ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИН (БАНДИТИЗМ)

4. ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИН (БАНДИТИЗМ)

Згідно статті 257 КК, організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі, караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Покарання у виді конфіскації майна (додаткове покарання), полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК).

Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним кодексом у статті 66 (Обставини, які пом’якшують покарання) та у статті 67 (Обставини, які обтяжують покарання).

При застосуванні кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, ще на стадії слідства, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.

При кваліфікації злочинів, учинених бандою, суди повинні дотримуватись положень ч.1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань. Організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні нею, при умові, що вони охоплювались його умислом. Що до учасників банди, то згідно ч.2 ст. 30 КК, то вони несуть відповідальність за злочини у яких вони брали участь у підготовці або у вчиненні, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочинні.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – за дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, пристроями, їх придбання, виготовлення, ремонт, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК.

А згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – ст. 257 КК не містить якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу злочину (бандитизм), крім відповідальності за організацію банди, тому у таких випадках суд згідно ст. 33 КК, відповідно до якої за сукупністю злочинів кожен із учасників банди підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини.

Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян.

ЗАДАЧА №1

Водій Лазько на підставі товарно-транспортної накладної перевозив сільськогосподарську продукцію з поля у сховище. Під час виконання останньої ходки він викрав сільськогосподарську продукцію на суму 250 гривень. Кваліфікуйте дії Лазька.

В діях, що вчинив водій Лазько наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст. 191 Кримінального кодексу “Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а саме: привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини КК “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

В даному випадку можливо також визначити за безпосередній об¢єкт відносини власності, пов¢язані з передачею майна у відання або ввіряння майна особі, яка до скоєння злочину здійснює повноваження щодо такого майна на законних підставах.

Предмет злочину – майно, що було ввірене Лазькові, перевозилось ним на підставі товарно-транспортної накладної і було ним привласнене – сільськогосподарська продукція на суму 250 гривень.

Об¢єктивна сторона: ч.1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних діянь шляхом або привласнення (незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному – саме таким способом і здійснив злочин Лазько – або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як своїм), або розтрати (незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винуватому або перебувало в його віданні – продаж, дарування, споживання, передача іншим способом). Злочин з матеріальним складом: злочинність діяння Лазька пов¢язана з причиненням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності.

Суб¢єкт злочину спеціальний - особа, якій майно було ввірене. Суб¢єкт цього злочину за КК – особа, яка досягла 16 років. Із умови задачі видно, що Лазькові більше 18 років (він – водій, а право на керування автомобілем виникає в Україні з 18 років).

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою: Лазько усвідомлював, що він посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачав матеріальну шкоду власнику і бажав цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матеріальну вигоду для себе.

Кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі), передбачені ст.191 в цьому складі злочину відсутні: вчинення злочину повторно (ч.3 ст.191), у великих розмірах – в 250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян (ч.4 ст.191), у особливо великих розмірах – 600 і більше разів перевищують неоподаткованого мінімуму громадян – чи організованою групою (ч.5 ст.191).

Відмежування від суміжних складів злочинів. Найбільш близьким складом до кваліфікації скоєного Лазьком є крадіжка. Але крадіжка – це таємне вилучення майна із безпосереднього володіння власника, коли майно власником не передається нікому у відання та не ввіряється нікому, а Лазько перевозив сільгосппродукцію на підставі товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо), а дій, що вчинені Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Тобто є неспівпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закінченим у крадіжці (ст.185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст.191). [19]

ЗАДАЧА №2

Охрименко та Осипенко ввечері прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останній повернув борг у сумі 1000 гривень сестрі Охрименка. Строк сплати боргу, згідно укладеного договору позики, закінчився 3 місяці тому. Зощенко пообіцяв через тиждень повернути борг, але обіцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання, тобто повернути борг. Зощенку були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров¢я. Чи є в діях Охрименка та Осипенка склад злочину?

Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.

В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу, розкриваючи поняття вимагання.

Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.

Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Відповідно, дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.

Висновок: дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (ч.ч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини КК “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян).

Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством, небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.

Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень. Навіть з погляду на те, що Охрименко та Осипенко вимагали не своє майно, а майно сестри Охрименка, тобто на перший погляду не мали корисливих мотивів.

Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.

Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин. [19]

ВИСНОВКИ

Отже, бандитизм своєю теоретичною не розробленістю, відсутністю слідчо-судової практики, кваліфікації за вчинення даного злочину, стосується багатьох дискусійних питань, оскільки діяння, які ст. 257 КК криміналізує, багатогранні і вони вимагають ретельного вивчення, причому, в найкоротший термін, адже злочинність має властивість поширюватись та еволюціонувати, що потребує вчасної й ефективної протидії з боку суспільства та держави. [17]

З метою посилення боротьби з бандитизмом, органи внутрішніх справ повинні здійснювати заходи, серед яких необхідно виділити такі, як - створення спеціалізованих інформаційних систем на членів злочинних угруповань з їх реґіональними і міжнародними зв’язками (бандитських та інших озброєних груп, які займаються контрабандою зброї, вибухових пристроїв тощо), а також кілерів. Створювати і забезпечувати взяття на облік у систему "Насильство", поряд з іншими тяжкими злочинами, усіх зареєстрованих (розкритих і нерозкритих) бандитських нападів. Здійснювати заходи щодо оперативного встановлення приватних і державних спортивних клубів, секцій з оволодіння бойовими видами спорту, організацію постійно діючого контролю за характером і справжніми цілями їх функціонування, складом контингенту, що тренується і безпосередньо в них працює, вивчення джерел фінансування та їх походження. Своєчасно орієнтувати органи внутрішніх справ щодо встановленого маршруту пересування злочинних груп, членів яких затримано і заарештовано за вчинення бандитських, розбійних нападів та пограбувань. Ретельно перевіряти такі групи щодо їх причетності до нерозкритих злочинів, здійснення перевірки всіх осіб, які займаються касовими операціями і охороняють гроші, з метою отримання оперативної інформації щодо них. Проводити всебічний аналіз стану оперативно-розшукової роботи, передусім серед небезпечних рецидивістів — "злодіїв у законі", інших кримінальних і антисуспільних елементів, всебічно вивчати наявні оперативні матеріали на них. Забезпечувати регулярний обмін інформацією про вчинення бандитських та розбійних нападів та про осіб, які становлять оперативний інтерес, з метою координації роботи щодо розкриття цих злочинів.

Реалізація зазначених заходів допоможе підвищити рівень розкриття бандитських нападів зменшити витрати часу і зусиль працівників органів внутрішніх справ.[18]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.         Конституція України (www.PRESIDENT.gov.ua) 2008 р.;

2.         Кримінальний кодекс України (Офіційний сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua) 2008 р.;

3.         Словник української мови. У 11 т. І.К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1970—1980;

4.         Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” (офіційний сайт Верховного суду України www.scourt.gov.ua);

5.         Герцензон А.А., Меньшагин В.Д., Ошерович А.Л., Пионтковский А.А. Государственные преступления. М., 1938.;

6.         Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України (www.mvs.gov.ua);

7.         Уголовное право. Часть общая. Часть Особенная. Учебник / Под общ. ред. проф. Л.Д. Гаухмана, проф. Л.М. Колодкина, проф. С.В. Макси­мова. М.: Юриспруденция, 1999;

8.         М. Хавронюк, М. Мельник. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. 2000. № 4;

9.         Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9;

10.       Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року;

11.       А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4;

12.      Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України // Право України. - 2000. - № 10. - С. 42.

13.       Ліпкан В. Проблемні питання співвідношення організованої злочинності і тероризму // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1999. - № 4. - С. 82.

14.      Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України. - 2000. - № 3. - С. 78;

15.      Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7;

16.      Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року за № 35 (Офіційний сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua) 2008 р.);

17.       М. Хавронюк, М. Мельник. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. - 2000. - № 4.

18.      Д.Й. Никифорчук, В.І. Лебеденко, В.Ф. Крашениця: Організація роботи щодо виявлення осіб, схильних до вчинення бандитизму, з метою його попередження // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001. - №3;

19.      Кримінальне право України: Посіб. для підготов. до іспитів/ В.В. Кузнєцов, А.В. Савченко; за ред. д. ю. н., проф.О.М. Джужи. – 2-е вид., доповн. та перероб. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007.