Захворювання жовчовивідної системи. Ревматизм

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

РЕФЕРАТ

З ПЕДІАТРІЇ

НА ТЕМУ: Захворювання жовчовивідної системи. Ревматизм

Виконала: студентка групи Ф-31

Репнікова Алла

Лубни 2009

Захворювання жовчовивідної системи

 

Діагностика холецистохолангіту

Діагностика холецистохолангіту заснована на таких даних:

1) даних анамнезу: наявність хворих на холецистохолангіт у сім'ї, уточнення перенесених хвороб, які можна було б вважати початковими проявами холецистохолангіту - гострі гастрити без істотних харчових порушень, несправжні напади апендициту, «пупкові» кольки та інші;

2) з'ясування етіологічних факторів: порушення режиму та якості харчування, тривалі негативні емоції, психогенна травма, часті застуди І захворювання, перенесені кишкові інфекції, епідемічний гепатит;

3) інших проявах клінічної картини захворювання: характерні скарги і больові точки під час пальпації живота; збільшення печінки й ознаки хронічної інтоксикації.

Діагноз хронічного холецистохолангіту підтверджують результати лабораторних досліджень. Однак тільки в період загострення може відзначатися помірний нейтрофільний лейкоцитоз з незначним збільшенням паличкоядерних нейтрофілів, а також ШОЕ.

Функціональні зміни печінки при хронічному холецистохолангіт трапляються не часто. Вони можуть бути в період загострення і про являтися у вигляді порушення антитоксичної, білоксинтетичної, про тромбінутворюючої функцій печінки, пігментного, вуглеводного та жирового обміну. У дітей, що хворіють на холецистохолангіт, зменшується печінковий кровообіг, а це одна з головних причин порушення функції печінки, недостатність якої при різних захворювання може проявлятися 4 синдромами:

—синдромом цитолізу, що означає пошкодження гепатоцитів до повного некрозу (підвищення рівня АСаТ, АЛаТ, 6-фруктозо монофосфат-альдолази, ізоферментів ЛДГ , підвищення рівня сироїдкого заліза);

—синдромом мезенхімального запалення (підвищення вмісту т ликомолекулярних глобулінів, імуноглобулінів, позитивна тимолова проба, збільшення ШОЕ);

—синдромом холестазу (підвищення активності лужної фосфін, лейцинамінопептидази, вмісту холестерину, зв'язаного білірубіну, жовчних кислот);

- синдромом гепатоцелюлярної недостатності (зниження рівня сироваткових альбумінів, холестерину, особливо зв'язаного з ефіром, бутирохолінестерази, протромбіну, проконвертину й АТФ).

Велике значення в діагностиці захворювань жовчовивідних шляхів має дуоденальне зондування з подальшим мікроскопічним, біохімічним і бактеріологічним дослідженням дуоденального вмісту.

При мікроскопічному дослідженні дуоденального вмісту діагностичне значення має виявлення в жовчі порцій В і С великих круглих Клітин, схожих на лейкоцити, - лейкоцитоїдів, кристалічних утворень, у тому числі кристалів холестерину, грудочок жовчних кислот і солей кальцію білірубінату, жирних кислот. Кількість лейкоцитів у жовчі здорової дитини не повинна перевищувати 10 у полі зору. Добре було б провести фазово-контрастну мікроскопію жовчі, яка дозволяє кваліфіковано оцінити вигляд епітелію в дуоденальному вмісті, визначити його належність і стан слизової оболонки відповідних відділів жовчовивідних шляхів (десквамація епітелію, дистрофія).

Інформативним є біохімічне дослідження порцій дуоденального вмісту з визначенням у них вмісту холестерину, жовчних кислот, білірубіну, ліпідного комплексу, вміст яких знижується при холецистоходвигуні. У нормі вміст жовчних кислот (за Рейнхольдом-Вільсоном) у Порції В-15,1-30,2 ммоль/л, у порції С - 5,52-7,36 ммоль/л. Вміст Холестерину (за методом Енгельгарда і Смирнової) у порції В - 1,34 ммоль/л, у порції С - 0,61 ммоль/л. Вміст білірубіну в порції В - 441,6 ммоль/л, у порції С - 338,6 ммоль/л. При цьому відзначається Підвищення концентрації білка, диспротеїнхолія, збільшення концентрації IgG, секреторного IgA, С-реактивного білка, лужної фосфатази, зношення кількості лізоциму.

Діагностична цінність бактеріологічного дослідження обмежена. І дуоденального вмісту частіше висівають кокову флору (стафілококи, ентерококи), кишкову паличку, протей (висівати необхідно всі три Порції жовчі - А, В і С).

Повну інформацію про стан жовчовивідної системи одержують за методом внутрішньовенної холеграфії, який, крім розмірів, форми Міхура, наявності конкрементів, ознак перихолециститу, дозволяє Отримати зображення жовчних протоків, оцінити рухову функцію і визначити ступінь порушення концентраційної здатності жовчного міхура, що може відображати глибину морфофункціональних змін усього слизовій оболонці.

Під час ультразвукового дослідження при холециститі на ехограмі відзначається:

- дифузне стовщення стінок жовчного міхура більше ніж на 3 мм ЙОГО деформація;

—ущільнення і (або) нерівність стінок органа;

—зменшення об'єму порожнини органа (зморщений жовчний міхур);

—негомогенна порожнина жовчного міхура.

—У разі порушення відтоку з міхура і застою жовчі в ньому видно виражений рівень рідини, що є скупченням точкових або дрібних лінійних ехосигналів, які відбиваються від кришталиків жовчних солей.

—Тепловізорне дослідження виявляє ознаки порушеного теплообміну в ураженому органі. Динамічна білісцинтиграфія вказує на зниження поглинальної й видільної функцій і зміну моторної функції жовчного міхура.

—Диференціюють хронічний холецистохоланит найчастіше з дискінезіями жовчовивідних шляхів, жовчнокам'яною хворобою, захворюваннями гастродуоденальної зони, підшлункової залози.

Приклади діагнозу;

—Дискінезія жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом, спазм сфінктера Одді, синдром холестазу;

—Хронічний холецистит, рецидивуючий перебіг, період загострення;

—Прогноз при захворюваннях жовчовивідних шляхів;

—При набутих захворюваннях жовчовивідних шляхів прогноз завжди сприятливий. Можливість повного видужання залежить від наявності у хворого анатомічних дефектів жовчовивідних шляхів. При деяких аномаліях показане оперативне втручання;

—Повного одужання в більшості випадків не спостерігається при холециститі після перенесеного вірусного гепатиту. Однак при хронічному холецистохолангіті можна домогтися стійкої багаторічно ремісії при правильному диспансерному спостереженні та лікуванні;

—Прогноз при дискінезіях, не ускладнених хронічним холециститом, сприятливий для повного видужання, якщо виявлена и усунута причина дискінезії.

Основні шляхи оздоровлення хворих з дискінезіями жовчовивідних шляхів на поліклінічному етапі

Необхідно продовжити призначене лікування після виписки зі стаціонару. Протирецидивне лікування - не рідше 2 разів на рік.

1.Дієта № 5 протягом 6 міс з подальшим її розширенням.

2.При гіпотонічному і гіпокінетичному типах дискінезії:

—жовчогінні засоби - по 10-14 днів протягом 3 міс;

—дюбажі за Дем'яновим - 1-2 рази на тиждень курсами по 8- 10 сеансів 2 рази на рік;

—лікувальна фізична культура;

—мінеральні води високої мінералізації в підігрітому вигляді за 40-60 хв до їди (залежно від характеру шлункової секреції) 2 рази на рік протягом З-4 тиж.

8. При гіпертонічному і гіперкінетичному типах дискінезії:

—жовчогінний чай - по 2 тиж щомісяця протягом 6 міс;

—седативні препарати - протягом 2 тиж, курси 2 рази на рік;

- теплові фізіопроцедури - курсами по 10-12 сеансів 2 рази на рік;

- мінеральні води слабкої мінералізації в гарячому або підігрітому вигляді - 5-6 разів на день протягом 3-4 тиж 2 рази на рік.

4. Санаторно-курортне лікування в санаторіях Трускавець, Моршин, Мінеральні Води, Рай-Оленівка, Миргород, Поляна.

Примітка: «сліпі зондування» за методикою Дем'янова проводять Принці натще. Після приймання розчину холекінетика хворий лежить в теплій грілці на правому боці протягом 1-2 год. Використовують f ЯКІ розчини:

—33 % гарячий розчин магнію сульфату (із розрахунку 1 мл на І рік життя);

—60-75 мл 20 % розчину сорбіту або ксиліту (0,3 г на 1 кг маси).

Жовчогінні чаї:

вбір № 1: кукурудзяні рильця - 50 г, трава пташиного горцю - (0 f, трава полину - 10 г;

вбір № 2: квіти липи - 20 г, квіти ромашки - 10 г, квіти нагідок -

збір № 3: листя м'яти - 30 г, коріння кінського щавлю - 10 г, плоди шипшини - 10 г.

Столову ложку суміші заливають 200 мл окропу, настоюють 30- 40 хв.

Поліклінічний етап реабілітації хворих на хронічний холецистохолангіт

Необхідно продовжувати призначене лікування після виписки ні стаціонару протягом 3-4 міс. Протирецидивне лікування проводити 2 рази на рік наприкінці зими й літа (курс лікування повинен закінчуватися до періоду можливого загострення).

1.Дієта № 5 протягом 1-2 років, у подальшому - при лікуванні.

2.Жовчогінна терапія з урахуванням порушень моторної функції жовчних шляхів по 3-4 тиж, протизапальна терапія хіміопрепаратами - протягом 2-3 тиж у 1-й рік після загострення, далі - за ПО⁵ казаннями.

3.Фітотерапія - по 10-15 днів 2-3 рази нарік.

4.Вітаміни С, В , В₂, В₆ у вікових дозах - по 3 тиж 2 рази на рій.

5.Фізіотерапевтичні заходи (курс - 1 раз на рік):

- електрофорез магнію на ділянку правого підребер'я курсом 10 12 сеансів;

—аплікації озокериту, парафіну або грязелікування курсом 10- 12 сеансів;

—індуктотермія 10 сеансів на курс.

6.Мінеральна вода слабкої мінералізації - 2 рази на рік по 4-6 тиж в урахуванням кислотоутворюючої функції шлунка.

7.Профілактика дисбактеріозу 1 раз на рік (3 тиж).

8.Виявлення і лікування вогнищ інфекції, супутніх захворювань.

9.Лікувальна фізична культура.

10.Санаторно-курортне лікування через 3-6 міс ремісії (санаторії Наведено вище).

 

Ревматизм

 

Особливості ревматизму в дітей

1.Провідною ознакою є кардит (частіше міокардит та ендокардит).

2.Частіше, ніж у дорослих, формуються вади серця.

3.Рідше, ніж у дорослих, діагностується поліартрит.

4.Частіше, ніж у дорослих, спостерігаються хорея, анулярний висип, ревматичні вузлики та інші позасерцеві прояви ревматизму.

5.У цілому характерний більш тяжкий, ніж у дорослих, перебіг захворювання, схильність до рецидивування.

6.Ефективність своєчасної раціональної терапії вища, ніж у дорослих.

Діагностичні критерії ревматизму (А.А. Кисель - T.T.D. Jones)

Основні - кардит, поліартрит, хорея, анулярна еритема, ревматичні вузлики.

Додаткові - клінічні (гарячка, артралгії, ревматизм в анамнезі та ін.) Та лабораторні (збільшення ШОЕ, С-реактивний білок, підвищення титру АСЛ-О, лейкоцитоз, подовження інтервалу Р-Q на ЕКГ та ін.).

Наявність двох основних та одного додаткового критеріїв верифінують діагноз ревматизму.

 

Профілактика ревматизму в дітей

Первинна профілактика:

1.Загальнооздоровчі заходи: раціональний режим дня, повноцінне харчування. Достатнє перебування на свіжому повітрі, заняття фізичною культурою.

2.Рання діагностика та лікування вогнищ хронічної інфекції.

3.Раціональне лікування ангін та інших стрептококових інфекцій (включаючи 7-10-денний курс препаратів пеніциліну, особливо дітям з обтяженою щодо ревматизму спадковістю).

Вторинна профілактика:

1.Загальнооздоровчі заходи: раціональний режим дня, повноцінне харчування. Достатнє перебування на свіжому повітрі, заняття фізичною культурою.

2.Рання діагностика та лікування вогнищ хронічної інфекції, включаючи тонзилектомію.

3.Раціональне лікування ангін та інших стрептококових інфекцій (включаючи 7-10-денний курс препаратів пеніциліну, особливо дітям з обтяженою щодо ревматизму спадковістю), включаючи ГРВІ.

4.Вводити біцилін-5 по 750 000-1 500 000 ОД внутрішньо м’язово щомісячно протягом не менше ніж 5 років.

Використана література

1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. - К.: Медицина, 2005. - 552 с.