Лікувальні природні ресурси України

КУРСОВА РОБОТА

на тему

”Лікувальні природні ресурси України”

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика природних лікувальних ресурсів України

1.1 Природні умови формування бальнеологічних ресурсів України. Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

1.2 Класифікація курортів України. Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

1.3 Сутність природно-ресурсного потенціалу. Кількісна та якісна оцінка

Розділ 2. Оздоровчі заклади України

2.1 Лікувальні ресурси Вінницької області

2.2 Мінеральні джерела Закарпаття та Прикарпаття

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

ВСТУП

Специфічною складовою частиною природних лікувальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної води розвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях.

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток у Львівській області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційні ресурси мають місце у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Автономній Республіці Крим.

Найвища концентрація лікувальних ресурсів склалася в південних областях України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні природні лікувальні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.[1, с.38]

Україна - одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією - 603,7 км2. Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни. У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини: природну і соціально-економічну. Україна має різноманітні природні рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічно-річна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів, комфортного — 65-80 днів. У рекреації можуть використовуватися землі заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні зростає. Так, у 1985 р. нараховувалося 18 заповідників і природних національних парків із площею 368,7 тис. га, а вже у 2002 р. їхня кількість зросла до 33, тобто більше, ніж у 2 рази. Проте зростання заповідної площі було значнішим — у 2,75 рази (у 2002 р. - 1013,6 тис. га)

Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин.

З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів, тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній, так і у вартісній формі після кожного циклу.

Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

Актуальність: дослідити мінеральні та бальнеллогічні ресурси, їх використання в лікувальних цілях та туризмі.

Об’єкт: природні лікувальні ресурси України.

Предмет: лікувальні заклади Вінницької області, лікувальні ресурси Дніпропетровської області, мінеральні джерела Закарпаття та Прикарпаття.

Мета: здобуття більшої інформації про природні лікувальні ресурси України.Вивчитти лікувальні та бальнеологоічні та їх вплив на оздоровлення та відновлення духовних та фізичних сил відпочиваючих.

Завдання:

1.  дослідити сутність природно-ресурсного потенціалу.

2.  Дати характеристику природним лікувальним ресурсам України.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИ ЛІКУВАЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

1.1 Природні умови формування бальнеологічних ресурсів України. Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних, кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.

Рекреаційні ресурси — це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування, відпочинку, які впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність.

Україна надзвичайно багата на природні курортні ресурси, які мають лікувальні властивості.

Курортне лікування — це лікування природними курортними чинниками (ресурсами). До них належать:мінеральні води; лікувальні грязі та озокерит; ропа лиманів і озер; соляні печери;природні комплекси зі сприятливими кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань й організації відпочинку.

У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісові рекреаційні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту. Ландшафтно-кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви — для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості.

Україні притаманний помірно континентальний клімат, і тільки на півдні Кримського півострова — середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності:

найкращий — сприятливі кліматичні умови протягом 9,5—10,5 місяців, тепле літо та нехолодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву;

гарний — сприятливі кліматичні умови протягом 7—9 місяців;

задовільний — сприятливі кліматичні умови протягом З—6,5 місяців, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима;

поганий — сприятливі умови протягом 1—1,5 місяця.

Кліматичні ресурси районів України різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

Україна характеризується різноманітним поєднанням умов і ландшафтів, які мають великі потенційні можливості для широкого розвитку лікувального й оздоровчого відпочинку. Сприятливий клімат всієї території країни дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один з основних методів лікування та профілактики хвороб, специфічних для індустріальної цивілізації.

Кліматичні умови України характеризуються зональністю, чіткими сезонними контрастами в ході метеорологічних елементів, зростанням континентальності з північного заходу на південний схід, формуванням кліматичних відмінностей у гірських областях та на узбережжях морів.

Вплив відкритого свіжого повітря на організм людини (аеротерапія) і сонячне опромінювання (геліотерапія) можна застосовувати в усі сезони року і в усіх кліматичних зонах України. У зв'язку з тим, що південь території нашої країни омивають Чорне й Азовське моря, це дає змогу широко використовувати таласотерапію як один з основних методів кліматичного лікування, пов'язаного з перебуванням біля моря (морська терапія).

За особливостями кліматичних умов території і відповідно до організації курортної справи в Україні виділяють кілька рекреаційних районів.

На Півночі та Північному Сході (Волинська, Чернігівська, Сумська області, північні частини Рівненської, Житомирської,

Київської і Харківської областей) клімат характеризується значними контрастами мінімальних зимових і максимальних літніх температур.

Клімат Центральної України (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Луганська, південні частини Рівненської, Житомирської, Київської, Харківської, північна частина Донецької областей) м'який з менш виявленими сезонними температурними контрастами.

Південна частина України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та південна частина Донецької області, Крим) відрізняється дуже теплим кліматом, короткою зимою, невеликою кількістю опадів — 300—500 мм на рік, великою кількістю сонячних днів.

Особливо сприятливі кліматичні умови Південного берега Криму, середня температура січня +4 °С, липня — 2—4 °С, а кількість сонячних днів досягає 230 на рік.

На заході України в межах Українських Карпат зима порівняно м'яка, літо — тепле. Опадів — 700—800 мм на рік, у горах — до 1600 мм. Характерна висока відносна вологість повітря (близько 80 %). У межах цієї кліматичної зони виділяють Передкарпатський і Закарпатський курортні райони.

Сприятливий у терапевтичному відношенні клімат південної (Чорноморське узбережжя і, насамперед, Південний берег Криму з субтропічним кліматом середземноморського типу) і західної (Українські Карпати) частини території України — важлива передумова організації приморських і гірських курортів, на яких широко використовується кліматотерапія як основна (або одна з основних) лікувальних методик. Майже в усіх областях України виявлено значні запаси мінеральних вод, в окремих — грязеві ресурси (пелоїди), озокерит, що використовуються як лікувальні фактори окремо або в комплексі.

В Україні є велике розмаїття мінеральних вод, яке можна використовувати, насамперед, для лікування складних захворювань за призначенням лікарів, а також і таких, які можна вживати без обмеження.

Мінеральні лікувальні води — це природні води, що мають лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.

До нинішнього дня поняття "мінеральні води" дослідниками (бальнеологами, гідрогеологами, гідрохіміками) трактується неоднозначно.

У чому ж полягає життєдайна сила мінеральних вод?

За даними наукових досліджень, у складі підземних вод міститься понад 80 хімічних елементів таблиці Менделєєва. Головних компонентів, які складають основну масу мінеральних речовин, розчинених у підземних водах, небагато — всього сім: натрій, кальцій, магній, калій, хлор, сульфати і гідрокарбонати.

Лікувальними мінеральними водами прийнято вважати лише ті підземні води, які завдяки великому вмісту розчинних газів, високій загальній мінералізації, наявності певних терапевтичних іонів або підвищеній температурі придатні для використання в лікувальних цілях [14, с.123].

На території України є мінеральні води основних бальнеологічних груп:

Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей, їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) тощо.

Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95—100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна, Голубине, Сойми (Закарпатська область).

Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідногоіона). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область).

Група Г. Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторіях Закарпатської області.

Група Ґ. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).

Група Д. Радонові (радіоактивні) води — використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).

Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль в організації курортів на березі морів, річок, озер. У Криму, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні пляжі.

Пізнавальні ресурси держави теж виступають характерним фактором, що визначає мотиви відвідування регіонів України внутрішніми та іноземними туристами. Туристи відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст.

Отже, в Україні є всі види рекреаційних ресурсів, що дає підстави всебічно розвивати модерний національний рекреаційно-туристичний комплекс.

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі зі стародавніх часів і на території України використовувалися ще з античності. Так, перші закарпатські кам'яні басейни епохи Римської імперії (Гетодакійська купальня) для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були прототипами сучасних бальнеологічних курортів.

Як лікувальний засіб мінеральні води застосовувалися ще в стародавніх народів як один з видів "храмової" медицини. Вона полягала у спеціальних омиваннях, купаннях у басейнах і річках, а пізніше і прийнятті ванн. До числа найбільш стародавніх (бронзова доба) матеріальних свідчень лікування мінеральними водами відносять залишки капітальних споруд на джерелах вуглекислих вод в околицях сучасного швейцарського курорту Сан-Моріц.

Римські імператори будували в Римі та вздовж Апеннін у місцях виходу мінеральних вод розкішно обладнані терми. Чимало з цих терм продовжують функціонувати сьогодні, на початку XXI ст. представляють з себе всесвітньо відомі курортні комплекси (Абано-Терме, Монтекатіні-Терме, Фьюджі тощо), рекреаційною місткістю понад 100 тис. осіб.

На Близькому Сході традиції водолікування у цілющій ропі солоних озер відомі ще з біблійних часів. Чимало сторінок Нового Завіту відведено опису Ісусом Христом таких природних приозерних купалень (зокрема, на Генісаретському озері), де традиційно збиралися тисячі хворих з усього регіону.

У ранньому середньовіччі відомими курортами Європи стали Пломб'єр-ле-Бен і Ахен (Франція) — улюблені місця відпочинку імператора Карла Великого.Поступово мінеральні джерела переходили у приватну власність монастирів, лікувальну дію мінеральних вод пов'язували з заступництвом святих.

У середні віки з-поміж курортів виділилися славою Карлс-бад (нині, Карлові Вари у Чехії), заснований у середині XIV ст., та Баден-Баден, заснований у XVI ст.

У літературі XVI—XVII ст. починають розглядатися питання будівництва, обладнання і порядку експлуатації курортних закладів: бальнео- і грязелікарень. Але лише з XVIII—XIX ст. у зв'язку з розвитком промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі нового комерційного підходу.

У XIX — на початку XX ст. відбувається офіційне відкриття сучасних європейських курортів, які все більше набували вигляду не стільки лікувальних комплексів, скільки місць відпочинку і туризму. Масове використання підземних мінеральних вод для лікувальних цілей під наглядом лікарів у Європі почалося в основному в XIX ст. Так, у Європі в той час стають широко відомі такі курорти, як Віші (Франція), Бад-Йаухейм, Ахен (Німеччина), Баден (Австрія), Карлові Вари та Маріанські лазні (Чехія), Беіле-Еркулане (Румунія), Бурса (Туреччина) та ін.

Перші відомості про наявність лікувальних мінеральних вод на території сучасної України стосуються Передкарпаття і належать до кінця XVI — початку XVII ст. Так, джерела курортів

Шкла, Великого Любеня, Немирова, Трускавця (Львівська область) описав видатний польський лікар В. Очко в 1578 р. Перші бальнеологічні курорти в Україні виникли на мінеральних водах у Шкло (1576 р.), Трускавці (1827 р.), Моршині (1877 р.) Львівської області, Березівці під Харковом (1862 р.) і Миргороді Полтавської області (1917 р.); грязеві — на Сакському озері в Криму (1799—1803 рр.), на Одеських лиманах (1828 р.), Слов'янських озерах у Донбасі (1832 р.), в Євпаторії (1890 р.) і Бердянську (1902 р.).

На території України виявлено досить значні ресурси різних типів мінеральних лікувальних вод.

Гідромінеральне багатство України визначається наявністю таких мінеральних вод, як вуглекислі, сульфідні, радонові, залізисті та миш'яковисті, йодні, бромні та йодо-бромні, борні, кременисті води, з підвищеним вмістом органічних речовин та води без специфічних компонентів і властивостей.

Лікувальні мінеральні води, які розвідані та використовуються на території України, можуть бути об'єднані в такі 5 груп:

·  радонові;

·  сульфідні;

·  вуглекислі;

·  термальні;

·  інші.

Радонові води різноманітного хімічного складу поширені на правобережжі Дніпра, на Побужжі та Приазов'ї. Радонові води найбільш широко використовуються як зовнішній засіб у вигляді загальних і місцевих ванн. Показами для лікування радоновими ваннами є захворювання серцево-судинної системи, шкіри та органів опорно-рухового апарату. Найбільш відомі в Україні курорти, які використовують радонові води, це: курорт Хмільник (Вінницька область), санаторій у Черкаській області, водолікарні Житомира (Житомирська область), Білої Церкви (Київська область), Полонного (Хмельницька область).

Йодні, бромні та йодо-бромні води переважно хлоридно-натрієвого складу поширені в Карпатах, Передкарпатті, Причорномор'ї та Кримському півострові. Використовують їх у санаторіях Криму, а також у санаторіях Закарпатської області.

Сульфідні мінеральні води використовують як ванни, меншою мірою для зрошення та інгаляції. Позитивний ефект має лікування при захворюваннях органів опорно-рухового апарату, нервової системи, жіночих статевих органів, серцево-судинної системи.

В Україні найбільш відомі санаторії із сульфідними джерелами є у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях.

Вуглекислі мінеральні води поширені на південно-західному схилі Українських Карпат і на Закарпатті. Ці води використовують у санаторіях Закарпатської області, а також розливають як природні і лікувально-столові води.

Джерела вуглекислих вод є також на Керченському півострові. Вуглекислі води використовуються для внутрішнього вживання у вигляді пиття, інгаляцій, зрошення, промивання і зовнішнього — у вигляді ванн і душів. П'ють ці води при захворюванні органів травлення, печінки і жовчних шляхів, порушенні обміну речовин.

Лікувальна дія термальних вод, які застосовуються для ванн після розведення прісною водою (при високій температурі), зводиться до покращення загального стану завдяки впливу через периферійні нервові закінчення на відповідні центри головного мозку. В Україні їх давно використовують з лікувальною метою на курортах в Криму.

Прісні лікувальні мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (0,01—0,03 г/л) відомі завдяки прикарпатському курорту Трускавець. В Україні розвідані кілька родовищ з великими запасами органічних вод такого типу, на базі яких розвиваються курорти Сатанів (Хмельницька область), Східниця (Львівська область). За наявними запасами Україна посідає зараз провідне місце в світі. Унікальність цієї води визначається своєрідністю природних умов Трускавецько-Бори-славського району, де вуглеводні виходять практично на поверхню землі й забезпечують розчиненими компонентами органічних речовин водоносні горизонти підземних вод.

Мінеральні лікувальні води без вмісту специфічних компонентів різноманітного хімічного складу, з мінералізацією 250—1000 г/л широко застосовують на курортах Трускавець і Моршин (Львівська область), Миргород (Полтавська область), Слов'янськ (Донецька область), у санаторіях Кримської АР,

Одеської та інших областей. Розливають їх у багатьох регіонах України.

Головною установою в Україні, яка займається вивченням впливу мінеральних вод на здоров'я людини і затверджує рекомендації щодо використання тих чи інших джерел для лікувальних цілей, є Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров'я України в Одесі.

Хімічний склад і напрямки застосування мінеральних питних вод регулюються державним стандартом України ДСУ-878-93 "Води мінеральні питні".

Україна володіє різноманітними природними лікувальними чинниками, серед яких велике значення мають лікувальні грязі (пелоїди).

Лікувальні грязі — це різні за генезисом природні утворення (мули, торфи, сопкова грязь тощо), які застосовують для лікування у вигляді ванн і аплікацій. До природних лікувальних грязей відносяться переважно відклади боліт, озер, лиманів та морських заток, які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Історія грязелікування нараховує понад 1000 років. Напевно, одним із перших методів їх застосування були так звані єгипетські ванни, коли добутий з дна річки мул мастився на тіло і, підсихаючи на сонці, перетворювався у потріскану кірку, яка після закінчення процедури змивалась водою. Медицині вже багато відомо про походження, склад, властивості і механізми дії грязелікування. Експериментальними та клінічними дослідженнями була доведена ефективність лікування пелоїдами хворих з різноманітними захворюваннями запального, дистрофічного і судинного характеру, зокрема, з ураженням периферійної нервової системи, хребта, суглобів, з наслідками травм та операцій, хворобами органів травлення та ін. Встановлено, що застосування лікувальних грязей чинить за допомогою комплексу своїх теплових, хімічних, механічних та інших властивостей суттєвий вплив на різноманітні функції організму: кровообіг, дихання, обмін речовин тощо.

Утворення лікувальних грязей — це складний природний процес, який визначається взаємодією геолого-гідрологічних, кліматичних, фізико-хімічних і біологічних чинників.

За генезисом, який відображає умови утворення і визначає головні особливості складу і властивості, лікувальні грязі поділяються на чотири генетичні типи:

·  торфові;

·  мулові-сульфідні;

·  сапропелеві;

·  сопочні.

В Україні для курортного лікування застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі — антропогенові відклади солоних водойм на ранній стадії літогенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 6.1); їх застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської групи і в АР Крим.

Поширені, але обмежено використовуються торфові лікувальні грязі — торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

Сопкові грязі — це продукти діяльності грязьових вулканів, винесені на поверхню під тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Булганацької групи грязьових вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікро компоненти.

Курортологія як наука про курорти розвивалася в міру нагромадження знань про лікувальні природні фактори — клімат, мінеральні води, лікувальні грязі тощо, і в зв'язку з розширенням мережі курортів і розвитком курортної справи в цілому.

Сучасна курортологія — це медична наукова дисципліна, що вивчає лікувальні властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливість їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і в поза-курортних закладах, розробляє покази і протипоказання для санаторно-курортного лікування і методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Розділами курортології є: бальнеологія, бальнеотерапія та бальнеотехніка; грязелікування; медична кліматологія і кліматотерапія. [10,с.106].