Економічна безпека України

Економічна безпека України Зміст

Вступ 4

Розділ 1. Основи ринкової економіки 6

1.1.Сутність економічного суверенітету та його структура 6

1.2.Характеристика елементів економічної безпеки України 10

Розділ 2. Аналіз стану економічної безпеки України 15

2.1. Аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основні макроекономічні показники 15

2.2.Досвід України в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом 21

Розділ 3. Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України 32

Висновки 37

Список використаної літератури 39

Вступ

Україна одночасно проходить складний історичний шлях державотворення і переходу від централізовано-планової системи управління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло, що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічних відносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру. Кризовий стан економіки значно впливає, більш того, безпосередньо загрожує національним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему її національної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна. В сучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну безпеку в цілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

В економічній науці і практиці поки що немає одностайного визначення категорії “економічна безпека держави”. У відповідній літературі до цієї категорії включають такі складові: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча, соціальна, демографічна, екологічна, промислово-технологічна, соціальна, продовольча, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але це надто широке трактування економічної безпеки. На наш погляд, до економічної безпеки слід відносити тільки ті складові, які містять лише економічні відносини. З такої точки зору до категорії “економічна безпека держави” доцільно відносити лише власне економічну, фінансову , зовнішньоекономічну і соціальну складові.

Розробка та вжиття заходів з детінізації економіки мають виходити з розуміння суті тіньової економіки та ланок економічної системи, на які вона поширюється. У суспільстві існує погляд, що тіньова економіка за своєю структурою подібна або майже подібна до легальної, що вона охоплює у схожих пропорціях сфери і відносини виробництва, розподілу та товарообміну. Звідси випливають як оцінки масштабів цього явища (наприклад, коли аналізують споживання певних виробничих ресурсів), так і рекомендації щодо подолання його наслідків. На жаль, ефективність цих рекомендацій не може бути високою, оскільки тіньова економіка перехідного суспільства здебільшого концентрується у сфері грошового обігу та перерозподілу вже створеної вартості.

Масштаби тіньової економіки в Україні вражають і тому тема економічної безпеки є дуже актуальною.

Метою курсової роботи є ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.

Завдання роботи: сутність економічного суверенітету та його структура, характеристика елементів економічної безпеки України; аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основні макроекономічні показники, досвід України в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом.

Розділ 1. Основи ринкової економіки 1.1.Сутність економічного суверенітету та його структура

В загальному розумінні безпека - це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, — вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Отже, поняття економічної безпеки країни ми трактуємо як складну багатофакторну категорію, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Використання саме категорії економічного відтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобто оцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпечення стійкості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певному економічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.

Отже, економічна безпека країни в цьому разі може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо — підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це — не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двох рівнів - безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня — якраз і є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Використовуючи викладені підходи, можна сьогодні говорити про низку загроз економічній безпеці України, які значною мірою виникли саме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічного реформування. Згадаємо лише про найважливіші з них.

Це — деформація промислової структури, яка на сьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва є фактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. Це — наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.

Можна говорити також про бюджетну політику, в якій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяється регулятивній та перерозподільчій ролі бюджетної політики.

На тлі цих і багатьох інших процесів сьогодні відбувається рух приватних економічних суб'єктів до посилення їх власної економічної безпеки. А оскільки такого середовища, яке сприяло б координації інтересів цих приватних суб'єктів, не сформовано, то цей рух до індивідуальної безпеки спричинив погіршення стану економічної безпеки держави на макрорівні і відбулося зниження реального рівня регульованості економіки.

З одного боку, те що під час приватизації переважали кількісні орієнтири, призвело до того, що при цьому досить часто не утворювалося ефективних власників, не відбулося групування підприємств і переплетення капіталів, не було інших форм корпоративної організації, які сприяли б координації інтересів мікро- та мезорівнів і збільшенню стійкості відтворювальних процесів мікрорівня.

З другого боку, нерозвиненість інституційної системи реалізації державної влади, непрозорість економічної політики досить часто ставали вагомими чинниками нестабільності та непевності економічних стратегій підприємств. Отже, досить часто, як визнають самі підприємці, взаємодія з “тіньовим” сектором та корумпованими чиновниками сприймається ними як більш стабільна форма відносин, ніж абсолютно легальна діяльність, яку сьогодні можуть собі дозволити лише дуже стійкі підприємства.

Не можна не згадати також про ще один тип суперечностей - між інтересами економічної безпеки індивідуума, підприємств і держави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеності соціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічній безпеці. Адже насамперед вони знижують легітимність і ефективність економічної політики держави, а також призводять до поширення кримінальної та “тіньової” діяльності.

Тобто, необхідно мінімізувати загрози діяльності підприємств з боку як кримінальних та “тіньових” структур, так і офіційної політики. Підприємства повинні мати змогу розробляти власну стабільну перспективну стратегію своєї діяльності. Відповідно моніторинг і система індикаторів стану економічної безпеки також мають включати як ключові індикатори економічної безпеки саме економічних суб'єктів - підприємств і їхніх об'єднань.

Економічний суверенітет України - це “власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення”. Двома підсистемами національного багатства є матеріальне та нематеріальне багатство. В умовах НТР найважливішою підсистемою національного багатства є нематеріальне. Основними формами такого багатства є нагромаджена виробнича майстерність і досвід людей, їх здібності, творчі обдарування, знання та інформація, а також духовні та культурні цінності тощо. Сукупність усіх форм та видів національного багатства концентровано втілюється в інтелекті нації, тобто сукупності здібностей і творчих обдарувань людей, їх освітньо-кваліфікаційного рівнів, на основі яких формується здатність народу засвоювати нові знання та інформацію і використовувати їх для розвитку науки, культури, мистецтва, створення і впровадження нової техніки, застосування прогресивних форм організації виробництва і праці.

У концентрованому виразі це знаходить свій вираз у марксистському положенні про те, що основною продуктивною силою є людина. Правильність цієї формули підтверджують провідні західні та вітчизняні учені, коли зазначають, що основним фактором економічного зростання, соціально-економічного прогресу є не фізичний капітал (верстати, устаткування тощо), а “людський капітал” (рівень освіти, знань тощо).

Щоб з’ясувати, що відбувається з економічним суверенітетом України в умовах глобалізації економіки, слід визначити сутність такої глобалізації та її основні наслідки. Глобалізація - це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональних систем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення, взаємопереплетіння та діалектичного заперечення розвинутими країнами слаборозвинутих внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації. Глобалізація в умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленню могутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій, з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалу слаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, з іншого боку. Діалектичне заперечення означає підпорядкування економіки слаборозвинутих країн інтересам наймогутніших держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Згідно з класифікацією Світового банку, в нижній ешелон країн, що розвиваються, входять близько 55 країн, в яких ВВП на душу населення у 1995 році становив менше 765 дол. За цим критерієм до даної групи слаборозвинутих країн впритул наближається і Україна. Про деструктивний вплив глобалізації на розвиток слаборозвинутих країн засвідчує висновок, що міститься у програмі розвитку ООН: “…втрати країн, що розвиваються, внаслідок відсутності рівноправного доступу до торгових і фінансових ринків і ринку праці складають 500 млрд. дол., що в 10 разів перевищує обсяг засобів, отриманих цими країнами щорічно у вигляді іноземної допомоги”. Приблизно у такому співвідношенні треба оцінювати обсяги допомоги від МВФ та втрат, які несе країна внаслідок виконання умов надання кредитів цією організацією. МВФ та Світовий банк, за твердженням окремих авторитетних американських учених, підпорядковують спроби національного регулювання слаборозвинутих країн “глобальній логіці капіталу”, використовуючи при цьому політику батога і пряника щодо доступу до міжнародних кредитів.

1.2.Характеристика елементів економічної безпеки України

За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет України, зросла економічна небезпека за багатьма параметрами розвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного комплексного вивчення механізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.

Стратегія економічної безпеки країни - це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.

Тактика забезпечення економічної безпеки країни - це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової дії інституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У зв’язку з цим попередньо з’ясуємо основні показники економічної безпеки.

Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національної економічної системи. Такими індикаторами в межах продуктивних сил є загальноосвітній, професійний, культурний рівні людини - працівника, умови її праці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволення фізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивної сили; ступінь фізичного та морального зношування техніки, рівень впровадження нових ресурсо - та енергозберігаючих та біотехнологій, забезпеченість населення новітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметів праці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовим програмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп’ютерів п’ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витрат на розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманих патентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсяг витрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність наукових лабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структура витрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямах розвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощо стосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівень впровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітної плати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такого відокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією (різними її видами) суб’єктів економічної діяльності на мікро- та макрорівні, рівень захисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональних інформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т. ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпечення тощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація; ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових досліджень на шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в межах використовуваних людьми сил природи.

Основними індикаторами економічної безпеки в межах техніко - економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо.

В межах технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішими показниками економічної безпеки є ступінь технологічного відчуження працівників від засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національної економіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому у співставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткою продукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показники енергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівень екологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпеки держави тощо.

В межах організаційно - економічних відносин індикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучасних маркетингових досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявність відповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних форм управління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження ними сучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональне використання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно - економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірно продуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведуть наукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організація центральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевих науково - дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичних установ, інформаційних центрів тощо; рівень раціональної структури техніко-економічних відносин в т.ч. установ і відомств, міжнародних організацій, які забезпечують пошук іноземних партнерів та ефективне функціонування міжнародного поділу праці в одиничній та особливій формах; організацію різних видів маркетингу (наприклад, маркетингу за географічним принципом, матрична організація тощо).

В межах відносин економічної власності індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між типами і формами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусім у привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступінь реалізації власності людини-працівника і людини - власника на робочу силу загалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріями працівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональний поділ на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці, помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівень монетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю на мікро - та макрорівні та інше.

В межах суспільного способу виробництва (який є результатом діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічної власності, з одного боку, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвитку економічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступінь відповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності.

В межах господарського механізму основними індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими та державними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими і економічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізму використання економічних законів, механізму вирішення економічних суперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодії всіх підсистем та елементів економічної системи.

В межах економічного способу виробництва, який є органічною єдністю продуктивних сил, економічних відносин і господарського механізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівень та якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвитку тіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівень конкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг, оптимальне співвідношення між різними економічними укладами.Основними показниками зовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділі праці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами, ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму і лібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини, енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічного розвитку (не нав’язаної міжнародними організаціями), входження у справедливі економічні союзи та інше.

Розділ 2. Аналіз стану економічної безпеки України 2.1. Аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основні макроекономічні показники

Проблема легалізації та відмивання грошей буде нагальною доти, доки не вичерпаються джерела тіньових капіталів та стимули до їх творення. А оскільки тіньову економіку повністю викоренити неможливо, то й проблема існуватиме завжди. Питання полягає лише у зменшенні обсягів тіньового підприємництва і проблем, пов'язаних з його функціонуванням, до рівня, який би не справляв суттєвого впливу на соціально-економічні процеси в країні і не загрожував її економічній безпеці. 10-15% тіньового сектора до ВВП, на думку науковців, - це допустима межа стосовно тих галузей послуг, в яких домінують трудомісткі, малопродуктивні види діяльності. Але без адекватного розвитку інфраструктури послуг зростання індустріальних галузей економіки певним чином буде загальмоване.

Боротьба влади з тіньовою економікою періодично то спалахує, то затухає. Системних змін в усуненні причин її існування і поширення та єдиної економічної політики, спрямованої на подолання цього явища, не спостерігається. Продовжується практика списання заборгованостей, що стимулює накопичення нових, у тому числі штучного походження. Проблема неплатежів та негрошова економіка - це поживне середовище для тіньових доходів. Залишається високий рівень та складність системи оподаткування. Регуляторна політика уможливлює адміністративне втручання в процеси утворення і розвитку підприємств. Постійно (іноді у вигляді експериментів) надаються пільги за галузевим та територіальним принципами.

Певні кланові структури таким чином лобіюють і отримують конкурентні переваги. Цим порушується рівність агентів ринку стосовно умов розвитку підприємств, доступу до ресурсів та збуту продукції. Дістати штучні (монопольні) переваги порівняно з іншими стає метою кожного агента ринку. А об'єднання таких агентів добувають та відстоюють власні інтереси. Багаті ж верстви населення, які широко представлені у владних структурах, не зацікавлені обкладати себе податками. Тому податкова реформа фактично заморожена.

Рис. 2.1. Динаміка реальних доходів бюджету (у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року).

Надання пільгових режимів оподаткування одним секторам економіки за умов збереження високого податкового тиску в цілому змушує інші сектора використовувати різні шляхи для легального ухилення від оподаткування. Як наслідок, маємо постійну невідповідність між надходженнями до бюджету і ростом ВВП. Приміром, протягом 2 та 3 кварталів 2001 р. темпи росту доходів бюджету були повільнішими від темпів росту ВВП (рис.2.1) як у цілому, так і за податковими та неподатковими надходженнями. Якщо в 1 кварталі доходи збільшилися на 13,6% у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року (при 7,0% росту ВВП), то за півріччя вони зросли лише на 1,8%, а за 9 та 12 міс. скоротилися відповідно на 3,6% та 10,2% (при 9,0% росту ВВП). Тільки прибутковий податок з громадян за темпами росту перевищував динаміку ВВП - за 9 міс. на 24,3%, а за рік на 18,6% (рис. 2.2). Інші основні види податків реально скорочувалися. Наприклад, податок на прибуток підприємств за 9 міс. зменшився на 11,7%, а за рік на 23,5%, ПДВ за підсумками року реально скоротився на 6,4%, неподаткові надходження за 9 міс. зменшилися на 22,3%, за рік на 19,8%.

Рис.2.2. Динаміка реальних надходжень до бюджету за видами податків  (у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року).

Незважаючи на постійне зростання кількості суб'єктів господарювання, велика їх частина не показує у звітах ніякої діяльності і не сплачує податків (табл.2.1). За даними Державної податкової адміністрації, у 2000 р. таких юридичних осіб налічувалося 50,3%, а фізичних осіб - 39,7%. У 2001 р. їх кількість становила відповідно 36,7 та 47,7%. Не важко припустити, що так багато підприємств (переважно малих) та майже половина фізичних осіб не могла зовсім не працювати, тож діяли вони, скоріше за все, у "тіні".

Таблиця 2.1

Для постійного дослідження тіньової економіки і надання відповідних інформаційних матеріалів уряду щодо її стану і тенденцій розвитку НДІ статистики Держкомстату спільно з Мінекономіки розробили систему моніторингу й економічного аналізу. Вона включає п'ять методів оцінки обсягу тіньового сектора, в тому числі інтегральний коефіцієнт тінізації, вплив на темпи ВВП, надходження до бюджету і фонди страхування, темпи і структуру інвестицій, динаміку зайнятості тощо. Вперше на офіційному рівні щоквартально випускається бюлетень "Тенденції тіньової економіки в Україні", де вміщені аналітичні матеріали. Головна мета видання - показати наслідки недосконалості (недореформованості) законодавчого поля у сфері податкової, регуляторної, бюджетної, соціальної політики. Проводиться оцінка можливості використання діючих нормативно-правових актів в утворенні тіньових доходів.

Досвід апробації різних підходів до оцінки тіньового сектора, які проводились у НДІ статистики, показав, що серед них для практичного застосування в умовах вітчизняної статистики найбільш прийнятними є п'ять методів, а саме:

-    фінансовий - аналізує структуру валового доходу підприємств у динаміці, виділяє об'єктивні чинники її погіршення і на цій основі визначає приховування доходів;

-    монетарний (метод Гутмана) - аналізує співвідношення готівки в обігу і грошової маси М2;

-    електричний - зіставляє динаміку ВВП та витрат електроенергії;

-    доходів та витрат домогосподарств - порівнює ці показники;

-    витрат домогосподарств на купівлю товарів - порівнює відповідні дані бюджетів домогосподарств із статистикою роздрібного товарообігу.

Кожний з цих методів дає приблизну оцінку в межах охоплення ними інституційних секторів національних рахунків. Значно підвищує достовірність кінцевого результату інтеграція окремих оцінок в єдиний коефіцієнт тінізації економіки.

Сьогодні офіційний ВВП містить певну частку тіньової економіки - приблизно 20%, яка визначена статистичними управліннями Держкомстату. Тому інтегральний коефіцієнт тінізації розраховувався у трьох модифікаціях: до легального сектора, до офіційного ВВП та до загального сектора економіки.

Розрахунки враховують ступінь охоплення ВВП кожним з методів. Наприклад, за допомогою фінансового та електричного методів можна дослідити сектор нефінансових корпорацій, або приблизно 0,77 частину ВВП. Монетарний метод пов'язаний із використанням готівкових коштів в обороті товарів та послуг, тому розповсюджується приблизно на 0,65 частину ВВП, а саме: сектор споживчих витрат домогосподарств - 0,52, індивідуальні споживчі витрати сектора загального державного управління - 0,097 х 0,2 та індивідуальне будівництво в секторі валового нагромадження капіталу - 0,186 х 0,9. Метод доходів-витрат населення поширюється тільки на сектор домашніх господарств - 0,527, що включає підсектор споживання товарів - 0,442. Цим методом охоплювалися тільки сім(ї із середніми і низькими статками. Сім'ї із високими доходами, зазвичай, не беруть участі в обстеженнях.

Рівень тіньового сектора до офіційного ВВП збільшився від 21,5% у 1991 р. до приблизно 68,2% у 1997 р. У 3 кварталі 2001 р. він становив 41,8%, а до кінця року зріс до 44,0%. Втім, слід зазначити, що розрахунками не охоплюється такий важливий сектор ВВП, як експорт-імпорт продукції, здійснюваний у рамках "човникової" торгівлі.

Рис. 3. Динаміка рівня тіньового сектора до офіційного та загального ВВП.

Незважаючи на деяке зниження рівня тінізації економіки, пік якого припав на 1997-1998 рр., економічне середовище і досі залишається несприятливим для здійснення цілком легальної підприємницької діяльності. Зволікання з його реформуванням і наближенням до умов розвинених країн у кращому разі законсервує існуючий високий рівень тінізації економіки. Нині більше третини загального сектора, або близько половини офіційного ВВП (майже 100 млрд. грн.) постійно утворюється і розподіляється в "тіні", в тому числі і легалізується. Група країн FATF добре поінформована про подібний стан економіки України завдяки своїм експертним групам, що працюють у нашій країні. Вона постійно здійснюватиме на нас політичний та економічний тиск, вживатиме дискримінаційні заходи. Звичайно, це зашкоджуватиме іміджу і рейтингу України у світовій спільноті. Не додають нашій державі авторитету і публікації в щорічних звітах Світового банку рейтингів України щодо рівня корупції та тіньової економіки. На ці реалії необхідно зважати. Тому альтернативи прискоренню реформ немає.

З іншого боку, не слід автоматично братися за виконання всіх вимог FATF. Варто поцікавитися, як вони самі вирішують ці проблеми. Приміром, висунуті вимоги щодо фінансового моніторингу не повинні розповсюджуватися тотально на всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Адже в розвинених країнах ці суб'єкти поділені на категорії за чітко розробленими критеріями. Існують категорії ретельного стеження і повної довіри, а також різні проміжні варіанти. Це залежить від установчих документів, досвіду співпраці з контролюючими органами тощо. Злісні порушники потрапляють у чорні списки і відповідні категорії спостереження. Необхідно вивчити та перейняти найбільш ефективні механізми контролю. Це дозволяє здійснити інтегрована міжвідомча інформаційна система. Для її створення потрібно подолати міжвідомчі бар'єри, окреслити межі інформації для санкціонованого доступу адміністраторами як по горизонталі, так і по вертикалі. Вирішення цієї складної проблеми залежить від політичної волі влади зробити систему управління й економіку більш прозорою, а значить, менше тінізованою.

2.2.Досвід України в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом

Процеси глобалізації світової економіки, розвиток фінансових технологій, безперешкодний рух капіталу створили сприятливі умови для "зрощення" кримінальних грошей зі світовою економікою. Економічний і політичний вплив злочинних організацій послаблює суспільний лад, руйнує етичні стандарти, а відтак і демократичні інститути суспільства. А подальше існування можливостей для відмивання грошей провокує зростання злочинності в країні.

Про глибину проблеми свідчать і дані Міжнародного валютного фонду: сукупні обсяги відмивання грошей у світі коливаються в межах 2-5% від світового валового продукту. Це означає, що питання поліпшення стану боротьби з відмиванням грошей є актуальними для всієї світової спільноти, а особливо для країн, що трансформують економіку на ринкових засадах, до яких відноситься й Україна.

Про серйозність намірів України в боротьбі з відмиванням грошей, здобутих злочинним шляхом, свідчить процес адаптації національного законодавства в даній галузі до міжнародних стандартів. Так, у 1988 р. Україна підписала та ратифікувала Конвенцію ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (Віденська конвенція), яка набула чинності для України 27 листопада 1991 р., а в 1990 р. - Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Страсбурзька конвенція), яка набула чинності для України 1 травня 1998 р. Це дозволяє нам поглиблювати міжнародну співпрацю з означених питань.

Спираючись на ратифіковану Віденську конвенцію, Україна ухвалила Закон "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". Він визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права та обов'язки юридичних осіб і громадян у зв'язку із застосуванням цього Закону. Разом із тим, новим Кримінальним кодексом України, який набув чинності 1 вересня 2001 р., зокрема ст. 306, визнано використання (відмивання) коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, кримінальним злочином. Тут також слід зазначити, що попередня редакція Кримінального кодексу, зокрема ст. 229 (стаття введена як наслідок ратифікації Віденської конвенції), також визнавала відмивання коштів, одержаних від торгівлі наркотиками, кримінальним злочином. Особливо слід відмітити, що новий Кримінальний кодекс розширив коло предикативних злочинів, доходи з яких можуть бути предметом розслідувань справ про відмивання коштів та судових переслідувань таких злочинів.

Тут варто зупинитися на характеристиці грошей, що відмиваються. Існує декілька поглядів на це питання, у тому числі й закріплених у законодавстві різних країн. Гносеологічно поняття "відмивання грошей" - це операції з обробки кримінальних доходів таким чином, щоб приховати їх нелегальне походження. Під кримінальними доходами, що відмиваються у світовій економіці, спочатку розуміли доходи, отримані від торгівлі наркотиками, контрабанди зброї та торгівлі людьми. Пізніше до відмивання грошей почали відносити надходження на банківські рахунки доходів, отриманих від інших видів злочинів (шахрайство, шантаж тощо).

На наш погляд, найбільш спірним є віднесення до доходів, які відмиваються, тих доходів, які приховані від оподаткування. Потрібно відрізняти гроші, набуті шляхом скоєння вбивств і насилля над особистістю людини, від грошей, які залишились у приватній власності замість того, щоб потрапити до державного бюджету.

Специфіка відмивання грошей (у широкому розумінні цього терміну) в Україні полягає в тому, що переважна частина такої діяльності має економічне підґрунтя. Це означає, що більшість доходів, які відмиваються в Україні, - це доходи, отримані від ухилення від сплати податків. У нашій країні така діяльність (ухилення від сплати податків) спричинена, перш за все, надмірним податковим тиском на підприємництво, недосконалим законодавством і корупцією. Звідси можна зробити висновок, що процес відмивання грошей в Україні зумовлений об'єктивними причинами (діями держави). Звичайно, відмивання грошей, чим би воно не було спричинене, є злочином перед державою. Проте, чи слід прирівнювати кримінальну діяльність, пов'язану з контрабандою наркотиків, зброї та людей, з ухиленням від сплати податків? І якою, в такому разі, повинна бути міра кримінальної відповідальності?

В Україні відмивання коштів здебільшого здійснюється через фіктивні компанії (типу "front") за фіктивними зовнішньоекономічними контрактами з офшорними компаніями або через офшорні банки. Такі кошти часто реінвестуються в Україну через приватизацію або як іноземні інвестиції. Враховуючи такий характер процесів відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом, можна виділити два напрямки, які заслуговують найбільшої уваги:

по-перше, застосування превентивних заходів, щоб забезпечити юридичні умови для запобігання виникненню фіктивних компаній;

по-друге, ефективний нагляд за банківськими та фінансовими установами з метою унеможливлення їх використання в процесі відмивання грошей, оскільки такий процес об'єктивно потребує задіяння банківського сектора (він може відігравати як пасивну роль, тобто безпосередньої технічної ланки, так і активну - створювати умови для проведення сумнівних та незаконних операцій).

З огляду на це Національний банк України як головний орган банківського нагляду встановив правові механізми запобігання використанню фіктивних документів при відкритті рахунків у банках. Зокрема, чинна Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті врегульовує питання ідентифікації фізичних і юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності при відкритті рахунків, у тому числі, суб'єктів фіктивного підприємництва.

Даною Інструкцією встановлені також правові норми, які перешкоджають використанню фіктивних підприємств у процесі відмивання "брудних" грошей, а саме:

-    документи на відкриття, переоформлення банківських рахунків суб'єктів підприємницької діяльності подає у банк особисто його керівник чи головний бухгалтер;

-    при отриманні документів на відкриття банківського рахунку суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної, фізичної особи - уповноважений працівник комерційного банку зобов'язаний перевірити повноваження особи, яка подає документи на відкриття рахунку, її паспорт і зробити в присутності особи, що подає документи, копії перших чотирьох сторінок паспорта керівника чи головного бухгалтера, які мають зберігатися у справі про відкриття рахунку;

-    при наданні підроблених (недостовірних) документів з метою відкриття рахунків комерційний банк зобов'язаний негайно повідомити про це органи внутрішніх справ із зазначенням паспортних даних особи, яка подає документи на відкриття банківського рахунку.

Отже, зазначений нормативно-правовий акт у цілому містить достатньо надійні правові механізми запобігання використанню фіктивних документів. Ідеться, зокрема, про жорсткі правила щодо завірення та перевірки достовірності документів, які подаються клієнтами в установи банків для відкриття різних видів рахунків, положення щодо ідентифікації особи клієнта та перевірки достовірності документів, які він пред'являє для засвідчення своєї особи та інших.

Утім, проблема використання фіктивних документів має місце не тільки при відкритті рахунків. Нині Національний банк України проводить активну роботу, спрямовану на запобігання використанню фіктивних документів для купівлі валютних цінностей та перерахування їх за межі України. З цією метою НБУ 05.04.2000 р. підписав з Державною митною службою України Угоду про інформаційне співробітництво, якою передбачено здійснення обміну інформацією в електронному вигляді за погодженими реквізитами та формою. Мета впровадження системи:

1. Підвищення оперативності взаємного інформаційного обміну, створення адаптованих автоматизованих систем контролю за діяльністю суб'єктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

2. Доступ Національного банку та усіх уповноважених банків, які є агентами валютного контролю, до оперативної інформації про рух товарів через митний кордон України.

3. Унеможливлення, ще на етапі митного оформлення вантажів, подання суб'єктом митному органу недостовірних відомостей про реквізити уповноваженого банку, через який здійснюватимуться розрахунки.