Навигация
Бартер у сфері господарювання
15847
знаков
0
таблиц
0
изображений
1. Участь держави у господарських відносинах
Початку 90-х років минулого століття в Україні відбувається докорінне реформування економічних відносин, викликане кризовими явищами, які поступово наростали в економіці колишнього Радянського Союзу і майже всіх держав Східної Європи.
Протягом шести десятиліть, починаючи з кінця 20-х років, в умовах загальнодержавної власності на всі засоби виробництва, землю, природні ресурси складався господарський механізм, основою якого було централізоване директивне планування, пріоритетній розвиток галузей військово-виробничого комплексу, тощо.
Уже в 60-ті роки стало очевидним, що система господарювання, яка склалася, не відповідає потребам розвитку виробничих сил, що проявлялося в падінні темпів економічного зростання, несприйняття виробництвом досягнень науково-технічного прогресу, низькому життєвому рівні населення.
Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що відмінність між суспільними устроями полягає передусім у ступені впливу держави на цей розвиток, який залежить від форм власності. Якщо держава зовсім не втручається в економіку, основи якої становить приватна власність, то це модель класичного (дикого) капіталізму.
У XX столітті державний вплив на господарську діяльність стає загальним. Нині немає жодної держави, яка б стояла осторонь від розв'язання економічних питань. Але повне втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури, характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, виявилось неспроможним сприяти її розвитку, як це було в Радянському Союзі.
За часткового втручання держави в економіку – в деякі сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктуру), в деякі - менше (виробничу і фінансово-кредитну) - маємо змішану економіку, в якій усі форми власності рівноправні і рівноцінні. Це є напрямом ринкової системи господарювання. В ній цілеспрямований вплив держави на господарські відносини здійснюються шляхом видання нормативно-правових актів та організації діяльності державних органів, що впливають на ці відносини переважно економічними методами. Згідно зі ст. 8 Господарського кодексу України, безпосередня участь держави, її органів та органів місцевого самоврядування в господарській діяльності може мати місце лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законодавством.
Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб’єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це – колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.
Будь-яка держава повинна надавати певні гарантії суб'єктам підприємницької діяльності. В Україні державні гарантії поділяються на загальні й майнові. Загальні полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і створює рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує також свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і забезпечення захисту права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних та оборотних фондів й іншого використовуваного ним майна забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, заподіяні підприємцеві внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що захищаються законом, відшкодовуються підприємцеві згідно з чинним законодавством.
З метою створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає підприємцям земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення ними підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування підприємців, підготовці й перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з подальшим їх продажем або переданням їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг; надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.
Як зазначалося, держава регулює найважливіші суспільні відносини, до яких належить і господарська діяльність. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, є учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 2 ГКУ). Важливо розмежовувати поняття "учасник господарювання" і "суб'єкт господарювання" з метою усунення подальшої плутанини цих понять. Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 ГКУ держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Відповідно до цього органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть участь у господарській діяльності, але не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, що наділений господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в господарській діяльності можуть брати безпосередню участь лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців забороняється, якщо вона не торкається передбачених законодавством України прав державних органів, пов'язаних зі здійсненням контролю за діяльністю підприємців.
Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно зі своєю компетенцією, встановленою законодавством. У разі видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або до арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.
Не допускається прийняття державними органами актів, що ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.
Стаття 2. «Господарського кодексу України» визначає, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Стаття 8. «Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності» говорить про те,що
Похожие работы
... , который в 8 разделе, в главе 39 закрепил особенности создания и действия СЭЗ на территории Украины. 116. Понятие ответственности в хозяйственном праве Ответственность в хозяйственном праве - это комплексный правовой институт, который имеет свой особый предмет регулирования - хозяйственные правонарушения. Хозяйственное правонарушение - это противоправное действие или бездеятельность ...
... загальний стан економіки на України, маємо сказати, що дане підприємство досить успішно, з помірними втратами, переходить на ринкові умови господарювання. 60 % вик. Темп плану їрост., Табл.1. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ВИРОБНИЧО-ГОаіОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРКАСЬКОГО МПГВТ за 1997-1999 pp. Факт 1998р. За!999 Рік План Факі № Од. Факт «п ПОКАЗНИКИ вим. 1997р Вантажопе ...
... вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Отже, обов'язком учасників господарського зобов'язання є й врахування загальногосподарського інтересу. Це – один з елементів публічно-правових засад у регулюванні господарських відносин. На думку академіка В.К. Мамутова, будь-який приватний і ...
... ’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Отже, з огляду на підстави виникнення зобов’язань та за аналогією Із цивільним законодавством, можна виділити такі різновиди господарських зобов'язань, як договірні та позадоговірні. Ця класифікація є найдавнішою та традиційно цивілістичною, ...
0 комментариев