Копитняк європейський - Asarum europaeum L

4. Копитняк європейський - Asarum europaeum L.

Родина Хвилівникові - Aristolochiaceae

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем, заввишки 5-10 см. Вся рослина вкрита коротенькими волосками. Листки почергові, цілокраї, нагадують зверху копито, шкірясті, темно-зелені, блискучі. З нижньої сторони листки пухнасті. На смак рослина гірка, має гострий камфорно-валеріановий запах. Росте в тінистих місцях, найчастіше зустрічається під кущами ліщини звичайної.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовують препарати свіжих листків та кореневищ. Листки збирають під час цвітіння рослини, а кореневища - напровесні. Сировину необхідно щороку заготовляти свіжу, бо при зберіганні вона втрачає лікувальні властивості. Для медичного використання у аптеках рослина не заготовлюється. Копитняк європейський містить ефірну олію (близько 1,2 %), до складу якої входять азарон, двоазарон та азериловйй альдегід, пенін, евгенол, дубильні речовини (близько 6,6 %), смоли (1,13 %), слиз, органічні кислоти (яблучна, лимонна, аскорбінова), мінеральні солі (9,6 %), фенол та крохмаль.

Застосування. Препарати копитняка європейського посилюють вентиляційну здатність легень, бажано використовувати при бронхіальній астмі, ангіні. У науковій медицині копитняк не застосовується.

Відвар листків копитняка застосовують при гострому бронхіті. Для цього беруть 0,2-0,3 г порошку листків рослини, заливають 1 склянкою окропу, кип'ятять 1—2 хвилини й проціджують. П'ють відвар по 1 столовій ложці 2 рази на день протягом 2 тижнів.

Настій копитняка європейського вживають як відхаркувальний засіб при бронхіті. Одну столову ложку суміші (порівну) листків копитняка і розхідника звичайного з травою нетреби звичайної заливають 1 склянкою окропу, настоюють 10-15 хвилин і відціджують. П'ють по 1/2 склянки 4-5 разів на день.

С. А. Томілі (1951) рекомендує копитняк для лікування туберкульозу легень. При цьому його слід призначати в поєднанні з препаратами квіток глоду колючого, трави рутки лікарської та ехінацеї пурпурової.

 

5. Липа серцелиста - Tiliacordata Mill

 

Родина Липові - Тіliасеае

Дерево до 25 м заввишки. Корона - гілляста, розлога. Стовбур товстий, могутній. Кора темна, покраяна повздовжніми боронами. Листки серцеподібні, дрібнозубчасті, досягають 5-10 см завдовжки, почергові: зверху - зелені, зісподу - сизі. Квітки блідо-жовті, зібрані в пазушні напівзонтики. Сидять на спільному стебельці. При кожному суцвітті є ланцетовидний, зрослий з квітконосом приквітковий листок, який зберігається й при плодах. Плід -горішкоподібний. Цвіте дерево в червні - липні.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовують липовий цвіт (суцвіття разом з приквітками). Збирають його у кінці червня '-липня, коли більша частина квіток розкрилась, а менша - ще в бруньках. Сушать, розтеливши тонким шаром на вільному повітрі під накриттям або на горищі. Добре висушену Сировину зберігають у щільно закритій тарі.

Ефірна олія (близько 0,05 %), до складу якої входить сесквітерпеновий спирт, фарнезон, флавоновий глікозид гесперидин, глікозид тіліацин, сапоніни, гіркі й дубильні речовини, каротин, аскорбінова кислота, слиз, віск, фітонциди.

Застосування. Квітки з приквітковими листками мають сильну потогінну дію, а також виявляють жарознижуючий та протизапальний вплив. Через те, що липовий цвіт містить слиз, він заспокоює біль, і діє протисудомно.

Найчастіше з липового цвіту готують чай. Для цього на 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток і настоюють 10 хвилин. Відвар 20 г квіток липи у 1 склянці води вживають по 0,5 склянки на ніч як потогінне. З цією ж метою 1,5 столової ложки дрібно порізаних квіток заварюють в 1 склянці окропу і настоюють протягом 20 хвилин, проціджують, підсолоджують медом або цукром. П'ють настій також по 1/2 склянки на ніч. Для полоскання в 1 склянку відвару додають 5 г очищеної солі.

Як жаропонижуючі ліки М. С. Харченко із співавторами рекомендують настій 2 столових ложок подрібнених квіток липи на 1 склянці окропу. Пити настій слід теплим по 1-2 склянки на ніч. Замість нього можна вживати настій 1 столової ложки суміші (по 1 столовій ложці) липового цвіту, ягід малини, листків підбілу звичайного і насіння анісу звичайного на 2 склянках окропу по 1 склянці. Як протиангінний засіб п'ють настій 1 столової ложки суміші липового цвіту, бузини чорної, квіток глоду криваво-червоного (по 1 столовій ложці кожного на 1 склянці окропу. Вживають по 2 столові ложки 5-6 разів на день.

При гострих захворюваннях дихальних шляхів як відхаркувальний та пом'якшувальний засіб п'ють теплий відвар 3 столових ложок суміші липового цвіту, кореневищ і квіток бузини чорної, листків підбілу звичайного і дивини густоквіткової (по 2 столові ложки кожного) у 3 склянках окропу. Вживають по 1 склянці на ніч.

 

6. Малина звичайна - Rubm і da е us L.

Родина Розові — Rosaceae

Малина - багаторічний гіллястий кущ, що зустрічається у дикому стані й культивується у садах. Стебла в обох видів малини покриті шипами, які у дикої білуваті, а в культурної - червонуваті. Листки зверху темно-зелені, внизу - білуваті від волосків, що покривають їх. Квітки зеленувато-білі, знаходяться в пазушних китицях і на кінцевому щитковидно-волосистому суцвітті Плоди -дрібні кістянки, що зрослися в загальний складний плід, майже овальної форми, схожі на плід ожини. Плід - червона або жовта й запашна кістянка овальної форми. Цвіте малина в травні - червні, плоди достигають з кінця червня до середини серпня.

Сировина та хімічний склад. Для виготовлення ліків використовують достиглі плоди (ягоди) без квітколожа. Ягоди, очищені від зіпсованих плодів, сушать одразу після збирання у сушарках при температурі 50-60 °С, розклавши тонким шаром. Зберігають малину в сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки.

Плоди малини містять близько 11 % цукристих сполук (глюкозу, фруктозу, сахарозу, декстрозу), 1-2 % органічних кислот (головним чином лимонну, яблучну, а також саліцилову, винну, мурашину), ефірну олію, пектинові сполуки, флавоноїди, каротин, тіамін, аскорбінову кислоту (93 мг %), солі калію, міді. В листках виявлено аскорбінову кислоту (до 300 мг %), дубильні речовини і фітонциди.

Застосування. Плоди і листки малини широко використовуються як потогінний, в'яжучий, протизапальний засоби при захворюваннях застудного походження, при грипі, ангіні, аденовірусних недугах.

При застуді користуються ягодами сушеної малини. Беруть 3-4 столові ложки ягід, заливають 1 склянкою окропу і настоюють 2 год. П'ють як чай 3-4 склянки на добу.

Для лікування захворювань дихальних шляхів використовують листки малини звичайної разом з квітковими стеблами вересу звичайного, чебрецю, квітками бузини чорної, квітками липи серцелистої у співвідношенні 3:2:1:2. Беруть 3 столові ложки суміші, заливають склянкою окропу й настоюють 10 хвилин. Хворим рекомендується пити по 1 склянці як чай 2-3 рази на добу.

Користуються як потогінним відваром однорічних стебел малини, гілочок вишні та гілочок смородини у співвідношенні 1:1:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають 1 склянкою води, кип'ятять на малому вогні 10 хвилин і настоюють 1 годину. П'ють по 2-3 склянки на добу як чай.

Витяжка малинового кореня має протизапальну дію при захворюваннях дихальних шляхів застудного характеру.

При застуді на перший день в ліжку п'ють по 2-3 склянки на ніч чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, який настоюють протягом 20 хвилин, після чого проціджують. Як потогінний засіб п'ють 2-3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку окропу). Дуже корисно вживати з профілактичною метою захворювань на грип, ангіну, особливо взимку, настій листків малини, квіток суниць лісових і трави меліси лікарської та материнки звичайної у співвідношенні 2:3:2:2. При цьому беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу й настоюють 10 хвилин. П'ють як чай по 2-3 склянки протягом доби. Такий чай ще й тамує спрагу, бадьорить тіло, підвищує працездатність та самопочуття.