Аналіз показників організації та технічного обслуговування виробництва на ПП «Ларіс»

2.2 Аналіз показників організації та технічного обслуговування виробництва на ПП «Ларіс»

На ПП «Ларіс» застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал ПП «Ларіс» підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт та модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР на ПП «Ларіс» полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП «Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На ПП «Ларіс» поширена система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні і капітальні.

Поточний ремонт здійснюється за гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту змінюються та відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання та випробування під навантаженням.

Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР на ПП «Ларіс» регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:

Ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

Міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

Структура ремонтного циклу – перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

Категорія складності ремонту – показник, який відзначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об`єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства ПП «Ларіс».

До складу енергетичного господарства за звичай входять такі окремі його види:

Енергосилове – знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

Теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

Газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

Пічне – нагрівальні та термічні печі;

Слабкострумове – власна телефонна станція, різні види зв`язку (в тім числі диспетчерського та селекторного);

Енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик ПП «Ларіс». Безпосереднє виконання функції енергозабезпечення підприємства покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії.

В основу експлуатації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів ПП «Ларіс». Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою: по - перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих витрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по - друге, обґрунтування засобів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення ПП «Ларіс» й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об`єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

Згідно з статистичними даними ПП «Ларіс», до 80% машинно-тракторних агрегатів працюють з невідрегульованими робочими органами та без налагодження на задані режими роботи. За висновками спеціалістів підприємства, відбувається це тому, що трудомісткість регулювань і технологічних налагоджень доволі значна. Тому, щоб забезпечити високопродуктивну і високоякісну роботу машинно-тракторного агрегату, механізатор має щодня витрачати 1-1,5 год на технічне обслуговування механізмів, а всього - 2-2,5 год/зміну. Тому механізатори скорочують час, потрібний для підготовки машинних агрегатів, унаслідок чого знижується ефективність використання техніки. Тобто 34% робочого часу устаткування простоюють у ремонті.

Надійність і довговічність машин та устаткування забезпечуються на всіх етапах її створення. Насамперед, на стадії проектування, оскільки від конструкції машини та її загального компонування, від використання матеріалів, режимів термообробки, системи змащування, наявності механізмів під налагодження і захисту від перевантажень та інших конструктивних особливостей залежать показники надійності.

У сфері виробництва надійність забезпечується завдяки організації якісного виготовлення і контролю продукції, управління ходом технологічного процесу, застосуванням сучасних методів підвищення терміну служби виробів.

Надійність і комфортність не слугують безплатним додатком до машини, а є вагомим і цінним показником у визначенні вартості машини.

Без добре налагодженого технічного обслуговування машин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку. У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговування і ремонт становлять 20-22%. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленої періодичності та якості технічного обслуговування і ремонту, машин, правильної експлуатації їх у процесі роботи. Тому на ПП «Ларіс» застосовують планово-запобіжну систему технічного обслуговування устаткування та інших машин, що включає обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний і капітальний ремонти та зберігання машин та устаткування.

Завданням капітального ремонту є повне відновлення всіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, а поточного - тих, які зношуються протягом одного року.

Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібно враховувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахункових механізованих планів бригад. Для їх розрахунку складають план проведення технічних обслуговувань, поточних і капітальних ремонтів устаткування та інших машин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами. Доцільно розробляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку в госпрозрахункових планах механізованих бригад, а потім використовувати їх для складання річного плану господарства.

Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів можна визначати за кілограмами витраченого палива та енергії, відпрацьованими мотогодинами.

Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратах енергії. Тому за цим показником треба планувати проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат палива по кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для нових машин - з початку експлуатації) до початку планового року. При цьому враховують технічний стан машин і рекомендовані міжремонтні строки. Кількість капітальних ремонтів (Рк) можна визначити за формулою

Рк=(П+Пк)/Мк (2.1)

де, П - планові витрати палива, кг; Пк - витрати палива після останнього капітального ремонту, кг; Мк - витрати палива в міжремонтні строки для капітального ремонту техніки, кг.

Так само визначають кількість поточних ремонтів (Рп), тільки дані про витрати палива на трактор на початок року беруть починаючи від останнього ремонту (капітального чи поточного):

Рп=(П+По)/Мп-Рк (2.2)

де, По - витрати палива після останнього ремонту машини, кг; Мп - витрати палива в міжремонтні строки для поточного ремонту, кг.

Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговувань заокруглюють до цілого числа в бік зменшення.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими, так і за лімітними (річними) нормативами витрат. Питомі нормативи витрат для тракторів і самохідних комбайнів установлено з розрахунку на витрачену машиною 1 т дизельного палива. Вартість капітального чи поточного ремонту машини визначають множенням витрат палива в міжремонтний строк (у тоннах) на питомий норматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, які підлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат на ремонти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, зміну деталей і зберігання машин планові витрати енергії та палива машиною даної марки множать на норматив витрат коштів.

Питомі нормативи витрат на утримання причіпних і начіпних машин установлено з розрахунку на нормо-зміну. Для підвищення зацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значний строк, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно від амортизаційного строку машин і періоду їх експлуатації.

У нормативах витрат на утримання техніки (при розрахунках на одиницю роботи, річних лімітів і оптової ціни ремонтів) ураховують основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями на соціальне страхування; вартість запасних частин і використовуваних ремонтних матеріалів, технічного обслуговування, заміни деталей, включаючи націнки торгових організацій, накладні витрати і планові нагромадження. Звичайно такі нормативи не викликають сумнівів при виконанні ремонтів на спеціалізованих ремонтних підприємствах. А для майстерень ПП «Ларіс» вони мають бути скориговані на величину накладних витрат і планових нагромаджень ремонтних підприємств.

При плануванні загально-бригадних витрат складають кошториси з урахуванням конкретних умов (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Витрати на ремонтні заходи на ПП «Ларіс» на протязі 2007-2009 рр.

№ п/п	Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2009, %
1	2	3	4	5	6
2	Капітальний ремонт	4,0	11,0	17,0	+76,4
3	Поточний ремонт	9,0	52,0	79,0	+88,6
4	Техогляд	1,5	6,0	9,0	+83,3
5	Ремонт і заміна запчастин	5,0	42,0	57,0	+91,2
6	Зберігання техніки	0,5	5,0	7,0	+92,8

У таблиці 2.4 наведено план витрат на використання машинного парку ПП «Ларіс». Зокрема потреба в коштах на технологічне обслуговування техніки становить 168 тис. грн., у тому числі для проведення капітальних ремонтів - 17, поточних ремонтів - 79, на техогляди - 9, ремонт і заміну запчастин - 57, на зберігання техніки - 7 тис. грн.

Технічне обслуговування передбачає обов'язковий, завчасно встановлений обсяг робіт для кожного типу механізмів і умов їх експлуатації, який виконується згідно з нормативами періодичності і трудомісткості.

Операції технічного обслуговування виконуються з попереднім контролем технічного стану техніки і їх складальних одиниць. Основним методом контролю є технічне діагностування як складова частина технічного обслуговування.

Мета технічного діагностування полягає у визначенні дійсної потреби у виконанні операцій технічного обслуговування, прогнозуванні залишкового ресурсу складальних одиниць і деталей.

В залежності від періодичності, трудомісткості та обсягу робіт для тракторів встановлені такі види технічного обслуговування:

- щозмінне технічне обслуговування;

- періодичне технічне обслуговування;

- сезонне технічне обслуговування;

- технічне обслуговування при зберіганні та транспортуванні.

В складних умовах використання гусеничних та колісних тракторів (велике запилення, високогір'я, низькі температури та ін.) проводиться спеціальне технічне обслуговування із зменшеним значенням періодичності.

Щозмінне технічне обслуговування повинно забезпечити працездатність механізмів на протязі всієї робочої зміни шляхом контролю технічного стану основних її частин: гальмового обладнання, ходової частини, органів керування, сигналізації, двигуна та усунення виявлених несправностей, а також дозаправлення пально-мастильними матеріалами, робочого та охолоджувальною рідинами.

Виконання щозмінного технічного обслуговування покладається на механізаторів та їх помічників, де вони передбачені.

Періодичне технічне обслуговування виконується з метою зниження інтенсивності зносу деталей і складальних одиниць, визначення їх залишкового ресурсу, усунення наявних несправностей; здійснюється спеціалізованими бригадами (ланками) за участю або без участі механіків, за якими закріплені механізми.

Періодичність виконання та обсяг робіт періодичного технічного обслуговування залежать від типу техніки, що обслуговується. В залежності від обсягу передбачених робіт, послідовності їх виконання кожному періодичному технічному обслуговуванню надається порядковий номер (ТО-1, ТО-2, ТО-3).

До обсягу робіт технічного обслуговування з більш високим порядковим номером включаються роботи, які передбачені до виконання при технічних обслуговуваннях з більш низькими порядковими номерами.

Сезонне технічне обслуговування виконується двічі на рік при переведенні механізмів на експлуатацію в умови весняно-літнього або осінньо-зимового періоду. Сезонне технічне обслуговування поєднується з проведенням чергового періодичного технічного обслуговування.

ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активно працює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’єми виробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість та доступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високими прибутками.

Продукцію підприємства знають не тільки в межах області, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всій території України.

З кожним роком зростає кількість продукції, що виготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП «Ларіс»

Спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

У порівнянні 2007-2009 рр. обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр. збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязі аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.

Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009 рр.

Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.

Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп’ютеризацію процесу праці.

Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП «Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

 

3.1 Напрямки вдосконалення організації технічного обслуговування на виробництві

Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в цілому по підприємстві.

Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяється випуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства (Рис. 3.2):

1.         Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід

2.         Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад

3.         Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.

Рис. 3.2. Шляхи вдосконалення ремонтного господарства

При виробництві енергетичні витрати мають питому вагу в собівартості. Економія енергії при збільшення її потреб стає одним із центральних завдань енергетичного господарства.

Неминучі втрати при її виготовлені, розподіленню та використанню при правильній організації енергетичного господарства та виробництва можу бути зменшені та приведенні до мінімуму. Виявлення джерел втрат палива, електроенергії, пари, тощо, розробка та здійснення організаційно-технічних заходів для їх скорочення – найважливіше завдання енергетиків, механіків.

Аналіз використання енергоресурсів показує, що втрати енергоресурсів пояснюється неповним згоранням палива незадовільним станом електромереж та електрообладнання, недостатньою теплоізоляцією теплопроводів, технічним відставанням технологій та енергетичного обладнання.

Основні шляхи покращення використання енергії та палива:

1.         Скорочення або ліквідація прямих витрат енергії, що досягається організацією систематичного контролю за технічним станом енергетичного обладнання, забезпечення рівномірного розподілення електроенергії, систематичного огляду і профілактики ізоляції електрогазопроводів, оскільки несправності викликають витікання .

2.         Покращення технології та організації виробництва - введення прогресивних методів зберігання, встановлення оптимальних режимів процесів, підвищення завантаження обладнання, автоматизації виробничих процесів, не допускати виготовлення браку.

3.         Зменшення втрат палива при його транспортуванню, зберіганню та спалюванні, що досягається правильною організацією розвантаження, добрим станом складського господарства, удосконалення організації праці, заробітної плати та матеріального стимулювання робітників енергетичного господарства.

4.         Скорочення витрат електроенергії на технологічні та освітлювальні цілі, що має важливе значення. Неекономічна робота електродвигунів буває при недостатньому завантаженні їх за низького коефіцієнта корисної дії. А також несвоєчасного вимкнення електродвигунів при холостому ході машин (Рис. 3.3).

Рис. 3.2. Шляхи покращення використання енергії палива

Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізі стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.

Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони

Напрямки вдосконалення складського господарства:

- поглиблення спеціалізації та кооперації;

- використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації;

- поліпшення діяльності системи матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції на основі організації й управління оптимальним рівнем запасів ресурсів і залишків готової продукції, виробів на складах та в незавершеному виробництві;

- раціональне планування розвитку й розміщення елементів системи складського господарства підприємства та його підрозділами.

Раціонально організоване транспортне господарство зобов’язане безперервно покращувати свою роботу за наступними основними напрямками: механізація навантажувально-розвантажувальних робіт, покращення використання транспортних засобів, організація попереджувального ремонту транспортних засобів. Склад транспортного господарства підприємства залежить від характеру випускаючої продукції, виробничої структури, типу і масштабів виробництва.

В зв’язку із збільшенням обсягів виробництва продукції та розширенням дистриб’юторської мережі виникла проблема у забезпеченні виробництва транспортом. Наявні транспортні засоби не спроможні забезпечити виконання встановленого плану реалізації. В автомобільному парку підприємства є в наявності вантажний автомобіль «IVECO», який на даний час знаходиться в неробочому стані. Ремонт даного автомобіля вантажопідйомність якого складає 3,5 тони, здатна в повній мірі забезпечити потребу в транспортних засобах.

Після здійснення заходу по ремонту вантажного автомобіля буде повністю ліквідовано застої готової продукції на складі. В наслідок чого ПП «Ларіс» отримувала збитки.

Економічна ефективність інвестицій – це показник, обернений до терміну окупності. Він показує, скільки коштів підприємство отримає на кожну грошову одиницю інвестованих коштів.

Отже, проводити капіталовкладення у проект по ремонту автомобіля «IVEKO» досить доцільним і матиме позитивний економічний ефект.

При централізованому методі ремонт всіх видів і деякі роботи по технічному обслуговуванню проводяться силами ремонтно-механічного цеху РМЦ. Цей цех займається ремонтами і має спеціалізовані ремонтні бригади, необхідне універсальне обладнання, запчастини, матеріали. Він застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва.

При децентралізованому методі всі види ремонтних робіт і виготовлення змінних деталей здійснюється силами і засобами цехових ремонтних служб. РМЦ підприємства виконує роботу по ремонту і модернізації складного і габаритного обладнання, виготовляє запчастини масового застосування, відновлює деталі, які вимагають спецобладнання і оснастки. Цей метод використовують в крутосерійному і масовому виробництві з великим числом обладнання в кожному цеху.

Змішаний метод характеризується тим, що ремонтні роботи виконуються як цеховою, так і РМЦ. За РМЦ закріплюють крупні ремонти і виготовлення деталей.

При всіх методах організації ремонту обов'язково проводяться огляди (технічне обслуговування). Ці види робіт виконуються основними виробничими працівниками, які повинні вести нагляд за роботою обладнання на протязі зміни, попереджувати неподання аброзивного матеріалу на поверхні, слідкувати за рівнем масла і холодної рідини, характером шумів в редукторах, коробках швидкостей, прибиранням відходів, змазка обладнання.

Крім того, деякі види робіт здійснюються черговим ремонтним персоналом.

Комплексні бригади ремонтників закріплюються за визначеним учасником, цехом для виконання всіх ремонтних робіт.

Капітальний ремонт може проводитися окремими бригадами. Для скорочення пристроїв обладнання в ремонті всі основні ремонтні роботи виконуються в обідні перерви і вихідні дні для чого ремонтному персоналу встановлюють графік роботи, який відрізняється від основних робочих графіків.

Ці способи використовуються при ремонтних роботах без зупинки виробництва.

При капітальному ремонті може здійснюватися модернізація обладнання. Вона заключається в тому, що в конструкцію машин вносяться зміни з метою підвищення ефективності обладнання. Також при модернізації проводять заміну приладів, пристосувань, нових конструкцій.

Управління ремонтним господарством здійснюється головним механізмом, який підпорядковується головному інженеру. Головний механік керує роботою РМЦ і ВГМ, а також керує ремонтними службами і координує роботу по технічному обслуговуванню і ремонтом обладнання на підприємстві.

ВГМ на великих підприємствах складається з підрозділів бюро планово-попереджувальних робіт БППР, конструкторсько-технологічне бюро КТБ, планово-виробниче бюро ПВБ, групи кранового обладнання.

БППР організовує роботу по матеріальній і організаційній підготовці обладнання, планує всі види ремонтних і профілактичних робіт, організовує правильну роботу по експлуатації обладнання, керує роботою мастильного господарства, створює парк запчастин, веде облік і зберігання обладнання, розробляє міроприємства по механізації ремонтних робіт, створює графіки ремонтів.

КТБ – здійснює всю технічну підготовку системи ППТ і всі види ремонтних робіт, включаючи модернізацію. Воно складається з груп - конструкторської, технологічної, паспортизації обладнання, технологічного архіву ВГМ.

ПВБ планує, регулює, аналізує і контролює виробничу, екологічну діяльність всіх ланок ремонтного господарства, оформляє замовлення встановлює ліміти на матеріали, складає звіти.

Група кранового обладнання слідкує за експлуатацією і станом всіх піднімально-транспортних механізмів і підкранових шляхів, планує і контролює виконання графіків ремонту піднімально-транспортного обладнання.

Ремонтне господарство в цеху очолює механік. Майстри і бригади, які безпосередньо керують роботами по нагляду, ремонту обладнання підпорядковуються механіку цеху, а майстрам - чергові слюсарі.

Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в цілому по підприємстві.

Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяється випуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід

Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад

Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.

3.2 Покращення системи технічного обслуговування на виробництві із застосуванням комп’ютерних технологій

Одним з напрямків підвищення ефективності виробництва стало широке застосування інформаційних технологій, яке у 80-х роках минулого століття. Важливим етапом розвитку на цьому шляху стала поява концепції гнучкої виробничої системи (ГВС).

Відповідно до ГОСТ 26228-90, гнучка виробнича система трактується як «сукупність технологічного обладнання, яке управляється засобами обчислювальної техніки, що володіє властивістю автоматизованого переналагодження при зміні програми виробництва виробів. Принциповою особливістю ГВС була наявність нового компоненту - комп'ютерної системи управління, що забезпечує можливість ув'язування окремих виробничих процесів, функцій і задач до єдиної системи.

Від впровадження ГВС очікувалося: зменшення розмірів підприємств, збільшення коефіцієнту використання устаткування і зниження накладних витрат, значне зменшення обсягу незавершеного виробництва, скорочення витрат на робочу силу в результаті організації «безлюдного» виробництва, прискорення змінюваності моделей продукції, що випускається, відповідно до вимог ринку, скорочення термінів постачань продукції і підвищення її якості.

Подальший розвиток робіт у даному напрямку наприкінці 80-х - початку 90-х років призвів до появи поняття комп'ютеризованого інтегрованого виробництва (КІВ). Концепція КІВ мала на увазі новий підхід до організації і управління виробництвом, новизна якого полягала не тільки в застосуванні комп'ютерних технологій для автоматизації технологічних процесів і операцій, але й в створенні інтегрованої інформаційної системи підприємства.

Інформаційна інтеграція процесів досягалася шляхом використання загальних баз даних, що дозволяють більш ефективно вирішувати питання розробки і проектування виробів, підготовки виробництва, планування і управління виробництвом, вирішення задач матеріально-технічного забезпечення, охоплюючи всі процеси підприємства. Але у практиці ГВС є значна кількість випадки неефективної, збиткової їхньої роботи. Заміна людини автоматом для виконання виробничих задач на першому етапі, як правило, призводить до збільшення загальних витрат, тобто збитковості експлуатації засобів – автоматизації. У цьому і складається «парадокс автоматизації». На етапах впровадження й освоєння ГВС це варто приймати як виробничу неминучість, що пояснюється зміною типу трудової діяльності людини в ерготехнічній системі, несвоєчасною підготовкою виробництва і його організацією.

При дослідженні загальної проблеми ефективності сучасного виробництва пильної уваги настійно вимагає проблема відставання рівня технічного обслуговування. Особливе значення цієї проблеми визначається не тільки відволіканням на обслуговування великої кількості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і впливу рівня їхнього використання на ефективність виробництва в цілому.

Найбільш актуальним стає процес технічного обслуговування в сучасному машинобудівному виробництві. Більш того, поняття, принципи, організація - підходи до технічного обслуговування концептуально змінюються.

Сучасному виробництву необхідний принципово новий підхід до технічного обслуговування. Однією з причин недостатньої ефективності експлуатації ГВС, перш за все, є недостатня надійність внаслідок конструктивних і експлуатаційних факторів.

Витрачаються великі кошти на підтримку обладнання в робочому стані. Ці витрати на третину перевищують обсяг капітальних інвестицій на технічне переозброєння і заміну фізично зношеного і морально застарілого обладнання і досягають в цілому 8-12% собівартості виготовленої продукції.

Витрати на капітальний ремонт істотно залежать від його періодичності. Так, на протязі другого міжремонтного циклу у порівнянні з першим, витрати на капітальний ремонт зростають у середньому на 8-14%, третього на 16-24%, четвертого на 30-36% [31, 152]. Основним фактором, що впливає на скорочення обсягу витрат на ремонтообслуговання техніки є прискорене відновлення парку застарілої техніки. Але в складних сучасних умовах заміна застарілого обладнання новим, більш сучасним, складна і, для більшості підприємств, нездійсненна задача.

Ми вважаємо, що не менш актуальним є утримання діючого обладнання в працездатному стані. Технічне обслуговування і ремонт є засобом для підтримки постійної працездатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації. Тому, технічне обслуговування і ремонт являють собою комплекс робіт з попередження раптового виходу з працездатного стану обладнання і відшкодування їх часткового фізичного зносу шляхом систематичного проведення профілактичних операцій, відновлення чи заміни зношених окремих конструктивних елементів. Причому наголос потрібно робити на технічному обслуговуванні - на системі профілактичних засобів, а не на здійсненні ремонту.

Необхідне застосування сучасних автоматизованих систем діагностики, інтегрованних у систему управління підприємством. Тобто, необхідним стає залучання новітніх інформаційних технологій у процес здійснення технічного обслуговування – цього вимагає й час.

У концепції КІВ роль інтегрованої автоматизованої системи управління (ІАСУ) стала ще більш значною. На ІАСУ покладені не тільки функції автоматизації процесів проектування і виробництва виробів, але і зовсім нові задачі, пов'язані із забезпеченням інформаційної інтеграції процесів. Ця інтеграція повинна була здійснюватися за рахунок спільного використання однієї і тієї ж інформації (в електронному вигляді) для розв'язання різних задач.

Практика показала, що з усіх задач ІАСУ найбільш схильними до типізації, виявилися задачі автоматизації проектування і підготовки виробництва, задачі автоматизації рівня управління підприємством (АСУП) і деякі інші. Задачі технічного обслуговування обладнання до цього складу не потрапили.

Наприкінці 80-х - початку 90-х років, на ринку з'явилися самостійні програмно-технічні рішення, придатні для використання на підприємствах з різним рівнем автоматизації, у тому числі і поза КІП в його класичному розумінні. Виникли нові стійкі поняття: CAD/CAM/CAE і MRP (MRP II).

Перше поняття - CAD (Computer Aided Design)/ CAM (Computer Aided Manufacturing) /CAE (Computer Aided Engineering) - позначало комплекс програмних засобів комп'ютерного проектування, підготовки виробництва й інженерних розрахунків. Друге - MRP (Materials Requirement Planning - планування потреб у матеріалах), а пізніше MRP II (Manufacturing Resource Planning - управління виробничими ресурсами) - стало загальноприйнятим позначенням комплексу задач управління фінансово-господарською діяльністю підприємства: планування виробництва, матеріально-технічного постачання, управління фінансовими ресурсами і інших [22, 63].

З'явилися перші стандарти і специфікації, що визначають функціональні вимоги до цих систем. У цей же час було запропоновано концепцію ERP (Enterprise Resource Planning – управління ресурсами підприємства). Сьогодні терміни MRP II і ERP практично цілком витиснули термін АСУП і інтегрованих інформаційних систем, призначених для управління виробничо-господарською діяльністю підприємства [13, 30].

Відповідно до [ISO /ІЕС 2382-24:1995] системи класу MRP повинні виконувати наступні функції: управління фінансовими ресурсами (Financial Management); управління персоналом (Human Resources); управління портфеля замовлень (Customer Orders); управління запасами (Inventory Management); управління складами (Warehouse Management); управління закупівлями (Purchasing); управління продажами (Sales); управління сервісним обслуговуванням (Service); прогнозування обсягу реалізації і продажів (Forecasting); об'ємного планування (Master Production Scheduling); розрахунку потреб у матеріалах (Materials Requirement Planning); оперативно-виробничого планування (Finite Scheduling); оперативного управління виробництвом (Production Activity Control); управління технічним обслуговуванням обладнання (Equipment Maintenance); розрахунку собівартості продукції і витрат (Cost Accounting); управління транспортуванням готової продукції (Transportation) [24, 63].

Аналіз розвитку інформаційних технологій у виробничих задачах показує, що одним з напрямків руху є все більш повне охоплення стадій життєвого циклу продукції. Гнучкі виробничі системи вирішували задачі, що стосуються винятково виробництва виробів. У комп'ютеризованому інтегрованому виробництві коло задач значно розширилося і включило до себе розробку, проектування і виготовлення, матеріально-технічне забезпечення та інші задачі підприємства, у тому числі й технічне обслуговування.

До середини 90-х років з'явилося усвідомлення необхідності створення інтегрованої інформаційної системи, що підтримує весь життєвий цикл виробу. По визначенню, приведеному в стандарті ISO 9004-1, життєвий цикл продукції – це сукупність процесів, виконуваних від моменту виявлення потреб суспільства у визначеній продукції, до моменту задоволення цих потреб і утилізації продукції.

Експлуатація обладнання, його технічне обслуговування є стадією життєвого циклу виробу, інформація про яку є актуальною й для суб'єктів життєвого циклу. Тому рівню здійснення технічного обслуговування повинна приділятися значна увага.

Вимоги, які встановлені у сучасних міжнародних стандартах, враховують індивідуальні властивості обладнання за їхніми динамічним, жорсткістними, віброакустичними властивостями. Це забезпечить більш гнучку систему технічного діагностування та обслуговування, яка спрямована на збільшення безпеки експлуатації і ефективності виробництва.

Рис. 3.4. Можливості системи моніторингу

Сучасні системи моніторингу, як складові системи технічного обслуговування – це універсальні вимірювальні пристрої на базі багатоканальних мультизадачних аналізаторів, дозволяють (Рис. 3.4):

- визначити дефекти зборки і монтажу;

- оцінити якість ремонту;

- прогнозувати безаварійний строк експлуатації обладнання (до кількох місяців);

- скоротити витрати на ремонт і запасні частини не менш, ніж на 30%;

- отримати додатковий прибуток за рахунок зниження простоїв обладнання.

Для збільшення стабільності якості систем діагностування необхідні інтелектуальні системи управління сучасним машинобудівним обладнанням. До них належать системи діагностики і управління верстатом на основі математичної моделі штучних нейронних мереж [25, 53]. Застосування інтелектуальних алгоритмів на основі штучних нейронних мереж дозволяє значно поліпшити якість розпізнавання стану технологічного обладнання, що дозволить значно збільшити стабільність якості продукції, яка виготовляється.

Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізації виробництва – головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

1.         Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.

2.         Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

3.         Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізі стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.

Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони

Напрямки вдосконалення складського господарства:

- поглиблення спеціалізації та кооперації;

- використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації.

Пропонуються такі пропозиції при дослідженні даної теми:

1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.

2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.

 

ВИСНОВКИ

Дослідження питань вдосконалення організації технічного обслуговування виробництва, які здійснено в даній дипломній роботі дозволило зробити наступні висновки:

1. Дослідження СТОіРО різного рівня централізації показало, що вона не стала регламентованою, але постійно пристосовується до змін кон'юнктури, переорієнтовується відповідно до вимог користувачів обладнання. Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності СТОіРО є подальший розвиток діяльності спеціалізованих ремонтних підприємств фірмового сервісу, що підтверджується вітчизняним і закордонним досвідом.

2. Для об'єктивної оцінки чинників, що впливають на ефективність СТОіРО запропонована методика, яка побудована на основі регресивного аналізу і дозволяє проранжирувати вплив незалежних факторів на витрати по СТОіРО.

3. На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду в області використання СТОіРО виділено такі групи господарчих суб'єктів, які повинні бути на нашому ринку послуг: організації, які входять до системи виготовлення виробничого обладнання (тобто самостійно здійснюючі фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства, що діють за територіальною ознакою; підприємства, для яких ремонтне виробництво не є профільним, але пов'язане з основним напрямком діяльності (лізингові фірми; організації, що працюють на повторному ринку обладнання та ін.).

4. При оплаті за контрактом ціна повинна враховувати різноманітні експлуатаційні та ремонтні особливості обслуговування машин. Розроблені в дисертації методичні рекомендації по встановленню контрактної ціни передбачають обґрунтування верхньої й нижньої межі як з точки зору споживача, так і з точки зору виконавця ремонтних послуг.

5. Розроблена методика розрахунку графіка ремонтних робіт, яка дозволяє визначати оптимальну чисельність ремонтного персоналу для проведення робіт по СТОіРО при різних рівнях централізації.

ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активно працює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’єми виробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість та доступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високими прибутками.

Продукцію підприємства знають не тільки в межах області, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всій території України.

З кожним роком зростає кількість продукції, що виготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП «Ларіс»

Спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр. збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязі аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.

Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009 рр.

Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.

Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп’ютеризацію процесу праці.

Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.

Підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП «Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

4.         Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.

5.         Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

6.         Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізі стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.

Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони

Напрямки вдосконалення складського господарства:

- поглиблення спеціалізації та кооперації;

- використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації.

Технічне обслуговування на підприємстві має будуватися за принципом системності, доцільності, економічності.

Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізації виробництва - головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31.

2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20.

3. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.

5. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» // Голос України. – 1992. – № 78.

6. Закон України «Про систему оподаткування» // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 23.

7. Внутрішньогосподарська соціальна інфраструктура підприємства // Економіка України. – 1994. – № 3.

8. Воспроизводство стоимости научно-технического потенциала // Вопросы экономики. – 1993. – № 3.

9. До питання про ефективність сучасного господарювання // Економіка України. – 1993. – № 9.

10. Інвестиційні процеси в Україні в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 1998. – № 5.

11. Іноземні інвестиції в економіку України: реальність, перспективи // Голос України. – 1994.

12. Іноземні інвестиції: їх види, шляхи залучення // Діловий вісник. – 1994. – № 3–4.

13. Концепція переходу України до ринкової економіки // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 48.

14. Основні положення про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових резервів на підприємствах України // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 151.

15. Повышение инвестиционной стратегии и регулярные стратегии структурных преобразований // Экономист. – 1994.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок формування та розміщення державного контракту і державного замовлення у 1994 році” // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 167.

17. Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 20.

18. Стратегия фирмы // Вопросы экономики. – 1990. – № 5.

19. Трудові відносини і права людини // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 8.

20. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 31 – 32.

21. Управление предприятием государственной и смешанной форм собственности // Вопросы экономики. – 1993. – № 10.

22. Як роздержавлювати та приватизувати суспільну власність // Економіка України. – 1992. – № 2.

23. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д. Экономика и статистика фирм. / В.Е. Адамов, С. Д. Иленкова. – Москва: Финансы и статистика, 2007 – 240 с.

24. Акимова Н.В. Производительность труда в промышленности: проблемы измерения и стимулирования. / Н.В. Акимова. – К.: Наукова думка, 2001. – 100 с.

25. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. / М.М. Алексеева. – М.: Финансы и статистика, 2008. – 248 с.

26. Антонец А.В., Белов Н.А. и др. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. / А.В. Антонец, Н.А. Белов. – К.: Высшая шк., 2002. – 472 с.

27. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 2005. – 383 с.

28. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. / І.А. Бланк. – К.: МП ”Ітем” ЛТД “Юнайтед Лондон Трейд Лімітед”, 2005. – 448 с.

29. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. / И.А. Бланк. – Киев: МП “ИТЕМ” ЛТД, СП «АДЕФ - Украина», 2006. – 534 с.

30. Богуслаев В.А., Омельченко В.И. Комплексная система подготовки и организации производства на серийном предприятии. / В.А. Богуслаев, В.И. Омельченко. – Днепропетровск: Січ, 2003. – 356 с.

31. Боумен, Клифф. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. под ред. Зайцева А.Г., Соколовой М.И. / Клифф Боумен. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. – 175 с.

32. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. / Є.Ф. Брігхем. – Київ: Молодь, 2007.– С. 571–573.

33. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учебник. / А.В. Бусыгин. – М.: Дело, 2009. – 640 с.

34. Волков О.И. Экономика предприятия: Учебник. / О.И. Волков. – М.: ИНФРА, 2008. – 416 с.

35. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. / Й. Ворст, П. Ревентлоу. – М.: Высшая школа, 2004. – 180 с.

36. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. / О. Гаврилишин. – К.: Наукова думка, 2002. – 128 с.

37. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. / В.Г. Герасимчук. – К.: Вища школа, 2005. – 267 с.

38. Горфінкель В.Я. Економіка підприємства. / В.Я. Горфінкель – М., 2006. – 367 с.

39. Градова А.П. Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие. / А.П. Градова. – М.: Специальная литература, 2009. – 589 с.

40. Гризунов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство. / В.П. Гризунов. – М., 2004. – 380 с.

41. Жиляев И.Б. Мое малое предприятие: основы успешного предпринимательства. / И.Б. Жиляев. – К.: Венчур, 2005. – 134 с.

42. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению. / Г.П. Иванов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2005.

43. Иванов И.И. Проблемы создания организационного механизма ресурсосбережений. / И.И. Иванов. – К.: Наук. думка, 2001. – 254 с.

44. Ильенкова С.Д., Гохберг Л.М. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов. / С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. – 327 с.

45. Козленко Н.Н. Рынок и предприятие. / Н.Н. Козленко. – М.: Агропромиздат, 2002. – 64 с.

46. Конкорев В.П. Оргструктуры управления и маркетинг на предприятиях. / В.П. Конкорев. – Барнаул, 2000. – 140 с.

47. Котлер Ф., Армстронг И. и др. Основы маркетинга: Пер. с англ. – 2-е изд. / Ф. Котлер, И. Армстронг. – К., М., СПб.: Издат. дом “Вильянс”, 2008. – 105 с.

48. Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управлением качеством. / Г.Д. Крылова. – М.: Изд-во стандартов, 2002.

49. Ландина Т.В. Организационно-экономические механизмы адаптации предприятия к условиям рынка. / Т.В. Ландина. – К.: Наук. думка, 2004.

50. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. / А.А. Пересада. – Київ: Ліра, 2008. – 338 с.

51. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. / Й.М. Петрович. – Львів: Оксарт, 2006. – 416 с.

52. Пилипенко А.Я. Господарське право. / А.Я. Пилипенко. – К.: Вентурі, 2006. – 782 с.

53. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. / С.Ф. Покропивний. – У 2 т.– К.: Хвиля-Прес, 2005.– 280 с.

54. Пруссова Л.Г. Основы рыночной экономики. / Л.Г. Пруссова. – К.: РПО “Полиграфкнига”, 2003. – 304 с.

55. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. / С.Ф. Покропивний. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с.

56. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. / С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2008. – 352 с.

57. Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. / Л.Д. Ревуцкий. – М.: –Перспектива, 2007. – 124 с.

58. Самуельсон П. Економіка. / П. Самуельсон. – Львів: Світ, 2003. – 495 с.

59. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник. / Е.С. Стоянова. – М.: Перспектива, 2006. – 194 с.

60. Суторміна В., Федосов В., Андрущенко В. Держава, податки, бізнес. / В. Суторміна, В. Федосов, В. Андрущенко. – К.: Либідь, 2002. – 328 с.