Навигация
Що таке коліївщина та опришківство
18983
знака
0
таблиц
0
изображений
2. Що таке коліївщина та опришківство
Найвищого піднесення гайдамацький рух досяг у 1768 р. під назвою Коліївщина. Окремі вчені розглядають його як повстання чи селянську війну. Збройний виступ населення був зумовлений певними обставинами. У 60-х роках для багатьох селян закінчилися «слободи», й поміщики почали активно запроваджувати панщину. Правобережна людність, особливо Середнього Подніпров'я, де досить сильними залишалися волелюбні традиції, намагалася не допустити реставрації порядків, зметених революцією 1648 р. Переорієнтація експорту продукції поміщицьких маєтків із Гданська на Чорне море також супроводжувалася погіршенням становища селянських господарств.
До матеріальних злигоднів додалися й національно-релігійні утиски. Виданий польським королем Станіславом Понятовським під тиском уряду Росії указ про зрівняння в правах протестантів і православних з католиками до краю загострив конфесійну обстановку. Фанатично настроєна шляхта в лютому 1768 р. створила Барську конфедерацію, яка рішуче виступила проти будь-яких поступок православному населенню. Конфедерати вчиняли погроми в селах і містечках Правобережжя, нещадно розправлялися з тими селянами, котрі повертались у православ'я, виганяли православних священиків із парафій, карали їх, руйнували й палили православні церкви. Для боротьби проти конфедератів уряд Катерини II увів на Правобережжя війська.
Цей акт правобережне православне населення розцінило як допомогу в його боротьбі проти всієї польської шляхти. Неписьменному селянству було непросто розібратись у перипетіях політичної боротьби, зате воно традиційно вбачало в росіянах справжнього союзника у протистоянні з католицьким чи мусульманським світом. Серед населення поширювалися чутки про «Золоту грамоту» цариці Катерини II з наказом кошовому отаману Петру Калнишевському спільно з російською армією винищувати ворогів православної віри. З'явилися навіть її тексти, написані нібито від імені Катерини II. І без того розтривожений люд завирував. Почалися розмови про організований виступ проти іноземних поміщиків, орендарів, священиків як головних винуватців усіх бід і нещасть.
Епіцентром таких настроїв стало те Правобережне Подніпров'я, що примикало до Запорізької Січі й куди фактично не поширювалася влада Речі Посполитої. Навесні 1768 р. вісім запорізьких козаків на чолі з Йосипом Шелестом провели в Мотронинському монастирі кілька таємних нарад. На них було прийнято рішення про початок масового виступу проти польсько-шляхетського володарювання на Правобережній Україні й вироблено план дій. Керівником повстання обрали запорожця Максима Залізняк а, який проголосив себе полковником. Його найближчими сподвижниками стали Семен Неживий, Микита Швачка, Іван Бондаренко, Андрій Журба та інші авторитетні серед народу й досвідчені у військовій справі ватажки, 26 травня 1768 р. загін гайдамаків Залізняка виступив з урочища Холодний Яр у Чорному лісі в похід на Правобережжя. Повсюди до нього приєднувалися запорожці, селяни та міщани. Створювались нові загони, гайдамацький рух ширився. Гайдамаки захопили Жабогин, Медведівку, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав і визволили фактично всю південну Київщину. Чимало польської шляхти, євреїв-орендарів, католицьких священиків загинуло. З цього приводу Тарас Шевченко писав у поемі «Гайдамаки»:
Горить Сміла, Смілянщина
Кров'ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь...
Найбільший успіх гайдамаки мали під Уманню — твердинею польської влади на Поділлі. Тут на бік повсталих перейшов із козаками сотник надвірного війська Іван Гонта. У ніч з 9 на 10 червня гайдамаки здобули Умань, де знайшли останній притулок залишки польської шляхти, орендарів, конфедератів і католицьких священиків. Залізняк і Гонта розіслали «партії» на Білоцерківщину, Поділля, Брацлавщину, Волинь. Перелякана шляхта вважала, що почалася «пожежа», як у 1648 p., і тікала в глиб Польщі або в Новоросійську губернію.
Основною метою Коліївщини була ліквідація панівної верстви суспільства, великої земельної власності та ненависної унії. Це органічно пов'язувалося зі звільненням Правобережжя від польсько-шляхетського панування. У діях гайдамаків поєднувалися руйнівні й конструктивні елементи. Окремі вагажки намагалися налагодиги на зайнятій території нормальне господарське життя, передавали селянам землі, звільняли їх від панщинних робіт, прагнули відновити громадянський мир і припинити міжконфесійні конфлікти.
Спочатку російські війська не втручались у взаємини гайдамаків з противником. Але величезний розмах повстання, його соціальна спрямованість змусили уряд змінити своє ставлення до подій на Правобережжі. До цього додалася ще неприємність із нападом одного з гайдамацьких загонів на м. Балту, яке перебувало під владою Туреччини, що одразу загострило російсько-турецькі відносини. У другій половині червня російське командування дістало наказ придушити повстання. У ніч з 25 на 26 червня підступно були схоплені Залізняк і Гонга. На початку липня російські частини розгромили загін Швачки та інших отаманів. Командування передало підданих шляхти польській адміністрації. Повстання захлинулось. Але дії окремих дрібних гайдамацьких «партій» тривали ще в першій половині 1769 р. Польська шляхта влаштувала криваву розправу над учасниками Коліївщини. У містечку Кодня на Волині спеціальний суд засудив до страти сотні людей, їх вішали, четвертували й садовили на палі. Терор однієї сторони викликав дії іншої. Мученицьку смерть прийняв Гонта, а Залізняка російський суд у Києві засудив до заслання у Нерчинськ, такої ж кари зазнали його сподвижники. За поліпшення свого становища боролися також селяни й міщани на місцях. Найчастіше їхні дії проявлялись у відмовах відбувати панщину, самовільному захоплюванні поміщицьких земель, пограбуванні панського майна га фізичних розправах з панами. Найбільші га найгостріші селянські виступи відбулися в Чолхові та Фоєвичах (1747—1748), а також у Кулагах Стародубського, Кліщинцях (1769—1776) Лубенського й Турбаях (1789—1793) Полтавського полків. Селяни часто добивалися повернення козацьких прав, відібраних раніше властями.
У Галичині, на Закарпатті та Північній Буковині соціальні рухи вилилися в опришківство (від латинського «опресор» — нищівник). Об'єднуючись у невеликі загони, опришки грабували поміщиків, купців, орендарів. На почагку XVIII ст. активно діяли ватаги Івана Пискливого, Івана Панчишина, Пингі га інших ватажків. Найбільшого розмаху рух опришків набрав у 30—40-х роках, коли на чолі однієї з ватаг став виходець із с. Печеніжин на Сганіславщині Олекса Довбуш (1700—1745). Своїми нападами сподвижники Довбуша протягом 1738—1743 pp. тримали в напруженні шляхту Коломийського та інших повітів. Перебуваючи на пограниччі Речі Посполитої, Угорщини й Молдавії, ватага в разі необхідності переходила з однієї країни до іншої й тривалий час була невловимою. У діях Довбуша проглядались елементи середньовічного романтизму, коли частина відібраного майна роздавалася незаможним. У цьому випадку він поставав перед селянами як легендарний Робін Гуд, захисник бідних і знедолених. У 1745 р. Довбуш загинув. Те ж саме сталося з його сподвижниками Василем Баюраком га Павлом Орфенюком. У зв'язку з активізацією каральних дій властей у Галичині Іван Бойчук у 1759 р. перебрався на Запорізьку Січ.
Не дивлячись на неодноразові спроби польських властей раз і назавжди покінчити з опришками, їм це так і не вдалося. Опришки пережили Речь Посполиту і продовжували орудувати в Карпатах до тих пір, поки ці землі не відійшли в 1772 р. до Австрійської імперії.
Література
1. Субтельний О. Україна:Історія. – К.:Либідь, 1994. - 736с.
2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К • Либідь 1998.- 616 с.
Похожие работы
... і гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення. Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення ...
... панування та визволення території України від іноземних загарбників. У тих політичних обставинах вона об'єктивно сприяла й гарантувала розвиток етносоціальних процесів, поступове конституювання української народності у вищу форму етнічної спільності - націю. 4. Культурні риси і мовні особливості українців Однією із найяскравіших ознак формування будь-якої народності (а пізніше й нації) ...
... для цілого роду чи великої матріархальної родини. 7. Видозмінюються ідеологічні уявлення, удосконалюється культ матері; ускладнюється поховальний ритуал [17, с. 13]. РОЗДІЛ 2 Енеоліт-бронза. Археологія Закарпаття 2.1 Епоха енеоліту Епоха міді чи енеоліт (гр. енеос - мідь, літос - камінь) охоплює V - поч. II тис. до н.е. - період значних змін і в природному середовищі, і в людському ...
... і пацюками, мученики вмирали повільною смертю від голоду і тортур. 15 березня 1848 року В Угорщині почалася буржуазна революція для завоювання національної незалежності. Революційно настроєні народні маси Мукачівщини 2 травня 1848 року звільнили з казематів замку політичних в’язнів. У честь цього на півкруглому бастіоні замку була посаджена липа – “дерево свободи”. Липа росла І тільки ураган ...
0 комментариев