Йодний дефіцит та патологія щитоподібної залози серед дитячого населення у північному регіоні України

ІНСТИТУТ ЕНДОКРИНОЛОГІЇ ТА ОБМІНУ РЕЧОВИН ім. В.П. КОМІСАРЕНКА АМН УКРАЇНИ ТУРЧИН Віктор Іванович

УДК 616.441-006.5-036.21-053.2:614.876053.2-0.92:546.15

ЙОДНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ПАТОЛОГІЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ СЕРЕД ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ У ПІВНІЧНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ 14.01.14 – ендокринологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України

Науковий керівник

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Кравченко Віктор Іванович, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, завідувач відділу епідеміології ендокринних захворювань.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України Комісаренко Ігор Васильович, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, керівник відділу хірургії ендокринних залоз;

 кандидат медичних наук, доцент Бобрик Марина Іванівна, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, доцент кафедри ендокринології.

Захист відбудеться “__20___”__травня_________2008 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.558.01 з ендокринології в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (04114, м. Київ -114, вул. Вишгородська, 69).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (04114, м. Київ -114, вул. Вишгородська, 69).

Автореферат розісланий “__14___”___квітня_________2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доктор біологічних наук Калинська Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За визнанням спеціалістів Всесвітньої організа­ції охорони здоров’я (ВООЗ) профілактика і лікування йододефіцитних захворювань є одним з найважливіших завдань охорони здоров’я кінця другого – початку третього тисячоліття. Важливість проблеми визначається поширеністю патології, зумовленої йодним дефіцитом і чіткою окресленістю шляхів її вирішення. У 1990 році на саміті ООН було прийнято рішення про координацію дій урядів усіх держав для ліквідації йододефіциту серед насе­лення. За даними ВООЗ [2004] понад 2 млрд. населення планети проживає в умовах природного дефіциту йоду, що створює небезпеку виникнення змін як у структурі та функції щитоподібної залози (ЩЗ), так і з боку центральної нервової системи, інтелекту, пам’яті тощо [Тронько М.Д. і співавт., 2003, 2004, 2006; Олійник В.А. і співавт., 1998; Герасимов А.Г., Свириденко Н.Ю., 1997; Боцюрко В.І., 2001; Delange F., 1996]. У багатьох країнах світу було створено спеціальні державні комітети, урядові комісії, координаційні ради, державні програми для відстеження наслідків недостатності йоду у довкіллі та продуктах харчування населення, а також розробки методів її профілактики. ВООЗ, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародна рада з контролю йододефіцитних захворювань, низка інших міжнародних благодійних організацій спрямували свою діяльність на координацію зусиль для ліквідації йододефіцитних захворювань у всіх країнах світу.

Спрямованість дій багатьох спеціалістів та організацій на вирішення вищезазначеної проблеми обумовлена також науковими досягненнями останніх 20 років у царині вивчення йодного дефіциту.

У 80-х роках минулого сторіччя суттєво розширились уявлення про йодний дефіцит. Доведено, що дифузний зоб – це лише вершина айсберга, патології, пов’язаної з йодним дефіцитом. Було сформульовано положення про йододефіцитні захворювання. ВООЗ визначено критерії оцінки йодного дефіциту, розроблено та впроваджено нові підходи і критерії оцінки стану ЩЗ, у тому числі нормативи її розмірів для різних вікових категорій населення, впроваджено нові чутливі методики для визначення рівня забезпечення організму людини йодом, чіткіше та конструктивніше сформульовано підходи до запровадження йодної профілактики.

Дану роботу спрямовано на визначення розповсюдженості утиреоїд­ного зоба у дитячого населення Північного регіону України відповідно до сучасної класифікації ВООЗ, що дозволить порівняти частоту патології з відповідними показниками в інших областях України та країнах світу.

Попередні дослідження [Пономаренко В.М., та співавт., 1992] показали високе розповсюдження гіперплазії ЩЗ згідно з класифікацією Ніколаєва О.В. [1966] у дітей різного віку трьох районів Житомирської області, що становило 77%. Проте ці дослідження не відповідають сучасним вимогам ВООЗ, тому що базуються лише на пальпаторних даних, а не основних критеріях оцінки ступеня йодного дефіциту – йодурії.

Важливою особливістю роботи є те, що вона спрямована на вивчення йодного дефіциту серед дітей різного віку в регіонах, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Раніше статистика тиреоїдної патології у цих регіонах складалася на підставі лише звернень населення до медичних закладів по відповідну медичну допомогу та результатів поодиноких масових оглядів населення, робились спроби пов’язати частоту патології з опроміненням організму. У цій роботі було проведено цілеспрямовані епідеміологічні обстеження стану ЩЗ у дітей за спеціально розробленою програмою у поєднанні з вивченням показників йодного забезпечення у багатьох найбільш забруднених після аварії на ЧАЕС населених пунктах усіх областей Північного регіону України. Виділяють цілу низку екологічних чинників, що можуть бути причиною тиреоїдної патології. Найсуттєвішим з них для населення Північного регіону став вплив радіаційного забруднення довкілля. Разом із тим визнано, що провідним чинником, на тлі якого розвивається патологія ЩЗ, є йодна недостатність. Тому необхідне детальніше вивчення особливостей розвитку тиреоїдної патології в даному регіоні.

Вивчення йододефіциту у Північному регіоні України, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, сприятиме проведенню адекватної йодної профілактики і зниженню частоти випадків тиреоїдної патології у дитячого та дорослого населення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках наукової теми “Епідеміологічні та клініко-морфологічні дослідження раку щитоподібної залози та інших форм тиреоїдної патології у дітей і підлітків України, що зазнали радіаційного впливу після аварії на Чорнобильській АЕС”, Білорусько-Українсько-Російського проекту ВООЗ “Тиреоїдний проект” (ITP/ECR,TRANS 040101, 1999-2000 рр.), проекту ЮНІСЕФ та наукової теми “Моніторинг стану йодної забезпеченості населення України з метою ліквідації йододефіцитних захворювань”. Сьогодні виконання роботи цілком відповідає завданням Державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002-2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. №1418 та рішенням Координаційної ради з профілактики йодозалежних захворювань при Кабінеті Міністрів України від 29 грудня 2003 р., де першим пунктом вказано на необхідність вивчення стану йодної забезпеченості на території України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – визначення особливостей йодної забезпеченості дітей різного віку та статі, оцінка ступеня йодної недостатності у Північному регіоні України, що постраждав внаслідок аварії на ЧАЕС.

Завдання дослідження:

1. Вивчити ретроспективно поширеність дифузного еутиреоїдного та вузлового зоба у дітей Північного регіону України на підставі офіційних статистичних даних.

2. Дослідити розповсюдженість тиреоїдної патології у дітей та підлітків за даними епідеміологічних, пальпаторних та ехографічних досліджень.

3. Визначити рівень екскреції йоду з сечею у дітей із різних районів північних областей України.

4. Проаналізувати стан йодної профілактики в Північному регіоні України.

5. Дати оцінку ступеня йодного дефіциту у районах Північного регіону України.

6. На підставі отриманих даних обґрунтувати сучасні методи профілактики йодної недостатності в Північному регіоні України.

Об’єкт дослідження – розповсюдженість тиреоїдної патології у дітей та підлітків України.

Предмет дослідження – стан йодної забезпеченості дітей і підлітків та розповсюдженість патології ЩЗ за умов йодного дефіциту в Північному регіоні України.

Методи дослідження – епідеміологічні, клінічні, інструментальні, біохімічні. Епідеміологічний аналіз поширеності йодного дефіциту серед обстежених і рівня йодної профілактики проводився за допомогою спеціально розроблених карт та комп’ютерного реєстру обстежених.

Наукова новизна одержаних результатів. Автором вперше згідно з критеріями ВООЗ проведено комплексне масштабне епідеміологічне дослідження йододефіциту серед дитячого населення в Північному регіоні України, що постраждав внаслідок Чорнобильської аварії, та дано оцінку ступеня йодного дефіциту.

Проведено масові обстеження щитоподібної залози дітей і підлітків в організованих колективах із застосуванням методів пальпації, ультразвукового дослідження та визначення йоду в сечі, виявлено велику частоту випадків дифузного еутиреоїдного зоба у дитячого населення різних населених пунктів Північного регіону.

Розраховано показники розповсюдженості еутиреоїдного зоба для північних областей і проведено їх зіставлення з офіційними даними. Дано оцінку за критеріями ВООЗ ступеня йодного дефіциту у різних районах, постраждалих внаслідок Чорнобильської аварії.

Це спонукало до виконання розширених досліджень йододефіциту на всій території України та стало теоретичним підгрунтям створення Державної програми ліквідації йододефіциту в Україні, а також приєднання України до відповідних європейських і світових програм.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів полягає в тому, що на підставі проведеного вперше в Україні за підтримки ВООЗ та ЮНІСЕФ комплексного обстеження дитячого населення отримано нову інформацію про рівні йодного дефіциту в Північному регіоні України.

Результати проведених досліджень використано для підготовки публікацій і методичних рекомендацій, які використовуються практичними працівниками системи охорони здоров’я для підвищення професійного рівня у вирішенні питань діагностики та профілактики йододефіцитних захворювань.

Показано ефективність групової профілактики з використанням води “Йодіс” і можливість негативних наслідків неконтрольованого проведення масової та групової профілактики

Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно провів патентно-інформаційний пошук за темою дисертації. Більшість досліджень виконувалася шляхом експедиційних виїздів, у кожному з яких дисертант брав безпосередню участь. Також за його безпосередньою участю створено комп’ютерну базу даних на 10 682 обстежених, проведено аналіз та узагаль­нення отриманих результатів. Дисертантом налагоджено метод визначення йоду в сечі. Для цього здобувач пройшов навчання в лабораторіях Голландії, Австрії та Польщі, й до сьогодні регулярно проводиться контроль якості методу лабораторного визначення йоду в сечі у Центрі контролю і профілактики захворювань (Атланта, США), що надало можливості дисертантові самостійно виконати основний обсяг біохімічних досліджень йодного забезпечення дитячого та підліткового населення Північного регіону України. Проведено аналіз частоти випадків тиреоїдної патології в регіонах України за офіційними статистичними даними. За участю дисертанта розроблено проект ВООЗ з обстеження дитячого населення постраждалого регіону України. Пальпаторне та ультразвукове дослідження ЩЗ у дітей проводили спільно з науковими співробітниками лабораторії епідеміології ендокринних захворювань, відділення дитячої ендокринної патології Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка. Рівень тиреоглобуліну визначали в лабораторії функціональної діагностики, того ж інституту, завідувач лабораторії Епштейн О.В.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на науково-практичній конференції з проблем йодного дефіциту в Україні (м. Київ, Інститут ендокринології та обміну речовин
ім. В.П. Комісаренка АМН України, 15 травня 2000), VІ з’їзді ендокринологів України (м. Київ, 23-25 травня 2001), Європейському конгресі ендокрино­логів (м. Турин, Італія, 9-13 червня 2001), науково-практичній конференції, присвяченій актуальним питанням ендокринології (м. Вінниця, 30 січня 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 14 статей у журналах, рекомендованих ВАК України, 1 деклараційний патент, 1 методична рекомендація, 6 тезів – у збірках наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 161 сторінці, вона складається зі вступу, огляду літератури, розділу матеріалів і методів дослідження, семи розділів власних досліджень, розділу аналізу та узагальнення результатів, висновків і практичних рекомендацій, списку використаної літератури (91 вітчизняного та 134 іноземних джерел). Дисертацію ілюстровано 4 рисунками та 69 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика обстежених дітей і методи дослідження. Обстеження дітей виконували відповідно до прийнятого Міжнародного протоколу медичного скринінгу стану ЩЗ й анкет епідеміологічного опитування постраждалих після аварії на ЧАЕС дітей. Дослідження виконані з використанням даних експедиційних виїздів в місця їхнього навчання. У Житомирській області: у школах міст Коростеня – 654 дитини, Малина – 840, Овруча – 1048, Олевська – 414 дітей, сіл Чоповичі – 662 і Чоловка – 683 дитини. У Київській області: м. Іванків – 693 дитини, с. Розважів – 163 і с. Олива – 99 дітей Іванківського району, м. Вишгород – 636, та с. Гаврилівка – 742 дитини Вишгородського району. У Чернігівській області: м. Чернігів – 479, смт. Михайло-Коцюбинське – 532 дитини Чернігівського району, Ріпкинського районного центру – 493, та с. Любеч – 278 дітей цього ж району, Козелецького районного центру – 64 дитини. У Рівненській області: Рокитнівський районний центр – 748 та с. Томашгород – 648 дітей цього ж району; у районному центрі м. Дубровиця – 230 обстежених. У м. Киів – одна зі шкіл Оболонського району – 576 учнів. Вибір населених пунктів для проведення досліджень визначався протоколом ВООЗ і стосувався місцевостей, що були забруднені радіоактивними викидами під час аварії на ЧАЕС. Якщо у сільському населеному пункті була одна школа, то обстежували учнів цієї школи. За наявності у містах декількох шкіл, школу добирали методом випадкових чисел. Обстеження дітей проводили експедиційні бригади за участю епідеміологів, педіатрів-ендокринологів, лікарів ультразвукової та лабораторної діагностики.

Всього було обстежено 10 682 дитини та підлітка у вікових групах 6-8, 9-10, 11-12, 13-14, 15-16, 17-18 років. На підставі проведених досліджень створено комп’ютерну базу даних обстежених дітей.

Розповсюдженість тиреоїдної патології у дітей північних областей України вивчали також за допомогою програми “Армен”, створеної в лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка на основі офіційних показників ендокринологічної служби. Суть програми полягає у виявленні між різними показниками корелятивних зв’язків, які дозволяють розраховувати статистичні дані поширеності та захворюваності щодо різних нозологічних одиниць ендокринної патології. Програму використовували для динамічного спостереження захворюваності населення України на ендокринну патологію. Для розрахунків було взято останні роки, коли за вимогами класифікації ВOОЗ до офіційної статистики в Україні було внесено дані про перший ступінь зоба, а також показники за попередні п’ять років, коли облік випадків патології ЩЗ проводився за старою класифікацією.

Рівень тиреоглобуліну визначали імунолюмінометричним методом з використанням набору “LUMItest Tg”.

Розміри ЩЗ визначали відповідно до критеріїв Міжнародної класифікації захворювань Всесвітньої організації охорони здоров’я. Ультразвукові дослідження виконували за допомогою апарата “Contron” Sigma-110 (Франція) із використанням лінійного датчика з частотою 7,5 MГц. Розміри залози визначали відповідно до рекомендацій Brunn J. [1981]. Діагноз дифузного зоба встановлювали на підставі рекомендованих критеріїв ВООЗ: за перевищення максимально припустимих розмірів залози для відповідного віку дитини. Вміст йоду в сечі визначали за реакцією Sandell-Kolthoff методом Dunn J.T. et al. [1993]. Ефективність групової йодної профілактики оцінювали шляхом аналізу спеціально розроблених протоколів опитування населення, які заповнювали батьки школярів.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням комп’ютерних програм Windows XP-2000 Professional, Excel, Access, обчислення показників виконували за допомогою програми STATISTICA 6,0. Для порівняння непараметричних показників використовували критерій c-квадрат, для порівняння середніх значень вибірки з нормальним законом розподілу – критерій вірогідності Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Важливим показником наявності йододефіциту є збільшення поширеності дифузного еутиреоїдного зоба. Нашу роботу ми почали з вивчення офіційних даних про розповсюдженість вказаної патології.

Офіційні статистичні показники поширеності та захворюваності на дифузний еутиреоїдний зоб ІІІ-IV ст., згідно з класифікацією Ніколаєва О.В. [1966] за 1995-1999 роки у північних областях України свідчили про стале їх зростання. Наведені у роботі дані показали, що, починаючи з 1995 року, поширеність зоба в північних областях України за 5 років спостереження зросла більше ніж у 3-8 разів. У цілому таку ситуацію спостерігали і в багатьох інших областях України. Відзначено, що поширеність і захворюваність на зоб III-IV ст. серед дітей м. Києва впродовж 1995-1998 років залишалася майже на одному рівні. А за один рік – з 1998 по 1999 – показники збільшилися майже втричі. Ці дані вказують на відсутність повної статистики тиреоїдної патології у північних областях України. Аналіз офіційних показників розповсюдженості та захворюваності на дифузний еутиреоїдний зоб у Північному регіоні на цей час не давав жодного уявлення про наявність дефіциту йоду в харчуванні населення регіону. Згідно з даними за 2000-2002 роки, коли для обліку захворювань ЩЗ в Україні почала використовуватися класифікація ВООЗ, ситуація докорінно змінилася. Найбільшу частоту випадків дифузного зоба І ступеня серед дитячого населення у 2000 році зареєстровано у Чернігівській (22,2%) і Київській (20,4%) областях; дещо нижчу – у Житомирській (9,0%) і Рівненській (9,4%) областях; у м. Київ цей показник становив 1,3%, що, очевидно, пов’язано з рівнем вживання населенням йодованої харчової солі та морепродуктів. У середньому по Україні 2000 року частота випадків зоба І ступеня серед дитячого населення становила 6,3%. Згідно з критеріями ВООЗ, частота випадків зоба серед дитячого населення понад 5% свідчить про наявність зобної ендемії, зумовленої дефіцитом йоду. Аналіз даних офіційної статистики вказував на наявність дефіциту йоду не лише в окремих районах, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС, але і в цілому по Україні. Разом із тим, ретроспективний аналіз ситуації показав, що, на жаль, у більшості районів системного обстеження ЩЗ у населення не проводилось, а наведені в офіційній статистиці результати за багато розглянутих років неповні, суперечливі та викликають сумнів. Водночас ці дані не дають конкретного відображення стану йодної забезпеченості.

Виходячи з цього, ми вважали за необхідне провести систематизоване обстеження дитячого населення за критеріями, рекомендованими ВООЗ, із першочерговим визначенням медіани йодурії та частоти випадків дифузного зоба.

Комплексне обстеження дітей і підлітків проведено у школах населених пунктів Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей України. Стан ЩЗ у дітей шкільного віку та йодну забезпеченість оцінювали згідно з Міжнародною класифікацією захворювань на підставі пальпаторного та ехографічного обстеження і визначення екскреції йоду з сечею.

У Житомирській області обстеження проведено у містах Коростень, Малин, Овруч, Олевськ, сільських населених пунктах Чоловка, Чоповичі. Всього обстежено 4301 дитину та підлітка. За даними пальпаторних досліджень практично у всіх населених пунктах частота випадків зоба була у межах від 26,4 до 43,4%. Спостерігали деякі відмінності в окремих населених пунктах за частотою випадків зоба серед дітей чоловічої та жіночої статі у різних вікових групах. Причому у дівчат частота випадків зоба була значно більшою, ніж у хлопчиків, за однакових показників медіани йодурії. Ймовірно, це свідчить про вплив на розміри ЩЗ інших ендогенних чинників. Важливим чинником впливу в осіб жіночої статі можуть виступати естрогени.

Суттєву увагу приділено ультразвуковому обстеженню ЩЗ як більш об’єктивному методу діагностики. Частота об’ємів ЩЗ, що перевищують нормальні розміри, рекомендовані ICCIDD, у м. Коростень складала від 33,06% у віковій групі 6-8 років до 17,95% у дітей 15-16 років, у м. Малин у відповідних вікових групах – від 44,29% до 18,75%, у м. Овруч відповідно від 3,63% до 3,45%. Дещо вищими були ці показники у сільських населених пунктах: у с. Чоловка частота об’ємів ЩЗ, що перевищують нормальні розміри, була від 33,33% до 10,91%. Найбільшу частоту випадків зоба зареєстровано у с. Чоповичі, де вона становила від 55,77% до 28,89% у відповідних вікових групах. У середньому по області частота випадків, коли об’єм ЩЗ перевищував норму, рекомендовану ВООЗ, у різних вікових групах складала від 16,01% у дітей 15-16 років до 35,61% у віковій групі 6-8 років. Об’єми ЩЗ у дітей різного віку наведено у табл. 1.

Відповідно до середніх даних по області, у дітей 9-14 років об’єми ЩЗ в осіб жіночої статі були вірогідно більшими, ніж в чоловічої. По окремим населеним пунктам спостерігались статеві відмінності в розмірах щитоподібної залози і в інших вікових групах. Порівняно із середніми показниками по області у деяких сільських населених пунктах об’єми ЩЗ були більшими, ніж у міських.

Таблиця 1

Об’єми щитоподібної залози у дітей Житомирської області (cм³) за даними ультразвукового обстеження (М±m)

Населені пункти	Стать (n)	Вікові групи (роки)
		6-8	9-10	11-12	13-14	15-16	17-18
м. Коростень	ч (313)	5,57 ±0,17	7,43 ±0,31#	9,03 ±0,39 #	10,47 ±0,55	13,24 ±0,90	14,20 ±0,56
	ж (341)	5,96 ±0,19	7,30 ±0,34	9,66 ±0,38	11,10 ±0,48	12,40 ±0,59	15,27 ±0,84
м. Малин	ч (423)	6,47 ±0,30	6,96 ±0,29	8,93 ±0,44	10,16 ±0,42	12,78 ±0,55	14,92 ±0,99
	ж (417)	6,78 ±0,41	7,28 ±0,42	9,97 ±0,48	11,43 ±0,45*	12,53 ±0,58	14,56 ±0,91
м. Овруч	ч (511)	3,56 ±0,25#	4,55 ±0,17#	6,21 ±0,21#	8,20 ±0,28#	9,77 ±0,52 #	9,85 ±1,35#
	ж (537)	4,31 ±0,36#	5,00 ±0,20#	7,48 ±0,35*#	10,04 ±0,44*#	11,25 ±0,58*	17,71 ±3,97
с. Чоловка	ч (288)	6,13 ±0,46	7,12 ±0,34	8,25 ±0,44	10,56 ±0,49	11,52 ±0,55	13,48 ±0,51
	ж (332)	5,55 ±0,15#	8,07 ±0,48#	9,48 ±0,42*	11,49 ±0,41	13,12 ±0,57*	14,70 ±0,89
c. Чоповичі	ч (324)	6,38 ±0,42	8,16 ±0,45#	9,60 ±0,34#	11,26 ±0,45#	12,99 ±0,56	14,13 ±0,84
	ж (338)	8,15 ±0,73*#	9,53 ±0,47*#	11,56 ±0,51*#	13,12 ±0,61*#	13,05 ±0,62	15,07 ±0,67
У середньому по області	ч (1859)	5,87 ±0,17	6,26 ±0,15	8,10 ±0,17	9,97 ±0,20	12,13 ±0,27	13,95 ±0,37
	ж (1965)	6,10 ±0,16	6,83 ±0,18*	9,27 ±0,20*	11,29 ±0,22*	12,41 ±0,26	14,85 ±0,40

Примітки:

* Р<0,05 у порівнянні з показником у чоловічої статі;

# Р<0,05 у порівнянні з відповідним показником по області.

У цілому дані пальпаторних та ультразвукових досліджень ЩЗ і, відповідно, частоти випадків зоба вказували на наявність йододефіциту середнього, а інколи і тяжкого ступеня та свідчили про більш виражену йодну недостатність, ніж відповідні показники медіани йодурії. Але треба враховувати, що збільшення ЩЗ розвивається поступово, а її зменшення за умов компенсації йододефіциту відбувається ще повільніше, інколи протягом декількох років, тому частота випадків зоба виступає як ретроспективний показник. У зв’язку з цим може виникати деяка розбіжність в оцінці ступеня йодної забезпеченості за різними критеріями.

Основним показником для визначення стану йодної недостатності є медіана екскреції йоду з сечею. Цей показник дещо відрізнявся у різних населених пунктах (табл. 2), у дітей різних вікових категорій спостерігалися відмінності в межах 15-20%. У цілому у більшості населених пунктів медіана екскреції йоду з сечею відповідала йодному дефіциту середнього ступеня, у м. Коростень вона дорівнювала 59,30 мкг/л, у м. Олевськ – 66,40 мкг/л, що відповідало йодному дефіциту легкого ступеня. Показник медіани екскреції йоду з сечею в обстежених районах Житомирської області відповідав йодному дефіциту середнього ступеня тяжкості – 46,70 мкг/л.

Таблиця 2

Показники екскреції йоду з сечею у дітей різних районів Житомирської області

Населені пункти	n	Медіана мкг/л	% результатів за рівнем екскреції йоду з сечею
			<20 мкг/л	20-50  мкг/л	50-100 мкг/л	>100 мкг/л
м. Коростень	495	59,30*	8,69	32,93	36,57	21,82
м. Малин	570	35,90	19,12	51,23	23,51	6,14
м. Овруч	536	44,35	20,34	35,26	31,34	13,06
м. Олевськ	414	66,40*	3,03	25,25	55,56	15,40
с. Чоловка	470	46,10	14,26	39,79	30,21	15,74
с. Чоповичі	487	40,50	16,84	46,42	30,80	5,95
В середньому	2972	46,70	14,30	39,21	33,72	12,78

Примітка. * Р<0,05 у порівнянні із середнім показником.

Частота випадків екскреції йоду, нижчої від 20 мкг/л, була у межах від 3,03% у м. Олевськ до 20,34% у м. Овруч. У середньому в обстежених районах 14,30% дітей перебували у стані гострої нестачі йоду. Суттєві відмінності спостерігалися також у групах із йодним дефіцитом середнього та слабкого ступеня, у першому випадку – від 25,25% до 51,23% і від 23,51% до 55,56% – у другому, відповідно у середньому 39,21% і 33,72%. Лише незначна частина дітей одержувала з продуктами харчування достатню кількість йоду. З цієї точки зору найкраща ситуація спостерігалась у
м. Коростені, де майже 22% дітей мали екскрецію йоду з сечею понад
100 мкг/л, водночас у с. Чоповичі лише близько 6% дітей мали показники достатнього забезпечення цим необхідним мікроелементом. Як показали результати анкетування про додаткове надходження йоду з препаратами та харчовими продуктами, що можуть бути використані з профілактичною метою, профілактика йододефіциту в області була вкрай незадовільною. Постійно морепродукти вживали від 0,47% до 4,24% дітей, йодовану сіль – від 0,47% до 9,01% обстежених.

Важливі дані отримано у ході обстеження дітей Київської області. Було обстежено 2 333 дитини та підлітки у містах Іванків, Вишгород, селах Олива та Розважів. За даними пальпаторних досліджень частота випадків зоба I-II ступеня у різних населених пунктах коливалася і у середньому становила від 27,85% у м. Іванків до 40,6% у с. Гаврилівка. За результатами ультразвукових обстежень відсоток дітей у різних вікових групах з об’ємом ЩЗ, що перевищує рекомендовані норми, у м. Іванків складав від 1,63% до 9,53%, у м. Вишгород цей показник був від 10,94% до 20,49%.

 Про відмінності у забезпеченні йодом жителів сільських і міських населених пунктів свідчить те, що за даними ультразвукових досліджень частота випадків зоба у с. Гаврилівка була значно вищою і становила від 22,73% до 67,24%, що відповідало йодному дефіциту середнього та вираженого ступеня.

Вивчення медіани екскреції йоду з сечею (табл. 3) показало, що у
м. Іванкові лише у хлопчиків 6-8 років медіана йодурії виявлялася нижчою від 50 мкг/л, в інших вікових групах вона була у межах 50-100 мкг/л, що відповідало йодній недостатності слабкого ступеня.

Таблиця 3

Медіана екскреції йоду з сечею у дітей (мкг/л) у населених пунктах Київської області

Населені пункти	Стать	Вікові групи
		6-8	9-10	11-12	13-14	15-16	17-18
м. Іванків	ч	43,10	72,40	53,00	62,40	58,70	-
	ж	51,80	60,50	62,10	65,30	76,20	-
м. Вишгород	ч	195,20*	184,30*	203,50*	205,60*	156,70*	157,80*
	ж	197,20*	174,40*	158,80*	223,20*	158,65*	211,90*
c. Гаврилівка	ч	67,50	67,80	61,30	66,50	37,00	55,80
	ж	76,00	59,50	48,90	82,15	34,90	81,40

Примітка. *Р < 0,001 – у порівнянні з відповідними показниками в м. Іванкові.

Розрахунок медіани екскреції йоду для всіх обстежених дітей м. Іванків також свідчив про слабкий ступінь йодної недостатності – 63,2 мкг/л. Середній ступінь йодної недостатності зафіксовано у с. Оливі – 46,3 мкг/л та у с. Розважів – 49,7 мкг/л. У с. Гаврилівка найменший показник медіани, менше від 50 мкг/л, був у дітей 15-16 років, що відповідало середньому ступеню йодної недостатності, в інших вікових групах встановлено слабкий ступінь – де медіана коливалася в межах 55,80- 82,15 мкг/л, у цілому у Гаврилівці медіана становила 67,46 мкг/л.

На особливу увагу заслуговують дані, отримані для м. Вишгород. З’ясувалося, що обстеження, які проводились у цьому населеному пункті, дали результати про ефективність масової йодної профілактики. За 2 місяці до початку обстеження у м. Вишгород завезли йодовану харчову сіль, і під час обстеження все населення споживало продукти, виготовлені з використанням цієї солі. Крім того, такою сіллю користувалися і для приготування їжі у шкільних їдальнях. Саме з цих причин показники йодурії у м. Вишгород значно відрізнялися від даних, вказаних раніше для інших районів. Медіана йодурії складала 224 мкг/л, що свідчило про відсутність йодної недостатності.

Дані, отримані по м. Вишгород, у цілому вказували на високу ефективність масової йодної профілактики із застосуванням харчової йодованої солі. Фактично ці дані покладено в основу доповідної записки для МОЗ України і Постанови Головного державного санітарного лікаря України №57 від 24 травня 2001 року “Про запровадження першочергових заходів подолання йодної недостатності у населення України”. Разом із тим, у деяких дітей (1%), які споживали поряд із йодованою сіллю інші препарати з йодом, йодурія сягала вище за 400 мкг/л, що перевищувало фізіологічну потребу в йоді. В інших населених пунктах частота споживання йодованих препаратів становила від 0,94% у с. Гаврилівка до 1,34% у м. Іванків.

У Дубровицькому та Рокитнівському районах Рівненської області обстежено 1626 дітей. Більша частина території області раніше характеризувалась як така, що має виражену йодну недостатність. Область, хоча й знаходиться на півночі України, водночас територіально належить до Західної України. У багатьох районах проводилися профілактичні заходи, і, як показало дослідження, на жаль, виявилися не ефективними. За результатами пальпаторних обстежень частота випадків зоба I-II ступеня складала у Дубровиці 55,22%, Рокитному – 23,53%, Томашгороді – 25,0%. Ці дані підтверджувалися результатами ультразвукових досліджень. Так, у Дубровиці частота випадків зоба у різних вікових групах відрізнялася та складала від 5% у дітей 15-16 років до 44,1% у дітей 9-10 років. Дещо схожі показники у м. Рокитне – від 6,25% до 34,44% у дітей різних вікових груп. У с. Томашгород у віковій групі 6-8 років зоб виявлено у 40,36% і у 18,18% дітей 15-16 років.

Розрахунок медіани екскреції йоду з сечею показав, що у всіх вікових групах дітей м. Дубровиця медіана перевищувала 50 мкг/л, тобто відповідала слабкому ступеню йодного дефіциту. Для всієї обстеженої групи дітей вона складала 67,2 мкг/л. Медіана екскреції йоду з сечею у м. Рокитне вказувала на середній ступінь йодної недостатності і дорівнювала
47,72 мкг/л. Дещо нижчими були показники екскреції йоду з сечею у дітей у с. Томашгород. Медіана екскреції йоду з сечею була нижчою, ніж у
м. Рокитне у всіх вікових групах, за винятком групи хлопчиків 11-12 років, у яких вона дорівнювала 54,90 мкг/л і могла свідчити про слабкий ступінь йодної недостатності. У всіх інших групах медіана відображала йодний дефіцит середнього ступеня. У середньому для всіх дітей с. Рокитне медіана складала 41,2 мкг/л, що характеризує місцевість як зону з помірною нестачею вживання йоду населенням.

У результаті проведеного анкетування виявлено дуже низький рівень споживання йоду з харчовими продуктами та використання йодовмісних препаратів. Постійно вживали морепродукти у різних населених пунктах лише до 0,95% дітей, періодично – від 13,88% до 53,23%. Йодовмісні вітаміни не вживав ніхто, йодовану сіль постійно вживали від 0,19% до 6,46%, періодично – від 2,09% до 19,58% опитаних. Встановлено, що у міських населених пунктах рівень забезпеченості йодом вищий, ніж у сільських.

Найбільш масштабні обстеження проведено у Чернігівській області. Дослідження проводилося у трьох районах: Чернігівському, Ріпкинському та Козелецькому. Було обстежено 1846 дітей шкільного віку в п’яти населених пунктах. У Чернігівському районі дослідження проводились у м. Чернігові та смт. Михайло-Коцюбинське, Ріпкинському районі – смт. Ріпки та
с. Любеч, у Козелецькому – м. Козелець. В цих населених пунктах зафіксовано найгірший стан йодної забезпеченості (рис. 1).

Рис. 1. Медіана екскреції йоду із сечею (мкг/л) у дітей обстежених населених пунктів

Так, медіана екскреції йоду у смт. Михайло-Коцюбинське складала 25,8 мкг/л, що межувало з тяжким ступенем йодної недостатності. Детальніший аналіз показує, що лише у 2,5% обстежених екскреція йоду з сечею перевищувала 100 мкг/л, що вказувало на вкрай недостатнє надходження йоду до організму дітей. Виражений ступінь йодної недостатності спостерігався у 41,77% дітей, помірний – у 38,08% і слабкий – у 17,69%. В інших населених пунктах медіана екскреції йоду з сечею була дещо вищою: у Козельці – 51,1 мкг/л, у Чернігові – 53,3 мкг/л, Любечі – 66,8 мкг/л, Ріпках – 63,4 мкг/л, що вказувало на слабкий ступінь йодної недостатності. Відповідно до йодної забезпеченості спостерігали значну частоту випадків зоба серед дітей області. Так, дифузний зоб I ступеня виявлено у 60% дітей смт. Михайло-Коцюбинське та у 38,2% обстежених у Ріпках, у Любечі дифузний зоб виявлено у 73,7% обстежених. Дещо нижчий показник у Козельці – 24,9% та Чернігові – 17,6%.

Одним із показників, що свідчать про ступінь йодного дефіциту, є медіана рівня тиреоглобуліну у сироватці крові. Вона становила у Михайло-Коцюбинському 23,7 нг/л, Ріпках – 17,9 нг/л, Любечі – 18,8 нг/л, Козельці –16,8 нг/л та у Чернігові – 14,6 нг/л. За цим критерієм встановлено, що у всіх населених пунктах спостерігався слабкий ступінь йодного дефіциту, лише у Михайло-Коцюбинському – помірний. Тобто, між показниками медіани йодурії, частотою випадків зоба і медіаною тиреоглобуліну спостерігалося деяке розходження у ході оцінки рівня йодної забезпеченості населення. Таке розходження зумовлено тим, що частота зоба є ретроспективним показником, який свідчить за стан йодної забезпеченості протягом останніх 5 років, медіана тиреоглобуліну характеризує рівень споживання йоду за декілька останніх місяців, а медіана йодурії показує безпосереднє надходження мікроелементу в організм серед обстеженого контингенту населення.

За даними лабораторних, пальпаторних та ультразвукових досліджень рівень йодної недостатності у Чернігівській області характеризувався як середній. Водночас в окремих населених пунктах були певні відмінності. Ступінь йодної недостатності оцінювався як слабкий у смт. Ріпки та с. Любеч Ріпкинського району, помірний – у м. Чернігів і м. Козелець та виражений – у смт. Михайло-Коцюбинське Чернігівського району. Дані проведеного анкетування показали, що йодовану сіль у різних населених пунктах вживали від 4,6% до 6,9% обстежених, 55-66% вживали її періодично, використовували вітамінні та гормональні препарати, що містять йод, лише 1-2% опитаних. У цілому дані опитування вказували на відсутність профілактичної роботи щодо зниження захворюваності населення на тиреоїдну патологію.

Розглядаючи виявлену високу частоту випадків дифузного зоба у дітей обстежених районів, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, необхідно звернути увагу і на таку обставину, що, можливо, саме чинники, які виникли після аварії, зумовили дану патологію. Серед цих чинників заслуговує на увагу радіоактивний йод. Дійсно, після аварії значна кількість радіоактивного йоду надійшла у довкілля. Але вже через декілька місяців після аварії радіоактивний йод розпався. До нашого спостереження увійшли діти та підлітки віком від 6 до 18 років. На час основних досліджень 1997-2000 рр., минуло 11-14 років після аварії. Тому діти до цього віку взагалі не мали контакту з радіоактивним йодом. Якщо ж взяти більш старшу вікову категорію дітей і підлітків, то з огляду на 11-14-річний період після аварії такий віддалений ефект щодо формування дифузного зоба малоймовірний. Крім того, всі результати частоти випадків зоба знаходяться в рамках певної характеристики ступеня тяжкості йодної недостатності. Це вказує на те, що саме йододефіцит є причиною ендемічного зоба.

На особливу увагу заслуговують результати дослідження у м. Київ, тому що в столиці можна було б очікувати достатню йодну забезпеченість. Як показав проведений нами огляд даних офіційної статистики, патологія ЩЗ – дифузний еутиреоїдний зоб – на час дослідження в м. Києві траплявся відносно рідко, лише у 1,6% дітей. Навіть зараз, за даними 2005-2006 років, лише близько 2% дітей Києва мали зоб. Ці дані офіційної статистики вказували на відсутність йодного дефіциту у м. Київ.

Епідеміологічні дослідження йодного дефіциту серед дітей м. Київ показали, що шляхом пальпаторного обстеження дифузний зоб I ступеня виявляється у 29,34% дітей, зоб ІІ ступеня – у 1,46% обстежених. Серед усіх вікових груп, як і в інших областях, частіше зоб спостерігався у дівчат, надто у вікових групах від 11 до 16 років.

Ультразвукові дослідження ЩЗ підтвердили значну поширеність зоба серед обстежених. Даними ультразвукових досліджень показано, що у віковій категорії 6-8 років відсоток дітей із збільшеним об’ємом залози був найвищим – 36,7%, серед дітей 9-10 років – 26,6%, 11-12 років – 19,23%, 13-14 років – 21,9%, 15-17 років – 3,8%. Визначення екскреції йоду з сечею як основного показника йодної недостатності підтвердило наявність у дітей дефіциту надходження йоду до організму різного ступеня, як було описано раніше. Нормальну екскрецію йоду, понад 100 мкг/л, зафіксовано лише у 34% обстежених. У різних вікових групах цей показник коливався від 51,9 мкг/л до 93,25 мкг/л. Загалом медіана екскреції йоду в обстежених дітей м. Київ складала 62,9 мкг/л, що відповідало йодній недостатності легкого ступеня.

На підставі детального аналізу отриманих нами результатів досліджень як один із методів групової профілактики йододефіциту було запропоновано вживання йодованої води “Йодіс”.

Дослідження провели у м. Києві. Йодовану воду застосовували протягом року щоденно по 200 мл із вмістом йоду 50 і 100 мкг. Залежно від кількості спожитого йоду медіану екскреції йоду відзначено у межах 112-184 мкг/л. Ці дані вказують на цілковиту нормалізацію надходження йоду до організму. Через рік після вживання води, крім нормалізації показників йодурії, спостерігалося чітке зменшення об’єму ЩЗ, надто у дітей, хворих на зоб. З огляду на високу ефективність засобу профілактики за результатами розробки було оформлено та отримано Деклараційний патент України на винахід №6754 А.

Безумовно, проблема йодної забезпеченості населення залишається актуальною для всієї території України. В іншій роботі, виконаній за нашою участю, проведено епідеміологічне обстеження стану ЩЗ у дітей чотирьох областей Південно-Східного регіону – Дніпропетровської, Харківської, Донецької та в Автономній Республіці Крим. Виявлено, що захворюваність на ендемічний зоб серед дитячого населення у різних містах Харківської області, за даними ультразвукових досліджень, у середньому становила 14,1%, але загалом вона була неоднорідною та коливалася у різних населених пунктах від 5,5% до 20,3%. У Дніпропетровській області цей показник сягав 12,1%, у Донецькій – 7,4%, в Автономній Республіці Крим – 15,2% відповідно. Рівень екскреції йоду із сечею свідчить про те, що переважна частина населення (52,7% у Харківській області, 55,5% – у Дніпропетровській, 62,7% – у Донецькій і 71,6% – в Автономній Республіці Крим) перебуває в умовах слабкої та помірної йодної недостатності [Кравченко В.І. і співавт., 2004].

Широкомасштабними епідеміологічними кластерними досліджен­нями, проведеними також за нашою участю у рівномірно розташованих кластерах (населених пунктах) України, виявлена наявність йододефіциту майже на всій території держави. Дослідження екскреції йоду засвідчило, що у цілому в Україні має місце йодний дефіцит слабкого ступеня. Але існують суттєві відмінності у споживанні йоду населенням різних кластерів (населених пунктів) [Кравченко В.І і співавт., 2005]. Суттєві розбіжності у споживанні йоду спостерігаються і в різних країнах Європи та безпосередньо на територіях окремих країн [Герасимов Г.А., 2003, 2006]. Наші спостереження, як і більшість досліджень в різних країнах світу [Basil S., Hetzel B., 1994; Delange F. et al., 1998], виконані на найбільш чутливій до йододефіциту категорії населення – дітях, у яких, внаслідок недостачі мікроелементу страждає фізичний та інтелектуальний розвиток.

Отримані в роботі результати про недостатнє йодне забезпечення населення Північного регіону України підтверджується й іншими дослідженнями, які виконані в дещо іншій площині. Ці дослідження на популяції жінок дітородного віку засвідчили наявність йодної недостатності різного ступеня у жінок і новонароджених дітей [Ткачук Л.А., 2006].

Отже, проведені нами дослідження серед дітей різного віку показали наявність йодного дефіциту переважно середнього та слабкого ступенів тяжкості у населених пунктах північних областей України.

ВИСНОВКИ

1.         З’ясовані основні характеристики поширеності та захворюваності на дифузний еутиреоїдний зоб, визначені показники йодної забезпеченості населення на територіях Північного регіону, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, а також рівень споживання препаратів, що містять йод. Це дозволило визначити ступінь йодної забезпеченості населення та рекомендувати заходи нормалізації йодного статусу.

2.         Проведені відповідно до вимог ВООЗ дослідження йодної забезпеченості дітей і підлітків у Північному регіоні України, в областях, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, засвідчили наявність йодного дефіциту різного ступеня: слабкого у Київській області, помірного – у Житомирській, Рівненській, Чернігівській областях, вираженого – в окремих районах Чернігівської області.

3.         Пальпаторні та ультразвукові дослідження показали, що найбільша частота випадків зоба має місце у Чернігівській області: Чернігівському районі – 59,8%, Ріпкинському – 57,2% обстежених дітей. У Рівненській області: Дубровицькому районі – 55,3%, Рокитнівському – 23,6%. У районах Житомирської та Київської областей цей показник коливається від 21% до 32%.

4.         Екскреція йоду з сечею у дітей і підлітків, використана як основний показник забезпечення організму йодом, була знижена, медіана екскреції йоду з сечею серед обстежених (критичний рівень – 100 мкг/л) складала від 25,8 мкг/л у смт. Михайло-Коцюбинське Чернігівської області до 70,1 мкг/л у м. Київ, що відповідало йодній недостатності помірного і слабкого ступеня.

5.         Виявлено низький рівень йодної профілактики у Північному регіоні. Встановлено, що йодовану сіль постійно вживали від 0,19% до 9,01% обстежених, продукти моря, препарати, що містять йод, споживає незначна частина населення – до 6,47%.

6.         Виявлено, що у сільських населених пунктах порівняно з міськими спостерігається більша частота випадків дифузного зоба та нижчі показники екскреції йоду з сечею.

7.         Доведено ефективність масової йодної профілактики із застосуванням йодованої харчової солі у дітей шкільного віку та необхідність контролю за споживанням йоду.

8.         Ефективне забезпечення організму йодом може бути досягнуто за рахунок не лише йодованої солі, але й інших препаратів, що містять йод, зокрема йодованої води “Йодіс”.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.         Для профілактики розповсюдження тиреоїдної патології в Україні доцільно впровадження регулярного моніторингу стану йодного забезпечення населення як у межах держави, так і в окремих її регіонах. Головними критеріями ефективності йодної профілактики є визначення частоти випадків дифузного зоба серед населення, контроль споживання йоду, що має проводитися шляхом визначення екскреції йоду з сечею та його вмісту в йодованій солі та йодованих продуктах.