Навигация
Проби зі зміною положення
18920
знаков
4
таблицы
1
изображение
1.2 Проби зі зміною положення
Ортостатичну пробу виконують у такий спосіб. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. досліджуваний повільно (за 2—3 р.) встає. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом 15 с) у нього вимірюють тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормальною реакцією на пробу є збільшення частоти пульсу на 10—16 ударів за 1 хв. відразу після підйому і стабілізація цього показника на рівні, підвищеному на 6—10 ударів через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвідчує підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам; слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.
Кліностатичну пробу проводять у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті, після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальна реакція-зниження ЧСС за 1 хв. на 8—14 ударів відразу після переходу в положення лежачи і зменшення цієї реакції до 6—8 ударів через 3 хв. Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, менше — про знижену реактивність.
Для оцінки результатів орто— і кліностатичної проб треба мати на увазі, що безпосередня реакція вказує головним чином на чутливість симпатичної (ортостатична проба) чи парасимпатичної (кліностатична проба) частини нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв., — на тонус їх.
1.3 Проби із затримкою дихання
Зробивши вдих, досліджуваний затримує дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями). З моменту затримки дихання секундоміром відлічують час перерви у диханні. У момент видиху секундомір зупиняють (проба Штанге). У здорових, але потренованих осіб час затримки дихання коливається у межах 40—60 с у чоловіків і 30—40 с у жінок. У спортсменів цей час збільшується до 60—120 с у чоловіків і 40—95 с у жінок.
Зробивши видих, досліджуваний затримує дихання, а лікар починає відлічувати час перерви у диханні. З початком вдиху секундомір зупиняють (проба Генчі). Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається у межах 25—40 с у чоловіків і 15—30 с — у жінок.
У спортсменів спостерігають значно вищі показники (до 50—60 с у чоловіків 30—50 с у жінок).
2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я
Терміном «фізична працездатність» визначають потенційну здатність людини до прояву максимального фізичного зусилля в динамічній, статичній чи змішаній роботі.
Кількісне визначення фізичної працездатності (ФП, чи PWС) визнано доцільним ВООЗ та Міжнародною федерацією спортивної медицини (МФСМ). Його застосовують у таких випадках: 1) для оцінки функціональних резервів організму та диференціальної діагностики окремих серцевих захворювань у самодіяльному масовому спорті та спорті вищих досягнень; 2) у відборі, плануванні та прогнозуванні тренувальних навантажень спортсменів; 3) для побудови індивідуального рухового режиму хворих та оцінки ефективності фізичної реабілітації; 4) у лікарсько-трудовій експертизі.
У цих випадках найчастіше визначають загальну ФП, яка відрізняється від спеціальної, що залежить від спортивної спеціалізації. Загальна ФП особливо тісно пов'язана з аеробними можливостями організму, тобто продуктивністю системи транспортування кисню.
Під час тестування ФП застосовують різні пристрої-велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометри, ергометри човнового типу.
Пропонують такі види навантажень: 1) східчасте зростання навантаження з періодами відпочинку; 2) східчасте зростання навантаження; 3) безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; 4) одномоментне безперервне рівномірне навантаження.
Певна річ, реакція на кожне фізичне навантаження дозволяє цілком певно оцінити адаптаційні можливості, але лише щодо цього конкретного навантаження. А якщо зважити, що кількість різних фізичних вправ, здійснюваних за участю 639 скелетних м'язів, сягає астрономічної величний (210170) вправ, то це означає, що будь-яка функціональна проба з фізичними навантаженнями дає можливість оцінити адаптацію лише до одного з мільярдів навантажень. Звичайно, такі поодинокі дослідження не спроможні оцінити загальну фізичну працездатність організму, яка є результуючою можливістю адаптації організму до різних фізичних навантажень. Саме тому дослідники змушені обмежувати свої прагнення реальністю — визначенням реакції на фізичне навантаження, яке за своїми властивостями є типовим, тобто близьким до тих зусиль, що зустрічаються у житті, по-перше, і, разом з тим, досить значним, по-друге. Остання умова дозволяє виявити важливий показник функціонального стану організму - толерантність до різних навантажень, тобто здатність організму витримувати їх без порушень його стану.
Для визначення толерантності до фізичних навантажень їх інтенсивність поступово збільшують, контролюючи стан організму, і за наявності перших ознак несприятливої реакції — її називають порогом толерантності — навантаження припиняють. Показанням до визначення толерантності є необхідність оцінки можливості витримувати певні навантаження. Така необхідність виникає як у клініці, так і в спортивній практиці під час визначення оптимального рівня навантажень.
Протипоказання до проведення тестів із зростаючими навантаженнями поділяють на абсолютні та відносні (Б.П. Преварський, Г.А. Буткевич, 1985). Абсолютними протипоказаннями є: гострі захворювання із підвищеною температурою тіла (включаючи простудні); коронарна недостатність з частими нападами стенокардії і загроза або нещодавно перенесений інфаркт міокарда або загроза його, активний ендо— або міокардит; пароксизмальна тахікардія; недостатність кровообігу II—III стадій; тромбофлебіт; нещодавно перенесена емболія або загроза тромбоемболії; хронічний бронхіт і хронічна пневмонія з легенево-серцевою недостатністю; розшаровуюча аневризма; стеноз аорти та інші вади серця, які супроводжуються перевантаженням міокарда; блокада серця II—ІІІ ступеня; злоякісні новоутворення, хвороби крові. Відносні протипоказання характеризують такі стани організму: початковий (менш як 3 міс. період реконвалесценції після інфаркту міокарда; синусова тахікардія з ЧСС більш як 100 за 1 хв; хронічні форми ендо- і міокардиту; часті (більш як 1:10) групові та ранні екстрасистолії, інші порушення ритму серця; блокада лівої гілки передсерднош-луночкового пучка (пучка Гіса), артеріальна гіпертензія з тиском понад 240/120 мм. рт. ст. (32/16 кПа), аневризма шлуночка серця; помірний стеноз аорти, інші вади серця без перевантаження міокарда; істотна дилатація серця; легенева недостатність зі зниженням ЖЄЛ нижче, ніж 50 % належної величини; істотна анемія зі зниженням вмісту гемоглобіну (менше, ніж 6 ммоль/л); токсикоз вагітних; порушення обміну (цукровий діабет, тиреотоксикоз, мікседема та ін.).
Наявність відносних протипоказань, а також навіть менш важких захворювань (гіпертонічна хвороба середньої важкості, стабільна стенокардія, легенева недостатність без значного зниження ЖЄЛ, ожиріння II—III ступенів тощо) і приймання деяких, особливо серцевих ліків потребують особливої уваги лікаря, який провадить функціональну пробу з метою визначення толерантності до фізичних навантажень.
Досягнення порогу толерантності до фізичного навантаження найкраще визначити за допомогою електрокардіографії. Критеріями порогу толерантності є такі показники: 1) зниження сегмента SТ електрокардіограми на 0,1-0,2 мВ, якщо тривалість цього зниження сягає не менше ніж 0,08 с; 2) підвищення сегмента SТ з увігнутістю, спрямованою догори, на 0,2 мВ; 3) збільшення вольтажу зубця Т у грудних відведеннях більш як на 1 мВ або в 3 рази порівняно з вихідною висотою; 4) зниження вольтажу зубця Т більш як на 25 % або його негативізація під час навантаження; 5) зниження вольтажу зубця R на 50 % або більше; 6) зміщення сегмента ТU, негативізація зубця U під час навантаження (крім відведень ПІ і аVR); 7) порушення функції проведення, крім незначного уповільнення атріовентрикулярної провідності; 8) поява аритмії з частими (більш як 1 на 10 нормальних скорочень) політопними екстрасистолами, пароксизмальна тахікардія; 9) поява ранніх шлуночкових екстрасистол; 10) поглиблення і розширення зубців Q або QS; 11) підвищення систолічного артеріального тиску до 240 мм рт. ст. (32 кПа), діастолічного — до 120 мм рт. ст. (16 кПа), у осіб середнього і похилого віку відповідно до 200 і 110 мм рт. ст.; (26,7 і 14,7 кПа); 12) незмінність або зниження систолічного артеріального тиску у разі підвищення потужності навантаження; 13) зниження пульсового артеріального тиску; 14) досягнення граничної (75 % аеробної працездатності) ЧСС. Цей показник змінюється з віком (табл.2). Орієнтовно його можна визначити, віднімаючи від числа 200 вік у роках.
Таблиця 2. Припустима гранична і максимальна (але неприпустима під час тестування) ЧСС у людей різного віку
| Вік, роки | ЧСС за 1 хв | |||
| Припустима гранична | Максимальна | |||
| Чоловіки | Жінки | Чоловіки | Жінки | |
| 20-29 | 161 | 167 | 195 | 198 |
| 30-39 | 156 | 160 | 187 | 189 |
| 40-49 | 152 | 154 | 178 | 179 |
| 50-59 | 145 | 145 | 170 | 171 |
| 60 і більше | 140 | 142 | 162 | 163 |
Поряд з визначенням порогу толерантності до фізичних навантажень важливим показником функціонального стану організму, який можна отримати в умовах тестування, є фізична працездатність.
Похожие работы
... на одній із сторін, в залежності від положення голови, наявності сколіозної дуги і нахилу тазу. Розділ 2 Особливості фізичної реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва 2.1 Адаптаційні можливості організму людини до занять фізичною культурою Фізична культура - єдиний засіб для оздоровлення організму і позбавитись хронічних захворювань. ЛФК– складова частина медичної реабілітації ...
... наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. – Л., 2008. – Вип. 12. – Т. 2. – С. 196–200. АНОТАЦІЇ Тьорло О.І. Зміни показників спеціальної фізичної підготовленості та фізичної працездатності курсантів-жінок протягом навчального року. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.02 – фізична ...
... які складалися з самого початку для вирішення поставлених проблем. Розділ ІІІ. Ефективність застосування фізичних вправ для покращення розумової працездатності учні середнього шкільного віку після тренування логічними іграми На розумову працездатність учнів середнього шкільного віку впливає багато різних чинників. Основними показниками розумової працездатності була концентрація та увага. Як ...
... в мундштук повітряного чи ртутного тонометра. У нормі в здорової людини сила вдиху становить 50-70мм.рт.ст., сила видиху – 80 – 200мм.рт.ст. Зниження цих показників указує на погіршення функціонального стану системи зовнішнього дихання. 2. Споживання кисню і кисневий борг Під терміном «споживання кисню» слід розуміти кількість кисню, яку поглинає організм на протязі однієї хвилини. У стані ...
0 комментариев