Сировинна база і напрямки розвитку хутряної промисловості

Технічний коледж

Національного університету „Львівська політехніка”

 

Виконавець – студент групи 23- К

Спеціальності 6.050113”Комерційна діяльність”

ІГНАТЕНКО ВІТАЛІЙ

ОЦІНКА - А(відмінно)

Викладач к.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)

Реферат з предмету

„Комерційне товарознавство”

на тему:

„Сировинна база і напрямки розвитку

 хутряної промисловості”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План реферату:

1.Хутрові шкурки.

2.Хутряні шкурки.

3.Хімічний склад.

4. Вплив на якість волосяного і шкіряного покрову умов проживання і годівлі тварин.

5.Вплив на якість шірок статі, віку і географічного розташування.

6.Первинна обробка шкурок.

7.Сортування сировини.

8.Стандартизація, класифікація і сортування хутрових виробів.

Хутрові шкурки – це шкурки диких тварин, отримані при полюванні. А також шкурки диких звірів, вирощених в звірогосподарствах.

Хутряні шкурки –шкурки, одерждані з домашніх тварин.

У зв’язку з мріями про вступ в ЕС та НАТО, Україна вимушена сповідувати Західні цінності, в тому числі і ті, що спорвідує Грін Піс. Саме з-за цього Україна, в якій останні десятирпіччя різко зменьшилась кількість дикого звіра, вимушена обмежити мисливство і внести в червону книгу звірів, які колись були основою пушного промислу. В більшості регіонів мисливство дуже обмежено і не грає будь якої ролі в постачанні сировини для хутряної промисловості. Єдиними регіонами, де ще провадиться заготівля хутряної сировини є Карпати, Кримські гори та Таврійські степи.

Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).

Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.

Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов новогосередовища. Звичайно, цей етап характеризується зрос­танням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.

Реаакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони ко­лись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість про­дукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних зві­рів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обгрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормо-приготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.

В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.

Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, США, Японія.

З домашніх тварин для хутряної промисловості використовують кролів,баранів та кіз.

Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.

Нині майже 95% кроликів розводиться у одноосібників. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цін­ним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших

На жаль, після отримання Незалежності, кролівництво, як галузь, було практично знищено, спожитвча кооперація, яка займалась заготівлею кролячих шкірок, переживаючи кризу, ліквідувала заготконтори,до того ж був ліквідований журнал „Кролівництво”, який об’єднува любителів. Нині кролики залишились лише у малочисленних розрізнених любителів. .

Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульної породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгру-бововняної і грубововняної породи овець.Різні зональні природнокліматичні умови значною мірою впли­нули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигайська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпро­петровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; соколь­ська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я. Нажаль, порода карпатська тонкорунна, якою славилась дорадянська Галичина, за роки радянської влади занепала і витіснена Романською породою.Зараз, коли колгоспи знищено, ферми зруйновано, вівчарство повертається в Карпати.

У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.

На жаль, в Україні не виробляється обладнання первинної обробки і переробки шкір. За часи СРСР виробництво такого обладнаня було зосереджено в Татарстані. Тому зараз обладнання ми імпортуємо , переважно з Італії. Поскільки великих кожевених виробництв на Україні не залишилось, а малим підприємствам італійське обладнання не по кишені, шкірки в Україні в основному піддаються лише первинній обробці, а сама переробка шкіри здійснюється вже за рубежем.

Класифікацій асортименту хутрово-хутряної сировини

Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів.За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділя­ють на зимові та весняні види.

До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (лисиця, песець, білка, та ін.).

Весняними видами хутрово-хутряної сировини називають шкурки звірів, яких добувають головним чином навесні або восени, оскільки у зимовий період вони перебувають у сплячці, а їхній про­мисел ускладнений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).

До зимових видів свійських тварин відносяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).

До весняних видів відносяться шкурки молодняку овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в основному навесні.

Хімічний склад. Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.

Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) становить 75%. У шкурах молодих звірів води більше, ніж у шкурах старих.

Білки становлять 25-40% і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобуліни, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55%), кисню (19-24%), азоту (15-19%), водню (6,6-7,5%) і сірки (0,3-2,4%).

Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.

Вуглеводи у шкурках представлені моно- і полісахаридами, їх не більше 2% сухого залишку.

Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в саль­них залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, у жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини є різними.

Пігменти (Меланіни) знаходяться у клітинах дерми та епідер­місу, надають колір ділянкам шкіри, що не покриті волоссям.Завдяки їм колір шкірок змінюється від світло-рудого до чорного.

Ферменти (прискорювачі реакції) - речовини, що виробляються живою клітиною і беруть участь в обміні речовин.

Якість волосяного і шкірного покриву

Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годуван­ня і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).

Якість волосяного і шкірного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості й будову воло­сяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підзем­ний, земноводний або водний.

Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окре­мих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.

У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) чере­во вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см² хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Сер­цевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волося­ного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів є майже однаковою.

Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і 10,2 тис. волосин відповідно. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.

Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкірою міститься товстий шар жиру. Довжина остьового воло­са тюленів 12-13мм, пухових 6-8мм. На 1см² волосяного покриву припадає майже 500 волосин.

Умови добування корму для диких звірів відіграють важливу роль для розвитку їх волосяного і шкірного покривів.

При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання та годування, можна досягти значних змін розмірів шку­рок, кольору, висоти, густоти волосяного покриву.

Вплив на якість шкурок статі. Шкурки самців і самок звірів та домашніх тварин відрізняються низкою ознак. Шкурки самок більшості звірів дрібніші від шкурок самців і мають значно ніжніший і менш пишний волосяний покрив. Тільки у бобрів та американської шиншили самки крупніші за самців. Значна різниця у розмірах самок та самців (сікачів) у морських котиків. У деяких видів звірів самці відрізняються від самок забарвленням, а також більшою товщиною шкірної тканини. У гренландських тюленів обарвлення дорослого самця (лисуна) відріз­няється від обарвлення самки (утельгі). У баранів волосяний покрив значно грубіший, а шкірна тканина товстіша порівняно із шкурами овець.

У норки значна різниця властивостей шкурок самців та самок. Шкурки самців мають значно жорсткіше волосся, потовщену шкіру, що впливає на призначення цього напівфабрикату.

Вплив віку. Характерна зміна в будові та властивос­тях волосяного покриву і шкірної тканини залежно від віку тварини. Первинний волосяний покрив відрізняється від волосяного покриву дорослих звірів м'якістю, він легко повстяніє, низький; остьовий волос мало відрізняється від пухового. Шкірний покрив малят звірів тонкий, маломіцний. У зв'язку з низькою якістю такі шкурки біль­шості хутрових звірів не заготовляють.

Вікова різниця в якості волосяного і шкірного покривів свійсь­ких тварин і морського звіра дуже велика. Наприклад, шкурки ягнят каракульських і смушкових порід мають найбільшу цінність у перші дні після народження. При подальшому зростанні ягнят волосяний покрив переростає, завитки втрачають форму і якість шкурки знижу­ється.

Шкурки теляти північного оленя (пижик) до одного місяця мають найцінніший волосяний покрив із добре розвиненим пуховим волоссям.

Дитя тюленів (більок) у перший місяць життя втрачають пух­настий м'який волосяний покрив білого або жовтуватого кольору. Шкури дорослих тварин вкриті грубим низьким волосяним покривом без пуха.

Шкурки молодняка інших видів свійських тварин (козеня, опойок, лоша, пижик), віднесених до весняних видів, до певного віку мають високу якість волосяного покриву.Сезонна мінливість пов'язана із пристосуванням організму тва­рин до температурних змін зовнішнього середовища.

Кількість, характер і строки линяння тварин визначаються рядом чинників: віком і видом тварин, кліматом і умовами утримання й годування. Зимовий і літній волосяний покрив звірів більшості видів відрізняється за кольором густотою, висотою, різним співвідно­шенням остьового і пухового волоса, його формою і будовою. Зміна волосяного покриву тварин називається линянням.

У більшості тварин волосяний покрив линяє двічі на рік. Звірі, які впадають у зимову сплячку, після весняного пробудження линя­ють фактично протягом усього літа.

Линяння звірів різних видів залежить від певної пори року, при­чому в межах одного району звірі різних видів линяють по-різному залежно від кліматичних змін оточуючого середовища.

Залежність линяння від віку виявляється в тому, що у більшості видів звірів молодняк линяє пізніше, ніж дорослі тварини.

Спостерігається також залежність линяння від статі. Навесні самки звірів багатьох видів линяють раніше самців.

Шкірна тканина значно змінюється залежно від пори року за щільністю, товщиною і кольором. Восени шкірний покрив різко по­товщується, стає більш пухким, з великою кількістю жирових відкла­день. У тварин зимового забою шкурка порівняно тонка й щільна.

Навесні шкірна тканина знов потовщується, але не має жирових відкладень. Літні шкурки характеризуються потовщеною і грубуватою мездрою. У тварин з пігментованим волосом змінюється колір шкір­ної тканини залежно від пори року. З линянням пов'язане утворення темних плям на міздрі. Це пояснюється більш глибоким заляганням коренів волоса на цих ділянках.

Процес линяння хутрових звірів має визначену топографічну закономірність.

Линяння починається у визначених "центрах линяння" і далі розповсюджується у послідовності, що притаманна для кожного виду. У більшості хутрових звірів весняне линяння починається з голови, передніх лап, потім на шиї, лопатках, передня частина хребта, боках і завершується на хвості. При цьому змінюється і колір шкірної тка­нини.

Сезонна зміна товарних властивостей волосяного покриву і шкірної тканини є основною ознакою визначення сорту шкурок тва­рин, додатковою ознакою є інтенсивність пігментації шкірної тканини.Від сезонних змін волосяного і шкірного покривів тварин зале­жить розподіл шкурок за сортами і групами дефектів (табл. 1.2).

Табл.1.2.

Характеристика волосяного покриву і шкірної тканини шкурок у різні пори року (для більшості хутряних звірів)

Пора року	Волосяний покрив	Шкірна тканина	Оцінка якості шкурки
Зима	Повноволосий з щільним пухом і остю	Тонка, еластична	Сорт 1-й
Пізня зима	Трохи перестиглий, тьмянуватий	Сухувата	Сорт 1-й з пороками
Рання весна	Перестиглий, сухуватий	Суха	Сорт 1-й з пороками
Весна	Пух і остьовий волос випадають	Пігментована, потовщена, рихла	Нестандартна
Літо	Рідкий, майже без пуху	Тонка, суха	-II-
Рання осінь	Літній, рідкий, короткий, що росте	Товста, рихла, з великим вмістом жиру, пігментована	-II -
Осінь	Новий, напівволосяний	Потовщена, пігментована	Сорт 3-й
Пізня осінь або рання весна	Трохи недостиглий	Трохи потовщена із слабкою синюватістю	Сорт 2-й

Сорт шкурки визначається ступенем розвиненості волосяного покриву та властивостями шкірної тканини.

Зміна забарвлення волосяного покриву відповідно до зміни сезону року називається диморфізмом. Так заєць-біляк, лаока, песець білий влітку, мають волосяний покрив на хребті та боках брунатного кольору, а взимку - сніжно-білого. Сезонна мінливість забарвлення може бути повною (білий пісець, горностай, ласка, заєць-біляк) і част­ковою (заєць-русак)

Географічний вплив. Якість шкурок звірів у межах одного виду залежить від району їхнього проживання, середовища існування. Найбільше вона виражена у наземних тварин, менше - у земноводних ¹ майже непомітна у підземних.

Температура оточуючого середовища впливає на розмір шку­рок, пишність, м'якість і колір волосяного покриву. Зі зниженням температури розміри тіла збільшуються, але тільки у межах певного інтервалу температури оточуючого середовища. Поза межами цього температурного інтервалу, при подальшій зміні температури, виника­ють зворотні зміни розмірів тіла звірів. Це пов'язано із терморегуля­цією організму.

Північні звірі мають густий, пишний волосяний покрив, тонку і щільну шкірну тканину.

У пустельних районах з різко континентальним, але менш хо­лодним кліматом, шкурки мають менш густий і пишний, але грубува­тий волосяний покрив із забарвленням рудуватого і рудого відтінків. Шкірна тканина середня за товщиною і щільністю.

Звірі, які живуть у вологому кліматі, мають більш грубіший во­лосяний покрив.

Шкірна тканина у звірів у різних районах проживання є теж різною: чим сильніше розвинений волосяний покрив, тим тонша шкірна тканина.

У зв'язку із географічною мінливістю більшість шкурок деяких звірів поділяють за кряжами .

Кряж - сукупність товарних властивостей (колір, висота, гус­тота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурки), які притаманні для хутрових звірів одного виду, що водяться у певному географіч­ному регіоні.

Так, наприклад, шкурки білки, що добуті у східній частині Якутії, на Охотському узбережжі, Камчатці, в північних районах Чи­тинської області відносять до Якутського кряжу. Шкурки цього кряжу відрізняються особливо пишним шовковистим волосяним покривом темно-сірого кольору з блакитним відтінком. Шкурки білки, що добуті у європейській частині Росії, України відносять до Північно-Цент-рального кряжу. Вони мають грубуватий, менш пишний волосяний покрив темно-сірого або сірого кольору, з рудою смугою по хребту (горболисисть).

Виключення складають тільки шкурки горностая. їх товарні властивості практично однакові не залежно від регіону обітання. Але за стандартом шкурки горностая поділяють на вісім кряжів залежно від різниці у первинній обробці (відкритий або закритий огузок, міздря із знятою плівкою або без неї, лапки з костями або без кісток та ін.).

Індивідуальна мінливість - це зміни у межах одного виду, які мають індивідуальний характер і обумовлені спадковістю або відміна­ми в умовах існування. Індивідуальна мінливість може виявлятись у забарвленні, висоті, густоті, м'якості волосяного покриву, розмірі шкурок. Найбільше виявляється індивідуальна мінливість у забарв­ленні звіра. Індивідуальна мінливість у окремих видів виражена слабо (бобер, видра), у інших - сильно (білка, соболь, куниця).

У свійських тварин індивідуальні відмінності теж помітні. На­приклад, у шкурах каракульських ягнят поряд із відмінностями щодо забарвлення дуже виразно помітні відмінності характеру, будови і розмірів завитків.

Інколи трапляються шкурки з різними відтінками забарвлення волосяного покриву, що відрізняються від типового. До них відно­сяться випадки альбінізму, меланізму, хромізму.

Шкурки повних альбіносів мають білий, грубуватий і досить рідкий волосяний покрив. У них рожевий кінчик носа, червоні очі й білуваті кігті. Альбіноси зустрічаються серед усіх видів звірів. У деякої частини альбіносів забарвлення волосяного покриву значно менше, ніж у нормальних тварин, але воно не чисто біле. Це поясню­ється повною або частковою відсутністю пігменту у волосяній та шкірній тканині.

Меланізм спостерігається за наявності лише чорного пігменту. Меланісти бувають повні й часткові. Трапляються чорні вовки, лиси­ці, зайці, нутрії, норки тощо.

Хромісти мають яскраво руде забарвлення за рахунок жовтого пігменту, зустрічаються вони серед тхорів, вовків й інших звірів.

У окремих звірів волосяний покрив має сивий волос (бобер, соболь).

Мінливість у забарвленні викликає необхідність поділяти шкур­ки під час сортування за кольоровими категоріями.

Практичне значення індивідуальної мінливості полягає у тому, що оригінальне забарвлення хутра можна передати багатьом тваринам шляхом селекційної роботи. Прикладом можуть бути норки, нутрії, каракуль та ін.

Первинна обробка шкурок

Якість хутряної сировини залежить від природних властивостей і від якості первинної обробки. При незадовільному проведенні опе­рацій первинної обробки виникають різні дефекти, які значно знижу­ють якість шкурок, а інколи переводять їх на брак.

Первинна обробка складається з підготовки тушки тварини до знімання шкурки, знежирювання, правлення і консервування. Мета первинної обробки - приведення шкурки в такий стан, за якого досить довго зберігалися б властивості волосяного покриву і шкірної тканини.

Існують три основних способи знімання шкурок: панчохою, трубкою, пластом

Панчохою знімають шкурки з колонка т ласки, а інколи і соболя. При зніманні шкурок підрізи роблять нав­коло рота, підрізаючи носові хрящі, після чого поступово стягують шкурку до озадка.

Трубкою знімають шкурки з більшості звірів: роблять основні розрізи по задньому боку задніх лап, по внутрішньому боку передніх лап, по озадку. Шкурку стягують від озадка до голови.

При зніманні пластом роблять три розрізи: поздовжній - від нижньої губи по середній лінії черева, і два поперечних - по лініях на рівні задніх і передніх лап. Цей спосіб використовують для знімання шкур з великих тварин, а також з більшості весняних видів.

Знежирювання - це видалення з мездри жирових відкладень. Необхідність знежирювання викликана рядом обставин: підшкірний жир запобігає випаровуванню вологи під час сушіння шкурок.

Правлення - це насаджування шкурок на спеціальні правила певної форми (відповідно до стандарту). Форма правил залежить від виду тварини, способу знімання. Наприклад, шкури, зняті пластом, правлять на дошках, рамах, щитах.

Усі шкури насаджують на правила мездрою назовні. Після під­сихання шкурки вивертають і досушують волосом назовні.

Консервування - видалення вологи з шкурок і створення в них несприятливих умов для розвитку гнильних мікробів. Для консерву­вання хутряних шкурок використовують такі способи консервування: прісносухий, мокросолений, сухосолений, кислотно-сольовий і ква­шення.

Прісно-сухе консервування - це сушіння шкурок без використання консервуючих речовин. Цим способом консервують більшість видів хутрової сировини, крім каракулю.

Сушать при температурі 20-35°С, що забезпечує рівномірне зне­воднення шкурок як за площею, так і товщиною. Відносна вологість повітря повинна бути 35-50%. Шкурки сушать під навісами для запо­бігання попадання сонячних променів.

Мокро-солене консервування основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки: нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрою до міздри, або міздрою до волоса. Бажано до солі додавати антисептики.

Шкурки можна консервувати тузлучним методом у сольовому розчині певної концентрації (тузлук).

Сухо-солене консервування - це висушування шкурок, законсер­вованих попередньо мокросоленим способом. Цей спосіб в основному використовується для консервування шкурок ягнят каракулівницьких порід.

Кислотно-сольове консервування - це обробка шкурок сухою сумішшю, яка складається з 85% кухонної солі, 7,5% алюмінієвого галуну і 7,5% хлористого амонію. Після чого шкурки витримують 4 -5 днів на стелажах. При кислотно-сольовому способі сировина част­ково отримує властивості вичинених шкурок. Кухонна сіль зневоднює шкірну тканину, алюмінієвий галун дубить, а соляна кислота, що утворюється під час гідролізу хлористого амонію, утворює пікелю-вальну дію.

Консервування квашенням - це доконсервування сухо-солених каракульських шкурок. Розчин для квашення складається з вівсяного _або ячмінного борошна грубого помолу, солі й води. Цей спосіб вико­ристовують на спеціальних каракулевих заводах, що переробляють каракуль на експорт.

Заморожування - сушіння шкурок на морозі. Волога, що міс­титься в шкурі, під час замерзання при розширенні розриває і розпу­шує волокна дерми. Міцність шкурок при цьому значно знижується. Крім того, при підвищенні температури шкурки можуть загнивати. Тому цей метод використовується досить рідко.

Опромінювання - перспективний спосіб консервування сировини. Використовують опромінювання гамма-променями і прискореними електронами, можливе використання інших видів опромінювання. Ефективне використання цього способу в поєднанні з мокросолінням.

Стандартизація і сортування сировини

Усі операції з приймання і сортування хутрової сировини необ­хідно використовувати відповідно до стандартів. Введення стандартів забезпечує єдину систему приймання і сортування шкурок, що є обов'язковим для усіх ланок заготівельних і експортуючих організацій, а також для переробних підприємств. Це сприяє найбільш раціо­нальній заготовлі сировини, стимулює підвищення її якості шляхом встановлення нижчої оцінки шкурок з дефектами, які випускають при недбалій первинній обробці, та спрямовує селекційну роботу звіро-господарств, кролівників та інших господарств на встановлення дифе­ренційованої оцінки шкурок тварин різних порід, забарвлення і якості волосяного покриву.

Стандарти введено на окремий вид сировини або на групу видів. Кожний стандарт складається в основному з таких розділів: технічні вимоги, методи випробовування, маркування, упакування, транспор­тування. Після цих розділів наведено таблиці оцінки якості шкурок залежно від сорту, групи дефектів, розмірів. Наприкінці більшості стандартів подано характеристику специфічних дефектів, притаман­них даному виду.

Шкурки звірів з досить виявленою географічною мінливістю під час сортування поділяють на кряжі. Кряж об'єднує шкурки одного виду звірів з певного району, які відрізняються характерними товар­ними властивостями від такого ж виду з інших районів. Основні ознаки, якими керуються при визначенні кряжу, є колір, пишність, шовковистість, густота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурок, товщина мездри. Кількість кряжів для шкурок різних видів може бути різною. У стандартах перераховуються кряжі, наводиться перелік основних районів, з яких вони надходять, а також наводяться ознаки волосяного покриву і шкірної тканини кожного виду.

За розмірами поділяються шкурки тих видів, площа яких різко відрізняється залежно від віку і статі (видра, горностай, колонок та ін.).

Розмір шкурок визначається їх площею (см², дм²) або, в окремих випадках, довжиною шкурки. Площа шкурок, знятих панчохою або трубкою, зазвичай визначається множенням довжини шкурки від міжвіччя до основи хвоста на подвійну ширину, виміряну посередині шкурки. Довжину каракульських шкурок визначають від основи шиї до основи хвоста.

Більшість шкурок поділяють на три групи, але деякі - на дві (лисиця чорно-бура, ондатра, песець голубий), на чотири (нутрія), на п'ять (бобер річковий, котик морський) і на шість груп (єнотоподіб­ний собака, лисиця кліткового розведення).

Шкурки тварин, забарвлення яких змінюється залежно від інди­відуальної мінливості, кряжу, породи, за стандартами поділяються на ряд кольорових категорій. У стандартах зазначено, на які кольорові категорії необхідно поділяти шкурки під час сортування, і яким забар­вленням характеризується кожна кольорова категорія. Визначаються вони органолептично. Щоб визначити, до якого кольору відноситься шкурка, враховують основне забарвлення, його відтінки, а також колір остьового і пухового волосу. Часто колір пуху визначається біля основи і на кінці.

На сорти поділяються усі види тварин за винятком окремих видів.

Сорт - це сукупність товарних властивостей, притаманних шкуркам даного виду, добутих у певну пору року і які мають, у зв 'язку з цим, приблизно однаковий ступінь зрілості (розвиток) волосяного покриву.

Шкурки більшості видів тварин поділяють на три сорти. Деякі особливо цінні види шкурок (соболь, видра, кліткова норка, вихухоль, песець голубий, нутрія) поділяють на два сорти. Деякі недорогі види сировини, з метою спрощення їх сортування (ховрашок, піщаник), також поділяють на два сорти.

На сорти не поділяються малоцінні весняні види звірів (кріт, ховрашки усіх видів, крім піщаника, хом'як, бурундук, сліпець, соня-вовчок, тушканчик, шкури лошат, ягнят, козенят, тюленів, крім білька).

У стандартах наводяться дані про кількість сортів кожного виду, а також дається характеристика стану волосяного покриву і шкірної тканини шкурок кожного сорту.

Перший сорт - це шкурки повноволосі, з густим волосяним по­кривом, з розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина без синяви, або з легкою синявою, тонка, щільна. Шкурки добувають взимку.

Другий сорт - волосяний покрив шкурок менш повноволосий з недосить розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина має синявість, потовщена. В основному шкурки пізньоосінньої і ранньовесняної здобичі.

Третій сорт, коли волосяний покрив ріденький і низький по усій площі, складається з коротких остьових і пухових волосин. Шкір­на тканина має синій колір, потовщена. Шкурки осінньої здобичі.

Шкурки 1-го сорту оцінюють як - 100%, 2-го сорт - 75-80%, 3-го - 50%, 4-го - 25% шкурок 1-го сорту.

За наявністю дефектів волосяного покриву і шкірної тканини шкурки поділяють на групи дефектності залежно від розміру і кіль­кості дефектів.

До дефектів відносяться пошкодження волосяного покриву і шкірної тканини шкурок або недоліки їх первинної обробки.

Залежно від ступеня впливу на товарну цінність шкурок розріз­няють дефекти, що враховуються під час оцінювання властивостей шкурки і дефекти, що не враховуються, тобто які майже не впливають на цінність шкурок (допуски). До того ж у різних видів сировини одні й ті ж дефекти, залежно від їх впливу на якість шкурок можуть вра­ховуватися або не враховуватися.

Залежно від обставин і часу утворення дефекти поділяють на прижиттєві та посмертні. Прижиттєві дефекти виникають в результаті линяння тварин, поганого годування і утримання, захворювань, меха­нічних і хімічних пошкоджень. Посмертні виникають під час вполю-вання, а також при забої, первинній обробці, при упакуванні, збері­ганні й транспортуванні шкурок.

Основні дефекти, що трапляються на сировині, такі:

Короста - пошкодження шкірного і волосяного покривів внаслідок

ураження шкури хворобою.

Болячки - пошкодження шкірного покриву в результаті захворювань

або механічних травм.

Залисини - виникають не тільки внаслідок шкірних захворювань, айв

результаті прижиттєвих механічних пошкоджень.

Закуси - пошкодження шкірного і волосяного покривів у результаті

укусів тварин.

Реп 'ях - засмічення вовни овець насінням реп'яха, навколо якого пов-

стяніє волосяний покрив.

Небажаний відтінок волосяного покриву - буруваті або ледь брунатні

відтінки.

Діри - наскрізні отвори в шкірній тканині.

Підрізи - лінійні підрізи з боку дерми глибиною більше 1/3 товщини

шкірної тканини.

Порізи - лінійні розрізи шкірної тканини, що утворилися під час зні­мання або знежирювання шкурки.

Прирізи - шматки м'яса, жиру, сухожиль, залишених на шкурках під час знімання.

Прілина і теклість волоса - пошкодження ділянок шкурки мікробами з боку волосяного покриву шкірної тканини в результаті недбало про­веденого консервування.

Біглість - втрата вологи шкури при витримуванні її на морозі. У ви­морожених шкурок шкірна тканина пухка, білувата. Ороговіння - жорстка шкірна тканина на окремих ділянках або по усій площі в результаті сушіння на сонці.

Пліснявілість - руйнування шкірної тканини під час зберігання сиро­вини у сирому і темному приміщенні.

Прілість - розпад шкірної тканини гнильними мікробами під час збе­рігання шкурок у сирому приміщенні.

Зламини - глибокі тріщини і надломи з боку епідермісу, які виника­ють при різкому згинанні під час упакування і зберігання.

Залежно від виду, шкури більшості тварин поділяють на три або чотири групи дефектів.

Для кожного або кількох дефектів у стандартах визначено до­пустимі по кожній групі розміри і ступінь їх виявлення.

До нестандартних відносяться шкурки з дефектами, розмір яких перебільшує норми, встановлені для останньої групи, а також пріли­ни, горілі, пошкоджені міллю, шкіроїдом шкурки. Нестандартні оці­нюються в 25, 15 або 7% вартості шкурок першого сорту залежно від того, наскільки дефекти перевищують норми останньої групи.

Вищенаведено основні ознаки сортування більшості видів сиро­вини, але деякі види поділяються за кольорами (лисиця червона, сріблясто-чорна, чорно-бура, платинова, норка кліткова, нутрія та ін.), групою сріблястості (лисиця чорно-бура, сріблясто-чорна і сріблясто-чорна біломорда).

Сортування весняних видів свійських тварин і морського звіра має певні особливості, пов'язані з віковою мінливістю. Так, у стан­дартах за віковими категоріями поділяються шкурки лошат, північ­них оленів, морського звіра.

За основу визначення якості каракулево-смушкової сировини взято відміни форми, розміри, пружності та щільності завитків, тов­щини шкірної тканини. До уваги береться також вікова мінливість, колір, наявність дефектів на шкурах.

Класифікація і асортимент хутряних виробів

До продажу надходять хутряні напівфабрикати і готові хутряні вироби. Класифікують хутряні вироби за:

цільовим призначенням: верхній одяг; хутряні деталі для одягу з тканин і шкіри; головні убори; жіночі хутряні убори; хутряна галан­терея; побутові хутряні вироби; пластини і хутро;

статево-віковою ознакою: жіночі, чоловічі, дитячі та підліткові (головні убори);

видами: хутряний одяг (пальта, напівпальта, жакети, піджаки, жилети, куртки); хутряні деталі для одягу (коміри, підкладки, опуш, обробки, манжети); головні убори суцільнохутряні та комбіновані; жіночі хутряні убори (горжети, пелерини, напівпелерини, палантини, шарфи, муфти); хутряна галантерея (рукавички, рукавиці, панчохи, шкарпетки); хутряне взуття (туфлі кімнатні, черевики, унти); побутові вироби (ковдри, пледи, килими, спальні мішки); пластини з різних видів хутра, скрої (табл. 3.2);

фасонами;

розмірами (повнотою); видом хутра;

конструкцією (волосяним покривом назовні або всередину, на хутряній підкладці, з верхом і підкладкою з хутра);

обробкою волосяного покриву або шкірної тканини.

Товарна група	Статево-вікова підгрупа	Вид виробу	Розмір	Зріст	Особливі прикмети
Хутрові деталі одягу із тканини, шкіри	Жіночі Чоловічі Дитячі	Комір Комір Комір Опуш, манжети, хутряні підкладки	44-60 44-60 24-48		Фасони: прямий, стойка шалевий, апаш, коломбіна
Хутрові жіночі убори	Жіночі	Горжет			Із цілих шкурок з лапками, голівками, хвостом
		Пелерина Напів-пелерина			Накидка на шовковій підкладці, що закриває спину, плечі, руки
		Палантин			Широка смуга довжиною 200-250 см ширина 30-50 см
		Хутряний шарф			Смуга 100-200 см, шириною 10-70 см
		Фасонний комір			Закриває шию і груди на шовковій підкладці
		Муфта			Круглої або овальної форми для зігрівання РУК)
Хутрові головні убори	Жіночі Чоловічі Підліт­кові Дитячі	Шапки	54-62 54-64 54-58 49-55	1-ІІІ

Жіночий одяг. До асортименту жіночого одягу входять манто, пальта, напівпальта, жакети, жилети, куртки.

Манто відрізняється від пальта шириною пройм, відсутністю застібки. Права пілочка доходить майже до пройми. Виготовляють манто в невеликих кількостях з цінних видів хутра.

Пальта, напівпальта і жакет в основному розрізняються за дов­жиною (від лінії пришивання коміра до країв подолу): пальта — 112— 120 см; напівпальта - 80-100 см; жакет - 65-75 см.

Жилет - виріб без рукавів довжиною 60-70 см. Жилети виго­товляють волосяним покривом назовні або всередину.

Куртка - одяг із застібкою спереду, довжиною 70-75 см, з кап­туром або без нього.

Жіночий одяг виготовляють з натуральних, фарбованих, стри­жених, щипаних шкурок, а також з овчини особливої обробки, з обробкою шкірної тканини "під велюр", з плівковим покриттям. Об­робка залежить від хутра і моди. Фасони пальт, напівпальт і жакетів різноманітні: одно- і дво­бортні, прямі, прилягаючі, напівприлягаючі, з поясом або без нього, з рукавами різних фасонів.

Мода визначає і розташування шкурок у виробах (поздовжнє, поперечне, паркетом, ромбиками), а також способи розкрою.

рахунок використання шубної овчини кольорового фарбування з облагородженим волосяним покривом, підвищення якості обробки шкірної тканини і покращання конструкції виробів. Відмінність цих виробів від хутряних полягає в тому, що їх виготовляють одношаро­вими: овчина служить матеріалом для верху і підкладки. Такі вироби мають велику зносостійкість.

Чоловічий одяг. Пальта, напівпальта, піджаки, штани, комбіне­зони, жилети.

Хутряний одяг для чоловіків виготовляють з натуральних або фарбованих шкурок собаки, лошати, опойка, шкур морського звіра, овчини хутряної і шубної й інших видів напівфабрикатів.

Пальта і піджаки випускають різних фасонів: одно- і двобортні, з хлястиком, з прямим коміром, з кишенями.

Жилети шиють з тканини на хутряній підкладці, а також з шуб­ної овчини. Жилети з верхом із тканини на хутряній підкладці можуть виготовлятися з цілих шкурок, окремих частин, з кушнірних шматків. На жилети використовують дешеві види напівфабрикатів: кішки, собаки, кролика, козенятки, овчини й інших. Жилети з шубної овчини шиють волосяним покривом в середину.

Куртки хутряні виготовляють в основному як виробничий одяг для лісорубів, мисливців, шоферів і робітників інших професій.

До виробничого чоловічого одягу відносяться також окремі види овчинно-шубного одягу - кожух, шуба зі зборками, бекеша.

Овчинно-шубні вироби нагольні

Кожух, кожушина (піджак), шуба зі зборками, бекеша має застібку на два ґудзики. Випускається однобортними трьох розмірів (56, 58, 60). Деталі кожуха викроюють з густоволосих овчин (довжина волоса 40-60 мм), комір виготовляють з шубної овчи­ни прямий або шалевий. Одягають кожух поверх теплого одягу.

Піджак нагольний (кожушина) - виготовляють однобортним на чотири ґудзики або гачки. Комір може бути хутряний або з шубної овчини - відкладний, кишені - прорізні, спинка суцільна або викро­єна з двох, чотирьох, шести частин. Випускають піджаки шести роз­мірів (48-56), трьох ростів (1—III).

Шуба зі зборками - це довгий, стягнутий в талії зимовий одяг, пошитий з шубної овчини. Складається шуба з верху (ліфа), спідниці, рукавів і коміра. Ці частини з'єднуються зшивним швом з прокладан­ням голини-канта, спідниця стягнута у зборки. Спинка складається з двох частин. Спідницю шуби виготовляють не більше ніж з п'яти овчин, з'єднаних повздовжніми швами, комір - стійка або прямий. Вільні краї бортів, рукавів і низу обробляють голиною.

Бекеша - овчина нагольна відрізняється від шуби із зборками тим, що вона коротша і має спідницю без зборів. Шиють їх одноборт­ними із застібкою на гачках. Комір хутряний відкладний. Випускають п'яти розмірів (50-58).

Дитячий одяг - це головним чином пальта для хлопчиків і дівчаток, куртки і піджаки для хлопчиків.

Пальта випускають різних розмірів і ростів залежно від віку дітей: ясельного, дошкільнят і школярів.

Пальта для хлопчиків і дівчаток дошкільного віку за конструк­цією майже не відрізняються, їх шиють прямого або ледь розшире­ного силуетів.

Пальта для дівчаток шкільного і підліткового віку випускають напівприлягаючого, прямого і розширеного силуетів. Вони можуть мати коміри, рукави різних фасонів, кишені або без них. Фасони дитя­чих пальт майже не змінюються.

Піджаки шиють для хлопчиків шкільного віку тих самих фасонів,

що й для чоловіків.

Для виготовлення дитячого хутряного одягу використовують дешеві види напівфабрикатів: овчину хутряну і шубну, кролик, кішку, шкурки бурундука, хом'яка, ховрашка, а також кушнірські шматки.

Одяг на хутряній підкладці

Промисловість випускає значну кількість верхнього одягу на хутряній підкладці. Такі вироби мають верх з тканини і шкіри. Для підкладки використовують напівфабрикат, який за своєю якістю не може бути використаним для виготовлення хутряних виробів. Особливо це важливо для повноцінного використання шубної овчини, де шкури 4-го сорту з великою кількістю дефектів неможливо використати для нагальних виробів.

Асортимент виробів на хутряній підкладці досить широкий. До них відносять пальта, напівпальта, жакети, піджаки, куртки чоловічі, жіночі й дитячі, жилети.

Для виготовлення виробів використовують різні види напів­фабрикатів і особливо шубну овчину, частини шкурок і шматки. Верх виробів, залежно від призначення, може бути виготовлений з різних тканин (шерстяних, бавовняних, шовкових без спеціальної обробки і з обробкою), натуральних і штучних шкір.

Коміри, лацкани, манжети можуть виготовлятися з іншого, кра­щого за якістю хутра, ніж хутряна підкладка.

Вироби на хутряній підкладці виготовляють таких розмірів і ростів: пальта і напівпальта чоловічі та жіночі з 44 по 60 і п'яти ростів; куртки чоловічі та жіночі з 44 по 58 розмір і п'яти ростів; пальта, піджаки, куртки для дітей шкільного віку шести розмірів і трьох ростів (крім 32 розміру, який має один ріст); пальта для дітей дошкільного віку двох розмірів (28-30) і трьох ростів; для дітей дошкільного віку двох розмірів (24-26) і двох ростів.

Жилети випускаються шести розмірів і чотирьох ростів. У стан­дартах, як і для відповідних хутряних виробів, наводяться різниці вимірів між суміжними ростами і розмірами та допустимі відхилення.

Залежно від конструкції виробу підкладка може бути міцно при­кріплена до верху або пристібатись. Якщо підкладка виготовлена з напівфабрикату з неміцної шкірної тканини, то її наклеюють на тонку тканину.