Законодавчі обмеження дуже незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям

4.         Законодавчі обмеження дуже незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям.

5.         Важлива комерційна інформація поширюється відносно повільно і досить рівномірно, тож ніхто не має виключних джерел інформації.

6.         Роль держави обмежується переважно військово-поліцейськими функціями. У виробничі питання, ціноутворення, торгівлю й розподіл благ держава не втручається. Вона також практично не бере участі у розв’язанні соціально-виробничих питань: забезпечення зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня оплати, страхування та ін..

Система, що відповідає цим характеристикам чи, як їх іще називають, умовам, в економічної літературі дістала назву система вільної конкуренції. Проте вже до кінця ХІХ ст. велику частину цих умов було порушено й економічна система провідних країн перейшла в якісно новий стан. Отже, епоху вільної конкуренції можна з певною умовністю обмежити приблизно столітнім періодом із 1775 - 1815р.р. по 1875 - 1895 рр.

У цей період завершується територіально-економічний поділ світу між так Великими державами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і США, Російською, Австрійською та Османською імперіями. Для метрополій колонії є джерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів. Японія, Німеччина й Італія, що спізнилися до первісного поділу, розпочинають готуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

Модернізація господарства і суспільного устрою відбувалася дуже нерівномірно. Першими на цей шлях ще у XYIII ст. стали Велика Британія та Нідерланди. У цих країнах вона пройшла відносно безболісно. Набагато пізніше, у 1820 – 1860 рр., модернізація проходила у Франції і США, де розбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий, наздоганяючий і насильницький характер мала модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізації була держава, що мало надалі суперечливі наслідки.

Епоха вільної конкуренції – це ще й епоха запеклих класових битв: страків, бунтів, рухів руйнівників машин, нарешті, робітничого революційного руху.

Близьким до становища промислового пролетаріату було становище безземельних і малоземельних найманих робітників аграрного сектору: батраків, поденників, здольників та ін.. Чимало їх у зимовий період подавалися в міста в пошуках додаткових заробітків у промисловості.

Нечисленність середніх і вищих прошарків суспільства, крайня бідність нижчих станів, переважно натуральний характер селянських господарств зумовлювали вузькість внутрішнього споживчого ринку, що не міг забезпечити стійкого попиту на продукцію, яку виробляли чимраз у більших масштабах. Результатом такого дисонансу стали повторювані кожні 10-11 років кризи виробництва, що К.Маркс пов’язав із нерівномірністю відтворення основного капіталу.

Саме через вузькість внутрішнього ринку боротьба між капіталістами провідних країн за зовнішні ринки збуту набула значної гостроти.

Передумови промислового перевороту в країнах Західної Європи – це:

1.         Значне нагромадження капіталу, зосередженого в руках невеликого числа людей, здатних витрачати кошти для вдосконалення економіки. Воно відбувалося завдяки швидкому розвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії, переходу промисловості й сільського господарства на капіталістичний шлях.

2.         Це результати Англійської буржуазної революції (1640-1688), насамперед усунення перешкод для розвитку капіталістичних відносин. Вона відкрила шлях для швидкого зростання продуктивних сил, закріпила буржуазну власність на землю, надала потужного поштовху аграрному перевороту і прискорила створення національного ринку. Відбувався перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазної монархії. Політичний союз земельної та фінансової аристократії, що склався в цей період, був тривалим і порівняно міцним. Він згодом перетворився на союз землевласників та усього класу буржуазії, забезпечуючи відносну стійність англійської монархії. При цьому аристократія, зберігши монополію політичної влади, врахувала інтереси буржуазії.

3.         Це іноземна конкуренція. Зокрема, у цей період Англія відчувала певні труднощі зі збутом металу, бавовняних тканин на світовому ринку де значну конкуренцію їй складали Росія, Швеція та Індія з її традиційно якісним і яскраво розфарбованим природними барвниками ситцем. Перемогти конкурентів можна було тільки за умови налагодження фабричного виробництва та випуску дешевшої і якіснішої, а отже, і більш конкурентоспроможної продукції.

4.         Нагромадження капіталу супроводжувалося зростаючими можливостями для його вигідного використання. Майже всі війни XYIII ст. закінчувалися захопленням нових колоній. Колоніальна експансія Англії сприяла розширенню ринків збуту для її промислових товарів.

Збільшення колоніальних багатств і розширення торгівлі забезпечували зростання ринку для британських товарів, якого вже не могла наситити домашня промисловість за допомогою ручних методів виробництва.

Пошуки шляхів розв’язання проблем масового виробництва товарів сприяли зростанню технічних винаходів наприкінці XYIII ст., а нагромадження капіталу досягло рівня, з якого стало можливим впровадження цих винаходів і перехід до масового виробництва. Однією з перших країн, де почався промисловий переворот, була Велика Британія (60-ті роки XYIII ст.).

Колосальні багатства для Англії приносило пограбування колоній. Це давало можливість капіталістам-підприємцям створювати великі централізовані мануфактури, легко знаходити засоби для розширення їх і введення найдорожчих удосконалень, якщо тільки вони забезпечували високі прибутки. Розвитку мануфактур сприяло створення машин, а наявність вільних капіталів забезпечувала їм швидке поширення і практичне застосування винаходів та удосконалень Тема №6. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ – началу ХХ ст.. Лекція 1. Господарство провідних країн світу третині ХІХ – началу ХХ ст..

План.

1.    Сутність і етапи процесу індустріального періоду країн. [22, 32 ]

2.    Стадії ефективної економіці провідних країн світу. [34 ]

Лекція 2. Основні аспекти економічного розвитку провідних країн світу третині ХІХ – началу ХХ ст..

План.

1.         Економічний прогрес індустріального періоду. [32, 35, 36 ]

2.         Міжнародні економічні відносини. [47,49 ]

 

Лекція 3. Особливості економічного розвитку країн світу.

План.

 1. Особливості аграрного розвитку країн світу. [18, 27, 46 ]

 2. Торгівля та фінансова-кредитна система. [49, 50 ]

Після великої циклічної кризи 1873-1978 рр., яка мала загальносвітовий характер, прискорилася трансформація пануючої в провідних країнах світу економічної системи. Місце сотень виробників у кожній галузі індустріального періоду економіки почали займати одиничні найбільші компанії – монополії. Різко піднялися пороги входження в галузі, особливо у нові капіталомісткі – автомобілебудування, хімічна промисловість, металургія, електроенергетика, виробництво зброї, авіа-, суднобудування, шляхове будівництво.

Посилилося законодавче регулювання підприємницької діяльності: спершу у сфері антимонопольного законодавства, потім у галузі регулювання відносин між працею і капіталом. На кінець епохи появилися перші законодавчо встановлені соціальні гарантії. Проте загалом у вирішення економічних питань держава, як і раніше, прямо не втручалася.

З появою нових засобів поширення інформації (телеграф, телефон, радіо) доступ до комерційно важливої інформації став відповідно менш доступним.

Отже, умови, характерні для економіки вільної конкуренції, зникли, і економічна система стало якісно новою. ЇЇ назвали системою (економікою) монополістичної конкуренції. Вона проіснувала близько 70 років – з кінця ХІЇХ до середини ХХ ст..

Для монополістичної (індустріальної) системи характерне різке загострення боротьби між найбільшими компаніями світу і між урядами національних держав, які підтримували їх, за контроль над джерелами дешевої сировини та ринками збуту.

В епоху монополістичної конкуренції індустріальної економіки країн Західної Європи зрослі рівень і якість життя всіх без винятку соціальних груп населення. Це відбувалося завдяки успіхам медицини і поширенню освіти, з одного боку, та значному зростанню виробництва – з іншого. Зростання виробництва забезпечили завдяки впровадженню в промисловість досягнень так званої другої хвилі науково-технічної революції (двигун внутрішнього згорання, турбогенератор, електрика, синтетичні матеріали та ін..), а також наукової організації праці (хронометраж, конвеєр, раціоналізація).

Зростання добробуту було однозначним і вкрай нерівномірним як у регіонах, так і в соціальних групах. Найбільше зросло споживання в «середніх» соціальних групах, найменше – у селян і найманих робітників сільського господарства. Найвищі показники зростання спостерігалися в США, Німеччині та Японії.

Економічне зростання періодично переривали економічні кризи, найглибша з яких – Велика депресія 1929-1933 рр. – стала найбільшим випробуванням як для ринкової економічної системи, яка після цієї кризи почала в черговий раз трансформуватися, так і для економічної теорії.

В епоху монополістичної конкуренції в Європі та Північній Америці завершився демографічний перехід. Чисельність населення стабілізувалася на рівні 400 і 200 млн.осіб відповідно. Надалі помірне зростання населення підтримувалося (якщо таке було) виключно за рахунок міграції вихідців з Азії й Африки.

Загальна тенденція економічного розвитку індустріального періоду:

1.         На рубежі ХІХ-ХХ ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, заснованого на вільний конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на багатьох формах монополії або олігополії.

2.         Зміни у виробничих відносинах, що привели до цього переходу, були викликані бурхливим розвитком науки і техніки. В історію період кінця ХІХ-початку ХХ ст. увійшов як час другої технологічної революції (перша промисловий переворот), яка тривала до Першої світової війни (1914-1918).

3.         У цей період кардинально змінились основи наукового мислення, переживало розквіт природознавство, ішов процес формування єдиної системи наук. Тісний взаємозв’язок науки з технікою зумовив поступове перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Промислова революція, яка тривала в Англії із 60-х ХVІІІ ст. до 30-х років ХІХ ст., перетворила її не тільки в індустріальну країну, а й в індустріальну «майстерню світу». Встановилися англійська світова промислова та торгова монополії. Цьому сприяло здійснення програми вільної торгівлі.

Важливим наслідком промислового перевороту є індустріалізація виробництва, яка розвинулася в 60—ті роки.

Промисловий переворот завершив формування промислового пролетаріату. Унаслідок промислового перевороту різко знизилася частка сільського населення. Швидко зростали перші промислові центри.

Отже, Велика Британія, що першою з країн світу пережила промислову революцію, до середини ХІХ ст. перетворилася у наймогутнішу країну. Вона стала найбільшою колоніальною імперією, яка забезпечувала промисловість метрополії необхідною і дешевою сировиною, робочою силою, а також широким ринком збуту отових виробів. Орієнтація найважливіших галузей виробництва, особливо текстильної, в основному на колоніальний ринок пізніше негативно позначилася на економічному розвитку Великої Британії.

Промисловий переворот у Франції також гальмували панування фінансової аристократії, її економічна політика. Уряд віддавав перевагу аграріям, коли їхні інтереси перетиналися з інтересами промисловців. Замість того щоб підтримувати виробництво, буржуазія і поміщики вкладали свої капітали у фінансово-кредитну галузь, біржову спекуляцію, цінні папери й облігації державних позик, іпотеки. Це також затримувало розвиток промислового перевороту в країні.

Свою промислову відсталість Німеччина ліквідувала до 70 рр. ХІХ ст.. Оновою промислового піднесення в 1850-1870 рр. стала важка промисловість. У структурі німецької промисловості центр тяжіння перемістився у сферу видобутку вугілля, виплавки металу, виробництва машин.

Підбиваючи підсумки економічного розвитку Франції та Німеччини, слід зазначити, що протягом століття (70 рр. ХVІІІ – 70 рр.ХІХ ст.) у цих країнах відбувався промисловий переворот. Він остаточно знищив залишки феодалізму та сприяв розвитку капіталістичних відносин у промисловості, сільському господарстві, банківської і кредитній сферах. Звільнення селян від кріпосної залежності створювало умови для організації ринку робочої сили, ліквідація монополії на землю дворянства відкривала можливості її вільної купівлі-продажу, кошти, отримані поміщиками (і частково державою) від відкупних операцій, стали важливим джерелом нагромадження, сприяли ринку капіталів.

 Реформи створили умови для розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки – поміщики ставали великими підприємцями не тільки в сільськогосподарському виробництві, а й у сфері переробки сільськогосподарської сировини. Із середовища селян став виділяться клас капіталістичних фермерів, з’явився прошарок посередників, які задовольняли ускладнені потреби сільськогосподарського виробництва.

Вступаючи в машинну стадію розвитку суспільства в першому десятилітті ХІХ ст., США використали англійський технічний досвід. При цьому вони зробили свій власний значний внесок. Це дало змогу США здійснити промисловий переворот за порівно короткий термін – 40-50 років. На початку 60-х років ХІХ ст. вже утвердився фабричний тип виробництва в провідних галузях господарства.

Основні особливості промислового перевороту США індустріалізації економіки:

1.         Активна роль американської інженерної думки.

2.         Наявність великого числа річок, що сприяло ширшому використанню водної енергії, ніж енергії пари.

3.         Величезні запаси деревини, яку тривалий час викорістували як основний вид палива та виготовлення деревного вугілля.

4.         Відсутність мануфактурного капіталізму.

5.         Крайня нерівномірність розміщення галузей по територіях.

Тема №7. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період.

 

Лекція 1. Економічні наслідки першої світової війни.

План.

1. Подолання економічних наслідків. [16, 17 ]

2. Стабілізація господарства. [ 25, 27, 29]

 

Лекція 2. Економічний розвиток.

 

План.

1.Структурні зміни господарського розвитку. [36, 49 ]

2.Міжнародні економічні відносини. [29 ]

Більшим катаклізмом другого десятиліття ХХ ст. стала Перша світова війна 1914-1918 рр.. У її вир було втягнуто 30 країн із півтора мільярдним населенням, а це становило 2/3 усіх людей, які проживали на планеті. Було знищено 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Війна потребувала концентрації всіх сил усередині кожної країни. Воєнні витрати були надзвичайно великі. На потреби війни було задано 86% промислового потенціалу. Пріоритет віддавався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави в господарському житті. Загалом війна прискорила процес становлення системи регульованого капіталізму. Необхідною умовою продовження війни стало введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійного скорочення економічного потенціалу. Тому до завершення війни в 1918 р. практично в усіх країнах склалася яскраво виражена етатистська система господарських відносин.

Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного кладу та соціально-економічних відносин ступінь, форми й методи етатизації в різних країнах були різними. Економіка більшості країн світу переживала потрясіння і нестабільність. Вони залежали від понесених втрат, перемоги чи поразки тієї чи іншої країни у війни, від міри мілітаризації та етатизації економіки в роки війни, від загального рівня соціально-економічного й політичного розвитку.

Період стабілізації 1924-1929 рр. не привів до повного повороту від етатизму до системи відносно вільних ринкових відносин. Це зумовлювалося тим, що в 20-х роках практично в усіх країнах спостерігався об’єктивний процес монополізації економіки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин. Усе це поглиблювало внутрішньогосподарські диспропорції. Версальська угода (1919), за якою встановлювався «новий» політичний порядок, у цілому не знімала гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країни до нових намагань територіального й економічного переділу світу. Це пояснює причини збереження досить сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. знову, але вже в мирний час, сприяла посиленню державного втручання в капіталістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанської теорії, ідеї якої дещо в іншому ключі було підтримано популярними в той час доктринами – італійського корпоративізму, німецького націонал-соціалізму, численними соціалістичними концепціями.

У після кризовий період 1934-1939 рр. більшість розвинутих країн не відмовилися від етатизму, продовжувалась практика 20-х років. Причини цього явища такі:

1.         загалом украй нестійке після кризове становище національних економік Заходу;

2.         посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни;

3.         вплив у цілому успішного на той час досвіду централізованого планування й управління економікою СРСР.

В післявоєнний період посилилися взаємозв’язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявилися прив’язаними до США значними боргами, породженими ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США мали суперечливи інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-яка нестабільність в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводила до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням цього може слугувати економічна криза 1929-1933 рр., яка розпочалася в США і швидко охопила все світове господарство. Криза показала, що економіка капіталізму вільної ринкової конкуренції втратила спроможність до саморегулювання. Тому була необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження в неї якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму.

Стабілізація банківської та фінансової системи допоїла створити передумови для відновлення виробництва. Економічне піднесення, яке розпочалося в 1934 р.. суттєво підсилювали державним асигнуванням на розвиток галузей, пов’язаних із виробництвом зброї (автомобілебудівна, авіаційна, радіо промислова та ін..) Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до старих галузей економіки (суднобудування, металургія).

Тема№8. Господарство провідних країн світу після Другої світової війни

План.

Значення розвитку економіці країн світу після Другої світової війни. [49 ]

Динаміка господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [52 ]

Структурні зміни господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [ 42, 49]

Воєнні замовлення під час Другої світової війни, які становили з червня 1940 р по вересень 1944 р. 175 млрд. дол., були могутнім стимулом до зростання американської промисловості. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла з війни значно міцнішою (національний доход країни зріс у 2 рази). Цьому сприяло і державне інвестування галузей промисловості.

Основою цієї швидкої перебудови була американська модель економічного розвитку суспільства, в який значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. Проте регулювання економіки мало характер впливу на деякі види економічної активності або навіть контролю за ними, але не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за вирішення багатьох економічних проблем, пов’язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого – не тільки збереглись, а й дістали подальший розвиток ринкових відносин. Посилення регулювальних функцій держави визначался у збільшенні урядових закупівель, наданні субсидій приватним фірмам, проведенні сприятливої податкової політики. Відбувались подальше зростання державного підприємництва. Держава ставала великим власником і все більшою мірою починала займатися виробництвом товарів і послуг.

Економічна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялись від американської.

1.         Країни цього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшою, ніж у США участю в економіці корпоративних структур і держави.

2.         Значно більша соціальна захищеність робітників і службовців. У Європі значного поширення набули колективні договори між робітникаом і фірмою без вимоги про індексацію.

3.         Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації в основному належать великій крупі зовнішніх акціонерів.

4.         Значне менш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна намагається сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші за американські.

5.         Значно менш ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, бо вони часто дублюються у сусідніх країнах. Крім того, кошти в основному витрачаються на фундаментальні дослідження, прикладні ж значною мірою стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європі а основному виробляє традиційні товари та послуги індустріальної епохи.

6.         Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що свідчить про обмеженість конкуренції, особливо у країнах ЄС.

7.         Більшість розташованих у Західної Європі країн має незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок , що визначило експортну орієнтацію іхнбої економіки. Спочатку вони будували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства.

Загальні відмінності економічного розвитку провідних європейських країн порівняно зі США у кожній з них поєднувались ще й зі своїми особливостями економіки.

Протягом 25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн Західної Європи у світі з 1948 по 1973 р. загальний ВНП цього регіону постіно мав позитивні показники. Особливо успішними були 50-60 роки ХХ ст.., коли середньорічний приріст економіки Німеччини й Італії зріс у чотири рази, Франції – більше ніж у два рази, Великобританії – майже вдвічі. Цьому сприяли не лише план Маршала, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, передумова промисловості на основі втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання.

 

Тема №9. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.

План.