Навигация
Основоположники неокласичної теорії. «Закони Госсена»
31297
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Основоположники неокласичної теорії. «Закони Госсена»
Еволюцію маржинальних ідей на двох зазначених вище етапах «маржинальної революції» можна охарактеризувати так:
1. Спочатку маржиналізм у своєму суб’єктивному розумінні акцентував увагу на значенні економічного аналізу, обмежившись проблематикою, пов’язаною із споживанням, а класики, як відомо, виходили з пріоритету проблем виробництва. Але згодом останні обґрунтували необхідність вивчення обох сфер, не виключаючи жодної із них і не протиставляючи їх
2. Маржиналісти першої хвилі, використовуючи, як і класики, причинно-наслідковий аналіз, немовби повторили своїх попередників. Мається на увазі те, що дотримання каузального підходу привело і перших, і других до визнання вартості товарних благ як вихідної категорії економічного дослідження. Щоправда, з однією історичною різницею: «класична школа» вважала первинною сферою виробництва, а джерелом формування вартості – собівартість виробництва, «суб’єктивна школа» ж первинною вважала сферу споживання і ціни, зумовлені корисністю товарів і послуг. Неокласики, образно кажучи, об’єднали сфери виробництва і споживання в об’єкт цілісного системного аналізу, поширивши характеристику деяких граничних економічних величин на сфери обміну і розподілу.
3. На відміну від першого етапу «маржинальної революції», на другому етапі поряд з функціональним методом економічного аналізу утвердився метод математичного моделювання економічних явищ як засіб реалізації економічної рівноваги на рівні мікроекономіки, тобто окремо господарюючих суб’єктів, через що у неокласиків із предмета економічної науки включно до 30-х рр. 20 ст. несправедливо «випала» проблема факторів росту економіки і мікро досліджень. Але при цьому маржиналісти останньої третини 19 ст., а згодом і їх послідовники першої третини 20 ст., як і раніше, думали, що економічний розвиток підтримується автоматично завдяки «вільній» конкуренції, і продовжували розділяти «закон ринків» Ж.-Б.Сея з його основною ідеєю саморегулювання і рівно важності економіки.
Попередниками маржиналізму, першовідкривачами категорії «гранична корисність», яка використовувалася для аналізу поведінки споживачів, і піонерами застосування математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі було кілька науковців, зокрема, крім Г. Госсена, - німець Г.фон Тюнер, французькі дослідники Ж. Дюпюі і А. Курно та деякі інші. Вони «зіткнулись» із законом убиваючої граничної корисності в один і той же час, але як реакцією на абсолютно різні інтелектуальні впливи, і не володіючи успадкованим зведення близьких економічних ідей.
Курно належить заслуга відкриття закону попиту, який твердить, що попит є функцією ціни. Зміна величини попиту відбувається під впливом зміни цін за умови, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно ґрунтувався на емпіричних спостереженнях і фактах, в результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов’язує в часовому відрізку об’єм продажу і ціну, за якою товар було реалізовано.
Як твердив Курно, будь-яке ймовірне розширене виробництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат перевищуватиме збільшення прибутку.
Заклавши основні теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорії ігор.
Теорія дуополії виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функцію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску продукції конкурента є незмінним.
Жюль Дюпюі, як і Курно, дійшов висновку про обернену залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей: функція попиту нахилена негативно, оскільки додаткова корисність, отримала від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди знижується.
Задовго до Маршалла (у1838 р.) А. Курно у своїй класичній праці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» застосував апарат диференціального обчислення, який забезпечував максимум прибутку. Відомі теоретичні досягнення щодо мінімізації витрат фон Тюнера, який вивчав поняття граничної продуктивності, і Госсена – «закон Госсена».
Перший закон Госсена – закон насиченості потреб. У ньому сказано: із задоволенням потреб у якихось благах їх цінність падає або по мірі збільшення кількості товару його корисність убуває. Перехід до насиченості потреб відбувається звичайно не зразу, а поступово, ніби по сходинках.
Практичне значення першого закону Госсена полягає у тому, що він відбиває зв'язок між зниженням граничної корисності і падінням попиту. Крива попиту може бути виведена як похідна від кривої граничної корисності.
Другий закон Госсена – закон вирівнювання граничних корисностей. Згідно з цим законом кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої засоби між різними покупками. Він передбачає отримати однакове задоволення від кожної суми грошей, витрачений на кожний із товарів, який хоче придбати.
Щоб отримати максимум корисності, споживач так розподіляє кількість споживчих благ, щоб їх гранична корисність дорівнювала одній і тій самій величині.
Кожний учасник обмінної операції, розподіляючи свої засоби між різними покупцями, намагається досягти максимуму вигоди.
Закон єдності ціни випливає із закону заміни споживчих благ. Для покупця існує якась межа ціни, вище якої він не стане купувати товар. Для продавця є якийсь нижчий кордон ціни, який він бажає отримати і нижче якого не хоче опуститися.
На перетині інтересів покупців і продавців згідно з другим законом Госсена знаходиться ступінь, який відповідає поєднанню корисностей сторін однакової інтенсивності. Цей ступінь – ціна, яка відповідає однаковій корисності решти покупок.
Похожие работы
... умов. Саме тому представники нових маржинальних ідей стали розглядатися як правонаступники класичної політекономії і називатись неокласиками, а їх теорія, відповідно одержала назву «неокласичної». На другому етапі «маржинальної революції» - етапі формування неокласичної політекономії – найбільший внесок зробили англієць А. Маршал, американець Дж.Б. Кларк та італієць В. Перето. Сучасний монетаризм ...
... столь важным у «классиков». Это произошло, прежде всего, благодаря предпочтению каузальному (причинно-следственному) подходу функционального, ставшего важнейшим средством анализа, превращения экономической теории в точную науку. Необходимо подчеркнуть, что факт начала «маржинальной революции» едва ли кем был замечен, А о том, что она уже свершилась, впервые провозгласил в 1886 г. Л.Вальрас. Он ...
... марксистской политической экономии (с 20 в. – также и институционализма). Изучение же собственно механизма функционирования рыночного хозяйства стало прерогативой сторонников неоклассической экономической теории (неоклассики). Оба эти направления вышли из классической политэкономии, но если сторонники первого направления подвергли критическому пересмотру принципы рационального эгоизма и « ...
... а також згаданих вище англійця У. Джевонса й француза Л. Вальраса. На цьому етапі серед представників маржинальної теорії більше визнання одержав К. Менгер, що став на чолі « австрійської школи» маржиналізму. Його школа, у якій активно співробітничали також Ф. Візер, О. Баверк і інші вчені, виступала проти історичного й соціологічного підходів в економічній теорії, ратуючи, як і «класична школа», ...
0 комментариев