Баланси народного господарства і система національних рахунків

Розділ 1

Система національних рахунків як нормативна база

макроекономічного рахівництва

1.1 Сутність СНР та її відмінність від системи БНГ

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.

Матеріальний баланс відображав рух ресурсів та використання матеріальних благ. Сфера послуг розглядалась як система перерозподільчих відносин і не включалась у виробництво сукупного суспільного продукту.

Розподіл доходів та операцій з фінансовими активами в БНГ не знайшов належного відображення, оскільки в централізовано-розподільчий економіці вони не мали визначального значення.

Порівнюючи дві системи національного рахівництва, варто зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.

 Табиця1 Порівняльна характеристика СНР і БНГ

Основні характеристики систем національного рахівництва
БНГ	СНР
1. Об’єкти дослідження (опису)
Централізована панова економіка	Ринкова економіка
2. Методологічні засади побудови
– марксистська концепція звуженого трактування суспільного виробництва, згідно з якою у створенні сукупного суспільного продукту (ССП) та національного доходу бере участь тільки матеріальне виробництво; – первинними доходами, за марксистською концепцією, є доходи працівників сфери матеріального виробництва. Доходи працівників сфери послуг та доходи держави у вигляді податків – це вторинні доходи, отримані внаслідок перерозподілу; – результатом виробничої діяльності є не тільки кінцевий продукт, а і проміжне споживання сфери матеріального виробництва;	– концепція розширеного трактування суспільного виробництва, згідно з якою у виробництві суспільного річного продукту та національного доходу (ВВП та НД) беруть участь як галузі, що створюють матеріальний продукт, так і ті, що виробляють послуги; – первинні доходи трактуються значно ширше. Вони визначаються як такі, що отримуються внаслідок первинного розподілу ВВП і включають доходи підприємств і корпорацій, власників землі і капіталу, найманих працівників і органів державної влади; – результатом є тільки кінцевий продукт, але усіх сфер економіки;
3. Підходи до класифікації доходів і витрат
– немає чіткого розмежування доходів і витрат на поточні та капітальні (одноразові);	– є чітке розмежування доходів на капітальні та поточні;
4. Відмінності в обліку проміжного споживання
– витрати підприємства на спортивні, культурні та інші заходи для своїх працівників:
• є кінцевим споживанням;	• є проміжним споживанням
– витрати підприємства на службові відрядження:
• утворюють первинні доходи	• є проміжним споживанням
– витрати матеріальних оборотних засобів, пов’язаних зі стихійними лихами:
• кінцеве використання національного доходу	• проміжне споживання
– витрати на спецодяг:
• кінцеве особисте споживання	• проміжне споживання
5. Методологічні розбіжності стосовно визначення критерію класифікації статей кінцевого споживання
– характер і функціональне призначення товарів, що підлягають реалізації	– тип господарюючого суб’єкта (державні чи приватні)
6. Методичні розбіжності щодо визначення змісту заощаджень
– немає чіткого визначення заощаджень. До їх складу включають приріст готівки, приріст вкладів у банках тощо і розглядають їх як форми перерозподілу національного доходу	– заощадження є різницею між поточними доходами і витратами
– визначення нагромадження здійснюється:
• на чистій основі, тобто за вирахуванням амортизації (спожитого основного капіталу)	• на валовій основі (до вирахування амортизації) та без урахування втрат, зумовлених стихійними лихами
– зміна обсягу незавершеного будівництва належить до:
• приросту матеріальних оборотних запасів	• нагромадження основного капіталу у вигляді капіталовкладень
– витрати на військову техніку належать до:
• нагромадження	• кінцевого споживання
7. Рафіновані золоті злитки та інше монетарне золото належать до:
– нагромадження оборотних активів	– фінансових активів
8. Приріст основного капіталу запасів посольств, зарубіжних представництв та інших зарубіжних організацій включаються у:
– кінцеве споживання країни, на території якої розташовані ці організації	– кінцеве використання вітчизняного продукту тієї країни, котру вони представляють
9. Фінансові потоки визначають:
– як форми тимчасового перерозподілу національного доходу	– як вид інвестиційної діяльності

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.

Для чого потрібна СНР?

Вчені пов’язують появу системи національного рахівництва з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром, Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї, проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.

Велика депресія 29–33-х посилила потребу в макроекономічних показниках. Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці та виробити заходи впливу держави на економіку з метою обмеження впливу на неї циклічних коливань.

Отже, інформація, що міститься в системі національних рахунків, необхідна насамперед органам державної влади для вироблення економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.

Її користувачами є також науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади, котрі черпають з СНР інформацію для вивчення макроекономічних явищ і процесів, виявлення тенденцій розвитку макроекономіки, розробки макроекономічних теорій і моделей.

Окрім того, в ній зацікавлені менеджери, підприємницькі та бізнесові структури, які хочуть мати інформацію про стан макроекономічного середовища, в якому вони планують здійснювати свою діяльність.

СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям.

В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір’ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.

СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.

1.2Етапи розвитку СНР

Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. [1]

Здобутками цього етапу є:

• розробка загальних принципів обчислення національного доходу;

• вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників;

• обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі;

• доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;

• доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;

• розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;

• зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);

• здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.

Характерними рисами цього етапу є:

• інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв’язків, міжгалузевого балансу тощо;

• зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.

Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:

• розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;

• створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;

• широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Цей етап має свої віхові під етапи:

1947 р. – оприлюднена доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.

1951 р. – запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).

1952 р. – запропоновано „Стандартну СНР”.

1953 р. – підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва.

1968 р. – запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва.

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:

• міжгалузевий баланс;

• баланс міжгалузевого багатства;

• систему показників руху фінансових ресурсів;

• рахунки для п’яти секторів економіки.

Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. – розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.

1993 р. – статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.

1.3 Принципи побудови СНР-93

1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах – виробництва, розподілу та кінцевого використання.

2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.

Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.

Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.

Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:

• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;

• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.

Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.

СНР виокремлює такі сектори:

• не фінансові підприємства і корпорації; • фінансові корпорації;

• сектор загальнодержавного управління; • домогосподарства;

• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;

3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).

4. Розмежування між потоками і запасами.

Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:

Запас = Запас + Надходження - Вилучення

ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас - ресурсу із

на кінець на початок протягом року запасів протягом

року

5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.

Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.

Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.

7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.

Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.