1.7 Таїнство Маслособорування (Єлеосвячення)

 

Це таїнство, в якому при помазанні хворого святою оливою (єлеєм) призивається на нього благодать Божа, що зціляє немочі душевні й тілесні.

Маслособорування має свій початок від апостолів, які, бувши послані Ісусом Христом, «мазали оливою багатьох недужих, і (ті) зцілялися» (Мр. б, 13).

Те ж таїнство святі апостоли передали й Церкві. «Коли хто хворіє у вас, — каже апостол Яків, — нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над ним і помажуть його оливою в ім`я Господнє. Молитва віри спасе хворого, і підійме його Господь, і якщо гріхи содіяв, простяться йому» (Як. 5, 14-15).

Це таїнство зветься ще «соборуванням», бо його повинен, за словами апостола, звершувати собор священиків у кількості сім, хоч на практиці його виконує один священик. [ 6, 77].

Таїнство єлеосвячення може повторюватися.

1.8 Таїнство Священства

 

Це — таїнство, в якому Дух Святий настановляє правильно обраного достойного кандидата через святительське рукоположення священнодіяти таїнства й пасти отару Христову. Священство установлене Богом ще у Старому Заповіті. Господь повелів Мойсееві посвятити Аарона на первосвященика, синів його на священиків, а все покоління Левія на левитів, тобто нижчих служителів при Скінії (Лев. 8. 1-36).

Христос Господь, установляючи Новий Заповіт, не відмінив священства, як інституту священнослужителів Церкви, лише наповнив його новим змістом, як і сказав: «Я не прийшов зруйнувати Закон, а виповнити» (Мт. 5, 17).

У Старому Заповіті Господь повелів Мойсееві помити Аарона й його синів та посвятити в священство, помазавши їх святою оливою (Лев. 8, 5-13).

В Новому Заповіті Сам Син Божий, як вічний Первосвященик-Архиєрей (Пс. 109, 4; Євр. 5, 6; 8, 1-2; 9, 11-14) на Тайній Вечері помив ноги ученикам, освятив їх Причастям Тіла й Крові Своєї під видами хліба й вина і заповів їм священнодіяти на спомин Йому (Лк. 22, 19).

А коли воскрес, то того ж дня явився ученикам і сказав: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (тобто з повнотою духовної влади), дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи — відпустяться, а на кому зоставите — зостануться» (їв. 20, 21-23).

«Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи і хрестіть їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Я заповідав вам» (Мт. 28, 18-20).

Цими словами Христос Господь передав апостолам повноту архиєрейської влади у Церкві Своїй.

У п`ятдесятий день після Воскресіння Христос послав їм від Отця Духа Святого, як помазання силою звище (Діян. 1, 8; 2, 1-4), і цим довершив їхнє освячення. [ 11, 65].

Так установив Господь найвищий ступінь священства — апостольсько-архиєрейську, і повелів строїти тайни Божі.

Святі апостоли, як архиєреї, відразу після зшестя на них Святого Духа, почали строїти ті тайни Божі. Проповідували, хрестили, а потім рукоположили на дияконське служіння сімох мужів, звівши на них Духа Святого через покладення на них рук (Діян. 6, 5-6). Цим вони поклали початок першого, найнижчого ступеня священства.

Далі святі апостоли стали настановляти для окремих Церков пресвітерів-священиків, які діяли під наглядом апостолів («пресвітер» значить старший).

Так були наставлені апостолами Тимофій, Тит, Полі-карп, Кіпріян, Лін, Анаклет, Климент та інші через покладення на них апостольських рук (1 Тим. 4, 14) і освячення їх Духом Святим.

Після апостолів стали рукополагати їхні наступники одні за одними, і таким чином установилося апостольське переємство священства через архиєреїв від одного до другого, яке продовжується у Православній Церкві аж до наших днів.

Як відбувається хіротонія (висвята) єпископа, священика, диякона?

Єпископа висвячують два або три єпископи на Божественній Літургії після співу «Святий Боже». Тоді архиєреї кладуть на нього святе Євангеліє словами вниз, що символізує знак руки Христової і свої руки. Старший єпископ виголошує відповідні молитви, новопоставленого облачають в архиєрейські одежі, і він бере участь у Божественній Літургії, як архиєрей.

Священика висвячує один єпископ на Божественній Літургії після Херувимської пісні. Кандидат є дияконом і до часу висвяти приймає участь у Службі Божій, як диякон. Після Херувимської пісні його обводять тричі навкруги престолу, як символ Святої Трійці, із співами відповідних тропарів. Далі він стає праворуч престолу на коліна, поклавши руки на престол. Єпископ кладе на нього краї омофора й обидві руки та читає відповідні молитви. Новопоставленого облачають у священичі одежі, і він бере участь у Євхаристійному каноні, як ієрей. [ 25, 33].

Диякона висвячує архиєрей після Євхаристійного канону так само, як ієрея, але молитви читає інші. Після молитов новопоставленого одягають у дияконські одежі. Він причащається як диякон і виголошує останню єктенію.

За 68-м Апостольським правилом ні одна з цих трьох хіротоній не може бути повторена над однією й тією ж особою, а коли б хто це зробив, то правило вимагає позбавлення сану як того, хто святив, так і висвяченого.


Розділ 2. Символіка церковних таїнств

 

Що таке обряд? Слово "обряд" церковнослов'янською мовою означає "одяг": "обрядитися" - "зодягнутися". Це зовнішні форми богопоклоніння. Таїнства - це обряди, виділені в особливу групу, як найважливіші. Таїнства - суть духовно-душевно-обрядові дії, метою яких є здобуття благодаті Божої.

А тепер розглянемо основні положення щодо таїнств, як однієї з сторін містичного життя Церкви.

1. Під час таїнств використовують елементи, що підвищують духовно-молитовний стан православного християнина. Адже власне молитва віри і є тим каналом, зв'язком, через який і подається Благодать. Сенс життя християнина в тому, щоб здобути благодать Всесвятого Духа, щоб цей канал відкрився і був якомога ширшим. І для цього використовуються певні елементи. Цими елементами-посередниками, які допомагають нам відкрити і розширити молитовний канал Благодаті є:

а) Слово, або слово сили. Слово яке є посередником і допомагає відкрити канал благодаті. Тому що віра від Слова, а благодать по вірі. І коли ми перебуваємо на літургії (грецьк. - букв. "спільна справа", "служіння", - тут спільна справа молитовного богоєднання Церкви, в чому власне й полягає суть нашого служіння Богові), то під час цієї служби обов'язково читається слово Боже. Воно власне починає читатися ще до початку літургії (псаломщики читають Часи - (псалми, уривки з Святого Письма). І під час самої літургії ми читаємо Апостол і Євангеліє - ми читаємо слово Боже, тому що саме від нього віра. Це основа, "На початку було Слово…", і це Слово дає нам в кінцевому результаті силу Благодаті. Тому Слово сили, Слово яке піднімає віру, по якій і сходить благодать Всесвятого Духа: Слово - віра - благодать;

б) Символічні знаки, або знаки сили. Богослужіння складається із Слова (читання Євангелії, псалмів, виголошення єктеній…), і весь час відбуваються якісь дії (то священик хрестить хрестом, то рукою, то Євангелієм, то малий вхід з Євангелієм, то великий вхід з Дарами), постійно присутні якісь знаки, дії, які теж щось символізують. І які теж є засобами для здобуття сили Духа Святого, благодаті Всесвятого Духа. Тому умовна назва "слово сили" і "знак сили". Видимий знак - жест хреста, покладання рук, підношення рук до неба, дмухання, вистригання волосся, спалювання волосся (в обряді хрещення) тощо. Знак, який відкриває канал для Благодаті;

в) Священні предмети. Використовуються в таїнствах церкви такі священні предмети: хрест, єпітрахіль, дикирій і трикирій (у єпископа), орар (в диякона), ікона, чаша, Євангелія тощо… Ці священні предмети є також посередниками, за допомогою яких ми входимо в молитовний стан, і які допомагають нам відкрити канал молитовний між нашим серцем і Богом;

г) Освячені речовини. До таких речовин відноситься: свята вода, олива, миро, артос (хліб), антидор (це ті частинки, на які ріжуться просфори що на них звершувалась проскомидія, і роздаються вони біля запивки тим, хто не причащався. Антидор перекладається з грецької мови -"замість дару" Тобто, тим, хто не приймав Дари (Кров і Тіло Христове) в причасті, то замість них їм дається антидор). Далі - запивка, вино, паски, мед, яйця, кутя, коливо, мак, квіти, зілля верба, лепеха… - це все освячені речовини;

д) Переосутнені речовини. Це ті речовини, які входять в перелік освячених, але стоять ніби осібно, як найважливіші. Подібно до того, як відрізняється таїнство від простого обряду: це обряд так би мовити більш вищого рангу. Тут мова йде про хліб і вино, які переосутнились у Тіло і Кров Христові.

От які ми маємо п'ять посередників, що використовуються для підвищення молитовного стану, власне для підвищення молитви. Це слово, знак символічний, священні предмети, освячені речовини, переосутнені речовини.

2. Всі означені елементи (Слово, знак символічний, священні предмети, освячені речовини, переосутнені речовини) є суть зовнішніми формами, через які містично, таємно подається благодать Божа. Не самі по собі предмети, слова, знаки, речовини є благодатні, але вони суть провідники цієї благодаті.

Отже, слово Боже діє як символ, через який в кінцевому результаті дається благодать. Власне і з наукової точки зору, слово - є символом певної ідеї, яка втілюючись приносить певні плоди.

Слово - вираз думки. А буквально слово - це лише набір звуків. Наприклад, слово "хліб" - це "х", "л", "і", "б", - і у нас в розумі виникає асоціація з свіжим окрайцем хліба. Так от, ці звуки (х-лі-б), які разом зібралися в слово "хліб", є символом конкретної речі. Чому так важливо те, що ми тут займаємося дослідженням Святого Письма саме в духовно-символічному аспекті? Тому що символ - це є основа. А слово взагалі - є символ. Слово Боже є приналежністю будь-якого богослужіння, таїнства, обряду. Слово несе в собі навантаження символу, через який дається благодать, символу, що служить знаряддям для відкриття молитовного каналу по якому і подається Божественна енергія. Слово в даному випадку виступає в ролі ретранслятора, який допомагає нам почути той далекий сигнал, який іде від Отця. Таке слово, відповідно, можна назвати словом сили Божої.


Висновки

 

Значення таїнств як у Православній Церкві так і в усьому Християнстві є безсумнівно, величезним. Без цих сакраментальних актів неможливе повноцінне церковне і духовне життя кожної людини, яка вирішила стати членом народу Божого. Через таїнства під виглядом певних видимих дій і слів посилається тому, хто його приймає і невидима сила – Дари Святого Духа, освячення і Боже благословення. І тому значення таїнств у житті кожного християнина настільки велике, що кожен раз вони стають новими етапами у їхньому житті. Вони є дієвими Божими знаряддями, які неодмінно діють благодатно на тих, хто до них приступає.

Таїнства ¾ найважливіші культові події, через які, згідно з ученням церкви, віруючому “невидимим чином” передається Божа Благодать. Через благодатність таїнств виявляється їхній містичний зміст: здійснення таїнства є реальною подією поєднання “небесного” і “земного” світів, запорукою прилучення віруючого до Божественного, до священного.

Кожному з таїнств, а їх у православна традиція нараховує сім, притаманне своє символічне значення та символічні предмети, які використовуються під час проведення цих таїнств. Наприклад у таїнстві Хрещення похресника тричі занурюють у воду, що символізує Святу Трійцю. Згідно з вченням про Святу Трійцю християне поклоняються єдиному Богові, який є єдиним у Трьох Особах (або іпостасях) ¾ Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Ритуал таїнства Причасття складається із споживання віруючим спеціально приготовлених хліба і вина, які за церковним ученням, реально і містично перетворюються та символізують Тіло і Кров Христа. Саме Таїнство Причастя є символом спокутної жертви Христа в безкровній формі, а також причетність віруючих до цієї жертви. Євхаристія є символом “поновленням Голгофської жертви”. В таїнстві Священства ритуальною дією є хіротонія ¾ покладання рук, що символізує покладання рук Христових на апостолів, коли Він освячував їх на Священство, тобто Своїх наслідувачів.


Список використаної літератури:

 

1.         Біблія: Новий Заповіт;

2.         Булгаков С. Настольная книга для священнослужителей. ¾ Харьков, 1990;

3.         Булгаков С.В. прот. Очерки учения Православной Церкви.­¾ К., 1991р;

4.         Вениамин (Новик), игумен. О православном миропонимании (онтологический аспект) // Вопр. философии. 1977. №2;

5.         Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. В

 4-х т. ¾ К., 1998. ¾ т.1;

6.         Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч.

 посібник. ¾ К. : Либідь 1999. ¾ 352с.;

7.         Єленський В. Релігія і українське суспільство // Людина і світ. 1996. №1-2;

8.         Зеньковский В. Проблема церковной культуры // Церков.-обществ. вестн. 1997. №12;

9.          Іванишин В. Українська церква і процес українського відродження. Дрогобич, 1990;

10.      Історія православної церкви на Україні. ¾ К., 1992;

11.      Історія релігії в Україні: в 10-ти т. ¾ К., 1997. ¾ т.2: Українське православ’я;

12.      Катехізис християнської віри. ¾ Львів, 1990;

13.      Краткое объяснение Всеношной, Литургии или Обедни, последовательности таинств, погребения усопших, водоосвящения, молебнов / Сост. прот. И. Бухарев. Репр. изд., 1904. Москва, 1991;

14.      Крывелев И.А. История религии: в 2-х т. ¾ М., 1988;

15.      Кураев А. Традиция, догмат, обряд. ¾ М., 1995;

16.      Лосев А. Ф.Очерки античного символизма и мифологии, москва, 1993;

17.      Лосский В. Очерк мистического богословия Восточной церкви. Догматическое богословие // Мистическое богословие. ¾ К., 1991;

18.      Ортинський І. Хрещення, хрест та харизма України ¾ Рим, Мюнхен, Фрайбург , 1992р;

19.      Панас К. Історія Української Церкви. Львів, 1992;

20.      Полный Православный Энциклопедический Словарь: в 2-х т ¾ М.1992.¾ Т.1;.

21.      Поснов М.Э. История Християнской Церкви. ¾ К., 1991;

22.      Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии. ¾ М., 1996;

23.      Тальберг И. История христиаской церкви. Москва, 1991;

24.      Християнство: Словарь. ¾ М., 1994р.

25.      Чельцов Г. Объяснение символа веры, молитв и заповедей. Москва, 1991.


Информация о работе «Символіка православних таїнств»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 56180
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
402741
0
4

... «сподвижників», Петро Могила цим підніс Україну до небувалого культурного розвитку. В цей час Україна почала випромінювати своїми церковними і культурними досягненнями на ввесь православний світ, а насамперед на Молдавію і Волощину. Назагал про Петра Могилу, як особу, знасмо мало, нам дово­диться говорити про його творчість; його біографія це частина історії української православної церкви. 4) ...

Скачать
141538
0
0

... а себе часто йменує Нареченим. Католицька богословська традиція визнає шлюб і цноту гідними християнськими шляхами в Царство Небесне. Однак, коли мова заходить про целібат католицького духовенства, основним аргументом служить те, що священство у своєму служінні повинне в максимальному ступені бути in persona Christi. Для католиків священство повинне здійсниться не тільки в різних сферах служіння ...

Скачать
219646
0
0

... іше XVII століття. Такий незначний вік цього акту у порівнянні з іншими актaми хрещення пояснюється тим, що у древності існувала практика здійснювати таїнство хрещення безпосередньо перед Божественною літургією, задля того, щоб причастити похресника відразу після його охрещення. І тому не було необхідності вміщувати біблійні читання у чин хрещення, бо вони читалися на літургії. Після VIII століття ...

Скачать
450767
0
0

... як язичник і митар” (Мф 18, 15–17). Спаситель залишив Своїм учням мудру заповідь про ставлення до державної влади: “Віддавайте кесареве кесареві, а Боже Богові” (Мф. 22, 21). 4.4. Апостольські писання як джерело церковного права Крім заповідей, даних самим Христом, у Священному Писанні є й інші постанови про Церкву, що належать апостолам, котрі видавали їх владою, дарованою від Учителя. У ...

0 комментариев


Наверх