Навигация
Лапароскопічная хірургія товстого кишківника
105475
знаков
5
таблиц
0
изображений
Міністерство охорони здоров’я України
Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця
Кучер Микола Дмитрович
УДК 616.345-089
ЛАПАРОСКОПІЧНА ХІРУРГІЯ ТОВСТОЇ КИШКИ
Спеціальність 14.01.03 – хірургія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук
Київ - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному медичному університеті ім.О. О. Богомольця МОЗ України.
Науковий консультант - доктор медичних наук, професор Балтайтіс Юлій Вікторович.
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор, академік НАН і АМН України Шалімов Олександр Олексійович, почесний директор Інституту хірургії та трансплантології АМН України доктор медичних наук, професор Кикоть Володимир Онуфрійович, Інститут онкології АМН України, науково-дослідне відділення абдомінальної онкології, головний науковий співробітник доктор медичних наук, професор Скиба Володимир Вікторович, Київський медичний інститут Української асоціації народної медицини, кафедра хірургічних хвороб, завідувач.
Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра хірургії.
Захист відбудеться 04.04. 2002 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.03 у Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця за адресою: м, Київ, бульвар Шевченка,17.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця за адресою: м. Київ, вул. Зоологічна, 3, стоматологічний корпус.
Автореферат розісланий 01.03. 2002 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук, доцент Вітовський Я.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Лапароскопічні способи оперативних втручань - це одне з найбільших технологічних досягнень у сучасній абдомінальній хірургії. Переваги лапароскопічного методу пов'язані з малою інвазивністю хірургічного доступу і техніки оперування, а тому лапароскопічні операції супроводжуються меншим больовим синдромом, більш швидким, у порівнянні з традиційними (відкритими) операціями, відновленням функції шлунково-кишкового тракту і фізичної активності хворого в цілому (Воробйов Г.І. та ін., 1996, Александров В.Б., 2001). Відкриті втручання на товстій кишці позначаються значною хірургічною травмою внаслідок широкого доступу, відчутної крововтрати, великих за розмірами ділянок мобілізації органів черевної порожнини, що обумовлює досить складний перебіг післяопераційного періоду з високим відсотком післяопераційних ускладнень (С.А. Холдин, 1977, Дєдков І.П., Кикоть В.О., 1984, А.А. Шалимов, В.Ф. Саенко, 1987, Ю.В. Балтайтіс, 1990, Г.В. Бондар та ін., 2000).
Світовий досвід лапароскопічної хірургії товстої кишки знаходиться лише на початку свого шляху до практичного запровадження (Jacobs M. et al., 1991, Chen HH. et al., 1999, Bruch H. P. et al., 1999, Tomita H., Marcello P. W., Milsom J. W., 1999). В Україні, Росії, країнах Східної Європи поки що з'являються лише поодинокі повідомлення про використання лапароскопічних технологій для операцій на товстій кишці у спеціалізованих хірургічних центрах (Сажин С.П. та ін., 1995, Александров В.Б., Александров К. Р., 1998, Bоробьев Г.И. та ін., 1999).
Немає визначеності у питанні про доцільність застосування лапароскопічних колектомій у випадках колоректального раку, для лікування хворих на сімейний поліпоз, неспецифічний виразковий коліт (Köckerling F. et al., 1998). Технічна складність, велика тривалість втручання привели деяких авторів до сумнівів щодо доцільності застосування мініінвазивних технологій у колопроктології (Joo J. S. et al., 1998). Все це обумовлює актуальність проблеми розвитку лапароскопічної хірургії товстої кишки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою комплексної теми кафедри факультетської хірургії №1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця "Визначити можливості, показання, протипоказання лапароскопічної технології для діагностики ранніх післяопераційних ускладнень при операціях на органах черевної порожнини", номер державної реєстрації 0197U012040. Дисертант у комплексній темі виконував фрагменти роботи, присвячені лапароскопічній хірургії товстої кишки.
Мета дослідження: поліпшити результати хірургічного лікування хворих з патологією товстої кишки на основі розробки, вдосконалення і запровадження до клінічної практики новітніх лапароскопічних технологій.
Задачі дослідження:
Визначити закономірності адаптаційних процесів у відповідь на хірургічну травму після лапароскопічних та відкритих резекцій товстої кишки на основі клінічних, біохімічних та імунологічних досліджень.
Обґрунтувати показання, клінічні умови застосування лапароскопічної оперативної техніки для лікування колоректального раку.
Провести розробку технічних прийомів і довести можливість застосування лапароскопічних сфінктерозберігаючих первинно-реконструктивних операцій у випадках низької локалізації раку прямої кишки.
Оптимізувати техніку виконання мобілізації товстої кишки у відповідності до сучасних принципів хірургічного кліренсу пухлини.
Визначити ефективність мініінвазивних ендоскопічних способів для діагностики, лікування і прогнозування рецидивів поліпів товстої кишки.
Відпрацювати показання і технічні моменти лапароскопічної тотальної колектомії для хворих на неспецифічний виразковий коліт.
Розробити і провести клінічну апробацію нових видів реконструктивно-пластичних операцій на товстій кишці лапароскопічним способом: вагінопластики та ректопексії.
Оцінити ефективність розробленої тактики лікування уражень товстої кишки на основі порівняння результатів застосування лапароскопічних і відповідних традиційних методів хірургічних втручань.
Об'єкт дослідження: пацієнти із захворюваннями товстої кишки.
Предмет дослідження: лапароскопічні і традиційні операції на товстій кишці (сегментарні резекції, тотальні / субтотальні колектомії, ректопексії, вагінопластика) при різноманітних її ураженнях.
Методи дослідження. Для обґрунтування ефективності розробленої хірургічної тактики і способів операції використовувалися загальноклінічні методи обстеження, спірографічні, рентгенологічні, ендоскопічні, сонографічні методи, вивчення функціональних результатів операції (анкетування, балонографічні дослідження). Для визначення стану хворих у післяопераційному періоді проведені також імунологічні, біохімічні дослідження. Для вивчення поширення пухлини і визначення адекватності меж резекції товстої кишки застосовані морфологічні методи дослідження видаленого макропрепарату. Статистичні, математичні методи використовувалися для оцінки ступеню достовірності отриманих результатів та визначення інформаційної цінності морфологічних ознак і прогнозування наслідків лікування.
Наукова новизна одержаних результатів. Виявлені механізми розвитку імунних і біохімічних адаптаційних реакцій у відповідь на хірургічний стрес після лапароскопічних та відкритих резекцій товстої кишки, доведено скорочення тривалості катаболічної фази і періоду вторинної імуносупресії у хворих після лапароскопічних операцій.
Вперше проведено інтегрування онкологічних і функціональних принципів до цілісної системи виконання лапароскопічних операцій на товстій кишці і доведено ефективність розробленої хірургічної тактики шляхом порівняльного аналізу як безпосередніх, так і віддалених результатів оперативних втручань.
Вперше розроблена система об'єктивних критеріїв для визначення меж лапароскопічної резекції товстої кишки і обсягів лімфаденектомії у випадках колоректального раку на основі застосування інтраопераційної фотобіопсії і маркування зон дискоординації кишкової моторики.
Визначені клінічні ситуації, які дозволяють застосовувати оригінальні способи первинно реконструктивних лапароскопічних втручань у випадках раку прямої кишки низької локалізації (патент №3790 А) з мінімальним ризиком розвитку локальних рецидивів хвороби.
Розроблений диференційований підхід до застосування мініінвазивних хірургічних способів лікування малігнізованих аденом товстої кишки на основі кількісної оцінки ступню ризику несприятливого результату ендоскопічної поліпектомії.
Вперше обґрунтовано клінічні показання до застосування тотальних колектомій лапароскопічним способом як невідкладних операцій у випадках ускладненого перебігу неспецифічного виразкового коліту.
Подальшого розвиту дістав новий напрямок застосування лапароскопічних технологій у пластично-реконструктивній хірургії: розроблені і вперше застосовані у клінічній практиці методи лапароскопічної ректо - і вагінопексії (патент на винахід №33586 А), а також способи реконструкції піхви алотрансплантатом із сегментів товстої кишки (патент на винахід № 33587 А), які дозволили досягти нового рівня функціональних результатів і косметичного ефекту під час їх клінічної апробації. Пріоритетність отриманих результатів підтверджена ще двома патентами на винахід.
Практичне значення одержаних результатів. Вперше у вітчизняній хірургії розроблено і запроваджено до клінічної практики комплекс лапароскопічних операцій на товстій кишці, який охоплює всі основні різновиди оперативних втручань.
Запропоновані у роботі способи і технічні прийоми лапароскопічних операцій дозволяють дотримуватися онкологічних принципів для традиційної хірургії і виконувати адекватний обсяг резекцій товстої кишки і лімфаденектомії мініінвазивним способом без збільшення ризику локальних рецидивів хвороби.
Застосування нових лапароскопічних способів оперативних втручань для випадків низької локалізації раку прямої кишки, розроблених на основі сучасних даних про поширення ракової пухлини, спричинило суттєве підвищення частки сфінктерозберігаючих первинно реконструктивних операцій. Запроваджено формування утримуючої колостоми на промежині для пацієнтів, котрим доводилося виконувати черевно-промежинну екстирпацію прямої кишки.
Застосування розробленого методу інтраопераційної хромобіопсії лімфатичних вузлів розширює діагностичні можливості лапароскопії, підвищує об'єктивність інформації про наявність осередків малігнізації у черевній порожнині, зокрема у лімфатичних вузлах. Метод індукованої лазером флуоресценції може використовуватися для верифікації адекватності вибраного обсягу лімфаденектомії як у лапароскопічній, так і у традиційній (відкритій) хірургії.
Використання розроблених способів лапароскопічної реконструкції піхви алотрансплантатом з товстої кишки дозволяє одночасно поліпшити і косметичний і функціональний ефект хірургічного лікування такої рідкісної патології, як природжена агенезія вагіни.
Методика кількісної оцінки факторів ризику несприятливого результату ендоскопічної поліпектомії у випадках малігнізації поліпів дозволяє вибірково застосовувати сегментарну резекцію товстої кишки у випадках малігнізації поліпів, що супроводжується на практиці зменшенням кількості рецидивів хвороби.
Запровадження розробленої хірургічної тактики на основі використання лапароскопічних методів операцій дозволило значно поліпшити безпосередні результати операцій: частість післяопераційних хірургічних ускладнень зменшити з 37,4% (у контрольній групі) до 12,7% (у дослідній групі); летальність, відповідно, - з 3,7% до 0; середню тривалість перебування у стаціонарі після операції скоротити з 13,8 до 7,6 ліжко-днів.
Результати досліджень впроваджені в практику хірургічного та проктологічного відділень клінічної лікарні № 18 м. Києва, клінічної лікарні №10 м. Одеси, Донецького протипухлинного центру, обласного онкологічного диспансеру у м. Тернополі, а також включені до навчальних програм кафедри факультетської хірургії №1 Національного медичного університету, лягли в основу елективного циклу "Лапароскопічна хірургія" для студентів VІ курсу медичних факультетів.
Особистий внесок дисертанта. Дисертантом особисто на основі аналізу літератури і власного клінічного досвіду були визначені напрями, мета і завдання дослідження, вибрані методи дослідження, оцінена ефективність різних методів оперативних втручань при захворюваннях товстої кишки, розроблені нові способи (спосіб лапароскопічної низької передньої резекції прямої кишки, спосіб фіксації прямої кишки, спосіб реконструкції піхви в ускладнених умовах, спосіб лапароскопічної екстирпації прямої кишки). Особисто автором виконані всі оперативні втручання та інструментальні дослідження у дослідній групі хворих, оперованих в Україні, проведені всі клінічні спостереження, а також увесь обсяг науково-аналітичної обробки отриманих результатів, їх узагальнення і висновки. Імунологічні дослідження автор виконав спільно з співробітниками НДЛЦ університету (завідувач – професор Яценко В.П), співробітниками лабораторії експериментальної імунології Інституту молекулярної біології та генетики НАН України (завідувач – Сенюк О.Ф), а також співробітниками лабораторії медичного центру “Willis Knighton” (м. Шривпорт, Луїзіана, США, керівники проекту: доктор Норвуд У., доктор Харрисон К.), а біохімічні дослідження – спільно із співробітниками кафедри хімії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (завідувач–проф. Брик М. Т). *
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені: на міжнародному Українсько-американському конгресі з ендоскопічної хірургії (Одеса, 1997); на міжнародній конференції "Применение сшивающих аппаратов в лапароскопической хирургии" (Санкт-Петербург, 1997); на міжнародному симпозіумі "Нові аспекти гепатології та гастроентерології" (Тифліс, 1998); на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми малоінвазивної та ендоваскулярної хірургії"(Київ, 2000); на засіданнях наукового товариства хірургів м. Києва та Київської області у жовтні 1996 р. та квітні 2000 р., на 4-й щорічній конференції Європейського товариства хірургів (Краків, 2000); на І з'їзді лікарів-ендоскопістів України (Київ, 2000); на 8-му міжнародному конгресі Європейської асоціації ендоскопічної хірургії (Ніцца, 2000); на другому українському семінарі "Мініінвазивні технології в сучасній хірургії" (Львів-Київ, 2001); на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з гінекологічної ендоскопії (Одеса, 2001); на Міжнародній науково-практичній конференції "Малоінвазивна хірургія без кордонів" (Тернопіль, 2001); на 17-му світовому конгресі з питань дітонародження і безпліддя (Мельбурн, Австралія, 2001).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження повністю віддзеркалені у 39 наукових роботах, у тому числі 1 - у монографії, 25 статей - у наукових журналах та збірниках наукових праць (в тому числі 23 - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України), 8 - у матеріалах з'їздів і конференцій. Отримано 5 патентів на винахід.
Обсяг та структура дисертації. Основний текст дисертації викладений українською мовою на 278 сторінках машинопису і складається з огляду літератури, опису матеріалу та методів дослідження, 7-ми розділів власних досліджень. Список літературних джерел охоплює 466 посилань, серед яких 92 публікації українською та російською мовами і 374 - англійською мовою. Робота ілюстрована 58 таблицями та 48 рисунками.
* Автор висловлює щиру подяку співробітникам вищевказаних установ за допомогу під час виконання спільних досліджень.
У першому розділі проведений огляд літератури, проаналізовані загальні підходи до виконання лапароскопічних операцій на товстій кишці, існуючі технології лапароскопічних втручань і результати їх клінічного застосування з метою лікування як доброякісних пухлин, дифузних запальних уражень товстої кишки, так і колоректального раку. Викладені основні методи оцінки компенсаторно-адаптаційних реакцій макроорганізму у відповідь на операційну травму, представлені результати досліджень імунологічного та антиоксидантного гомеостазу, стресових гормонів, білкового метаболізму.
Матеріал та методи (другий розділ). В основу роботи покладено результати спостереження за 889 хворими з хірургічною патологією товстої кишки, які були оперовані у Проктологічному центрі України, клініках кафедри факультетської хірургії №1 Національного медичного університету ім. Богомольця (233 хворих) і у медичному центрі "Willis - Knighton", м. Шривпорт, Луїзіана, США (656 хворих) за період 1992 - 2001 рр. . З них 464 пацієнти були прооперовані лапароскопічним способом, а 425 - відкритим (контрольна група) - див. табл. 1.
Таблиця 1. Розподіл хворих за різновидами хірургічних втручань
| Різновид оперативного втручання | Кількість хворих | |
| Оперованих лапароскопічно | Оперованих відкрито | |
| Резекція сигмоподібної кишки | 137 | 144 |
| Лівобічна геміколектомія | 47 | 47 |
| Передня резекція прямої кишки | 56 | 46 |
| Черевно-промежинна екстирпація прямої кишки | 16 | 20 |
| Правобічна геміколектомія | 158 | 124 |
| Тотальна /субтотальна колектомія | 28 | 32 |
| Ректопексія | 11 | 4 |
| Реконструктивно-ресторативні | 8 | 7 |
| Вагінопластика | 3 | 1 |
| Всього | 464 | 425 |
Робота виконувалась у два етапи. Завдання першого етапу полягало у дослідженні технічних можливостей різних способів лапароскопічних операцій на товстій кишці; проведенні порівняльного аналізу результатів використання відкритих та мініінвазивних методів сегментарних резекцій товстої кишки і колектомій на основі клінічних характеристик післяопераційного періоду; попередньому опрацюванні системи показань і протипоказань до використання лапароскопічних технологій у хірургії товстої кишки. Перший етап досліджень проведено на основі даних спостережень за 656 пацієнтами, прооперованими у медичному центрі "Willis - Knighton". Основними показаннями до операцій були: колоректальний рак, дивертикульоз, доброякісні пухлини (ворсинчаста, тубулярна аденома), неспецифічні коліти. Як видно з таблиці 2, дослідна і контрольна групи репрезентативні за характером патології і за стадіями колоректального раку. До дослідної групи були залучені всі хворі, які перенесли лапароскопічні операції на товстій кишці, починаючи від самого першого втручання і закінчуючи останнім на момент завершення етапу дослідження (1992 - 1998 рр). До контрольної групи увійшли хворі, оперовані за той самий проміжок часу відкритим способом. Досліджувана й контрольна група були репрезентативними за віковим, статевим складом, характером основного захворювання й супутньої патології.
Таблиця 2. Розподіл хворих на першому етапі досліджень за характером патології.
| Показання до операції (діагноз) | Лапароскопічна група | Контрольна група | ||
| Абс. | % | Абс. | % | |
| Колоректальний рак (всього) | 185 | 54,7±2,71 | 161 | 50,6±2,8 |
| Утому числі зі стадією: | ||||
| Dukes' A | 15 | 8,1±2,0* | 12 | 7,5±2,1* |
| Dukes' B | 105 | 56,8±3,6* | 92 | 57,1±3,9* |
| Dukes' C | 55 | 29,7±3,4* | 42 | 26,1±3,5* |
| Dukes' D | 10 | 5,4±1,7* | 15 | 9,3±2,3* |
| Хвороба Крона | 29 | 8,6±1,5 | 24 | 7,5±1.5 |
| Неспецифічний виразковий коліт | 4 | 1,2±0,6 | 5 | 1,6±0,7 |
| Доброякісні пухлини | 47 | 13,9±1,9 | 40 | 12,6±1,9 |
| Дивертикульоз | 57 | 16,9±2,0 | 70 | 22,0±2.3 |
| Заворот сигмоподібної кишки | 1 | 0,3±0,3 | 4 | 1,3±0.6 |
| Перфорація стороннім тілом | 1 | 0,3±0,3 | 0 | 0 |
| Випадіння прямої кишки | 1 | 0,3±0,3 | 2 | 0,6±0,4 |
| Ангіодисплазія | 8 | 2,4±0,8 | 7 | 2,2±0,8 |
| Сімейний поліпоз | 1 | 0,3±0,3 | 2 | 0,6±0,4 |
| Мегадоліхоколон | 4 | 1,2±0,6 | 3 | 0,9±0,5 |
| ВСЬОГО | 338 | 100 | 318 | 100 |
* відсоток взято від загальної кількості хворих на колоректальний рак
Для характеристики поширення пухлинного процесу була використана класифікація за Дюксом (Dukes'-Astler-Coller). Дана класифікація визнана найбільш відповідною для аналізу обсягів лімфаденектомії, результатів хірургічного лікування хворих на колоректальний рак в залежності від способу оперування, а також для коректного співставлення власних результатів з даними літератури, зокрема з результатами багатоцентрових досліджень ефективності лапароскопічних і відкритих способів оперування у випадках колоректального раку, оскільки дана класифікація використовується у переважній більшості таких досліджень. Середній період спостережень за хворими, оперованими з приводу колоректального раку, становив 36,3 (7-63) місяця.
Впродовж другого етапу дослідження було проведено клінічну апробацію розроблених способів лапароскопічних операцій на товстій кишці і оцінку ефективності нової хірургічної тактики, побудованої на основі впровадження лапароскопічних технологій. Спостереження проводилися за 233-ма хворими, прооперованими на клінічних базах кафедри факультетської хірургії №1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ). До дослідної групи були залучені всі хворі (126 пацієнтів), які перенесли лапароскопічні операції на товстій кишці, починаючи від самого першого втручання і закінчуючи останнім на момент завершення етапу дослідження (суцільна вибірка за 1996 - 2001 рр.). До контрольної групи хворих відібрано 107 пацієнтів, оперованих за той самий проміжок часу відкритим способом. Дослідна і контрольна групи однорідні за основними клінічними ознаками: характер основної (див. табл.3) і супутньої патології, обсяги оперативних втручань, віковий і статевий розподіл. Середній термін спостережень за хворими, оперованими з приводу колоректального раку, склав 39,6 (6-69) місяця. Спостереження за хворими дослідної (оперовані лапароскопічно) і контрольної (оперовані відкрито) груп проводилися з метою порівняння клінічних характеристик перебігу післяопераційного періоду, аналізу післяопераційних ускладнень. У віддаленому періоді клінічні та інструментальні дослідження були направлені на виявлення рецидивів хвороби, а також на оцінку функціональних результатів операції.
З метою верифікації діагнозу і оцінки функціонального стану товстої кишки хворим виконували традиційний комплекс загальноклінічних, лабораторних і спеціальних інструментальних досліджень. Усім без винятку хворим проводили пальцьове дослідження
Таблиця 3. Розподіл хворих на другому етапі досліджень за характером патології.
| Показання до операції (діагноз) | Лапароскопічна група | Контрольна група | ||
| Абс. | % | Абс. | % | |
| Колоректальний рак (всього) | 77 | 61,1±4,3 | 82 | 76,6±4,1 |
| Dukes' B | 28 | 36,4±5,5* | 32 | 39,0±5,4* |
| Dukes' C | 44 | 57,1±5,7* | 44 | 53,7±5,5* |
| Dukes' D | 5 | 6,5±2,8* | 6 | 7,3±2,9* |
| Хвороба Крона | 2 | 1,6±1,1 | 3 | 2,8±1,6 |
| Неспецифічний виразковий коліт | 8 | 6,3±2,2 | 6 | 5,6±2,2 |
| Доброякісні пухлини | 12 | 9,5±2,6 | 0 | 0 |
| Сімейний поліпоз | 3 | 2,4±1,4 | 4 | 3,7±1,8 |
| Заворот сигмоподібної кишки | 2 | 1,6±1,1 | 0 | 0 |
| Випадіння прямої кишки | 11 | 8,7±2,5 | 4 | 3,7±1,8 |
| Агенезія піхви | 3 | 2,4±1,4 | 1 | 0,9±0,9 |
| Функціонуюча ілео - /колостома | 8 | 6,3±2,2 | 7 | 6,5±2,4 |
| ВСЬОГО | 126 | 100 | 107 | 100 |
*відсоток взято від загальної кількості хворих на колоректальний рак
прямої кишки, ректороманоскопію, рентгенологічне дослідження товстої кишки за допомогою контрастної клізми (іригоскопію), сонографію органів черевної порожнини і малого тазу.
Основою діагностики колоректального раку, доброякісних пухлини товстої кишки, неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона була фіброколоноскопія зі щипковою біопсією слизової оболонки товстої кишки і / або поверхні новоутворень.
Вибірково, у випадках місцевого поширення пухлини, виконували комп'ютерну томографію черевної порожнини і малого тазу з метою з'ясування точної локалізації і розмірів пухлини, а також визначення особливостей синтопії ураженого сегменту товстої кишки. У випадках поширення уражень до позаочеревинного простору виконували екскреторну урографію для визначення функції нирок і особливостей топографії сечоводів.
Хворим, яким планувалось виконання низької передньої резекції прямої кишки, проводили анальну сфінктерометрію і балонографічне дослідження пластичного тонусу прямої кишки з метою планування способу реконструктивного етапу оперативного втручання і вивчення ступню збереження або відтворення утримуючої і резервуарної функцій прямої кишки після операції.
У випадках виявлення дивертикулів ободової кишки (як основного захворювання і як супутньої патології) проводили визначення і маркування зон дискоординації кишкової моторики для попереднього планування меж резекції ободової кишки з урахуванням її функціонального стану.
Окрім оглядової рентгенографії органів грудної порожнини, виконували спірометричні дослідження з метою прогнозування ризику несприятливого впливу пневмоперитонеуму, а також з метою визначення темпів відновлення респіраторної функції легенів після лапароскопічних і після традиційних операцій. Вимірювали форсований видихуваний об'єм за 1 сек. (ФВО) та форсований життєвий об'єм легенів (ФЖО).
Анестезіологічне забезпечення операції і моніторинг життєво-важливих функцій були тотожними як для лапароскопічних, так і для традиційних втручань. Для ввідного наркозу використовували диприван у дозі 2,0±0,02 мг/кг маси тіла. Після введення 0,5 мг ардуану і 200 мг дитиліну проводили інтубацію трахеї. Анестезію підтримували диприваном 7,0 ±1,0 мг/кг/год. і фентанілом 6,5 ±1,0 мкг/кг/год. на фоні штучної вентиляції легенів FiO2 –0,3; міорелаксацію підтримували введенням піпекурію броміду у дозі 0,5 мкг/кг/хв. Під час операції проводився постійний моніторинг показників артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, ЕКГ, кисневої сатурації крові, внутрішньочеревного тиску (під час лапароскопічних операцій).
Лапароскопічні операції на товстій кишці виконувалися з використанням відеоендоскопічних установок фірм "Olympus", "Striker". До установки входили: телекамера, відеопроцесор, телемонітор, автоматичний освітлювач, інсуфлятор вуглекислого газу, система іригації-аспірації, електрохірургічний блок (коагулятор), відеомагнітофон. Використовували хірургічні набори лапароскопічних інструментів фірм "Ethicon", "AutoSuture" (CШA), "Karl Storz" (Німеччина), "ЭФА" (Росія).
Пневмоперитонеум накладали закритим способом за допомогою голки Вереша. Внутрішньочеревний тиск підтримували на рівні 12 мм рт. ст.д.ля переважної більшості втручань використовували три 5-11 мм і один 5-12 мм троакари. У разі необхідності для ретракції петель кишківника вводили додатково один, іноді два 5 мм троакари.
Починали операцію з ревізії черевної порожнини: візуального огляду, інструментальної "пальпації" внутрішніх органів. У разі виконання операції з приводу колоректального раку для виявлення осередків малігнізації, зокрема ревізії лімфатичних вузлів, використовували метод оптичної біопсії, розроблений на кафедрі факультетської хірургії НМУ у співавторстві з О.Ю. Іоффе (2000).
Впродовж першого року після операції з приводу колоректального раку проводили огляд пацієнтів через кожних 4 місяці. Раз на 6 місяців проводили фіброколоноскопію, сонографію печінки і органів малого тазу на предмет виявлення локальних рецидивів хвороби і віддалених метастазів. Аналіз очікуваного (актуаріального) виживання проводили моментним методом Каплан-Мейера (1958), оскільки більшість оперованих хворих ще не досягла п'ятирічного терміну з моменту операції.
Для оцінки функціональних результатів операцій на прямій кишці реєстрували частоту актів дефекації на добу, випадки нічної дефекації, здатність хворих диференціювати газ від калових мас. Також вимірювали тиск у анальному каналі балонографічним методом у стані спокою і під час вольового зусилля, що дозволяло визначити функціональний стан внутрішнього і зовнішнього анального сфінктеру.
Ендоскопічне дослідження виконували з метою верифікації пухлин, а також для визначення характеру і поширення уражень слизової оболонки товстої кишки у випадках неспецифічних колітів, сімейного поліпозу. Разом зі співробітниками ендоскопічного відділення клініки було розроблено систему диференційної діагностики неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона (Балтайтис Ю.В., Кучер М.Д. та ін., 1987), застосування якої дозволяло визначати об'єктивні показання до оперативного лікування і попередньо визначати обсяг резекції товстої кишки.
У випадках порушення кишкової моторики (у хворих на хронічний колостаз, дивертикульоз) під час фіброколоноскопії проводили визначення ступню кишкової дискоординації за такими ознаками, як тонус кишкової стінки, висота міжгаустральних складок і відстань між ними. Також вимірювали величину внутрішньопорожнинного тиску у сигмоподібній кишці методом багатоканальної балонографії, користуючись критеріями, розробленими у Російському науковому центрі колопроктології (Воробьев Г.М. та ін. 1993).
Оцінку функціональних результатів реконструкції піхви з використанням алотрансплантату з товстої кишки операції, визначали методом опитування та анкетування. Анкета включала модифікований GRISS – тест (Rust J., Golombok S., 1986).
Рентгенологічне дослідження товстої кишки застосовували для оцінки поширення пухлинного процесу, а також стану проксимальних відділів ободової кишки. Дослідження різних відділів товстої кишки проводили в момент тугого виповнення барієвої суміші, а також під час і після спорожнення. При цьому визначали особливості розташування різних відділів товстої кишки, їх рухливість і темпи спорожнення (мотильність кишки). Даний спосіб застосовували і під час контрольного дослідження зон колоректального анастомозу.
Під час рентгенологічного обстеження товстої кишки хворих на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона застосовували діагностичні критерії, розроблені разом із співробітниками рентгенологічного відділення клініки і кафедри рентгенології Національного медичного університету ім.О. О. Богомольця (Мілько В.І. та ін., 1989).
Морфологічне дослідження видаленого макропрепарату (у випадках колоректального раку) включало вимірювання дистальної та проксимальної меж резекції від краю пухлини, препарування, підрахунок кількості лімфатичних вузлів та їх картування за локалізацією. Лімфатичні вузли, краї резекції товстої кишки підлягали гістологічному дослідженню на предмет виявлення осередків злоякісної пухлини.
У випадках дослідження малігнізованих поліпів вивчали такі морфологічні характеристики: розміри поліпу і тип будови (на ніжці чи на широкій основі); гістологічні форми (тубулярна, тубуло-вільозна чи вільозна аденома) і / або ступінь диференціації аденокарциноми (у випадках слизового, колоїдного раку їх відносили до групи з низько диференційованими пухлинами); відстань від осередку карциноми до країв резекції поліпу за даними морфометрії; наявність інвазії венозних та лімфатичних судин; глибина інвазії підслизового шару.
Інформаційну цінність морфологічних характеристик видалених поліпів як факторів ризику негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії визначали за методом прогнозування Н.М. Амосова і співавт. (1975).
З метою оцінки ступню травматичності традиційних і лапароскопічних оперативних втручань були обрані найбільш інформативні показники, які розподілили на три групи: імунологічні, показники перекисного окислення ліпідів та системи антиоксидантного захисту та показники балансу азоту. Дослідження показників імунограми проводили перед оперативним втручанням, відразу після операції, через 24 години та 7 діб після операції. Досліджували показники периферичної крові (лейкоцити, лімфоцити, моноцити, еозинофіли, базофіли, гранулоцити), субпопуляції лімфоцитів (загальні Т-клітини - СD3, Т-хелпери та Т-супресори - CD4 та CD8, індекс CD4/CD8, природні кілери (NK) клітини (СD16 та CD56), експресія HLA-DR на моноцитах шляхом проточної цитофлуометрії (MO2; Coulter Immunology / HLA-DR, Becton-Dickinson), рівень С-реактивного протеїну - шляхом BioRad BN2 нефелометрії, кортизолу - шляхом гетерогенного конкурентного магнітного аналізу, рівні цитокінів: ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-10, g-ІФН, ТНФ у сироватці із застосуванням цитокінспецифічного імуноферментного аналізу (R+D Systems, Minneapolis, NM).
Для оцінки стану перикисного окислення ліпідів і системи антиоксидантного захисту проводили дослідження малонового діальдегіду плазми крові за модифікованим методом Стальної І. Д (1998), каталази еритроцитів за методом Королюка М.А. (1986), супероксиддисмутази еритроцитів за Чеварі С. (1985), церулоплазміну за модифікованим методом Рейвіна (Бестужев С.В., Колб В.Г., 1972), мікроелементів у плазмі крові (цинк, мідь, марганець) за методом атомно-абсорбційної спектроскопії на атомно-адсорбційних спектрометрах Spectraa 220Z та Spectraa 220НТ фірми “Varian”.
Для визначення балансу азоту збирали 24-годинну кількість сечі після 1-ї, 3-ї та 7-ї післяопераційної доби. Проводили аналіз вмісту азоту сечовини сечі методом хемолюмінісценції за Rush B. F. et al (1970), а також 3-метилгістидину сечовини методом рідинної хроматографії за Jones B. N. et Gilligan J. P. (1983).
Отримані цифрові дані опрацьовували за допомогою методів варіаційної статистики з використанням прикладних програм "Microsoft Excel for Windows 97", MathCAD 7,0.
Основні результати власних досліджень. У третьому розділі проведений порівняльний аналіз кількісних характеристик оперативного втручання та клінічного перебігу післяопераційного періоду після лапароскопічних та традиційних сегментарних резекцій товстої кишки і колектомій, виконаних впродовж першого етапу досліджень за період 1992-1998 рр. . Основні клінічні показники наведені у табл.4. Встановлено, що основні переваги лапароскопічного способу оперування реалізуються у ранньому післяопераційному періоді за рахунок зменшення больового синдрому, скорочення періоду відновлення функції кишківника, скорочення післяопераційного ліжко-дня. Лапароскопічні резекції товстої кишки позначаються суттєво меншою крововтратою. В той же час тривалість операцій у лапароскопічній групі була більша.
Технічні прийоми лапароскопічних операцій дозволяють виконувати сегментарні резекції ободової кишки з приводу раку у таких самих межах, як і під час традиційних втручань, про що свідчать дані дослідження видалених макропрепаратів: практично тотожні результати підрахунку кількості видалених лімфатичних вузлів, а також відстань від краю пухлини до проксимальної і дистальної меж резекції. Проте топографічні дослідження уражених метастазами лімфатичних вузлів показали, що у 75% випадків (лапароскопічні операції) лімфогенного метастазування злоякісних пухлин, розташованих у зоні лівого вигину ободової кишки, і у 90% випадків (відкриті операції) уражені базисні лімфатичні вузли були розташовані ближче до місця витоку середньої ободової артерії. Це змусило переглянути питання про адекватність обсягу резекції у межах лівобічної геміколектомії для випадків карциноми (Duke's C), локалізованої у зоні лівого вигину ободової кишки, і запропонувати виконання під час другого етапу дослідження проксимальної субтотальної колектомії як куративну хірургічну операцію для подібної локалізації пухлини.
Таблиця 4. Порівняння кількісних клінічних характеристик у групах хворих, оперованих лапароскопічно, з конверсією до лапаротомії і відкритим способом.
| Клінічні характеристики | Лапароскопічні операції | Відкриті операції N=318 | |
| Всього N=338 | З конверсією N=49 | ||
| Тривалість операції (хв) * | 178,8±41,2 | 160 ±39,3 | 147,4±37,6 |
| Крововтрата (мл) * | 198,1 (60-980) | 235,4 (180-980) | 346,6 (175-970) |
| Відновлення перистальтики (дні) | 1,8 (1-3) | 3,7 (2-5) | 3,7 (2-5) |
| Період гастростазу (³ 200 мл за добу) (дні) | 2,4 (0-7) | 3,9 (1-15) | 3,7 (1-13) |
| Відновлення перорального харчування (дні) * | 2,5 (1-8) | 4,4 (3-17) | 4,9 (3-14) |
| Кількість болюсних ін'єкцій знеболювання * | 4,6 (3-14) | 11,2 (8-36) | 12,0 (7-38) |
| Післяопераційний ліжко-день * | 5,9 (3-24) | 9,8 (5-29) | 10,2 (6-29) |
| Кількість віддалених лімф. вузлів у макропрепараті (для хворих на КРР') | 5,8 (2-29) | 4,7 (2-21) | 6,5 (2-32) |
| Дистальна межа резекції від пухлини у см (для хворих на КРР') | 9,5 (2-26) | 6,1 (4-32) | 9,6 (5-29) |
| Проксимальна межа резекції від пухлини у см (для хворих на КРР') | 14,8 (11-24) | 12,7 (12-24) | 15,6 (11-28) |
KРР - коло-ректальний рак
* різниця у групах "лапароскопічні операції" та "традиційні операції" суттєва (p<0,05)
Технічні прийоми операції, які використовувалися під час першого етапу дослідження, не повністю забезпечували первинність оклюзії магістральних судин. У випадках локалізації ракової пухлини у середньому та нижньому ампулярному відділах прямої кишки середня кількість видалених лімфатичних вузлів у макропрепараті склала 5,3 (від 4 до 6), що не дозволяє з абсолютною впевненістю говорити про повноту обсягу лімфаденектомії. Отримані дані поставили нові задачі перед другим етапом дослідження: розробити лапароскопічні способи операцій у відповідності до сучасних онкологічних вимог – з первиною оклюзією магістральних судин, з повним висіченням мезоректуму, з визначенням об’єктивних показань до вибору обсягів лімфаденектомії.
Застосування лапароскопічних способів виконання резекції товстої кишки позначилося суттєвим зниженням кількості післяопераційних ускладнень у порівнянні з контрольною групою. Так, частість загальномедичних післяопераційних ускладнень зменшилася з 43,1% (контроль) до 20,7%, а хірургічних, відповідно, - з 17,9% до 6,5%. Найбільша різниця у групах мала місце при порівнянні кількості легеневих, гнійно-септичних ускладнень, випадків тривалого післяопераційного парезу кишківника.
Конверсії (перехід) до лапаротомії мали місце у 49 (14,5%) випадках. Основними причинами конверсії були: місцеве поширення пухлини, обтураційна непрохідність товстої кишки (12 випадків), параколярний інфільтрат, наявність конгломератів петель кишківника запального характеру (10) або внаслідок адгезивного процесу (12), токсична дилятація товстої кишки (1), технічні труднощі: невдалі спроби інтраопераційної локалізації малої за розміром пухлини, неефективний гемостаз, невдале застосування степлерів тощо (12). У двох випадках причини конверсії були загального характеру: нестабільна центральна гемодинаміка, ожиріння. Найбільший відсоток конверсій було зареєстровано у хворих на колоректальний рак (17,8%) та дивертикульоз (15,8%). Серед оперативних втручань до конверсій найчастіше вдавалися під час виконання передньої резекції прямої кишки (25,9%) і під час лівобічної геміколектомії (21,9%).
Тому, на думку автора, застосування лапароскопічних способів на сучасному етапі їх розвитку протипоказано у таких випадках: обтураційній непрохідності товстої кишки, місцевому поширенні пухлини з проростанням її за межі серозної оболонки, за наявності масивних інфільтратів, конгломератів петель кишківника (внаслідок запального чи адгезивного процесу), у випадках токсичної дилятації товстої кишки, утворення внутрішніх або зовнішніх кишкових фістул. Протипоказанням може бути супутня патологія: коагулопатія (що не піддається корекції до операції), серцево-судинна недостатність ІІІ ст., ожиріння (індекс маси тіла понад 32 кг/м2).
З 325 пацієнтів, які перенесли радикальну операцію, віддалені результати хірургічного лікування хворих на колоректальний рак простежені у 310 (95,4%) пацієнтів.157 хворих були оперовані лапароскопічним способом і 153 – відкритим. Рецидиви хвороби і віддалені метастази були виявлені у 39 (24,8%) хворих основної групи і у 41 (26,7%) контрольної. Померло внаслідок прогресування основної хвороби, відповідно, 22 (14,0%) і 19 (12,4%) хворих. Серед оперованих пацієнтів, які мали стадію Dukes’B, рецидиви хвороби були зареєстровані у 21 (22,8%) випадку після лапароскопічних втручань і у 22 (25%) випадках – після традиційних втручань; серед оперованих хворих зі стадією Dukes’ C - у 16 (32,0%) і у 19 (50,0%) хворих, відповідно. Таким чином, підтверджено залежність частості рецидивів хвороби від стадії процесу, і в той же час статистично достовірної різниці між групами в залежності від способу оперування (лапароскопічно чи традиційно) не виявлено.
У першій серії спостережень (185 операцій з приводу раку) було зареєстровано 3 (1,6%) випадки “порт-сайт метастазів (імплантаційні метастази у місцях введення троакарів): у першого пацієнта, віком 89 років, через 7,5 місяців після сигмоїдектомії (стадія Dukes’B2), причому одночасно виник рецидив хвороби і у зоні колоректального анастомозу); у другого пацієнта - хворої, віком 92 роки, - через 23 місяці після сигмоїдектомії з приводу аденокарциноми “Dukes B2”; у третього пацієнта, віком 73 роки - через 3 місяці після субтотальної колектомії з приводу мультицентричного раку ободової кишки (з синхронною дисемінацією по серозних оболонках у черевній порожнині).
Функціональні результати після низьких передніх резекцій прямої кишки (висота колоректального анастомозу 4,5 ±0,8 см від рівня анодерми) позначилися наявністю вторинної анальної інконтиненції практично у всіх хворих і дуже повільним відновленням резервуарної функції порівняно з хворими, у яких колоректальний анастомоз був сформований вище (7,5 ±1,1 см). Показники анальної манометрії, клінічні показники утримуючої і резервуарної функції прямої кишки мали практично однакові кількісні характеристики як після традиційних, так і після лапароскопічних втручань.
У групі хворих, які перенесли тотальну колектомію з формуванням тонкокишкового “J” - резервуару і резервуарно-ректального анастомозу (у випадках сімейного поліпозу) і які перенесли тотальну колектомію з виведенням ілеостоми і формуванням короткої кукси прямої кишки (у випадках неспецифічного виразкового коліту), були проведені дослідження темпів відновлення тонусу анального сфінктеру манометричним методом. Протягом 4 - 6 місяців після оперативного втручання реєструвалося поглиблення слабкості як внутрішнього, так і зовнішнього анальних сфінктерів. Це пояснюється впливом хірургічної травми. Проте навіть через рік після колектомії з приводу неспецифічного виразкового коліту у хворих не відбувалося відновлення тонічного компоненту анального утримування настільки, як це реєструвалося після аналогічного обсягу операції у хворих на сімейний поліпоз: 38,9 мм рт. ст проти 41,2 мм рт. ст. Це пов’язано не з наслідками хірургічної травми (обсяги втручань були однаковими), а особливостями патології: у хворих на неспецифічний виразковий коліт у куксі прямої кишки, навіть у дуже малій за розміром, продовжувався запальний процес, що підтверджувалося як клінічними, так і ендоскопічними проявами хвороби. Тому тактика хірургічного лікування в обох групах була різною: у випадках сімейного поліпозу вдавалися до виконання первинно-реконструктивних колектомій, а у випадках неспецифічного виразкового коліту – до виконання колектомій з виведенням ілеостоми (як першого етапу хірургічного лікування). Реконструктивно-відновлювальну операцію після виконання колектомії з ілеостомією планували після відновлення тонусу внутрішнього анального сфінктеру.
Скорочувальна здатність зовнішнього анального сфінктеру серед хворих на неспецифічний виразковий коліт мала більш швидкі темпи відновлення: через 6 місяців після операції тиск під час вольового зусилля був 96 ±8,3 мм рт. ст., а через 12 місяців - 104 ± 23,9 мм рт. ст., що перевищувало значення даного показника перед операцією.
Різниці у темпах відновлення анального утримування, в залежності від способу оперування (лапароскопічно чи відкритим методом), не виявлено.
У четвертому розділі представлені матеріали дослідження показників імунологічного гомеостазу, стану перекисного окислення ліпідів, системи антиоксидантного захисту, а також дослідження балансу азоту після лапароскопічних та традиційних операцій на товстій кишці з метою порівняння ступеню травматичності обох способів оперування.
Проведено проспективне нерандомізоване дослідження у двох групах пацієнтів: перша – пацієнти, яким була виконана лапароскопічна колектомія (n = 18); друга – пацієнти, яким була виконана традиційна колектомія (n = 14). Групи були репрезентативними за віковим, статевим складом, характером патології та обсягом виконаних оперативних втручань, що дало нам можливість порівнювати їх між собою за основною ознакою – способом оперування. В обох групах спостерігався нейтрофільний лейкоцитоз, еозинопенія, базофілопенія, моноцитопенія та лімфоцитопенія безпосередньо після операції та через 24 години. На 7-му добу ці показники поверталися на доопераційний рівень. Статистично суттєвої різниці між групами не визначено.
Дослідження експресії HLA-DR показали зниження експресії антигену на моноцитах у хворих групи 2 безпосередньо після операції та через 24 години. На 7-му добу ці показники дещо підвищувалися, але не досягали початкового рівню. В групі 1 показники експресії НLA-DR практично не змінювалися.
Аналіз субпопуляційного складу лімфоцитів суттєвих змін в обох групах за даною ознакою не виявив: безпосередньо після операції та через 24 години спостерігалося зниження СD3, CD4 та CD8, індекс СD4/CD8 практично не змінювався, а на 7-му добу ці показники наближалися до вихідних; так само після операції та через 24 години спостерігалося суттєве зниження СD 56/16; на 7-му добу цей показник майже досягав вихідних значень. Статистично суттєвої різниці між групами 1 та 2 не визначено.
Методом оцінки цитокінового профілю встановлено, що рівні ІЛ-1, ТНФ та g - ІФН практично не змінювався як після лапароскопічних, так і традиційних оперативних втручань, суттєвої різниці в цих показниках між групами 1 та 2 не визначено (р >0,05). Рівень ІЛ-2 значно зменшувався як при відкритих, так і лапароскопічних операціях безпосередньо після втручання, а на 7-му добу рівень його практично не змінювався і був нижчим за вихідні показники. Ці зміни були більш виражені при відкритих втручаннях (р<0,05). Рівень ІЛ-6 в обох групах значно підвищувався безпосередньо після операції, дещо знижувався через 24 години і досягав вихідних показників на 7-му добу. Ці зміни були більш виражені при відкритих оперативних втручаннях (р<0,05).
Рівень ІЛ-10 значно підвищувався безпосередньо після операції, дещо знижувався через 24 годин і досягав нормальних показників на 7-му добу після операції. Суттєвої різниці в змінах рівню ІЛ-10 між групами 1 та 2 немає (р>0,05).
Концентрація кортизолу, який є “стресовим гормоном”, різко зростала безпосередньо після операції, але практично нормалізувалася вже через 24 години. Суттєвої різниці у цих змінах між групами 1 та 2 не визначено. Рівень С-реактивного протеїну значно зростав через 24 години після операції та наближався до вихідних показників через 7 діб після операції. Ці зміни були більш виражені при відкритих оперативних втручаннях.
Таким чином, проведені дослідження підтверджують теоретичну гіпотезу, що лапароскопічна колектомія позначається меншим імуносупресивним ефектом у ранньому післяопераційному періоді. Це проявилося у збереженні експресії HLA-DR на моноцитах периферичної крові при ЛВ та зменшенні експресії антигену при традиційних оперативних втручаннях. Суттєвої різниці в змінах показників клітинного імунітету у хворих обох груп не спостерігалось. В обох групах зареєстровано стресову реакцію, яка супроводжувалася нейтрофільним лейкоцитозом, моноцитопенією, лімфоцитопенією, базофілопенією, еозінофілопенією, підвищенням рівню кортизолу і С-реактивного протеїну. Синхронно зростали концентрації ІЛ-6, ІЛ-10 та зменшувалася концентрація ІЛ-2. Порівняння цих показників в обох групах оперованих хворих дозволило виявити суттєву різницю лише для С-реактивного протеїну, ІЛ-6 та ІЛ-2 (зміни були більш виразними у хворих після традиційних операцій).
З метою оцінки впливу операційної травми на оксидантно-антиоксидантний гомеостаз вивчали співвідношення активності перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ) у 29 хворих на колоректальний рак: 14 з них перенесли лапароскопічні оперативні втручання (група 1), 15 – традиційні (група 2). Всі хворі мали стадію захворювання Dukes’ B. Дослідження проводилися у передопераційному періоді, через 3 та 21 добу після операції.
Оперативне лікування супроводжувалося значними змінами у системах ПОЛ та АОЗ. На третю добу після оперативного втручання у хворих обох груп спостерігалася активація процесів ПОЛ (рівень малонового діальдегіду (МДА) зростав від 2,77 ± 0,54мкмоль/л (перед операцією) до 3,18 ± 0,15 мкмоль/л та 4,29 ± 0,36 мкмоль/л в групах 1 та 2, відповідно), але ця активація була значно вищою в групі 2 (p<0,05). Показники активності супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КТ) виявилися достовірно нижчими, у порівнянні з вихідними, для хворих обох груп, але ці зміни були більш виражені у хворих групи 2 (p<0,05). Рівень церулоплазміну (ЦП) був підвищеним у хворих обох груп, але ці зміни теж були більшими у хворих групи 2 (p<0,05). На 21-шу добу після операції у хворих групи 2 спостерігалося зниження рівню МДА в порівнянні з третьою добою але цей показник залишався підвищеним у порівнянні з доопераційним рівнем. Показники СОД та КТ залишалися без змін (різниця між 3-ю та 21-ю добою несуттєва, р>0,05.
Таким чином, отримані дані підтверджують, що операційна травма має суттєвий вплив на стан оксидантно-антиоксидантної системи за рахунок активації ПОЛ та поглиблення депресії системи АОЗ. Ці зміни більш суттєві після відкритих оперативних втручань.
З метою вивчення темпів відновлення позитивного балансу азоту як інтегрального показника співвідношень між катаболічними і анаболічними процесами білкового обміну у післяопераційному періоді проведені дослідження кількості спожитого азоту та азоту у 24 - годинних порціях сечі, отриманих впродовж 1-ї, 3-ї та 7-ї післяопераційної доби у 48 хворих, які перенесли тотальні / субтотальні колектомії (23 – лапароскопічним способом і 25 – відкритим). Між групами спостереження були зафіксовані разючі відмінності щодо часу, необхідного для досягнення позитивного балансу азоту: вже на третю добу після лапароскопічних колектомій практично усі хворі мали позитивний баланс (22 з 23 хворих у групі), тоді коли після відкритих операцій навіть на сьому післяопераційну добу позитивного балансу досягли лише 11 з 25 пацієнтів. Отримані дані дозволяють зробити висновок, що лапароскопічні колектомії супроводжуються суттєвим скороченням “катаболічної фази” післяопераційного періоду.
У розділі 5 представлені результати другого етапу досліджень - клінічного застосування розроблених оригінальних і удосконалених існуючих способів виконання сегментарних і розширених резекцій товстої кишки лапароскопічним способом для лікування 77 хворих на колоректальний рак. Контрольну групу склали 82 хворих, оперованих синхронно традиційним способом. У відповідності до онкологічних вимог було змінено послідовність виконання етапів операції, також лапароскопічні доступи (розташування троакарів-портів). Так, при виконанні операцій на лівій половині товстої кишки хірург розташовувався з протилежного (правого) боку від хворого, лапароскоп і основні інструменти також вводили через порти, розміщені у правій половині черевної стінки. Починали операцію з високої перев’язки нижньої брижової артерії, не торкаючись тих ділянок сигмоподібної кишки, де розташована пухлина. З правого боку зручно мати доступ до правої загальної клубової артерії, візуалізувати зону перехрещування її з правим сечоводом та правими гонадними судинами. Праву клубову артерію було обрано за головний анатомічний орієнтир для початку операції. Уздовж медіального краю правої клубової артерії починали розтин очеревини. Така межа дисекції очеревини відповідає латеральній межі лімфаденектомії у стандартному обсязі. З правого боку зручніше візуалізувати параіліакальні лімфатичні вузли, а далі, краніально, - диференціювати нервові гілочки верхнього підчеревного сплетіння (pl. hypogastricus sup) у зоні біфуркації аорти. Продовжуючи розтин очеревини вгору над черевною аортою, зміщували гілочки підчеревного сплетіння дорсально, щоб запобігти їх травмуванню. “Йдучи” попід коренем брижі сигмоподібної кишки у напрямку від середини й назовні, знаходили і зміщували дорсально розташовані під передсечовідною фасцією (fascia praeuretrica) ліві сечовід і гонадні судини - так готували "майданчик" для накладання кліпс на нижні брижові судини або для їх перетинання-прошивання за допомогою лінійного ендостеплеру типу "GIA-35", зарядженого судинною касетою.
Наступним етапом операції було перетинання мезосигми і стінки ободової кишки по лінії проксимальної межі резекції, причому виконували даний етап ще до початку мобілізації дистальних частин сигмоподібної кишки з пухлиною.
Проксимальну межу резекції визначали, відступаючи від краю пухлини приблизно на 10-15 см. Точне місце перетинання стінки кишки визначали в кожному випадку з урахуванням анатомічного варіанту розташування судинних аркад. Вибирали місце для перетинання мезосигми і стінки ободової кишки таким чином, щоб лінія перетинання проходила між радіально розташованими сигмоподібними артеріями і щоб потрапляла на середину аркади крайової судини. За таких умов кровопостачання проксимального кінця було задовільним у всіх без винятку випадках. Перетинали мезосигму і стінку ободової кишки за допомогою лінійного ендостеплеру.
Після цього переходили до третього етапу операції. Завершували відтинання кореня мезосигми, вдаючись до електрокоагуляції тонких сполучнотканинних перемичок між жировою клітковиною кореня брижі і парієтальною тазовою фасцією у ділянці промонторіуму. Під час цього етапу важливо не ушкодити гілочок верхнього підчеревного сплетіння (pl. hypogastricus sup) у зоні біфуркації аорти, підчеревних нервів (nn. hypogastrici) та сечоводів, які йдуть паралельно і ззовні на 1-2 см від нервів. Ліва межа дисекції відповідала положенню лівої загальної клубової артерії (лівій межі лімфаденектомії стандартного обсягу).
Якщо пухлина розташована ближче до середньої третини сигмоподібної кишки, то, як правило, дистальна межа резекції припадала на ректосигмоїдний відділ (дистально відступали від пухлини на 7-10 см). У таких випадках окремо перетинали мезосигму-мезоректум, де у товщі жирової клітковини проходять верхні прямокишкові артерія і вена. У тих випадках, коли пухлина була розташована у дистальній частині сигмоподібної кишки, близько до ректосигмоїдного відділу, то, щоб дотриматися адекватної межі, вдавалися до виконання передньої резекції прямої кишки.
З метою запобігання імплантації ракових клітин у зоні перетинання кишкової стінки по лінії дистальної межі резекції даний етап операції виконували у два прийоми. Спочатку прошивали стінки кишки на 3-4 см проксимально від межі резекції (герметизували просвіт сегменту кишки з пухлиною) і проводили лаваж кукси прямої кишки 5-ти% розчином бетадину, який вводили трансанально, а потім вже перетинали-прошивали кишку у наміченому місці. Видалений сегмент сигмоподібної кишки разом з пухлиною переміщували у пластиковий мішок і видаляли з черевної порожнини через мінілапаротомний доступ у лівій здухвинній ділянці завдовжки 6-7 см (точний розмір розтину варіював в залежності від розміру пухлини і макропрепарату в цілому).
Після цього проводили іригацію черевної порожнини стерильним фізіологічним розчином і приступали до виконання реконструктивно-відновлювального етапу операції за допомогою циркулярного ендостеплеру.
Виконання низької передньої резекції прямої кишки передбачало продовження мобілізації прямої кишки у шарі між парієтальною та вісцеральною тазовими фасціями і формування тунелю, розтинаючи ножицями розсипчасті перетинки сполучної тканини уздовж парієтальної фасції, яка вкриває передню поверхню крижів.
На рівні IV крижового хребця ножицями перетинали–коагулювали зв'язку Вальдеєра і далі продовжували дисекцію до тазового дна. Рухались латерально, при цьому намагались ідентифікувати III та IV крижові нутряні нерви (nn. splanchnici sacrales), які перфорують парієтальну фасцію, прямують каудально вперед. Проводили ретельну дисекцію середніх прямокишкових судин, намагаючись не пошкодити стовбурці крижових нутряних нервів, перетинали дрібні нервові волокна, що йдуть до прямої кишки, і перетинали та закліпсовували середні прямокишкові судини (вказані судини з нервовими волокнами створюють візуальний ефект наявності зв'язки, тому у хірургічній літературі це анатомічне утворення називають "латеральні зв'язки прямої кишки").
Наступний етап - мобілізація прямої кишки уздовж її передньої стінки методом гострої дисекції позаду фасції Денонвільє. Завершували мобілізацію прямої кишки на рівні вплітання м'язів - леваторів анусу. Якщо дистальна межа резекції припадала на середньоампулярний відділ, то шар жирової клітковини (мезоректум) зміщували догори на 2-4 см, "скелетизуючи" м’язову стінку прямої кишки. Даний прийом дозволяв збільшити резервуарні властивості кукси прямої кишки і в той же час повністю видалити ретротектальну жирову клітковину з лімфатичними вузлами 1-го порядку (мезоректум). Застосовані прийоми лапароскопічного виконання мобілізації прямої кишки забезпечили повний обсяг лімфаденектомії у краніальному напрямку (видалення параректальних, проміжних і базисних лімфатичних вузлів), а також стандартний обмежений обсяг лімфаденектомії у латеральному напрямку (параректальні і параіліакальні лімфатичні вузли). За такого обсягу операції залишаються неушкодженими тазові автономні нерви - підчеревні та нутряні, що створює необхідні анатомічні передумови для прийнятних функціональних результатів операції.
Другий етап втручання - перетинання прямої кишки та формування наданального колоректального анастомозу. Загальновживана лапароскопічна технологія передбачає використання лінійного ендостеплеру для перетинання прямої кишки та циркулярного ендостеплеру - для накладання колоректального анастомозу. Проте реалізувати такий спосіб буває неможливо у випадках дуже низької (наданальної) резекції прямої кишки і /або у пацієнтів з вузьким тазом, що пов'язано з труднощами маніпуляцій глибоко в порожнині малого тазу і через відсутність анатомічних передумов для перетинання прямої кишки лінійним ендостеплером під необхідним кутом. Для таких випадків автором розроблено і застосовано у 4-х хворих оригінальний спосіб формування наданального колоректального анастомозу (патент на винахід № 37903 А), який відрізняється тим, що мобілізовану пряму кишку евагінують на промежину за допомогою циркулярного ендостеплеру і перетинають наданально з боку промежини, після чого формують низький колоректальний анастомоз за допомогою того ж циркулярного степлеру.
У чотирьох випадках, коли колоректальний анастомоз планувалося формувати нижче 7 см від рівня анодерми, було сформовано тазовий товстокишковий резервуар з двох петель ободової кишки у вигляді латинської літери "J".
Лапароскопічну низьку передню резекцію прямої кишки вдалося успішно завершити у 21 з 24 оперованих хворих. Конверсія (перехід) до лапаротомії мала місце у трьох (12,5%) випадках. Як і у попередніх серіях, середня тривалість втручань була суттєво більшою у лапароскопічній групі: 235±46,2 хвилин проти 178±67,7 хвилин. Проте об'єм крововтрати під час операції був менший після лапароскопічих резекцій прямої кишки: 265,5 мл проти 498,2 мл. Відновлення перистальтики і годування через рот у лапароскопічній групі починалося у середньому на 2-у добу після втручання (проти 4-ї доби у контрольній групі); спонтанна дефекація мала місце, як правило, на четверту (3-6) добу. Больовий синдром, якщо виходити з потреби у знеболюючих ін'єкціях, був суттєво меншої інтенсивності після лапароскопічних резекцій прямої кишки. Те ж саме стосується і темпів відновлення фізичної активності хворих після операції. Термін перебування у стаціонарі був коротшим після лапароскопічних втручань (7,5 проти 11,6 ліжко-днів). За результатами мікроскопічного дослідження дистальний край в усіх видалених препаратах був вільний від аденокарциноми. Статистично суттєвої різниці у групах оперованих хворих, в залежності від відстані проксимальної та дистальної межі резекції кишки до краю пухлини, не виявлено.
Середня кількість видалених лімфатичних вузлів у хворих, оперованих лапароскопічно і відкрито, була, відповідно, 12,5 і 13,0 - статистично суттєвої різниці у групах хворих за даною ознакою теж немає.
З метою верифікації обсягу лімфаденектомії проведено клінічну апробацію способу оптичної біопсії (індукованої лазером флуоресценції) як методу діагностики осередків малігнізації у черевній порожнині. Критерієм диференційної діагностики незміненої тканини і пухлини було визначення кривих аутофлуоресценції і кривих флуоресценції фотосесибілізатору - гіперфлаву. Визначати флуоресцентний сигнал від гіперфлаву у тканинах вдавалося на глибині до 3 мм.
Даний спосіб був застосований під час лапароскопічних передніх резекцій прямої кишки у 17 хворих. Досліджували параіліакальні, преаортальні, базисні, проміжні та параректальні лімфатичні вузли. Вузли після проведення оптичної біопсії маркували, результати інтраопераційної діагностики порівнювали з даними патогістологічного дослідження виданих макропрепаратів для визначення чутливості та точності методу. Чутливість методу оптичної біопсії виявилася 80,7%. Для порівняння: чутливість радіоімунного способу інтраопераційної діагностики метастазів до лімфатичних вузлів коливається в межах 86% - 97% мікроскопічно підтверджених результатів (Manayan R. C. et al, 1997).
Загальна кількість хворих з ускладненнями у ранньому післяопераційному періоді була меншою після лапароскопічних операцій, порівняно з відкритими: 4 (14,8%) хворих проти 11 (37,9%). У тому числі недостатність колоректального анастомозу була зареєстрована у 2-х випадках після лапароскопічних операцій і у 3-х – після відкритих.
Загальна кількість рецидивів хвороби у групах була, відповідно, у 5 (19,2%) і 8 (29,6%) у групах хворих, оперованих лапароскопічним і традиційним методом.
Функціональні результати простежені у 19 хворих на основі анкетування, клінічного обстеження та анальної манометрії. В залежності від типу колоректального анастомозу оперовані хворі були розподілені на три групи: 1) з низьким (на висоті 5 см і нижче від рівня анодерми) прямим колоректальним анастомозом (за наведеною вище оригінальною методикою); 2) з низьким колоректальним анастомозом і тазовим товстокишковим “J”-резервуаром; 3) з високим (7 см і вище від рівня анодерми) прямим колоректальним анастомозом.
Резервуарна і сенситивна функція зберігалась у найбільш повному обсязі у випадках високих резекцій прямої кишки. У хворих з низьким прямим колоректальним анастомозом темпи відновлення резервуарної функції були значно меншими, у порівнянні з групою хворих, у яких був сформований товстокишковий резервуар. Через 12 місяців у пацієнтів з "високим" анастомозом та з “J - резервуаром” зареєстровано практично повне відновлення тонічної напруги внутрішнього анального сфінктеру, в той час як у пацієнтів з "низьким" прямим анастомозом даний показник тільки наближався до нижньої межі фізіологічної норми (42 ±13,8 мм рт. ст). Отримані дані підтверджують вторинний характер анальної інконтиненції і важливість компенсації резервуарної функції прямої кишки.
Темпи відновлення скорочувальної здатності зовнішнього анального сфінктеру, згідно з даними анальної манометрії під час вольового зусилля, були подібними у всіх трьох групах спостереження (p > 0,05), і вже через 8 місяців після операції у всіх хворих даний показник був близьким до фізіологічної норми. Цей висновок має важливе значення, оскільки деякі автори заперечували доцільність формування низьких колоректальних анастомозів евагінаційними способами з огляду на високу частоту анальної інконтиненції (Joo J. S. et al., 1998).
Застосування лапароскопічної технології низької передньої резекції прямої кишки з повним висіченням мезоректуму і неушкодженням автономних тазових нервів позначилося підвищенням відсотку збереження статевих функцій: у 77% хворих проти 30% після виконання аналогічних втручань відкритим способом зі стандартним чи розширеним варіантом лімфаденектомії. Таким чином, можна зробити висновок про поліпшення функціональних результатів операцій за рахунок використання розроблених лапароскопічних технологій для хірургічного лікування низько розташованих пухлин прямої кишки.
Шостий розділ присвячений визначенню тактики лікування хворих у випадках малігнізованих поліпів товстої кишки. Головні питання лікувальної тактики – це питання про безпечність і ефективність застосування ендоскопічної поліпектомії як самостійного методу лікування малігнізованих поліпів, а також питання про необхідність виконання сегментарної резекції товстої кишки після видалення поліпу ендоскопічним способом. З метою об’єктивізації тактики лікування та визначення факторів ризику несприятливих наслідків ендоскопічної поліпектомії була проведена кількісна оцінка прогностичного значення найважливіших морфологічних характеристик видалених поліпів за методикою М.М. Амосова і співавторів (1975).
На основі ретроспективного аналізу 243-х випадків ендоскопічних поліпектомій, виконаних з приводу малігнізованих поліпів товстої кишки, проведено розподіл 18–ти морфологічних ознак видалених поліпів, відповідно до їх інформаційної цінності, визначеної у балах як факторів ризику негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії. Негативним наслідком ендоскопічної поліпектомії вважали рецидив пухлини (впродовж 5-річного терміну спостереження за хворим) або наявність резидуальної пухлини чи метастатичного ураження лімфатичних вузлів (за результатами дослідження видаленого макропрепарату у випадках виконання сегментарної резекції товстої кишки як другого етапу лікування).
Негативні наслідки були виявлені у 32 (13,2%) випадках, причому у 12 (6,5%) хворих - в результаті спостережень після ендоскопічної поліпектомії як єдиного методу лікування, а у 20 (34,5%) хворих – під час дослідження видаленого макропрепарату після сегментарних резекцій товстої кишки. Найбільшу кількісну оцінку в балах отримали фактори, пов'язані з характеристиками інвазії ракової пухлини, а також зі статусом країв резекції поліпу. Вагому прогностичну цінність дістав фактор відстані злоякісної пухлини від межі резекції. Такі ознаки, як наявність злоякісних клітин на межі резекції поліпа і відстань злоякісної пухлини £1 мм від краю поліпектомії, мали однаковий кількісний вираз - 2,8 балу, і тому були об'єднані в один фактор ризику. Практично однакову інформаційну цінність для сприятливого прогнозу поліпектомії (-2,27 і - 2,24 балу) мають фактори відстані пухлини від краю резекції, відповідно, понад один і понад два міліметри. Фактор низької диференціації пухлини теж отримав досить високу оцінку у балах (2,71), що можна пояснити біологічною агресивністю подібних пухлин. Значну прогностичну цінність (4,5 бала) визначено для фактору глибокої (до підслизового шару) інвазії ракової пухлини. За кількісною оцінкою даний чинник переважає суму балів таких ознак, як інвазія венозних і лімфатичних судин.
Що стосується морфометричних характеристик, то фактором ризику невдалого наслідку ендоскопічної поліпектомії виявився розмір поліпа понад 3,5 см. В той же час розмір поліпів до 1,5 см слід розглядати як суттєвий прогностичний чинник сприятливого результату поліпектомії (мінус 4,7 бала). Прогноз ендоскопічного видалення поліпів на ніжці більш сприятливий, аніж видалення поліпів на широкій основі. Те ж саме можна сказати і про гістологічні характеристики: тубулярна аденома - більш сприятливий прогностичний фактор у порівнянні з тубуло-вільозною, а особливо - з вільозною аденомою.
За сумою балів, вирахуваною для кожного окремого випадку поліпектомії, проведено розподіл хворих у групах з позитивним і негативним наслідком ендоскопічної поліпектомії. Між сумою балів та ймовірністю негативного наслідку поліпектомії встановлено залежність. Коли сума балів мала від'ємне значення, а також від нуля до двох, то ймовірність негативного наслідку поліпектомії була мінімальна. Коли сума балів перевищує 8, то ймовірність негативних наслідків застосування ендоскопічної поліпектомії як самостійного методу лікування наближається до 100%. Таким чином, ймовірність помилкового прогнозування наслідків ендоскопічної поліпектомії, коли сума балів менше нуля і більше восьми (що охоплює практично половину усіх спостережень), є меншою за 0,05.
Виявлені закономірності були перевірені у 61 хворого з малігнізованими поліпами, яким було виконано ендоскопічну поліпектомію впродовж 1996-2000 рр. . У 18 випадках сума балів дорівнювала 4 і більше. Усім 18-ти хворим було запропоновано сегментарну резекцію товстої кишки. Одна хвора відмовилася від операції. У 12 пацієнтів сегментарні резекції товстої кишки виконані лапароскопічним способом, у 5 – традиційним. Ураження лімфатичних вузлів виявлено у 4-х випадках, наявність резидуальної пухлини - у 3-х. В усіх семи випадках негативних наслідків ендоскопічної поліпектомії сума балів перевищувала 8,5 (ймовірність негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії - 95,5%).
Таким чином, методика кількісної оцінки факторів ризику дозволяє прогнозувати ступінь ризику несприятливого результату ендоскопічної поліпектомії. Співставлення даного ризику з ризиком виконання сегментарної резекцій товстої кишки надає можливість використовувати об’єктивні критерії для вибору хірургічної тактики у випадках лікування хворих з малігнізованими поліпами товстої кишки.
У сьомому розділі представлені результати дослідження можливості застосування лапароскопічних тотальних колектомій за невідкладними показаннями з метою лікування хворих на неспецифічний виразковий коліт. За робочу гіпотезу даного фрагменту дисертаційної роботи було прийнято можливість досягнення сприятливого ефекту від застосування мініінвазивних технологій колектомії у випадках тяжкого перебігу неспецифічного виразкового коліту з вираженими метаболічними розладами, а також після курсу лікування кортикостероїдними препаратами, - тобто у випадках, коли необхідно мінімізувати травматичний ефект операції, кардинально зменшити площу поверхні операційної рани, якнайшвидше досягти відновлення нутритивної функції кишківника.
Проаналізовано результати застосування тотальної колектомії з лапароскопічним асистуванням у 8-ми хворих з ускладненим перебігом неспецифічного виразкового коліту. У чотирьох хворих мали місце позакишкові ураження (у двох випадках - цироз печінки, ускладнений портальною гіпертензією, у третьому - перихолангіт зі змішаною жовтяницею, а в четвертому - гангренозна піодермія). Четверо хворих постійно приймали кортикостероїди у зв’язку з неефективністю базисної консервативної терапії. Обсяг втручання: тотальна колектомія з низькою передньою резекцією прямої кишки, ілеостомією – у 7-ми хворих; тотальна колектомія з низькою передньою резекцією прямої кишки, формуванням тонкокишкового J-подібного резервуару і накладанням резервуарно-ректального анастомозу – у одного хворого. Контрольну групу склали сім хворих на неспецифічний виразковий коліт, оперованих традиційним способом. Обидві групи репрезентативні за віковим, статевим складом, характером і тяжкістю патології.
Вивчали такі показники: тривалість операції, післяопераційний ліжко-день, потреба у знеболенні після втручання, період відновлення функції кишківника, інтра - та післяопераційні ускладнення. З метою визначення темпів відновлення респіраторної функції легенів в обох групах були проведені спірометричні дослідження: вимірювали форсований видихуваний об'єм за 1 сек. (ФВО) та форсований життєвий об'єм легенів (ФЖО). Дослідження проводили перед операцією, а також кожного ранку після операції протягом 5 діб.
Усі 8 лапароскопічних колектомій вдалося завершити без конверсії до лапаротомії. Не зареєстровано жодного випадку післяопераційної летальності (у контрольній групі померла одна хвора). Хірургічні післяопераційні ускладнення мали місце у 1-го (12,5%) хворого, оперованого лапароскопічно, і у 5-ти (71,4%), оперованих відкрито. Середня тривалість операції становила, відповідно, 310±46 і 220±35 хвилин (різниця статистично суттєва). У жодному випадку після лапароскопічних операцій не було пневмоній, у контрольній групі - у 3-х (43,9%) випадках. Ці дані корелюють з темпами відновлення ФВО та ФЖО. Так, відновлення 75% передопераційного рівня ФВО та ФЖО спостерігалося після лапароскопічних операцій вже на третю добу, в той час коли у контрольній групі - лише на 6-7-му добу. Відновлення перорального харчування пацієнтів теж відбувалося швидше після лапароскопічних колектомій: у середньому через 2,0±0,5 доби проти 5,2±1,7 діб – після лапаротомії. Термін перебування у стаціонарі після операцій був, відповідно, 14±5,3 і 23±7,5 ліжко-днів.
У віддаленому періоді серед пацієнтів контрольної групи у 2-х (28,6%) пацієнтів мала місце злукова непрохідність тонкої кишки, яка стала причиною для повторних оперативних втручань; ще у двох хворих виникли післяопераційні грижі. Жодного з наведених ускладнень не спостерігалося серед пацієнтів, оперованих лапароскопічним способом.
Таким чином, доведено безпечність, технічну можливість і клінічну доцільність виконання тотальних колектомій лапароскопічним способом для хірургічного лікування хворих на неспецифічний виразковий коліт.
Восьмий розділ присвячений реконструктивно - пластичним операціям на товстій кишці. Проаналізовані результати клінічного застосування оригінального способу лапароскопічної ректопексії у 13 хворих з випадінням прямої кишки. Розроблений спосіб (патент України на винахід № 33586 А) полягає у створенні “майданчику” на оголеній передній поздовжній зв’язці хребта над мисом, до якого фіксують ендоскопічним степлером синтетичну стрічку. У брижі сигмоподібної кишки формували “вікно”, через яке проводили лівий вільний кінець стрічки, і в подальшому обидва вільних кінці стрічки пришивали до передньо-бічних поверхонь прямої кишки в умовах тракції останньої у краніальному напрямку. Розроблений спосіб операції дозволяє уникнути широкої мобілізації прямої кишки і розташування алотрансплантату у пресакральному просторі, як це передбачається відповідно до існуючих методів сакропексії прямої кишки. Застосування розробленого способу значно спрощує технічні прийоми виконання операції і супроводжується меншим ризиком поранення пресакральних судин.
Всі операції вдалося завершити без конверсії до лапаротомії. Отримані задовільні функціональні результати у 11-ти (84,6%) хворих. Середній ліжко-день після операцій склав 3,8 + 1,3 доби. Відновлення звичної фізичної активності пацієнтів спостерігалося у середньому через 24 +5,4 доби. Отримані дані дозволяють рекомендувати розроблений спосіб лапароскопічної ректопексії до впровадження у хірургічну практику.
У даному розділі проаналізовані результати лапароскопічних способів реконструкції піхви у хворих з агенезією матки і вагіни (синдром Mayer-Rokitansky-Kuster-Hauser). У трьох пацієнток виконано лапароскопічну вагінопластику автотрансплантатом із сигмоподібної кишки, а у однієї пацієнтки, за наявності посттравматичної вестибуло-ректальної нориці, - трансплантатом із прямої кишки за оригінальною методикою (патент України № 33587 А). Спосіб операції полягав у лапароскопічній мобілізації сигмоподібної і низхідної ободової кишок, формуванні тунелю у пресакральному просторі методом гострої дисекції між вісцеральним та парієтальним листками тазової фасції до рівня вплітання м’язів - леваторів анусу. Кишку перетинали-прошивали за допомогою лінійного ендостеплеру на рівні ректосигмоїду. Задню стінку кукси прямої кишки відтинали від анального каналу і фіксували окремими швами до задньої стінки присінку уздовж нижнього краю вестибуло-ректального дефекту. Таким чином дефект передньої стінки прямої кишки вікористовували як вхід до неовагіни, сформованої з кукси прямої кишки. Для відновлення суцільності кишкового тракту мобілізовану сигмоподібну кишку протягували через тунель у пресакральному просторі й накладали колоанальний анастомоз.
Середній термін спостережень після операції складав 22,6 (від 14 до 49) місяців. Клінічні тести включали проведення морфометрії сформованої піхви, візуальне дослідження слизової оболонки неовагіни, дослідження ерогенних зон.
Всі операції завершено без конверсії до лапаротомії. Післяопераційних ускладнень не зареєстровано. Середній час перебування у стаціонарі після втручання був 4,3 ± 1,9 ліжко-днів. За даними вагінографії глибина неовагіни через 6-12 місяців після пластики становила у середньому 12 см, діаметр - 4 см. Слизова оболонка - блідо-рожевого кольору, без ерозій, добре зволожена. У порожнині - прозорий слиз.
Отримані результати медико-соціальної та сексуальної реабілітації пацієнток після вагінопластики дозволяють вважати застосовані способи лапароскопічної вагінопластики як метод вибору хірургічного лікування пацієнток з агенезією піхви. Використання автотрансплантату з прямої кишки в перспективі можливо в ускладнених умовах (вестибуло-ректальні фістули), а також у випадках низької ерогенної чутливості у кліторальній зоні.
У дев’ятому розділі проведено аналіз ефективності застосування розроблених операцій на товстій кишці. Основним критерієм для оцінки безпечності й технологічної досконалості хірургічного методу лікування є частість післяопераційних ускладнень. Як це і передбачалося теоретично, застосування “менш інвазивного” способу оперування позначилося суттєвим зменшенням кількості загальномедичних ускладнень (від 41,4% у контрольній групі до 15,7% після лапароскопічних втручань). Майже утроє скоротилася частість хірургічних ускладнень: від 21,6% - у контрольній групі до 7,8% - у дослідній, в основному за рахунок зменшення випадків гнійно-септичних ускладнень як з боку ран черевної стінки, так і з боку черевної порожнини. Під час першої серії спостережень проводилася реєстрація інтраопераційних ускладнень, і виявилося, що за цим показником немає статистично достовірної різниці у групах спостереження: 16 (3,4%) випадків ускладнень під час лапароскопічних операцій і 14 (3,3%) – під час відкритих втручань.
Суттєвою виявилася різниця у групах і за кількістю хворих, які потребували виконання повторних оперативних втручань: 3 (0,6%) хворих після лапароскопічних операцій проти 18 (4,2%) – після відкритих втручань.
Щодо післяопераційної летальності – то даний показник немає статистично достовірної відмінності між групами спостережень, хоча як абсолютний, так і відносний його вирази кращі у лапароскопічній групі: 6 (1,3%) випадків після лапароскопічних втручань і 13 (3,1%) – після традиційних. Впродовж другого етапу досліджень у серії з 126 лапароскопічних операцій вдалося досягти нульового значення даного показника.
Таким чином, наведені дані переконливо демонструють, що застосування нової технології оперативних втручань впродовж усього періоду спостереження супроводжувалося зниженням частості розвитку післяопераційних ускладнень, причому дана закономірність зберігалася незалежно від обсягів резекцій чи характеру патології.
Оцінка ефективності застосування розроблених лапароскопічних способів хірургічного лікування хворих на колоректальний рак проведена шляхом порівняння частості виникнення рецидивів хвороби і метастазів, а також порівняння графіків актуаріального виживання хворих у групах спостереження.
У таблиці 5 наведені дані зведеної статистики про частість рецидивів хвороби і виживання пацієнтів у лапароскопічній та контрольній групах за результатами спостережень протягом 38,4 (6-69) місяців з моменту операції впродовж другого етапу досліджень.
З 72 хворих, які перенесли куративну резекцію товстої кишки лапароскопічним способом (стадії “В” і “С” за Дюксом), живих і без ознак повернення хвороби було 54
Таблиця 5. Частість рецидивів, виживання пацієнтів, оперованих лапароскопічним (n=77) та відкритим способом (n=82), в залежності від стадії карциноми товстої кишки за класифікацією Duke's-Astler-Coller
| Стадія хвороби | Результат моніторингу | Оперовані лапароскопічним способом | Оперовані відкритим способом (контроль) | ||
| Кількість хворих | % | Кількість хворих | % | ||
| В | ЗАГАЛ ЖБОХ ЖЗОХ ПОМ | 29 28 0 1 | 96,6 0 3,4 | 32 26 5 1 | 81,3 15,6 3,1 |
| С | ЗАГАЛ ЖБОХ ЖЗОХ ПОМ | 43 26 12 5 | 60,5 27,9 11,6 | 44 23 14 7 | 52,3 31,8 15,9 |
| D | ЗАГАЛ ЖЗОХ ПОМ | 5 2 3 | 40,0 60,0 | 6 2 4 | 33,4 66,6 |
ЗАГАЛ - загальна кількість пацієнтів даної стадії хвороби; ЖБОХ - живі, без ознак хвороби; ЖЗОХ - живі з ознаками продовження / рецидиву хвороби; ПОМ - померлі внаслідок продовження хвороби.
(75%) пацієнтів. У решти 18 хворих були виявлені віддалені метастази (14) і місцеві рецидиви хвороби (4). Померло 6 (8,3%) хворих – усі внаслідок прогресування основного захворювання.
У контрольній групі з 76 хворих, які перенесли куративну резекцію товстої кишки відкритим способом (стадії “В” і “С” за Дюксом), живих і без ознак повернення хвороби було 49 (64,5%). У 27 хворих були виявлені віддалені метастази (20) і місцеві рецидиви хвороби (7). Померло внаслідок прогресування основного захворювання 8 (10,5%) хворих.
Відсоток виживання хворих був тісно пов’язаний зі стадією хвороби. Так, серед пацієнтів, оперованих лапароскопічним способом, котрі мали стадію “Dukes’В”, у 28 (96,6%) не було виявлено рецидиву хвороби. У контрольній групі зареєстровано аналогічний результат: 26 (81,3%) пацієнтів не мали ознак рецидиву. Серед хворих, котрі мали стадію “Dukes’ C”, відсоток пацієнтів без ознак повернення хвороби різко знижувався: 60,5% (26 пацієнтів) - у лапароскопічній групі і 52,3% (23) – у контрольній. Даний показник виглядає кращим у дослідній групі, однак ця різниця статистично не достовірна.
Враховуючи той факт, що значна частина хворих у групах спостереження ще не досягла п’ятирічного періоду від моменту операції, аналіз п’ятирічного актуаріального виживання хворих було проведено за допомогою методу Каплан - Мейєра. Згідно з результатами статистичного прогнозу, процент доживання до п’ятирічного строку після лапароскопічних і після відкритих операцій практично однаковий і знаходиться у межах 65-70% - див. рис.1.
Рисунок 1. Прогноз п’ятирічного виживання оперованих хворих лапароскопічної та контрольної груп.
Таким чином, є всі підстави стверджувати, що віддалені результати хірургічного лікування хворих на колоректальний рак із застосуванням лапароскопічного способу принаймні не гірші, аніж у контрольній групі синхронних досліджень, а отримані дані про кількість рецидивів і їх залежність від стадії хвороби відповідають сучасним літературним даним.
ВИСНОВКИ
У роботі вирішено актуальну медичну проблему – поліпшення хірургічного лікування хворих з ураженнями товстої кишки шляхом розробки, вдосконалення і запровадження до клінічної практики новітніх лапароскопічних технологій. Лапароскопічні операції, виконані у тому ж обсязі, що і традиційним способом, позначилися меншою крововтратою, меншою інтенсивністю больового синдрому і меншою частотою післяопераційних ускладнень. Після лапароскопічних втручань зареєстровано більш швидкі темпи відновлення функції кишківника і скорочення періоду реабілітації фізичної активності хворого.
Адаптаційні реакції у відповідь на лапароскопічні резекції товстої кишки у порівнянні з традиційними втручаннями супроводжуються скороченням катаболічної фази післяопераційного періоду, меншим ступнем оксидативного стресу і меншим імуносупресивним ефектом.
Розроблені лапароскопічні способи оперування дозволяють виконувати резекції товстої кишки у межах, адекватних хірургічному кліренсу пухлини у випадках колоректального раку, коли T 1-3N 0-1M 0. Підтверджено, що частість рецидивів і показники виживання хворих чітко корелюють зі стадією хвороби, незалежно від способу оперування.
Випадки переходу (конверсії) до лапаротомії мали місце у 55 (всього 11,9%) випадках і були пов'язані з коагулопатією, гострою серцево-судинною недостатністю, обтураційною непрохідністю товстої кишки, великим (понад 8 см) розміром пухлини, проростанням пухлини за межі кишкової стінки, масивним адгезивним процесом у зоні оперативного втручання, токсичною дилатацією товстої кишки. Цей список причин конверсії розглядаємо як перелік основних протипоказань до застосування лапароскопічних технологій на сучасному етапі освоєння методу.
Дослідження віддалених результатів (37,3±8,2 місяців) низької передньої резекції прямої кишки підтвердили онкологічну безпечність і функціональну досконалість застосування лапароскопічних сфінктерозберігаючих втручань як методу лікування раку прямої кишки у випадках низької (6-7 см від рівня анодерми) локалізації пухлини, яка не проростає до параректальної клітковини (T 1-3N 0-1M 0).
Розроблений спосіб лапароскопічної низької передньої резекції прямої кишки дозволив розширити показання до виконання первинно реконструктивних операцій лапароскопічним способом у випадках низької локалізації пухлин прямої кишки і знизити частість післяопераційних ускладнень з 31% до 18%.
Інтраопераційна оптична біопсія розширила діагностичні можливості лапароскопічної ревізії черевної порожнини на предмет виявлення осередків метастазування. Чутливість методу по відношенню до даних патоморфологічного дослідження лімфатичних вузлів склала 80,7%.
Розроблена система прогнозування ризику несприятливого результату ендоскопічної поліпектомії дозволила застосувати диференційований підхід до визначення тактики лікування малігнізованих поліпів товстої кишки і виставити показання до виконання сегментарної резекції товстої кишки на основі кількісної оцінки інформаційної цінності морфологічних ознак поліпа.
Лапароскопічні тотальні колектомії відрізнялися значно більшою тривалістю виконання, аніж відкриті операції, але супроводжувалися меншою крововтратою і суттєво меншою кількістю гнійно-септичних ускладнень. Хворі після лапароскопічних операцій, виконаних за невідкладними показаннями, потребували значно менше ін'єкцій знеболення, майже на 3 доби раніше відновлювали ентеральне живлення. Протипоказанням до лапароскопічних колектомій була токсична дилятація товстої кишки.
Застосування розроблених способів реконструктивно-пластичних операцій на товстій кишці - ректопексії і вагінопластики - дозволило значно поліпшити косметичний ефект і функціональні результати хірургічного лікування хворих з випадінням прямої кишки і природженою агенезією піхви.
На основі порівняння результатів лапароскопічних операцій першого і другого етапів дослідження зроблено висновок про ефективність розробленої хірургічної тактики: зменшилася частота післяопераційних ускладнень (з 27,2 до 15,9%), післяопераційної летальності (з 1,8% до 0), знизився відсоток конверсій до лапаротомії (з 14,5% до 4,8%), підвищилася частка сфінктерозберігаючих операцій у випадках низької локалізації раку прямої кишки (з 67,5% до 88,9%).
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Кучер Н.Д. Лапароскопические операции в колопроктологии // Видео-эндоскопические операции в хирургии и гинекологии. - К.: Здоров'я. - 1999. - С.181-205.
2. Балтайтис Ю.В. Кучер Н.Д., Кузенко Ю.Г., Шевелюк С.Б. . Эндоскопические критерии в дифференциальной диагностике болезни Крона толстой кишки и неспецифического язвенного колита // Врачебное дело. - 1988. - № 10. - С.58-61. Дисертантом особисто проведений аналіз діагностичної вартості ендоскопічних ознак неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона товстої кишки, сформульовані висновки роботи.
3. Милько В.И. Балтайтис Ю.В., Топчий Т.В. Кучер Н.Д., Кузенко Ю.Г., Шевелюк С.Б., Морозова Н.Л. Диагностические возможности рентгенологического и морфологического методов исследования толстой кишки при неспецифических колитах // Вестник рентгенологии и радиологии. -1989. - №2. - С.22 - 27. Дисертантом проведена оцінка функціонального стану товстої кишки, виконана статистична обробка результатів, їх узагальнення.
4. Балтайтис Ю.В., Кучер Н.Д., Мальцев В.Н., Шевелюк С.Б., Кузенко Ю.Г., Рупицев А.А. Дифференциальная диагностика неспецифического язвенного колита и болезни Крона толстой кишки // Вестник хирургии им. Грекова. - 1989. - № 11. - С.115 – 118. Дисертантом проведений аналіз ендоскопічних і морфологічних характеристик колітів як критеріїв диференційної діагностики неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона, зроблені висновки.
5. Балтайтис Ю.В., Пешко А.А., Бычкова Н.Г., Кучер Н.Д., Жельман В.А. . О связи клеточного и гуморального иммунитета с репаративными процессами у больных, оперированных по поводу долихоколон // Врачебное дело. - 1990. - № 8. - С.48 – 49. Дисертантом особисто проводилися клінічні спостереження за хворими, разом зі спеціалістами проведені лабораторні дослідження, систематизовані результати дослідження, зроблені висновки.
6. Кучер Н.Д., Пешко А.А., Радолицкий С.Е., Жельман В.А. Т-клеточный иммунодефицит и состояние репаративных процессов у больных болезнью Крона толстой кишки // Врачебное дело. - 1990. - № 9. - С.55-57. Дисертантом особисто проводилися клінічні спостереження за досліджуваною групою хворих і вивчення динаміки показників клітинного імунітету, систематизовані результати дослідження і зроблені висновки.
7. Блаженко И.Л., Кучер Н.Д. Динамика фагоцитарной и метаболической активности нейтрофильных гранулоцитов у больных неспецифическим язвенным колитом и болезнью Крона под влиянием иммунокорригирующей терапии // Врачебное дело. - 1991. - №1. - С.70-71. Дисертантом особисто проведені клінічні, інструментальні дослідження хворих, спостереження за хворими, узагальнення результатів.
8. Балтайтис Ю.В., Кучер Н.Д., Жельман В.А., Пойда А.И., Захараш М.П. . Компрессионные толстокишечные анастомозы в осложненных условиях // Вестник хирургии им. Грекова. - 1993. - № 5. - С.6 – 9. Дисертантом особисто було застосовано спосіб компресійних товстокишкових анастомозів, проведені дослідження безпосередніх і віддалених результатів операції, зроблені висновки.
9. Доморацкий И.Э., Бондаренко Н.Д., Пойда А.И., Кучер Н.Д. Эндолимфатическая антибиотикопрофилактика в хирургии язвенного колита и болезни Крона // Клиническая хирургия. - 1993. - № 12. - С.61 - 63. Дисертантом особисто розроблений дизайн дослідження, проведений аналіз і клінічна інтерпретація результатів дослідження.
10. Н.Д. Кучер. Лапароскопические операции на толстой кишке // Медицинские вести. - 1997. - № 3. - С.18-20.
11. М.Д. Кучер. Лапароскопічна хірургія ободової та прямої кишки // Шпитальна хірургія. - 1998. - № 1. - С.45 - 47.
12. Кучер М.Д. Лапароскопічна ректопексія для лікування хворих з повним випадінням прямої кишки // Український журнал малоінвазивної та ендоскопічної хірургії. - 2000. - № 3. - С.57 - 58.
13. Кучер М.Д., Крючина Є.А. Стан перекисного окислення ліпідів та системи антиоксидантного захисту при лапароскопічних та традиційних оперативних втручаннях у хворих на колоректальний рак // Шпитальна хірургія. - 2000. - № 4, - С.44-48. Дисертантом особисто проведені клінічні дослідження, обрані методики лабораторних досліджень, систематизовані результати досліджень, зроблені висновки.
14. Kucher M., Baltaitis Y., Grubnik V. Laparoscopic construction of artificial vagina with sigmoid colon autograft // E. A. E. S. Proceedings of the 8-th International Congress. - Bologna - Italy: Manduzzi Editore. - 2000. P.343-346. Дисертантом особисто розроблені і апробовані у клініці способи лапароскопічної реконструкції піхви автотрансплантатом із сигмоподібної та прямої кишок, простежені віддалені результати операцій, зроблені висновки.
15. Кучер М.Д., Крючина Є.А. Баланс азоту після лапароскопічних і традиційних колектомій // Acta medica Leopoliensia (Львівській медичний часопис). - 2000. - № 4. С.70-73. Дисертантом особисто проаналізовані результати досліджень та зроблені висновки про причини і механізми швидкого відновлення рівноваги у білковому метаболізмі після лапароскопічних операцій.
Похожие работы
... 14.01.03 - хірургія - Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Запоріжжя, 2008. Дисертаційна робота присвячена вивченню порушень моторної функції товстої кишки в діагностиці, лікуванні та прогнозуванні перитоніту. В експериментальній частині роботи встановлено, що за даними скорочувальної активності товстої кишки можна твердити про моторну активність усього ШКТ. Виявлено, ...
... органів черевної порожнини”. – Університетська клініка. – 2007.- Т.3, № 1. – С.31-33. Особисто здобувачем було виконано збір та обробка матеріалу. АНОТАЦІЯ Кухто О. П. Обґрунтування особливостей хірургічного лікування хвороби Крона. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія. – Інститут невідкладної і відновної хірургії ...
... 13.11.2006. Опубл. 15.03.2007; Бюл. № 3. (Автором проведено патентний пошук, набір та статистична обробка клінічного матеріалу, оформлення). АНОТАЦІЯ Мойсеєнко А.І. Діагностика та хірургічне лікування гострої непрохідності кишечника. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія. – Національний медичний університет імені О.О. ...
... висновки В дисертації наведене теоретичне узагальнення і практичне рішення актуального науково-практичного напрямку дитячої хірургії – поліпшення результатів лікування вродженої непрохідності шлунку у дітей на основі розкриття нових ланок патогенезу, розробки алгоритмів діагностики, прогнозування перебігу, нових способів оперативного втручання, передопераційної підготовки і післяопераці ...
0 комментариев