Найдавніші писемні джерела пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Історія економіка та економічної думки»

на тему: «Найдавніші писемні джерела пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу»

Виконала: студентка

групи ЕП-08-1

Зайченко О.Г.

Перевірив:

Намлієв Є. В.

Дніпропетровськ-2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна думка цивілізації Стародавнього Сходу

1.1 Стародавній Єгипет

1.2 Месопотамія

1.3 Стародавня Індія

1.4 Стародавній Китай

Висновки

Бібліографічний список

ВСТУП

 

В цій роботі, на підставі вивчення наукової літератури, архівних матеріалів та навчальних посібників представлено багатогранну картину пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу.

У своїй роботі автор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився на діяльності видатних засновників, які багато зробили для розвитку економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу.

Проведено стислий огляд найдавніших джерел пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу.

Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу.

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством.

Об’єктом дослідження даної роботи є історія економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу.

Метою цієї роботи є характеристика історико-економічних аспектів розвитку економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу ( а саме: Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю).

Результати роботи можуть бути застосовані при вивченні історії економіки та економічної думки.

І. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА ЦИВІЛІЗАЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 

1.1 Стародавній Єгипет

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати ці знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатковані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз госпо­дарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку в античному періоді (І тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.) [1].

Одні з перших відомих нам пам'яток економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророчення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», різні адміністративно-господарські та юридичні документи.

У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, скла­далися земельні кадастри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) госпо­дарством, організацію праці царських ремісників (майстрів) та землеробів — безпосередніх виробників матеріальних благ у староєгипетському суспільстві [5].

Важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчанням — творам дидактичного характеру, в яких розглядаються питання управління державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так, наприклад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про політичні та економічні функції фараона — глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одного боку, і возвеличування, нагородження царем своїх вельмож, жерців — з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів'. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI — XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальнюється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Стародавнього Єгипту. При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка давала змогу посісти високе місце в ієрархічній державній системі. Ідеться про привілеї, незалежність, загальне пошанування посади писаря, яку можна було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання [2].

Заслуговують на увагу такі пам'ятки економічної думки Стародавнього Єгипту, як «Проречення Іпусера» (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та «Пророцтво Неферті». Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII—XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податкових декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін. Лихо для держави — порушення суворої регламентації господарства, брак контролю за діяльністю виробників та бездіяльність чиновників. У цих творах всіляко обстоюється ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави — надійної запоруки порядку в країні та стабільних доходів чиновників державного апарату [6].