Матеріалістичне вчення Карла Маркса

Зміст

Вступ

Розділ 1. Матеріалістичне розуміння історії в теорії Карла Маркса

1.1 Соціологічні погляди Карла Маркса

1.2 Понятійно-категоріальний апарат теорії історичного матеріалізму

1.3 Особливості соціально-філософського вчення Маркса

Розділ 2. Структура суспільних відносин в контексті марксистської теорії

2.1 Вчення про ієрархію суспільних відносин

2.2 Вчення про закони розвитку суспільства

Розділ 3. Принципи матеріалістичного вчення про суспільство Карла Маркса і Фрідріха Енгельса

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Матеріалістичний напрям у соціології представляв Карл Маркс. Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Матеріалістичне розуміння історії полягає у тому, що Маркс розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи одного цілого, підвладного дії певних об’єктивних закономірностей соціального розвитку. Визначальними серед них він вважав економічні закономірності, виокремивши із сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Саме їх сукупність поряд з виробничими відносинами, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на який опирається юридична, політична, ідеологічна надбудова.

У дослідженні суспільних явищ це дало змогу використати критерій повторюваності, завдяки чому стало можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, застосувати поняття «суспільно-економічна формація» - історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва є єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії людства розглядалась я закономірний процес зміни прогресуючих з кожною епохою способів виробництва. Пролетаріат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації.

Марксизм відрізняється від інших суспільних теорій претензіями на єдність теорії і практики. Якщо інші соціальні теорії, як правило, претендували на їх практичне втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючись його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного переустрою. Твердження Маркса про месіанську роль пролетаріату виявилися утопічними.

Розділ 1. Матеріалістичне розуміння історії в теорії Карла Маркса

1.1 Соціологічні погляди Карла Маркса

Карл Маркс (1818-1883 рр.) – визнаний учений, засновник конфліктної парадигми в соціології. Разом зі своїм однодумцем і соратником Ф. Енгельсом (1820-1895) він фактично здійснив розрив із теоретично спрямованими вченнями про суспільство, що існували до них, та запропонував людству новий ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспільства. Карл Маркс написав велику кількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де в той чи інший спосіб розроблялася соціологічна проблематика. До них належать: «18 брюмера Луї Бонапарта», «Класова боротьба у Німеччині», «Громадянська війна у Франції», «Критика Готської програми», «Капітал». У цих та інших роботах К. Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи положення мозельських селян у 40-ві рр. ХІХ ст., він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

Карл Маркс не застосовував назви «соціологія», хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. На жаль, на практиці поєднання двох підходів – позитивістського та марксистського – не відбулося й кожен із них розвивався самостійно як специфічна, окрема культура світосприйняття та світорозуміння. Однак, саме поєднання цих двох підходів – емпіричного та теоретичного – мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню істини у вивченні суспільства. Якщо для Конта і Дюркгейма головне – стабілізація суспільства, то для Маркса – його знищення та заміна новим більш справедливим. Вважається, що вся світова соціологія виникла та сформувалася ніби як реакція на марксизм, як прагнення засобами теорії спростувати його. Насправді, Маркс був прибічником революційного шляху зміни суспільства, всі інші соціологи – реформістського. Маркс – основоположник теорії конфлікту, він визначав протиріччя й конфлікти як важливий фактор соціальних змін, як рушійну силу історії.

1.2 Понятійно-категоріальний апарат теорії історичного матеріалізму

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний апарат. Він охоплює такі поняття:

1) суспільно-економічна формація – певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі виробництва. За К. Марксом, існує п’ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

2) спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здобуття засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та продуктивні сили;

3) виробничі відносини – сукупність об’єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності – володіння, розпоряджання та використання;

4) продуктивні сили – люди як активні суб’єкту процесу виробництва в поєднанні із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва.

5) економічний базис – сукупність продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства;

6) надбудова – сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософський та інших форм суспільної свідомості, що є відображенням економічного базису;

7) класова боротьба – стан відносин, який виникає між різними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

8) соціальна революція – корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес людства. Революція - це локомотив в історії, наслідком якого є соціальні зміни.

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне суспільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праця, де свобода кожного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом – і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

1) закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

2) закон визначальної ролі (первинності) базису та вторинності надбудови;

3) закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

4) закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, що поряд із його теорією додаткової вартості справила значний вплив на світовий розвиток ХХ ст.