1. внутрішньогалузева конкуренція;
2. міжгалузева конкуренція.
Внутрішньогалузева конкуренція веде до утворення суспільної (ринкової) вартості. У кожній галузі є безліч підприємств із різним рівнем продуктивності праці. Якби підприємець, у якого на підприємстві рівень продуктивності праці високий, продавав товар по 1 грн. за штуку, а капіталіст, на чиїм підприємстві продуктивність праці низка, став би запитувати за такий товар по 2 грн. за штуку, то в останнього ніхто не купував би товар.
У результаті внутрішньогалузевої конкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей у єдину суспільну, чи ринкову вартість. Остання завжди визначається суспільно необхідною працею і тяжіє до індивідуальної вартості товарів тих підприємств, що роблять основну частину даної продукції.
Від ринкової вартості необхідно відрізняти ринкові ціни товарів. Якщо попит, пропонований на товари, перевищує їхню пропозицію, то ринкова ціна піднімається вище ринкової вартості. Якщо ж пропозиція товарів на ринку перевищує попит на них, то ринкова ціна падає нижче вартості. Такі відхилення цін від ринкової вартості неминучі.
При продажі товарів по ринковій вартості ті підприємці, на чиїх підприємствах індивідуальна вартість товарів низка, одержують не тільки звичайний прибуток, але і надприбуток у розмірі різниці між ринковою й індивідуальною вартістю. Навпроти, ті підприємці, на чиїх підприємствах індивідуальна вартість товарів висока, дістають прибуток нижче середнього рівня, а при відомих умовах можуть навіть одержати збиток.
Таким чином, продаж товарів по ринковій вартості веде до нерівності норм прибутку різних підприємців усередині кожної галузі виробництва.
Добре зрозуміло, що ця нерівність не може не відбиватися на положенні різних підприємств. Підприємці, що одержують високі прибутки, можуть швидко накопичувати капітал і розширювати свої підприємства. Підприємці, що одержують менший прибуток, можуть здійснювати нагромадження капіталу в обмежених масштабах. Нарешті, ті підприємці, що через дуже високу індивідуальну вартість товарів терплять на своїх підприємствах збитки, в остаточному підсумку стають банкрутами.
Внутрішньогалузева конкуренція і погоня за надприбутком спонукують підприємців уводити нові технології і знижувати витрати виробництва. Незліченні банкрутства дрібних, середніх і навіть великих фірм - така історія капіталістичної конкуренції. Особливо підсилюється руйнування неконкурентоспроможних підприємств у періоди криз надвиробництва.
Історична і логічна внутрішньогалузева конкуренція передує міжгалузевої конкуренції.
Конкуренція розгортається не тільки усередині кожної галузі виробництва, але і між підприємцями різних галузей за найбільш прибуткові сфери вкладання капіталів. Міжгалузева конкуренція виражається в переливанні капіталів від галузей з низькою нормою прибутку в галузі з високою нормою прибутку.
Міжгалузева конкуренція - це один з видів конкуренції між підприємцями, акціонерними компаніями, монополістичними об'єднаннями різних галузей господарства за одержання більш високої норми прибутку за свій капітал. За допомогою міжгалузевої конкуренції здійснюється стихійний перелив капіталів з однієї галузі в іншу і встановлюються пропорції відтворення суспільного капіталу.
Відлив капіталу з галузі з високою органічною структурою капіталу і низкою нормою прибутку веде в ній до наступних економічних наслідків:
1. до відливу капіталу;
2. до скорочення виробництва;
3. до зменшення пропозиції товарів;
4. до підвищення цін;
5. до підвищення норми прибутку.
Прямо протилежні економічні явища будуть спостерігатися в тій галузі, де спочатку установилася низька органічна структура капіталу і висока норма прибутку. Тут відбудеться:
1. приплив капіталу;
2. розширення виробництва;
3. збільшення пропозиції товарів;
4. зниження цін;
5. зниження норми прибутку.
Тому що в галузях з низькою нормою прибутку відлив капіталу веде до її підвищення, а в галузях з високою нормою прибутку долив капіталу веде до її зниження, то в підсумку повинне відбутися рівняння норм прибутку в тих і інших галузях. Отже, стихійний перерозподіл капіталів спричиняє утворення середньої норми прибутку, однакової у всіх галузях виробництва. Необхідно дати кількісне визначення середньої норми прибутку.
Середня норма прибутку є норма прибутку на весь суспільний капітал. Тому середня норма прибутку дорівнює відношенню сукупної прибавочної вартості до сукупного суспільного капіталу, вкладеному в усі галузі виробництва.
Якщо позначити масу прибавочної вартості створену в першій галузі виробництва, через m1, у другій галузі - через m2, у третій галузі - через m3 і т.д., а капітали, вкладені в ці галузі, - через К1, К2, К3 і т.д., то середня норма прибутку
Р = (m1 + m2 + m3 + …+ mn) / (К1 + К2 + К3 + ... + Кn) =
Таке визначення середньої норми прибутку можна пояснити конкретним прикладом, припустивши, що в економіці э три галузі - з високою, середньою і низькою органічною структурою капіталу:
перша галузь:
100з + 20v + 20m = 140 = 16.6%;
друга галузь:
300c + 100v + 100m = 500 = 25%;
третя галузь:
50c + 50v + 50m = 150 = 50%.
Середня норма прибутку складе:
Р = 200m : (450c + 170v) * 100 = 32.3%
Було б неправильно визначати середню норму прибутку шляхом обчислення простої середньої арифметичної з трьох галузевих норм прибутку. У цьому випадку вийшов би помилковий результат, начебто середня норма прибутку дорівнює 30,5%. Такий метод визначення середньої норми прибутку неправильний, тому що дає кожній з галузевих норм прибутку однакове значення для суспільства, але в ці галузі вкладені нерівновеликі капітали. Тому розрахунок середньої норми прибутку повинний вестися на основі зваженій середньої арифметичної.
На середню норму прибутку впливають наступні фактори:
1. середня норма прямо пропорційна ступеню експлуатації всього соціального прошарку найманих робітників;
2. вона прямо пропорційна швидкості обороту всього суспільного капіталу;
3. вона зворотно пропорційна рівню вартісної структури всього суспільного капіталу;
4. середня норма прибутку залежить від галузевих норм прибутку;
5. середня норма прибутку залежить від розподілу сукупного суспільного капіталу між різними галузями виробництва.
При незмінних галузевих нормах прибутку середня норма прибутку буде тим нижче, ніж велика частка суспільного капіталу буде вкладена в галузі з низькою нормою прибутку, і тем вище, ніж велика його частка буде вкладена в галузі з високою нормою прибутку.
Воля й інтенсивність переливу капіталів тим повніше, чим вище розвиті в країні капіталістичні відносини, транспорт, засоби зв'язку, рівень економічної інформації. Воля переливу капіталів припускає також: повне руйнування феодально-станових перегородок, повне руйнування різних форм особистої залежності, установлення реального підпорядкування праці капіталу, велику маневреність населення, усунення перешкод при переміщенні робочої сили з однієї галузі в іншу, можливість без зовнішніх перешкод заснувати нове підприємство.
Міжгалузева конкуренція об'єктивно створює визначену динамічну рівновагу, що забезпечує одержання приблизно рівного прибутку на рівний капітал, незалежно від того, де він вкладений. В американській економіці розходження в галузевих нормах прибутку складають усього лише 1-2 відсотка. У недавнім минулому фірми, що входять у військово-промисловий комплекс, одержували більш високий відсоток прибутку. І ми були свідками найжорстокішої конкурентної боротьби (відкритої і прихованої) між корпораціями за одержання урядових замовлень на виробництво озброєння.
Якби умови для зростання капіталу в якій-небудь галузі були нижче, ніж в іншій, то капітали залишили б її і суспільна потреба в товарах цієї галузі залишилася б незадоволеної. Якщо подібна ситуація і виникає у визначеній життєво важливій галузі, то держава субсидіює дану галузь і створює необхідні умови для одержання фірмами нормального прибутку. Зокрема це стосується сільського господарства.
Проблему утворення середньої норми прибутку, припливів і відливів капіталу знов-таки необхідно розглядати стосовно до чотирьох ринкових ситуацій: 1) в умовах чистої конкуренції; 2) чистої монополії; 3) монополістичної конкуренції і 4) олігополії. Стихійне пересування капіталів з одних галузей в інші, можливо лише тоді, коли вхід у високоприбуткову галузь не заблокована. Однак у сучасних умовах однієї з форм руху капіталу стала вільна купівля і продаж цінних паперів, акцій на фондових біржах.
Якщо в суспільстві виникають відносини, що обмежують конкуренцію, стає неминучим підрив механізму утворення середньої норми прибутку. Планова система, що затвердилася в нашій країні, звела нанівець механізм конкуренції. До кожної галузі доводилися планові завдання по випуску продукції, нормативи витрат матеріальних ресурсів, чисельність зайнятих працівників, фонд заробітної плати, відпускні ціни на продукцію з включенням у них показників по прибутку. Вільний вхід і вихід підприємств у галузі був закритий. Це привело до того, що одні галузі працювали з прибутком у 20-30, інші - у 70-100 відсотків, а багато хто були збитковими і жили на дотації від держави. Економіка держави виявилася деформованою. Підприємства стали поділяти продукцію на вигідну і невигідну, з ринкових відносин вимивався асортимент дешевих товарів. Жителі Криму, починаючи з лютого місяця, могли вільно купити в державній торгівлі парникові огірки, але зате не могли придбати там же літнього ґрунтового огірка. Секрет був простий: на тепличному огірку колгоспи і радгоспи мали до 200 відсотків прибутку, а на вирощеному на відкритому ґрунті - 12-15 відсотків.
Утворення середньої норми прибутку веде до того, що вартість зробленого товару виступає як сукупність витрат виробництва і середнього прибутку на капітал. Товари продаються не по їхній вартості, а за суспільною ціною виробництва. Прибуток, зроблений на всіх підприємствах, як би надходить у "загальний казан" для подальшого перерозподілу і перетворення в середній прибуток. З аналізу витрат виробництва й утворення середнього прибутку К. Маркс зробив висновок, що робітники експлуатуються не тільки "своїм" капіталістом, а всіма капіталістами, оскільки вони поділяють між собою створену ними прибавочну вартість. Тому вони повинні бороти за знищення всієї системи "Капіталістичного рабства".
В умовах капіталістичного способу виробництва в результаті внутрішньогалузевої конкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей у єдину суспільну чи ринкову вартість, що унаслідок міжгалузевої конкуренції трансформується в ціну виробництва.
В умовах простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити так: W = з + v + m, де W - вартість товару, з - постійний капітал; v - перемінний капітал; m - прибавочний продукт.
При капіталістичному товарному виробництві в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, але і співвідношення між попитом та пропозицією
U"=c+v+p,
де U" - ціна виробництва, p - прибуток;
Прибуток утвориться в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту та пропозиції, переливання капіталу в галузі, у яких виробництво товарів не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін (їхньому росту при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при перевищенні пропозиції над попитом). В умовах рівноваги попиту та пропозиції формується ціна рівноваги.
Якщо в умовах простого товарного виробництва ціни визначалися тільки законом вартості, то в умовах капіталістичного товарного виробництва вони визначаються і чинністю закону попиту та пропозиції. Тому в нових історичних умовах ціна - це грошове вираження ціни виробництва, взаємодії закону вартості і закону попиту та пропозиції.
К. Маркс розглядав ціну як грошове вираження вартості. У колишньому СРСР в економічній літературі використовувалося тільки це визначення, що відбивало реалії докапіталістичних формацій, що свідчило про догматичне, антинаукове сприйнятті дійсності і суперечило діалектичному методу дослідження"
Визначення ціни як грошового вираження ціни виробництва відбиває переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму XVІ - XІ в. З виникненням монополій і олігополії процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема, виникають монопольно високі і монопольно низькі ціни. Унаслідок цього ціна виробництва перетворюється в монопольну ціну виробництва, З урахуванням цієї обставини в сучасних умовах ціна є грошовим вираженням монопольної ціни виробництва, у якій відбивається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополії).
Монопольні ціни - це насамперед монопольні ціни виробництва. Зосереджуючи в себе найсучаснішу техніку, найбільш кваліфіковану робочу силу, упроваджуючи найбільш прогресивні форми виробництва і праці, підприємства і філії гігантських компаній формують найбільш низькі витрати виробництва (а отже, і собівартість), що є основним чинником присвоєння монопольно високого прибутку. Оскільки на таких підприємствах виробляється основна маса продукції, одну зі складових ціни на той чи інший товар представляють відповідні витрати виробництва. Але якби ціни на ті ж автомобілі встановлювалися тільки на основі витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольно високими. Такими їх робить диктат монополій на ринку.
Тому монопольні ціни - це ціни обертання, що відбивають панування олігополістів на ринку, унаслідок чого перерозподіляється частина прибавочної вартості, створеної на дрібних і середніх підприємствах, і частина доходів населення при покупці відповідних товарів на користь гігантських компаній. На відміну від цього на нижчій стадії капіталізму основою цін були середні витрати (як виключення - індивідуальні витрати) виробництва і обертання.
Більш повно розкрити механізм ціноутворення в сучасних розвитих країнах світу допоможе короткий виклад історії розвитку теорії ціни.
Найбільш вагомий внесок у теорію ціноутворення зробили такі видатні економісти, як Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський і А. Маршалл.
Д. Рікардо вперше у світовій економічній думці виділив три основних фактори вартості: праця, корисність (споживча вартість) і рідкість. Перші два фактори відіграють вартісноутворюючу роль для більшості відтворених товарів (тобто товарів, що постійно виготовляються), третій - для незначної групи невідтворених товарів (шедеври мистецтва, рідкі книги і т.п.).
І дійсно, чим іншим можна пояснити продаж картин відомих художників минулого на всесвітньо відомому аукціоні Сотбі в Англії за кілька мільйонів доларів кожну, якщо не їхньою рідкістю, невідтворюваністю.
Д. Рікардо справедливо критикував положення Ж. Б. Сея про корисність товарів як регуляторів вартості. Пізніше ця теза була розгорнута в теорію граничної корисності. Ступінь корисності, на думку Д. Рікардо, не може бути мірою вартості тому, що товар, який виготовляється з великими зусиллями, буде завжди дорожче того, котрий виробляється з меншими зусиллями. До того ж навіть двоє людей, що користаються однієї і тією же річчю, одержують від її різне задоволення.
Однак твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості невідтворених товарів (рідких статуй, картин і ін.) залежить від їхньої рідкості, було трохи однобічним. Адже вартість залежить і від роботи художників, скульпторів. Праця талановитих діячів мистецтва надзвичайно складна, а іноді і дуже тривала. И. Рєпін, наприклад, працював над картиною "Запорожці пишуть лист турецькому султану" 14 років.
Заслуга К. Маркса в розвитку теорії ціни полягає в тому, що він чітко розмежував вартість і ціну. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами. Така вартість лежить в основі ціни, а співвідношення між попитом та пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Крім того, на думку К. Маркса, вартість залежить не тільки від витрат суспільно необхідної праці, але і від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільної споживчої вартості.
Ці положення не придбали вид цілісної логічної теорії, тому в працях К. Маркса недостатньо врахувала вплив якості продукції, її корисного ефекту на вартість товарів, ігнорується фактор рідкості, у теорії ціноутворення не зроблена спроба з'єднати вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів, їхньої суб'єктивної, психологічної оцінки споживачем.
Уперше спробу синтезу цих двох найбільш важливих факторів ціноутворення почав М. Туган-Барановський. Він ввів у науковий оборот поняття "вартість" (як витрати засобів виробництва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці). Крім того, він розмежував категорії "вартість" і "цінність". Цінність має суб'єктивну сторону (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) і об'єктивну (оцінка такої корисності суспільством). Остання і є ціною товару. При правильному розумінні теорії граничної корисності вона, на думку вченого, не заперечує теорії трудової вартості.
А. Маршалл першим із західних учених почав спробу синтезу цих теорій. Він вважав себе учнем Д. Рікардо і розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва і граничної корисності, зіткнення попиту та пропозиції. Такий підхід втілений у підручнику "Економікс" П. Самуельсона.
Ціна виконує облікові, розподільні, стимулюючі функції. Перша полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідного, а отже, і корисної праці. Праця, що перевищує цю величину при виробництві відтворених товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає можливість здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням і інші пропорції.
Розподільна функція ціни реалізується в процесі внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості і, насамперед , прибавочної вартості здійснюється на користь тих підприємств, на яких витрати виробництва нижче суспільно необхідних, а якість товарів вище. В другому випадку перерозподіл прибавочної вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, де здійснюється виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних і суспільних потреб.
Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни через механізм конкуренції спонукують підприємців упроваджувати нову техніку, більш досконалі форми і методи організації виробництва і т.п..
Існують різні критерії класифікації цін. Так, відповідно до критерію власності розрізняють державні, колективні, індивідуальні й інші види цін.
Державні ціни переважали в бувшому СРСР, тому що 92 % власності належало державі. Їх установлювали спеціальні державні органи - Державний комітет цін і його філії в республіках і на місцях. Механізм установлення таких цін був дуже громіздким. У періодичній пресі часів "перебудови" приводилися приклади, коли для встановлення цін на товари широкого вжитку (наприклад, новий тип совка для сміття й ін.) необхідно було зібрати більш 100 підписів у різних інстанціях. У СРСР 98 % цін були державними і тільки 2 % - цінами колгоспного ринку. Ціни на продукцію кооперативних підприємств також були одержавлені.
У залежності від форм конкуренції розрізняють ринкові ціни в умовах чистої конкуренції; олігопольні - в умовах панування групових монополій; монопольні - в умовах абсолютної монополізації єдиним виробником чи продавцем відповідної сфери виробництва і збуту, чи тільки збуту.
У залежності від типів ринкової системи виділяють регульовані і нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвитих країнах світу регулює держава. Регульованими є і ціни на олігополістичному, а також чисто монополістичному ринках. Таке регулювання з боку гігантських монополій здійснюється через механізм формування і регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практику "лідерства в цінах" і ін.
Висновок
Провівши дослідження питання конкуренції промислових капіталів можна зробити наступні висновки:
· Промисловий капітал виступає на різних стадіях кругообігу в таких функціональних формах, як грошовий капітал (Підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочну вартість), продуктивний капітал (Він включає засоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесі виробництва, створюють товар), товарний капітал (Зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші.);
· З розвитком поділу праці від промислового капіталу відокремлюються торговий капітал і позичковий капітал. Вони перетворюються в особливі галузі макроекономіки, в особливі сфери людської діяльності;
· У різних галузях виробництва існують різні норми прибутку. Ті фактори, що впливають на норму прибутку, не можуть складатися однаково у всіх галузях економіки. Норма прибавочної вартості в різних галузях неоднакова. Наприклад, в одних галузях робочий день довше, ніж в інших, а рівень заробітної плати може бути нижче; існують ще великі розходження у вартісній структурі галузевих капіталів. Вони неминучі й об'єктивні унаслідок великих розходжень у технічній структурі капіталів, у матеріалоємності, капіталоемності й енергоємності різних виробництв, в енергооснащеності і фондоозброєнності праці; у різних галузях дуже неоднакова і швидкість обороту капіталів. Наприклад, у гідроенергетиці і суднобудуванні капітал обертається повільно. А в таких галузях, як хлібопечення і виробництво прохолодних напоїв, він обертається швидко;
· Інтенсивність переливу капіталів тим повніше, чим вище розвиті в країні капіталістичні відносини, транспорт, засоби зв'язку, рівень економічної інформації. Воля переливу капіталів припускає також: повне руйнування феодально-станових перегородок, повне руйнування різних форм особистої залежності, установлення реального підпорядкування праці капіталу, велику маневреність населення, усунення перешкод при переміщенні робочої сили з однієї галузі в іншу, можливість без зовнішніх перешкод заснувати нове підприємство;
· Внутрішньогалузева конкуренція і погоня за надприбутком спонукують підприємців уводити нові технології і знижувати витрати виробництва. Незліченні банкрутства дрібних, середніх і навіть великих фірм - така історія капіталістичної конкуренції;
· В умовах капіталістичного способу виробництва в результаті внутрішньогалузевої конкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей у єдину суспільну чи ринкову вартість, що унаслідок міжгалузевої конкуренції трансформується в ціну виробництва. При капіталістичному товарному виробництві в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, але і співвідношення між попитом та пропозицією.
Список використаної літератури
1. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство СОФИТ, 2004.
2. Экономическая теория: Курс лекций: В 2 т. - Иркутск: Изд-во ИГЭА, 1998.
3. Економічна теорія: Хрестоматія /Упор. Е. Ф. Борисов. К.: Вища школа 1999.
4. Економіка: Підручник /Під ред. A.C. Булатова. - К., 2004.
5. Экономикс: Теория и практика: В 2 т. — Спб.: АО «Дорваль», 1993.
... десятиріччя, пропорції розподілу капіталу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не змінилися. 3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування України в процеси міжнародної міграції капіталу 3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації: загальна характеристика Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому ...
... з державним ВВП СРСР, а інфляція у 1992–1996 рр. призвела до поточної нестачі власних оборотних коштів у абсолютної більшості українських підприємств. Окремим фактором нагромадження капіталу слугувала наявність у країні значного військового майна (три великих військових округів), ліквідних рухомих активів (наприклад, кораблів Чорноморського пароплавства) і великих запасів стратегічної сировини. ...
... чи однотипних товарів у різних місцевостях поступово, але неухильно зменшуються. Наслідком же зменшення цих розходжень є зменшення величини торгового прибутку ІІІ, а відповідно і норми прибутку. 3. Торговельний капітал в умовах торгівлі в Україні Протягом останніх років в Україні відбувається процес формування капіталістичних виробничих відносин. Персоніфікаторами капіталу, в тому числі і ...
... ; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу. За статтею “Теорія капіталу: науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, ...
0 комментариев