Інфраструктура ринкової системи господарства

УКРАЇНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра маркетингу

Курсова робота

НА ТЕМУ : “ІНФРАСТРУКТУРА РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРСТВА”

Виконавець

студентка групи МЗ –22

2 курсу економічного факультету Дударенко Катерина Сергіївна

Науковий керівник

(кандидат технічних наук,

професор) Алькема Віктор Григорович

Допущено до захисту

__________________________

(кандидат технічних наук,

професор) Алькема Віктор Григорович

БУЧА - 2005

Зміст стор.

Вступ

Розділ 1.  Ринок як координатор господарської діяльності у ринковій економці 5

1.1. Місце та значення ринку в економічній системі господарства 5

1.2. Інституціональні основи ринкової системи господарства 10

Розділ 2. Ринкова інфраструктура 12

2.1.  Поняття та основні елементи загальної ринкової інфраструктури 12

2.2.  Спеціалізована інфраструктура ринкової системи господарства 14

Розділ 3. Банки й небанківські інститути , як функціонуючі елементи інфраструктури ринкової системи господарства 25

3.1 Банки та банківська діяльність

3.2 Небанківські фінансові інститути

Висновки 29

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Розглядаючи тему курсової роботи , яка має назву “ Інфраструктура ринкової системи господарства ” необхідно визначити мету, завдання і актуальність обраної теми. Метою курсової роботи є розгляд основних понять, елементів, функцій, структури ( загальної та спеціалізованої ) та механізму господарської системи як в цілому , так на макро і мікро рівнях, а також зрозуміти як функціонує інфраструктура ринкової системи господарства.

Завданням є  вивчення ринку , взаємодії елементів інфраструктури ринкового господарства ; вивчення ринку як механізму, за допомогою якого товарно – грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті, бо  саме вивчення і розвиток ринкової економіки передусім залежить від розвиненості ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно – посередницьких та інших фірм.

Обрана тема курсової роботи є досить актуальною в наш час, бо саме ринкове господарство є середовищем, “ атмосферою ” , в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв’язки товарного виробництва. Саме вони і є тим “ робочим одягом ”, в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства .

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура . Вона містить такі елементи : аукціони, торгово – промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.

З політико – економічної точки зору ринкове господарство є обов’язковим, невід’ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адміністративно – командна система, практично не застосовувалась. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя.

Аналіз відносин, що характеризуються категорією “ ринкове господарство ”, слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах : історико – цивілізаційному, об’єктивно – суб’єктивному та за фазами суспільного виробництва.

Розділ 1. Ринок як координатор господарської діяльності у ринковій економіці.

1.1. Місце та значення ринку в економічній системі господарства

В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі – продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб’єктів ; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його циклічність . Виходячи з останнього, ринок є  складовою частиною, компонентом ринкового господарства . Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно – грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті. Формуючи конкретне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва. Ринок як спосіб організації товарного виробництва можна подати схематично. Авторське бачення такого підходу наведене на рисунку 1

Тлумачення категорії “ ринок ”необхідно розмежовувати на різних рівнях . З погляду буденної свідомості , ринок - це місце , де можна придбати товар , тобто де зустрічаються покупець і продавець . Економічна наука розглядає ринок двояко , як сферу товарного обмінну та як одну з форм економічної організації суспільства . У вузькому розумінні слова ринок - це сфера товарно - грошового обміну , в якій реалізуються відносини купівлі - продажу та здійснюється конкретна господарська діяльність щодо просування товарів та послуг від їх виробників до споживачів . Такий підхід відображає мікроекономічний рівень розуміння ринку . Основні складові ринку індивідуальних товарів - попит , пропонування і ціна .

Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування . Попит - сукупна потреба у товарах , яка зумовлена платоспроможністю і виражена у грошовій формі . Пропонування - кількість продукту , що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливості ціни протягом визначеного проміжку часу .

У макроекономічному трактуванні категорія “ ринок ” наповнюється науковим змістом , що пояснює еволюцію та принципи функціонування економіки , класифікацію моделей економічного розвитку різних країн . У широкому розумінні ринок - це така форма економічного розвитку суспільства , за якої ринковим важелям відводиться визначальна роль у саморегулюванні економіки  на основі використання цілої низки економічних законів товарного виробництва , а державі відводиться роль додаткового регулятора можливих негативних соціально - економічних наслідків.

Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільно корисної праці. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб’єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні  задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб’єкта.

Конкурентно - ринкове середовище визначає най життєздатніші структури. ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки . В умовах ринкової економіки життєздатним зв’язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб’єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб’єкта .

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємницьких задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з другого – цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення , що приймаються. Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь – яка  форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів. *

* Базилевич В.Д. , Попов В.М. Економічна теорія - Політекономія – “ Прес ”, 2001

Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. Про наявність дієздатного грошового інструментарію в споживача з’являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реальний стимул інтенсивніше працювати , щоб багатіти , бо гроші - це багатство , а багатство - це гроші ( А. Сміт ) .

Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції залежно від стану виробництва , економії витрат.

Загальними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки , є :

- багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності ;

- економічна відособленість , тобто певна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників ;

- панування еквівалентних , тобто економічно справедливих зв’язків і відносин між господарюючими суб’єктами ;

- реальна дієздатність товарно – грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін ;

- розвиненість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно – посередницьких та інших фірм.

Якщо в будь – якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом  зі всіма наслідками . Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно – грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організаційно – технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Суб’єкти ринкового господарства

Суб’єктами ринкового господарства можуть бути : кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності ; групи громадян ( партнерів ) ; трудові колективи ;  юридичні особи всіх форм власності. Зокрема, йдеться про такі організаційно – господарські форми, як індивідуально – трудова діяльність ; державні підприємства ; кооперативи ; орендні підприємства ; фермерські господарства ; колективні господарства ; народні підприємства ; акціонерні товариства ; малі підприємства ; корпорації, об’єднання , господарські товариства ; асоціації, консорціуми ; спільні ( змішані ) підприємства .

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва ( бізнесу ) : одноосібне володіння, товариства, корпорації. Всі вони є юридичними особами, суб’єктами ринкової економіки.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь – якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати  постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, розпоряджатися доходами , що залишилися після сплати податків і внесення інших обов’язкових платежів, наймати і звільняти працівників  відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників - власників індивідуальних, колективних , кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів  як основних суб’єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товаро – ринкової саморегуляції , розпочати інтенсивну самоорганізацією всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

1.2. Інституціональні основи ринкової системи господарства

Ринкова економіка за своїм соціально - економічним змістом є капіталістичною економікою ; вона базується на капіталістичному способі виробництва . Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи , підприємництва і вибору . Споживачі вільні купляти те , що вони вважають доцільним ; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів . В “ економікс ” ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов’язаних рівнів :

мікрорівень - господарські ланки ;

метарівень - галузеві структури ринку ( банки, біржі ) ;

макрорівень - органи ( передусім державні ) регулювання ринку, загальна система ринків.

Навіть побіжне ознайомлення  з цією системою дає змогу виявити трьох головних суб’єктів ринкових відносин та ринкової економіки : підприємства ( мікрорівень ), галузь ( метарівень ), суспільство в особі держави ( макросуб’єкт ). Розглянута схема розкриває субординовану систему організації ринкових відносин.

Ринок координує господарську діяльність у ринковій економіці. Він має складну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємопов’язані види ринків та його інфраструктуру.*

 * Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К.,

Ніка - Центр, 2000 р.

 Аналіз видів та інфраструктури ринку дає змогу краще зрозуміти суть ринкових відносин.

Складовою ринкової економіки є ринкова система . Ринкова система - це система ринків , цін і конкуренції . Саме система ринків , цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми , що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці , який породжують свобода підприємництва і вибору . Ринкова система господарства являє собою механізм , що виконує одночасно дві корисні функції : по - перше , сповіщає споживачів , виробників і постачальників ресурсів про рішення , які кожен з них прийняв, по – друге , синхронізує ці рішення , що забезпечує узгодження виробничих цілей . Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії , як попит , пропонування , рівноважна ціна , конкуренція, ринок .

Ринкові відносини - це відносини і зв’язки , які складаються між продавцями і покупцями у процесі купівлі - продажу товарів .

Суб’єктами ринкових відносин є :

·     споживачами ( ті суб’єкти , які мають гроші : підприємці , наймані працівники , дрібні товаровиробники , учні та студенти );

·     виробниками ( виступають підприємства - капіталістичні і прості товаровиробники );

·     постачальниками ресурсів , таких як земля , праця , капітал і підприємницькій хист .

Основними об’єктами ринкових відносин є :

·     товари і послуги , які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни ;

·     робоча сила або праця ;

·     земля та інші природні ресурси ;

·     нерухомість : будівлі , споруди , житло .

Розділ 2. Ринкова інфраструктура