Відносини власності

3. Відносини власності

Основу виробничих відносин у суспільстві складає форма власності на засоби виробництва.

Відносини власності мають багатовікову історію. З ними пов'язані стимули до економічної, підприємницької діяльності людей, система цілей і інтересів, форми і методи господарювання. Ними зрештою визначається реальна влада в суспільстві.

Учені постійно прагнули розкрити об'єктивний зміст власності. Спочатку власність намагалися визначити як категорію божественного походження. Потім власність розглядали як біологічну категорію, виходячи з передумов, що процес привласнення матеріальних благ властивий будь-якій живій істоті. Розглядали натуралістичне походження власності, трактуючи відносини власності як відносини людини до речі незалежно від суспільних відносин. Визначали власність як категорію юридичну, тобто як вольове ставлення людини до речі, закріплене юридичним шляхом. Деякі дослідники власність визначали як морально-етичну категорію.

Сьогодні основу розуміння власності складає положення про те, що власність виражає історично певні відносини між людьми з приводу відчуження і привласнення результатів виробництва.

Саме діалектично суперечлива єдність відчуження і привласнення складає матеріальний зміст такого економічного явища, як власність, оскільки привласнення яким-небудь суб'єктом об'єкта власності можливе лише через відчуження його у іншого суб'єкта.

Власність – це сукупність відносин окремих індивідів, груп людей і їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище є сукупністю неіснуючих поза зв'язком між собою таких елементів:

- об'єкти власності;

- суб'єкти власності;

- відносини власності.

Об'єкти (матеріально-речовинний зміст) – привласнені речі, що знаходяться у розпорядженні людей: фактори виробництва і життєві блага. За об'єктами власності розрізняють:

- власність на фактори виробництва, зокрема на засоби виробництва, робочу силу;

- власність на предмети споживання;

- інтелектуальну власність.

Суб'єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об'єднання і асоціації, що привласнюють, володіють і розпоряджаються об'єктами власності.

Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не тільки процес створення життєвих благ, це також процес їх привласнення людьми відповідно до їх участі у виробництві.

Власність – не тільки результат і одна з істотних рис виробництва, у зв'язку з безперервністю виробничих процесів вона є неодмінною передумовою виробництва.

Виробниче привласнення – це первинний початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчуження і вторинного привласнення на стадіях розподілу і обміну.

Відносини власності є системостворюючим чинником у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого ладу. У зв'язку з цим вони законодавчо закріплюються і захищаються державою. В результаті економічні відносини власності набувають юридичної форми, а їх суб'єкти наділяються правом власності.

Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, оскільки вони виникають у виробництві і розподілі об'єктів власності і зрештою визначаються участю людей у виробничо-господарській діяльності.

Право власності вторинне, похідне, проте за допомогою законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

Залежно від об'єкта привласнення виділяється власність на засоби виробництва і власність на предмети споживання. Особливе місце серед форм власності за її об'єктами займає власність на засоби виробництва. Матеріальному виробництву належить визначальна роль у розвитку людського суспільства, тому власність на засоби виробництва є системостворюючим чинником, центральним ядром всієї системи відносин власності.

Робоча сила як особистий фактор виробництва невід’ємна від особи працівника, вона є надбанням кожного працездатного індивіда і знаходиться в його індивідуальній власності. Робоча сила може продуктивно використовуватися безпосередньо самим її володарем у власній виробничо-господарській діяльності або ж у законодавчо встановленому порядку відчужуватися в тимчасове користування іншими юридичними (або фізичними) особами у формі найму.

Предмети споживання спочатку привласнюються виробничо-господарськими осередками за місцем їх виробництва. За допомогою відчуження і вторинного привласнення вони надходять безпосередньо до споживача.

Розширення сфери розумової праці і збільшення маси його продукту зумовило його зростаюче значення. Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути твори мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, винаходи, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.

В економічному змісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речовинну (об'єкти власності) і соціально-економічну (відносини між людьми у зв'язку з їх привласненням). Окремою проблемою є юридичне оформлення вказаних відносин.

Разом з тим, хоча власність і привласнення нерозривні, не слід їх повністю ототожнювати. Привласнення – ширше поняття. Воно виражає об'єктивний процес перетворення предметів і явищ природи, їх властивостей у реальні компоненти життєдіяльності всіх економічних суб'єктів (суспільства, окремих колективів, сімей і кожного індивіда). Але привласнення в такому широкому сенсі завжди здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності.

Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. Оскільки виробничі відносини вельми різноманітні, то економічна система визначається, перш за все, пануючими в даних конкретних історичних умовах специфічними виробничими відносинами. Таким вузловим елементом є власність на засоби виробництва.

По-перше, відносини власності на засоби виробництва виявляються, розгортаються у всій системі виробничих відносин.

По-друге, відносини власності пронизують всі фази відтворення
(і розподіл, і обмін, і споживання).

По-третє, на основі відносин власності формується соціальна структура суспільства.

Ключовою проблемою власності є проблема реалізації. Реалізація власності – фактичне привласнення, тобто отримання життєвих благ на підставі власності.

Економічні форми реалізації власності:

1) розвиток виробництва для задоволення системи виробничих і особистих потреб суспільства;

2) підвищення ефективності виробництва;

3) зростання суспільного багатства.

Соціальні форми реалізації власності:

- підвищення рівня задоволення потреб (матеріальних і духовних) членів суспільства;

- повніший розвиток потенційних здібностей особи.

Рівні реалізації власності:

1) все суспільство (державна власність);

2) регіональний рівень (муніципальна власність);

3) виробничий рівень в особі окремої групи, індивіда (акціонерна, приватна власність).

Власність функціонує і реалізується в процесах:

- володіння або фактичного володіння її об'єктами;

- користування або вилучення з об'єктів корисних властивостей;

- розпорядження або визначення долі її об'єктів.

Невід'ємними атрибутами права власності є: право володіння, право користування і право розпорядження.

Право володіння – означає господарське володіння річчю. Володіння пов'язане з фактичним використанням об'єктів привласнення і частковим привласненням результатів діяльності.

Право користування – економічні відносини, пов'язані з вилученням з матеріальних благ корисних властивостей. Це відношення між людьми в процесі реалізації споживної вартості речей (засобів виробництва).

Право розпорядження означає можливість визначати долю матеріальних благ (подарувати, продати, обміняти, заповідати, знищити тощо). З економічної точки зору реалізація повного привласнення – це управління об'єктами привласнення.

Існують дві основні форми власності: державна і приватна. Їх взаємодія породжує проблему так званих змішаних, похідних, гібридних або симбіозних утворень. На основі базових форм власності шляхом об'єднання майна виникають і функціонують різні змішані форми власності, зокрема за участю іноземних громадян і юридичних осіб.

Державна власність функціонує у складі загальнодержавної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць, або комунальної.

Об'єкти загальнодержавної власності (окрім специфічно державних) – це майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради, Президентських структур, Кабінету Міністрів та інших створюваних ними державних органів, майно збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система країни, система транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення, кошти державного бюджету, майно основної мережі вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

Об'єкти комунальної власності – майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і створюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно основної частини установ мережі народної освіти, культури, охорону здоров'я, місцеві енергосистеми, транспорт, системи зв'язку та інше необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідних територій.

Специфічними об'єктами державної власності в Україні є: надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси континентального шельфу і виняткової морської економічної зони.

Земля може знаходитися у власності будь-якого суб'єкта власності.

Фінансові ресурси, продукти інтелектуальної праці можуть бути об'єктами всіх, у тому числі і змішаних форм власності.

Держава створює рівні умови і юридичний захист для всіх форм власності.

Приватна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав і свобод людини. Вона вказує на основоположну роль громадянина в господарському житті і на кінцеву спрямованість останньої на індивідуальне споживання громадян.

Структура приватної власності:

- особиста власність, що носить споживчий характер;

- приватна власність, що допускає застосування найманої праці.

Об'єктами є доходи споживчого призначення, предмети особистого і сімейного споживання, а також домашнього вжитку і зручності (дома, дачі, машини).

Функціонуванню власності властиве різноманіття її форм.

Так суб'єктами колективної власності є колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об'єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств тощо.

У майні колективного підприємства визначаються долі його членів у вигляді внесків, паїв, акцій, відповідно до яких розподіляються доходи.

Об'єктами власності профспілок, добродійних та інших суспільних фондів є майно культурно-побутового, просвітницького призначення, необхідне для здійснення діяльності, передбаченої статутом.

Об'єктами власності політичних партій і організацій є будівлі, грошові кошти, споруди, необхідні виключно для виконання статутних функцій.

Об'єктами власності релігійних організацій є культові споруди, предмети релігійних обрядів тощо, необхідні для здійснення діяльності.

 

4. Економічна система суспільства

Кожне явище в природі і суспільстві пов'язане з іншими явищами і взаємодіє з ними. Достатньо тісні зв'язки і міцна стійка взаємодія між визначеними довкола явищами приводить до утворення відповідних систем.

Система – органічне утворення, що складається з ряду його частин, закономірно і міцно пов'язаних між собою причинно- наслідковими зв'язками і залежностями.

У навколишньому світі взаємодіють дві системи: природа і суспільство. Людина – частина природи; суспільна система виникла і функціонує на основі природної системи і не існує у відриві від неї, адже подвійна сама глибинна суть людини.

Людське суспільство як система є взаємодіючою сукупністю окремих індивідів, їх різних груп і об'єднань як соціальних феноменів.

Економічна система – сполучна ланка між природною і суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи, і суспільства. У сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, які формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів, що виробляються.

Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою структурою, фірмами, підприємствами, домашніми господарствами. Всі виробничо-господарські осередки, всі галузі економіки міцно, стійко пов'язані між собою розподілом праці та обміном.

Основні складові частини економічної системи:

– продуктивні сили суспільства, представлені особистими і речовинними факторами;

– техніко-економічні відносини;

– соціально-економічні відносини;

– господарський механізм.

Продуктивні сили і техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Господарський механізм – сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в області господарства і цивільного права та економічної політики.