносили постійні перерозподіли її земель недружелюбними державами-сусідами. Так, католицизм в Україну принесли поляки, а різні протестантські віровизнання, зокрема баптизм і адвентизм, - німці-колоністи. Разом з міграцією із Західної Європи в Україну євреїв сюди прийшов іудаїзм. Саме у нас виникла така його течія як хасидизм. Мусульманські громади з’явились на українських теренах переважно в часи татарських завоювань.

Проте найпомітнішу зміну в релігійну картину України внесла Берестецька унія 1596 р. Вона конфесійно розділила українців на православних і греко-католиків, що згодом призвело до регіоналізації країни на Схід і Захід.

За часів колоніального поневолення України Росією, коли в духовному житті домінувало поєднання царизму і Православ’я, закони держави не лише протистояли поширенню нових вірувань, а й обмежували діяльність всіх інших конфесій, окрім православної, яка мала статус державної. Визначними в країні були католики, лютерани, реформати та вірмено-грегоріани, а також іслам, ламаїзм та іудаїзм. Дозволялася діяльність без будь-якої підтримки держави баптизму, мемонітству, старообрядництву. Забороненими в Росії були опозиційні щодо православ’я течії [10-13, c.73].

На українських землях, які перебували у володінні Австро-Угорщини й Польщі, відносно успішно в ХІХ і на початку ХХ ст. розвивалася мережа православних і греко-католицьких парафій. Поглинувши в 20-х роках ХХ ст. Північну Буковину, Румунія ліквідувала тут самостійну православну митрополію й перевела її до складу своєї православної церкви. На Закарпатті в цей час діяли мукачівські православні і греко-католицькі єпархії [12,13, c.73].

Своєрідним бумом конфесійної диференціації в Україні, як і у всьому Радянському Союзі, до якого вона належала, були 20 -30-ті роки ХХ ст. В цей час на грунті православ’я тут з’являються різні обновленські течії, іоаніти, апокаліпсисти, федорівці та ін. У першій половині ХХ ст. на українських теренах виникають кеносистичні секти, зокрема інокентіївці, леонтіївці, митрофанівці, мурашківці. Осибливістю їх є віра в "живого Бога," ім’я якого звучить в самій назві течії.

У повоєнну добу релігійна діяльність в Україні всілякого обмежувалась..Офіційно було зареєстровано біля 10 релігійних течій. Серед них православ’я, католицизм, іслам, іудаїзм, старообрядництво, баптизм, адвентизм та ін. Якщо на початку 20-х років ХХ ст. в Україні храми існували в кожному селі, навіть на більшості хуторів, то наприкінці 40-х років їх залишилося втричі менше. Державна політика войовничого атеїзму, яка здійснювалася з 1954 року і до середини 80-х років минулого століття, призвела до значного скочення релігійної мережі. Так, якщо в 1958 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1960 р. їх уже було закрито 747, а це в 12,1 рази більше ніж у 1958 р. Новий закон про релігійні культи значною мірою ускладнював можливості реєстрації чи відкриття нових парафій або громад і водночас спрощував процедуру їх закриття. На початку 1961 р. кількість діючих в Україні церков і молитовних будинків зменшилась до 7192. Хоч тотальне скорочення мало загальноукраїнський характер, але найбільше воно зачепило Вінницьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську і Чернігівську області. Лише в 1962 р. в Україні було знято з реєстрації 1144 релігійні громади. Скорочення мережі відбувалося переважно за рахунок сільських парафій. Із знятих з реєстрації громад у 1959-1964 роках 81% - сільські [11-14, c.73].

Посилений опір віруючих політиці "релігійних скорочень" призві до того, що в період відлиги темпи закриття церков і молитовних будинків дещо "уповільнилися." Так, у 1963 р. було знято з реєстрації вже 526 культових об’єктів, а в наступному році лише – 257.

Зняті з реєстрації культові споруди або передавалися якійсь свідській організації, і вона їх перебудовувала для своїх цілей, або залишалися закритими і через недогляд поступово руйнувалися, або ж розбиралися через неможливість їх використовування чи аварійність.

Партійно-державний наступ на релігію і церкву в Україні продовжувався до середини 80-х років ХХ ст. Пожвавлення релігійної діяльності різних конфесій в Україні наступило лише з початком перебудови. Воно захопило переважно західні й центральні області республіки. На Півдні і Сході це пожвавлення було незначним. Основною передумовою активізації церковно-релігійного життя в Україні було розгортання демократичних процесів в суспільному житті. Цьому сприяло певною мірою також відзначення в 1988 р. тисячолітнього ювілею прийняття християнства. Фактично в усіх населених пунктах, в яких збереглися культові приміщення, відновлювалася діяльність відповідних релігійних громад.

Поліетнічність України також значною мірою сприяла розвитку у ній багатоконфесійності. Різні культурні об’єднання національних меншин починають сприяти розвитку в нас специфічно їхніх конфесій. Активізувалося німецьке лютеранство, корейський і бурятсякий буддизм, кримо-татарське мусульманство, караїмство та ін. В 1988 р. виходить з підпілля Українська Греко-Католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Українська Автокефальна Православна церква. Наступив період не лише повернення культових споруд різним конфесіям, а й розгорнулося будівництво понад двох тисяч нових [13,14, c.73].

Похожие работы

Статистичне вивчення населення Рівненської області

Скачать

186421

12

15

... Рівненській області протягом останнього десятиріччя носить хвилеподібний характер. Перша хвиля припадає на 19911995 роки, по Україні відбувається зростання з 12,9 до 15,4 померлих на 1000 населення, а по Рівненській області відповідно з 13,3 до 15,3. В 19961998 рр. відбувається зниження смертності: по Україні до 14,3 і на Рівненщині до 14,7, а згодом в 19992003 рр. Знову підвищення (друга “хвиля ...

Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки

Скачать

175557

0

0

... церков, функціонуючих в Україні, особа, котра користується беззаперечним авторитетом у суспільстві. ВИСНОВКИ   Розкриваючи тему бакалаврської дипломної роботи «Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки», відзначили, що одним з важливих питань є вивчення її соціального змісту. Наукова характеристика ролі релігії в людському суспільстві можлива лише в ...

Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

Скачать

371609

2

34

... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...

Аналіз системи управління персоналом ВАТ "Рівненська кондитерська фабрика"

Скачать

140817

0

0

... на увазі відправник, коли формулювалася його ідея. Якщо реакції на ідею не вимагається, процес обміну інформації на цьому може завершитися. РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ВАТ “РІВНЕНСЬКА КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА”   2.1 Характеристика організаційної структури підприємства ВАТ "Рівненська кондитерська фабрика" заснована в 1944 роцi на базі вяляної фабрики. Iз малих пристосованих ...