Навигация
Методи історико-філософського аналізу
20048
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Методи історико-філософського аналізу
Філософські ідеї мислителів минулого найчастіше людина осягає завдяки читанню книг, через виклад їх ідей іншими мислителями. У цьому процесі відбувається логічний аналіз ідей мислителя, безпосереднє виникнення в їх зміст. Але часто цього буває недостатньо. Ідеї мислителя, крім змістовно-логічної, можуть мати й інші інтерпретації. Вони є складниками певної культури, і, щоб зрозуміти, наприклад, ідеї філософії Аристотеля, недостатньо читати лише його твори. Потрібно знати особливості давньогрецької культури і в контексті цих особливостей «читати» (тобто розуміти) Аристотеля. Ідеї китайських чи індійських мислителів люди європейської культури можуть зрозуміти на основі інтерпретації їх через смисловий контекст відповідно до китайської чи індійської культури. Методом такої інтерпретації тексту є герменевтика.
Герменевтика (грец. пегтепеуеіп — пояснювати, тлумачити) — філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, що враховує їх залежності від контексту культури, в якому вони існували, і від культури суб'єкта, який здійснює їх інтерпретацію.
Філософські ідеї зумовлені певним рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, вони виражають соціальні інтереси, на них позначається певне соціальне («(родовище. їх адекватне розуміння передбачає соціологічні/ інтерпретацію, яка виходить із соціальної детермінації ідей.
І нарешті, філософія є справою особи. Який мислитель, така його філософія — стверджував німецький мислитель Йоганн Фіхте (1867—1953). Творець обов'язково втілюється у своєму творінні. Знання про мислителя мідкриває нові можливості для розуміння його ідей. Такий підхід може бути плідним, якщо ґрунтується на певній психологічній концепції особистості, зокрема на психоаналізі (проникненні у підсвідомість).
Застосування конкретного методу інтерпретації ідей диктується відповідними умовами. Так, для розуміння ідей сучасних чи близьких за часом мислителів, які перебувають в одному культурному регіоні, достатньо логічного методу. Коли ж ідеться, наприклад, про сучасну японську філософію, то її розуміння без знання японської культури буде неповним і проблематичним.
4. Західна та східна моделі (парадигми) філософії
Філософія є складовою культури, світоглядом певного роду. Вона несе на собі карб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовлена відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо європейська філософська думка в своїй основі все ж таки єдина (побудована на спільному корені — давньогрецькій філософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва. Деякі філософи європейської традиції стверджують, що всерйоз вести мову про китайську чи індійську філософію взагалі не можна. Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну.
Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.
Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов'язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.
Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.
Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.
Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націленою на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: філософія — наука — техніка. Остання і є практичним втіленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння світом. Індійську і китайську культури (особливо індійську) вважають інтравертними — спрямованими на оволодіння внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, практики морального самовдосконалення тощо.
Ці особливості філософських традицій можна поясняти специфікою духу, психології народів Європи й Азії, але тоді постає запитання: чим зумовлена ця специфіка? 11 ай прийнятнішим є соціально-економічне пояснення цих відмінностей. Цікаві думки про соціально-економічний лад вхідних деспотій належать К. Марксу і М. Веберу. Маркс назвав їх структуру азійським способом виробництва, який характеризують такі риси:
1.Основна виробнича одиниця — землеробська община, в якій панують натуральні економічні відносини. У «Капіталі» зазначається: «Простота виробничого механізму цих самодостатніх общин, які постійно відтворюють себе в одній і тій самій формі, і, будучи зруйнованими, виникають знову на тому ж самому місці, під тією ж самою назвою, пояснює таємницю незмінності азійських суспільств, яка перебуває в такому контрасті з постійним руйнуванням і новоутворенням азійських держав і швидкою зміною їх династій. Структура основних економічних елементів цього суспільства не заторкується бурями, що відбуваються в захмарній сфері політики».
2.Держава на Сході є верховним володарем землі. Економічною основою, на якій держава поєднала розрізнені общини в єдиний соціальний організм, були іригаційні роботи. Азійські деспотії утворились в долинах рік зі зрошуваним землеробством. Слабкий розвиток (порівняно з Грецією) товарно-грошових відносин, натуральна форма сплати податків, примусовість громадських робіт (будівництво доріг, іригаційних і воєнно-захисних споруд) — усе це сформувало особливості азійського способу виробництва.
М. Вебер зазначав, що міста на Сході, на відміну від міст Заходу, були швидше адміністративно-бюрократичними, ніж торгово-економічними центрами. Він наголошував на особливій ролі бюрократії в цих державах. (До Р*ЧІ, на думку деяких дослідників, риси азійської деспотії — слабкий розвиток товарногрошових відносин, домінування держави над суспільством, бюрократизація суспільства — були притаманні царській Росії, а пізніше — Радянському Союзу).
Ці особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмінно існують протягом століть, розвиток відбувається, в основному, у формі коментарів до творів учителя — засновника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин, домінування родинно-корпоративних зв'язків, деспотичний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистості та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу. Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку природознавства. Відомі значні досягнення китайської медицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, подібної до тієї, основи якої заклала Греція і яка виникла в Європі в Новий час, Китай та Індія не знали.
Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмінність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідненість мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлення людини, що виявилися у східній та західній філософіях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та китайська культури практично не контактували, що філософія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу. Німецький філософ Карл Ясперс (1888— 1969), який спеціально досліджував цю єдність, назвав період появи філософських традицій між 800 і 200 роками до н. є. «вісьовим часом історії», тобто часом, який повернув хід історії людства. На його думку, саме в цей час у різних кутках Землі в розвинутих цивілізаціях «людина усвідомила буття в цілому, саму себе і свої межі, їй відкривається страх перед світом і власна немічність. Стоячи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення і спасіння. Усвідомлюючи свої межі, вона ставить перед собою вищі цілі...»1
Єдність різних філософських традицій, яка дає підстави вважати їх саме філософіями, виявляється в тому, що всі вони тяжіють до раціонального (заснованого на розумі) пояснення світоглядних проблем. І структура порушуваних проблем (онтологічна, гносеологічна, етична, соціальна), практично однакова.
Давньокитайський філософ Конфуцій (551—479 до н. є.) назвав мудреця двічі народженою людиною, порівняв пробудження до духовного життя з народженням. Ця духовна відкритість, жадоба пізнання, самопізнання і є найхарактернішою рисою всіх філософських традицій, а єдність пояснюється тим, що людина (давній грек, індус і китаєць), піднявшись до рівня особи, яка керується розумом, не могла задовольнитись традиційними відповідями на світоглядні проблеми і спробувала дати власні. Те, що и XX ст. ідеї індійської філософії завдяки старанням німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788—1860) і Фрідріха Ніцше органічно ввійшли в європейську традицію, є ще одним свідченням їхньої суттєвої єдності.
Література
1. Желнов М. В. Предмет философии в истории философии. — М., 1981.
2. Зотов А. Ф. Существуетли мировая философия?// Вопросьі философии. — 1997. — № 4.
3. Чанишев А. Н. Начало философии. — М., 1982.
4. Ясперс К. Смисл и назначение истории. — М., 1991.
Похожие работы
... надзвичайно важливе. Звернувшись до його вирішення, Ніцше і Дільтей виявили, що воно не може бути завершене, а є відкрите поліваріантним інтерпретаціям крізь призму життєвого світу особистості. Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства Теоретизування представників «філософії життя» на рубежі XIX - XX ст. не єдиний варіант «критики історичного розуму». В цей час серед зах ...
... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
... ії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення ("екзистенції") людини. Пошуки сучасної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві. 2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність ...
0 комментариев