1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1. Магнітний залізняк.
Залізними рудами називають такі мінеральні речовини, в яких міститься залізо в кількості, вигідній для виплавки з них металу безпосередньо чи з попередньою їх обробкою (збагачення тощо).
Руди заліза в Україні — це здебільшого породи, які містять безводні окисли заліза, наприклад: магнетит Fе3О4, гематит Fе2О3.
Є також водні окисли заліза, такі, як гетит Fе2О3*Н2О, лимоніт [Fе2О3*3Н2О]*хН2О. Зустрічаються також карбонати заліза, наприклад сидерит FеСО3.
Магнетит, або магнітний залізняк, Fе3О4, або Fе2О3* FеО, має магнітні властивості, він притягує залізо. Магнетит забарвлений в чорний колір і містить велику кількість заліза (часом навіть понад 72%). Густина магнетиту 4,9—5,2, твердість 5—6.
У природі магнітний залізняк часто зустрічається із значними домішками титану. Такий залізняк називають титаномагнетитом. Гематит, або червоний залізняк, Fе2О3 магнітних властивостей не має. Його забарвлення — від червоно-бурого до чорного. Густина 5—5.3, твердість 5—6. Цей залізняк містить до 70% заліза.
Бурий залізняк 2Fе2О3*3Н2О залежно від умов залягання має забарвлення від жовтого до чорного. Густина його 3—4.4. У такому залізняку вміст заліза доходить до 55%. У бурому залізняку міститься хімічно зв'язана вода (до 12—14%).
Сидерит, або залізний шпат, FеСО3 має колір від світло-жовтого до чорного залежно від умов його утворення. Густина до 3.9, твердість до 4. Вміст заліза до 48%.
Крім перелічених руд, залізо зустрічається у сполуках з сіркою (пірит FеS2) та у вигляді силікатних руд (ферліт 2FеО *SіО2 та ін.). Проте ми на цих рудах спинятись не будемо, бо з них безпосередньо заліза не добувають. Пірит, наприклад, використовують у хімічній промисловості для добування сірчистого газу, з якого виробляють сірчану кислоту, а недогарки, які при цьому утворюються, використовують у чорній металургії.
Руди заліза містять як домішки різні елементи, які при виплавлені чавуну так чи інакше впливають на його якість, тому їх завжди треба заздалегідь визначати. Такими елементами є кремній, сірка, фосфор, миш'як, марганець, алюміній, хром, титан, ванадій, кобальт, цинк, нікель та ін.
1.2.Загальна характеристика методу перманганатометрії.
Метод перманганатометрії базується на реакціях окиснення відновників іоном перманганату. Окиснення може відбуватися як у кислому, так і в лужному (або нейтральному) середовищі.
При окисненні в кислому середовищ марганець (VII) в складі KMnO4, що застосовується для окиснення, відновлюється до Mn2+, причому утворюється сіль марганцю (II).
Наприклад, реакція з солями заліза (II) перебігає за рівнянням:
5Fe2+ + MnO4- + 8H+®5Fe3++ Mn2+ + 4H2O
Відновлення MnO4-до Mn2+ перебігає з приєднанням п’яти електронів:
MnO4- + 8H+ + 8е ® Mn2+ + 4H2O
Тому молярна маса еквіваленту KMnO4 дорівнює:
Е=158.03/5=31.61 г
При окисненні в лужному або нейтральному середовищі марганець (VII) відновлюється до марганцю (IV), причому утворюється диоксид марганцю MnO2, точніше, його гідрат MnO(ОН)2, що випадає у вигляді бурого осаду:
MnO4-+ 3H2O +3е ® MnO(ОН)2 + 4ОН-
З цього слідує, що молярна маса еквіваленту KMnO4 буде:
Е=158.03/3=52.68 г
Стандартний потенціал пари MnO4-/ Mn2+ (+ 1.51 в) набагато більший, ніж стандартний потенціал пари MnO4-/ MnO2¯ (+ 0.59 в). З вище сказаного можна зробити висновок, що окиснююча властивість перманганату в кислому середовищі набагато вища, ніж в лужному середовищі.
В той час як при титруванні в кислому середовищі утворюються майже безбарвні Mn2+-іони, що залишаються в розчині в лужному чи нейтральному середовищі, темно бурий осад, який випадає, сильно ускладнює фіксацію точки еквівалентності за забарвленням невеликого надлишку перманганату при титруванні. Тому в титрометричному аналізі використовують найчастіше реакції окиснення перманганатом в кислому середовищі.
1.3. Методи визначення заліза в магнітному залізняку.
Залізо в магнітному залізняку визначають титрометричним методом. В лабораторній практиці застосовують переважно перманганатометричний та дихроматний методи.
1.3.1. Визначення заліза дихроматним методом.
Відновлення заліза алюмінієм. На аналітичних терезах зважують годинникове скло і на ньому точно зважують підготовлену для аналізу залізну руду. Наважку повністю переносять у хімічний стакан, доливають концентровану соляну кислоту і, злегка нагріваючи, розчиняють. Через 4—5 хвилин від початку розчинення у стакан з кислотою добавляють алюміній і накривають годинниковим склом. Коли руда розчиниться, на годинникове скло, яким накривають стакан, насипають ще трохи металічного алюмінію, швидко висипають весь алюміній у стакан, закривають його годинниковим склом і нагрівають, поки алюміній повністю розчиниться. При цьому відбувається відновлення заліза алюмінієм:
ЗFеС3 + А1 = ЗFеС12 + АІСІз.
Одночасно з цією реакцією відбувається реакція між алюмінієм і соляною кислотою:
2А1 + 6НС1 = 2А1С13 + ЗН2 ↑
Реакція відбувається досить бурхливо, і виділюваний водень може захоплювати дрібнісінькі частинки рідини, що може призвести до помітних втрат, а звідси — до занижених результатів.
Відновлення заліза хлоридом олова (II) . До наважки руди доливають концентровану соляну кислоту і заздалегідь приготовлений розчин хлориду олова (II), накривають годинниковим склом і злегка нагрівають. Тривалентне залізо відновлюють далі заздалегідь приготовленим розчином хлориду олова (II), приливаючи його краплями з бюретки (можна з піпетки) і енергійно перемішуючи розчин. Приливають краплями доти, доки забарвлення з буро-коричневого перейде в світло-жовте. Розчин у колбі розводять до певного об'єму, охолоджують до 20—25° С, добре перемішують і приливають туди 2-% розчин хлориду ртуті (II). Після цього має утворитись невелика кількість шовковистого білого осаду. Якщо цього не станеться або випаде велика кількість сірого чи чорного осаду, то це вказує на неправильне виконання аналізу і його треба переробити.
Титрування. У колбу з відновленим залізом добавляють декілька крапель індикатора дифеніламіну, добре перемішують, дають постояти і титрують розчином дихромату калію. Процес титрування проводять швидко до появи світло-зеленого забарвлення, яке поступово переходить у темно-зелене.
Додавання краплями продовжують доти, доки розчин забарвиться в темно-синій або яскраво-фіолетовий колір.
2. ПЕРЕЛІК НЕОБХІДНИХ ДЛЯ АНАЛІЗУ ОБЛАДНАННЯ, ПОСУДУ, РЕАКТИВІВ І РОЗЧИНІВ
Для проведення лабораторного дослідження перманганатометричного методу аналізу визначення заліза є необхідними наступні посуд, реактиви і розчини та обладнання.
2.1. Посуд.
Бюретки на 25-50 мл (бажано зі скляним краном )
Стакани або колби на 100 мл
Вимірювальна колба на 1000 мл
Фарфорові тиглі
Піпетка
Вата
Мірний циліндр
Годинникове скло
2.2. Реактиви і розчини.
Титрований розчин перманганату калію
Сірчана кислота розведена (1:4)
Ортофосфорна кислота
Розчин хлориду олова (II)
Соляна кислота (густина 1,18—1,19, ч. д. а.).
Амальгамований цинк
Суміш Рейнгарда-Циммермана (MnSO4, H3PO4 , H2SO4)
2.3. Обладнання.
Аналітичні ваги.
Технічні ваги.
3. МЕТОДИКА ПЕРМАНГАНОМЕТРИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЗАЛІЗА У МАГНІТНОМУ ЗАЛІЗНЯКУ
Методика перманганатометричного визначення заліза у магнітному залізняку полягає в наступному.
3.1. Приготування та зберігання розчину перманганату.
Титрування перманганатом проводять без індикатора. Оскільки одна крапля розчину KMnO4 навіть при концентрації його, рівній 0.01 н., забарвлює в кінці титрування 50 мл розчину в чіткий рожевий колір, немає необхідності вживати 0.1 н. розчину перманганату. Звичайно застосовують його 0.02-0.05 н. розчини.
Звідси витікає, що приготувати розчин перманганату за точною наважкою неможливо. Титр його необхідно встановлювати не раніше ніж через 7-10 днів після приготування розчину.
Для того щоб розчин KMnO4 був досить стійким і титр його не змінювався, осад MnO2, який присутній в ньому в якості домішок, а також утворений в результаті окиснення перманганатом органічних речовин та аміаку, що містяться в воді, необхідно видалити, так як він каталітично прискорює розклад KMnO4. Необхідно також пам’ятати, що перманганат окиснює гуму, коркові пробки, папір та інші речовини, тому необхідно уникати дотикання розчину з ними. Так, не можна фільтрувати розчин KMnO4 через паперові фільтри, а необхідно користуватися скляними фільтрувальними тиглями чи зливати розчин з осаду MnO2 сифоном.
Зберігати розчин перманганату необхідно в темряві чи в склянках з темного скла, так як світло прискорює розклад KMnO4:
4MnO4-+ 2H2O ®4MnO2¯ + 4OH- + 3O2↑
Для приготування розчину KMnO4 беруть на технічних терезах наважку, яка необхідна для отримання 1 л 0.02 н. розчину. Вона дорівнює 0.02*31.61 г, тобто біля 0.63 г. Далі відмірюють великим мірним циліндром 1 л дистильованої води для розчинення наважки. Так як кристали KMnO4 розчиняються доволі повільно, частину взятої води нагрівають майже до кипіння та невеликими порціями її обробляють при ретельному перемішуванні наважки KMnO4 в стакані чи колбі. Час від часу обережно зливають рідину з кристалів в іншу колбу, змінюючи її новою порцією гарячої води. Приготований охолоджений розчин переливають в склянку ємністю 1 л, додають туди ж воду, що залишилася та, ретельно перемішавши, залишають на 7-10 днів. Склянку закривають пробкою і зберігають в темряві (краще готувати розчин в склянці з темного скла). По закінченню цього терміну сифоном обережно зливають з осівших пластівців MnO2 (чи профільтровують через скляний фільтруючий тигель).
0 комментариев