Розвиток економічної теорії в XVll-XlX ст

4. Розвиток економічної теорії в XVll-XlX ст.

Розвиток капіталізму спричинив розпад Меркантилізму.

З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає класична політична школа.

Представники класичної політичної школи перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об’єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов’язано з їх впевненістю про існування об’єктивних економічних законів котрі не залежать від волі людини але можуть бути пізнані нею.

Класична політична школа виступала за максимальне обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був дан глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

Класична школа політичної економії

Засновником школи класичної полiтичноi економіки в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.) У своїх дослідженнях У.Петті намагався застосувати науковий метод – метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ. Петті вважається засновником трудової теорії вартості.[3;20]

У другій половині XVIII виникає така течія класичної полiтичноi школи як фізіократи. Назва школи походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада.

Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.

На відміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця ”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом, Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

1)         здоровий (досконалий, нормальний)

2)         хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей тов арів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва. Таким чином, вони стверджували, що чистий продукт виникає лише у землеробстві, а в промисловості спостерігаємо лише складання, комбінування або зміну форм. Також оцінюючи величину чистого продукту Кене заявляв, що вона визначена, певна і залежить від витрат виробництва. До останніх він відносить видатки на сировину, матеріали і заробітну плату. Заробітна плата теж визначена – це мінімум засобів існування, видатки на сировину і матеріали – витрати капіталу. Отже виходить, що “чистий продукт” – це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.[ 4;37]

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

В “Економічній таблиці” була створена спроба показати процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядається як єдиний організм, що об’єднує три основних класи:виробничий клас”, “клас власників “та” клас безплідних”. До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники. Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.[4;57].

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).[3;60]

Висновок

У рефераті було розглянуто становлення різних економічних теорій. Починаючи з найдавніших економічних розробок, закінчуючи новітніми вченнями XX ст. Кожна з теорій особлива i вiдповiдае часу коли ii було розроблено. Економічна історія – це як своєрідний альманах економічних розробок, в котрому кожна з думок доповнює iншу.

 Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало бездоганної системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

У першому пункті даного реферату розповiдается про перші спроби людства осягнути економічні процеси. Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Воно зародилось у XVI—XVII ст. у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу.

У другому пункті дослiджуется розвиток економiчноi теорії протягом XVII – XIX ст. Саме у цей відбувається перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво, яке i стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На iхню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.).Саме Адам Смiт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуває несприятливого для суспільства значення. Ринковий механізм встановить гармонію лише тоді, коли він буде включений у відповідні правові та інституціональні рамки.

На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Адже як відомо, трьома джерелами марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної німецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську теорію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командноадміністративної системи довела це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації.

У третьому пункті зображуються новітні економічні теорii, які виникли на тлi розвитку ринкових відносин. У цей період формуються такi течii, як неокласицизм, та кейнсiанство.

Досліджуючи основні етапи iсторii розвитку економічної теорії, стало зрозуміло наскільки це складний i суперечливий процес, саме економічне життя – це сама суперечливість. I тому жодна з численних теорій , шкіл, течій не можуть повністю пояснити суть економічного життя. Лише об’єднання, синтез дасть змогу створити більш-менш точне пояснення економічних процесів.

Використана література:

1.         Алексеев А.А. Узагальнення думок вчених, як засiб пiдготовки економiчних рiшень.-К.Принт-Експрес,2002 - 80 с.

2.         Гальчинський А.С.Основи економiчних знань.Навчальний посuiбник-К.:Вища школа,1999 – 542 c.

3.         Крупка М.I. Основи економiчних теорiй. Пiдручник - К.:Атiка,2001 – 344

4.         Корнiйчук В.I. Татаренко П.В. Iсторiя економiчноi думки.-К.:Наукова думка,1996 – 456 c.

5.         Корнiйчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М., та iн.:За ред.Л.Я.Корнiйчук.-К.:КНЕУ,1999 – 564 c.

6.         Майбурд Е.М. Введення в iсторiю економiчноi думки. Вiд пророкiв до професорiв.М.1996 – 112 c.

7.         Мазаракi А.А., Воронова Н.П. Еконоiчна теорiя.-К.:2000 – 196c.

8.         Мешко I.М. Iсторiя економiчних вчень.-К.:1994 – 167 c.

9.         Мешко I.М. Пойда-Носик Н. Cучасний монетаризм. Навчальний посiбник.-Ужгород:2002 – 66 с.

10.      Тиличко Н.О., Пучко О.А. Економiчна iсторiя. Лекцii.-К.:КНЕУ,2000 – 268 c.

11.      Чайковський В.C. Економiчна icторiя свiту, Украiни. Навчальний посiбник.-Тернопiль:Лiлея.1997 – 182 c.

12.      Черкашина Н.К. Економiчна iсторiя. Навчальний посiбник.- К.:ЦУЛ.187 c.

13.      Юхименко П.I. Iсторiя новiтнiх економiчних вчень (вiд Кейнса до наших днiв). За ред.Чухно А.А.-Бiла Церква: 2005 – 306 c.