Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні

1.   Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю[59]: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Кривоченко Л.М. стверджує, що безпосереднім об¢єктом в тому числі цього злочину є одна з форм власності, визначена законом про власність (приватна, колективна чи державна)[60]. Вважаю, що в даному випадку можливо також визначити за безпосередній об¢єкт відносини власності, пов¢язані з передачею майна у відання або ввіряння майна особі, яка до скоєння злочину здійснює повноваження щодо такого майна на законних підставах.

Предмет злочину – майно, що було ввірене Лазькові, перевозилось ним на підставі товарно-транспортної накладної і було ним привласнене – сільськогосподарська продукція на суму 250 гривень.

Об¢єктивна сторона. Конструкція ч.1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних діянь шляхом або привласнення (незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному – саме таким способом і здійснив злочин Лазько – або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як своїм), або розтрати (незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винуватому або перебувало в його віданні – продаж, дарування, споживання, передача іншим способом)[61]. Злочин з матеріальним складом: злочинність діяння Лазька пов¢язана з причиненням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди[62] відносинам власності.

Суб¢єкт злочину спеціальний[63] - особа, якій майно було ввірене. Суб¢єкт цього злочину за ККУ – особа, яка досягла 16 років. Із умови задачі видно, що Лазькові більше 18 років (він – водій, а право на керування автомобілем виникає в Україні з 18 років).

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою: Лазько усвідомлював, що він посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачав матеріальну шкоду власнику і бажав цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матеріальну вигоду для себе.

Кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі), передбачені ст.191 в цьому складі злочину відсутні: вчинення злочину повторно (ч.3 ст.191), у великих розмірах – в 250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян (нмдг) (ч.4 ст.191), у особливо великих розмірах – 600 і більше разів перевищують нмдг – чи організованою групою (ч.5 ст.191).

Відмежування від суміжних складів злочинів. Найбільш близьким складом до кваліфікації скоєного Лазьком є крадіжка. Але крадіжка – це таємне вилучення майна із безпосереднього володіння власника, коли майно власником не передається нікому у відання та не ввіряється нікому, а Лазько перевозив сільгосппродукцію на підставі товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо)[64], а дій, що вчинені Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Тобто є неспівпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закінченим у крадіжці (ст.185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст.191).

ЗАДАЧА №2

Охрименко та Осипенко ввечері прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останній повернув борг у сумі 1000 гривень сестрі Охрименка. Строк сплати боргу, згідно укладеного договору позики, закінчився 3 місяці тому. Зощенко пообіцяв через тиждень повернути борг, але обіцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання, тобто повернути борг. Зощенку були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров¢я. Чи є в діях Охрименка та Осипенка склад злочину?

Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.

В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу України (далі – КК), розкриваючи поняття вимагання.

Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши[65] поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.

Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25.12.1992 №12 (п.9) роз¢яснив, що “під насильством, що не є небезпечним для життя та здоров¢я потерпілого, треба розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров¢я …”. Від противного робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.

З наведеного вище робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (чч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю[66]: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше нмдг) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше нмдг).

Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством[67], небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.

Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень[68]. Навіть з першого погляду не корисливий мотив – прагнення повернути майно, належне сестрі Охрименка, – не повинен вводити в оману. Тому що витребовувати належне тобі майно насильницьким способом стало протизаконним ще за часів Стародавнього Риму, коли віндикація замінила насильницьке переслідування боржника.

Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини[69].

Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.

Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин[70].

ДЖЕРЕЛА РОБОТИ:

1.   Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958

2.   Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.

3.   Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

4.   Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

5.   Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

6.   Курс Советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

7.   Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.

8.   А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

9.   Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

10.     Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.

11.     Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

12.     Бажанов М.И.Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С.166.

13.     Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.

14.     Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4

15.     Советское уголовное право. Часть общая. — М., 1972. — С.584.

16.     Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

17.     Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С.669.

18.     Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

19.     Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

20.     Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

21.     Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” – 2000. С.529

22.     Кримінальний кодекс України. 5 квітня 2001 року.

23.     Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 07.07.1995 “Про судову практику в справах про бандитизм”.

24.     Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 08.07.1994 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.

25.     Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

 

[1] Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высщей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958

[2] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.

[3] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[4] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[5] Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

[6] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[7] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[8] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.

[9] Уголовный кодекс Украиы: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

[10] Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

[11] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. - 5 — 19 вересня.

[12] Там же.

[13] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[14] Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.

[15] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[16] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[17] Бажанов М.И.Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С.166.

[18]Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[19]Там же.

[20] Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.

[21] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[22] Там же.

[23] Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4

[24] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[25] Советское утоловное право. Часть общая. — М., 1972. — С.584.

[26] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[27] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[28] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[29] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[30] Там же.

[31] Советское уголовное право. Часть общая. – 1972. –с.584.

[32] Там же.

[33] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[34] Там же.

[35] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[36] Там же.

[37] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[38] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[39] Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

[40] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[41] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[42] Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С.669.

[43] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[44] Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

[45] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[46] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[47] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[48] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[49] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[50] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[51] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[52] Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

[53] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[54] Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

[55] Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

[56] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[57] Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

[58] Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

[59] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

[60]Ттам же, с.124

[61] Визначення наведені з того ж джерела, с.139

[62] Там же, с.125

[63] Там же, с.127

Т там же, с.128

[65]

[66] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

[67] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.136

[68] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” – 2000. С.529

[69] Там же.

[70] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с. 244-245, 315-316.