Нематеріальні ресурси та активи

Київський національний економічний університет

 

 

 

 

Контрольна робота №6

з курсу “Економіка підприємства”

Тема : “Нематеріальні ресурси та активи”

Студентки ІІІ курсу.

План

 

 

1.   Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства (фірми).

-     Характеристика об’єктів промислової власності: винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків і знаків обслуговування;

-     Інформація як особливий суспільний ресурс. Сучасні інформаційні технології і програмні продукти;

-     Інші нематеріальні ресурси(ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, найменування місця походження товару, гудвіл фірми).

2.   Поняття й елементний склад нематеріальних активів(патенти на право виключного користування об’єктами промислової власності, авторське право, право на користування іншими нематеріальними ресурсами у формі ліцензії тощо) та їх оцінка.

3.   Задача.

4.   Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства (фірми).

Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах ринковій економіці є ефективне використання його власних так званих нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. До них відносяться об’єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Нематеріальні ресурси
Об’єкти промислової власності	Об’єкти інтелектуальної власності	Інші нематеріальні ресурси
*Винагороди; *Промислові зразки; *Корисні моделі; *Товарні знаки і значки обслуговування.	*Програмне забезпечення електронно –обчислюваних машин; *Банки та бази даних; *Банки та бази знань.	*Ноу-хау; *Раціоналізаторські пропозиції; *Найменування місця походження товару; *Гудвіл (імідж, репутація)

Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключно права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об’єктів цієї власності належать: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки та знаки обслуговування.

Інтелектуальна власність являє собою юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури і мистецтва, програмні продукти тощо.

Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно удосконалювати можливості щодо пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому випадку може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад. Володіння ліцензією надає її власнику виключне право використання певного технічного досягнення і тому забезпечує йому певні конкурентні переваги. Зареєстроване найменування місця знаходження товарів завжди гарантує споживачу особливості, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність його власника.

Об’єкти промислової власності.

Серед об’єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винаходом називається позначене істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі господарства, яке дає позитивний ефект.

Технічне рішення, яке може бути визначене винаходом, повинно мати певну технічну ознаку; істотну новизну рішення; позитивний або інший ефект.

Технічна ознака – це застосування засобів техніки і технології ( конструкції, способів, матеріалів) для розв’язання завдання, що є об’єктом винаходу. При цьому виділяють кілька основних видів технічних розв’язань, які можуть стати предметом винаходу. До них, зокрема, належать:

-     технічні будови – сукупність технічних засобів ( деталей, вузлів, механізмів), які перебувають у функціональній залежності;

-     способи або процеси – сукупність операцій (дій), що виконуються у певній послідовності та умовах (режимах) для досягнення потрібного технологічного результату;

-     речовини – сукупність способів одержання хімічних речовин;

-     штами – культури мікроорганізмів, які використовуються для одержання речовин, що утворюються внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів.

Таким чином, винаходом може бути лише конкретне розв’язання технічного завдання. Пропозиції, що сформовані у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винаходів.

Другою найважливішою ознакою винаходу є його новизна, тобто використання технічних засобів, способів, методів раніше невідомих в даній галузі техніки. Винаходом може бути визначено за будь-яких умов тільки таке технічне рішення, яке має суттєву новизну. Це означає, що винахід має бути принципово новим технічним рішенням або вносити у відомі конструкції, способи, речовини такі зміни, які призводять до якісного поліпшення.

Третьою важливою ознакою винаходу прийнято вважати його позитивний ефект, тобто практичну корисність технічного рішення. Корисний результат винаходу при цьому трактується досить широко. Він може полягати в економії суспільної праці, охороні життя і здоров’я людини, удосконаленні технічних засобів науки, культури, мистецтва, оборони. Позитивний ефект мають і винаходи, які не дають економії, але поліпшують експлуатаційні якості виробів, підвищують їх надійність, змінюють на краще умови праці тощо.

Промисловим зразком називається нове, придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей.

Промисловий зразок може бути об’ємним ( модель), плоским (малюнок) або комбінованим. Художнє вирішення конкретної форми виробу визнається промисловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни, оригінальності та придатності до промислового виготовлення.

Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак невідома в даній або іншій країні до дати фіксації його пріоритету. Оригінальним він вважається тоді, коли його суттєві ознаки є своєрідними. Придатність до промислового виготовлення означає, що промисловий зразок може бути відтворений у виробництві промисловими засобами.

Деякі вироби не підлягають охороні як промислові зразки. Це галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини ( крім декоративних), взуття та головні убори.

Корисні моделі – це нові за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою моделі.

Корисні моделі відрізняються від інших об’єктів промислової властивості тим, що предметом технічного вирішення тут є тільки конструкція вибору, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні виробу. По суті корисна модель займає ніби проміжне становище між винаходом та раціоналізаторською пропозицією.

Товарними знаками вважається оригінальні позначки ( ім’я, термін, малюнок або її сполучення), які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування. Окремо виділяють також поняття колективного товарного знаку. Колективним є товарний знак спілки, асоціації або іншого добровільного об’єднання. Колективним товарним знаком позначаються товари. Що виробляються та ( або) реалізуються об’єднанням підприємств і мають спільні характеристики. На відміну від звичайних товарних знаків, права на використання колективних знаків не можуть бути передані іншим особам.

Товарний знак ( знак обслуговування) має ідентифікувати товар (послуг). Використання товарних знаків дозволяє споживачу виділити та швидко знати потрібний йому товар, тобто він сприяє реалізації товарів і має рекламний характер. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарні знаки використовуються також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємств ( фірм) тощо.

Споживач за допомогою товарного знаку швидко визначає, хто виробляє певний товар. Тому власник товарного знаку не може вважати себе позбавленим відповідальності за якість своїх виробів (послуг) як у процесі реалізації, так і на етапі споживання.

Основними вимогами до товарних знаків є їх індивідуальність, упізнаваємість, привабливість для споживачів та охороноздатність, тобто можливість їх офіційної реєстрації. При цьому не підлягають реєстрації позначки, які тотожні або подібні до товарних знаків, що вже зареєстровані на ім’я іншої особи; знаки міжнародних організацій; географічні назви; зображення, що загальновживані для позначення товарів певного роду; містять відомості, які можуть викликати плутанину у покупця відносно виготовлювача чи місця виробництва товару; суперечать міжнародним угодам.

Об’єкти інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність, що є важливим видом (елементом) нематеріальних ресурсів підприємства, пов’язана з його інформаційною системою, з інформацією взагалі як особливим та специфічним суспільним ресурсом.

Логіка розвидку виробничих сил зумовила появу посередника. Який зосереджує у себе інформацію про різні сторони виробничої діяльності і перерозподіляє її відповідно до потреб того чи іншого споживача. Це означає. Що така функція відокремлюється від наукової творчості і виробництва та стає самостійним видом діяльності, який має свої власні ознаки.

Інформаційна діяльність – це сукупність процесів одержання інформаційних матеріалів, їх обробки, зберігання, використання та поширення. Її результатом є створення специфічного інформаційного продукту, який відрізняється від продуктів наукової діяльності і інших первинних документів змістом і якістю наявної в них інформації. Якщо наукові публікації вміщують якісно нову інформацію, створену в процесі творчого мислення, то інформаційні продукти таких нових даних не містять, а являють собою стислий виклад основного змісту нагромадженої інформації. Процеси створення, збору, зберігання, обробки та передачі інформації за допомогою сучасної обчислювальної техніки і систем комунікації називаються інформаційною технологією.

Інформація є об’єктом права власності громадян, юридичних осіб і держави. Це право виникає на підставі: її створення власними силами і за свій рахунок, договору на створення інформації; договору на передачу права власності на інформацію іншим особам. Право власності на інформацію обумовлює виникнення товарних відносин між суб’єктами, що займаються інформаційною діяльністю, та споживачами інформаційної продукції. Найважливішими об’єктами інтелектуальної власності, що пов’язані з інформаційною діяльністю та формують нематеріальні активи підприємства, є програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань.

Програмне забезпечення – це сукупність програм, які використовуються у роботі з ЕОМ. Кожна така програма задає алгоритм певної задачі у формі, що сприймається ЕОМ.У відповідності з завданням і функціями, що використовуються різними елементами програмного забезпечення, Його поділяють на загальне та спеціальне.

Загальне програмне забезпечення – це способи спілкування користувача з ЕОМ, тобто програми, що необхідні для організації обчислювального процесу.

Спеціальне програмне забезпечення являє собою сукупність програм, орієнтованих на рішення задач певного конкретного класу.

Програмні продукти підлягають правовій охороні, на них поширюються авторські права.

Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання інформації, а також самих даних( інформаційних одиниць), що відповідним чином систематизовані та сконцентровані у певному місці ( в пам’яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеках тощо).

Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їх взаємовідношення. Діяльність більшості організацій, що створюють бази даних, спрямована на задоволення на комерційній основі потреб споживачів у економічній, фінансовій, науково – технічній та інших видах інформації.

База знань – це сукупність систематизованих основополагаючих відомостей. Що відносяться до певної галузі знань і зберігаються у пам’яті ЕОМ. При цьому передбачається, що обсяг бази знань є достатнім для вирішення певного кола теоретичних та практичних завдань.

Банк знань можна розглядати як сховище знань, у якому окрім самої інформації та відповідного опису, знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання, а також засоби управління всима цими процесами.

Інші нематеріальні ресурси.

З поміж цих ресурсів виокремлюють перш за все ноу-хау, під якими прийнято розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені ( повністю або частково) знання чи досвід науково - технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентоздатної продукції.

Ноу-хау є власністю підприємства. Тому законодавством передбачається сурова відповідальність ( аж до кримінальної) за розголошення суті ноу-хау. Передача, обмін, розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладення ліцензійних договорів.

Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства до якого воно подане.

За своєю суттю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою технічне рішення, але відрізняються від них ступенем новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, так мовити, “місцеву” новизну, тобто вона повинна бути новою відносно техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції не патентоспроможні. Всі питання щодо правил використання раціоналізаторських пропозицій та винагород вирішуються адміністрацією підприємства.

Найменування місця походження товару відображає назву країни, яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно або головним чином визначаються природними умовами та людськими факторами, що характерні для даного географічного об’єкту.

Особливість цього нематеріального ресурсу полягає у тому, що право використання того ж самого найменування місця походження товару може бути надано будь-які фізичні або юридичній особі, яка мешкає чи господарює на тій же території і виробляє товар з тотожними властивостями.

Для характеристики невідчутного на дотик основного капіталу фірми використовують спеціальний термін – гудвіл. Він формується під впливом декількох чинників, найважливішим серед яких є імідж, досвід ділових зв’язків, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Гудвіл по суті віддзеркалює відмінність між налагодженими, процвітаючим бізнесом та бізнесом, якому ще належить усталитися.

2. Поняття і елементний склад нематеріальних активів

Нематеріальні активи – це права на використання об’єктів промислової та індивідуальної власності, а також інші майнові права.

Нематеріальні активи включають певну сукупність елементів.

Нематеріальні активи підприємства

1. Право на об’єкти промислової власності

2.Авторське право

3.Право на користування іншими нематеріальними ресурсами

4.Право на користування землею та іншими природними ресурсами

5. Організаційні витрати на створення підприємства

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту. Власники об’єктів промислової власності отримують виключні права на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтва на товарний знак.

Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене в патенті технічне вирішення. Патент має дві частини – патентну грамоту та патентний опис. Патентна грамота - складається в обмеженій кількості примірників і передається патентовласникові. Вона містить ім’я патентовласника ( найменування фірми) і автора, найменування технічного вирішення, що є об’єктом патенту, та інші відомості, які визначають характер і обсяг виключного права. В патентному опису наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному опису має бути достатнім для того, щоб практично застосовувати об’єкт патенту.

Патентовласник може заборонити будь-якій особі використовувати об’єкт патенту без спеціального дозволу. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за межі кордонів.

Правова основа винаходів і промислових зразків здійснюється на основі його державної реєстрації.

Авторське право – це система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних та художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ та їх взаємовідносин з іншими контрагентами. Власник авторського права або правонаступник має виключне право використовувати продукт своєї інтелектуальної діяльності.

Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації. Фізична або юридична особа, яка зареєструвала місце походження товару, отримує свідоцтво, яке підтверджує право на його використання. Але це право не є виключним. Тому власник свідоцтва не може давати ліцензії на використання місця походження товару іншим особам.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Але їх розголошення може нанести шкоду інтересам власника. Тому вони є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або шляхом їх використання самим власником, або з його дозволу наданням такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це такий договір, у відповідності з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знаку, комерційної тайни (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

Передача прав власності може бути застережена різними умовами відносно терміну та обсягу використання. Комплексу інформації, що передається, щодо. У відповідності з цим розрізняють декілька видів ліцензій.

Види ліцензій
В залежності від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об’єкт ліцензії:	В залежності від обсягу прав на використання ліцензії:	В залежності від характеру об’єкта, який передається за ліцензійною угодою.
Добровільна ліцензія;	Звичайна ліцензія;	Патентна ліцензія;
Примусова ліцензія.	Виключна ліцензія;	Безпатентна ліцензія.
	Повна ліцензія.

Добровільна ліцензія характерна тим, що в ній ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору. В якому регламентуються обов’язки кожної сторони; обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні і повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливості укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліценціатами. Виключна ліцензія передає ліцензіату права виключного користування об’єктом ліцензії. Але ліцензіар зберігає за собою право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом ліцензії протягом зазначеного у договорі періоду.

Залежно від характеру об’єкту, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об’єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, що захищене патентом. Об’єктом безпатентних ліцензій є не захищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов’язаних з ними ноу-хау. Така угода включає в себе, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультативних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супроводжуючі поставки сировини, обладнання, комплектуючих.

За виконання об’єкту ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширені серед них : періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати.

Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продаж, до собівартості виробництва або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж являє собою по суті фактичну ціну ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також здійснюватися шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів ( акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом.

Оцінка і строки зносу нематеріальних активів.

Специфіка нематеріальних активів обумовлює особливості їх оцінки та обліку. В міжнародній практиці існує кілька методів оцінки нематеріальних активів фірми : за собівартістю; за покупною вартістю; за ринковою вартістю.

В зв’язку з затвердженням Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", схвалене Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України. Починаючи з 2000 року поняття “нематеріальні активи” дещо змінилось та визначається як:

“Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.”

Вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням ( оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).Всі витрати, що пов’язані зі створенням нематеріальних активів, окремо за їх видами, збираються на окремому субрахунку бухгалтерського обліку, де і відбивається його собівартість.

Вартість нематеріальних активів може збільшуватись на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

Якщо нематеріальні активи купують в процесі діяльності підприємства то вони оцінюються за їх покупною вартістю.

Якщо підприємство приймає рішення продати будь-які свої нематеріальні активи або вкласти їх в статутний фонд іншого підприємства. Виникає потреба провести оцінку їх ринкової вартості. Для цього у кожному конкретному випадку застосовується спеціальна методи.

На нематеріальні активи нараховується знос (амортизація). Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.

При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів слід ураховувати:

строки корисного використання подібних активів;

моральний знос, що передбачається;

правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу.

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об'єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Переоцінена первісна вартість та знос об'єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Переоцінка об’єктів нематеріальних активів впливає на додатковий капітал або витрати, в залежності від дооцінки чи уцінки.

Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання.

Списання нематеріальних активів оформлюється актом на списання.

3. Задача:

Фірма “Магрус” у розрахунковому році реалізувала 50 тис. одиниць продукції по ціні 20 грн. за одиницю. Змінні витрати на виготовлення продукції – 300 тис. грн, постійні – 50 тис. грн. На кінець розрахункового року фірма мала наступні показники діяльності:

·     основні засоби та інші позаоборотні активи – 1000 тис. грн.;

·     запаси 3 затрати – 400 тис. грн.;

·     грошові кошти, розрахунки та інші активи – 100 тис. грн.

Розрахувати:

1)   який обсяг продукції забезпечить підприємству прибуток на 10 % більший, ніж у розрахунковому році?

2)   Як має змінитися рівень рентабельності продукції, якщо рентабельність оборотного капіталу сягатиме 50 % ?

3)   Рентабельність капіталу ( сукупних активів) підприємства.

Рішення:

1.Який обсяг продукції забезпечить підприємству прибуток на 10 % більший, ніж у розрахунковому році?

Прибуток ( П) – кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, який визначається як різниця між виручкою і витратами.

Виручка (В) – грошові кошти, отримані підприємством за реалізовану продукцію.

Витрати (С)– сума витрат, понесених в процесі господарської діяльності.

В = N* p

Де :

N- обсяг реалізованої продукції;

Р- ціна за одиницю продукції.

В = 50 000* 20 = 1000 000 (грн.)

Витрати (С)– сума витрат, понесених в процесі господарської діяльності.

С = С зм. + С пост.

Де:

Сзм.- змінні витрати;

С пост. – постійні витрати.

С = 300 000 + 500 000 = 800 000 ( грн.)

Визначив виручку і витрати можливо визначити прибуток:

П = В – С

П = 1000 000-800 000 = 200 000 ( грн.)

Прибуток у розрахунковому році складає 200 000 грн.

10% від прибутку дорівнює П* 10%:

 200 000* 10% = 20 000 (грн.)

Прибуток більший на 10 % , ніж у розрахунковому році сягатиме 20 тис. грн.

Оскільки при обсязі 50 тис. одиниць при ціні 20 грн. виручка складає 1000 тис. грн. , то при необхідності збільшити прибуток на 10 % без зміни витрат і ціни, необхідно збільшити виручку на 20 тис. грн. і обсяг буде дорівнювати :

х * 20=1000 000 +20 000

х = 1020 000/20

х = 51 000

Обсяг 51 тис одиниць забезпечить підприємству прибуток на 10 % більший, який дорівнює 200 000 + 20 000 = 220 000 гривень.

П = ( N *р) - С

П = (51 000 * 20) – 800 000 = 220 000 ( грн.)

2. Як має змінитися рівень рентабельності продукції, якщо рентабельність оборотного капіталу сягатиме 50 % ?

 

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Обчислюється рентабельність реалізованої продукції Rn:

Rn= (П / С) * 100%;

Де :

П – прибуток від реалізації за певний період;

С – повна собівартість реалізації продукції ( витрати).

Rn= (200 000/800 000) *100%= 25 %

Рентабельність оборотного капіталу( Rок) характеризує ефективність використання оборотного капіталу:

Rок= (П/ К об)*100%;

Де :

П – прибуток;

К об- оборотний капітал.

До складу оборотного капіталу ( фондів) включають: виробничі запаси, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення, видатки майбутніх періодів.

У складі фірми “Магрус” такий оборотний капітал :

Запаси і витрати 400 тис. грн, грошові кошти, розрахунки та інші активи 100 тис. грн.

Коб = 400 000+100 000 = 500 000( грн.)

Rок= (200 000/500 000)*100% = 40%

Основним факторам зростання рентабельності продукції є зниження витрат на виробництво, а також підвищення ціни.

Рентабельність оборотного капіталу сягатиме 50% при:

-     зменшені оборотного капіталу на 100 000 гривень або при збільшенні прибутку до 250 тис. гривень, або зменшити оборотний капітал та збільшити прибуток разом.

Більш швидке збільшення рентабельності можливо при зростанні ціни. Тому робимо розрахунок при умові збільшення прибутку на 50 тис. грн. за рахунок підвищення ціни на 1 гривню за одиницю продукції, ціна буде сягатиме 21 гривня за одиницю продукції.

П = ( 50 000*21) – ( 300 000 + 500 000)= 250 000(грн.)

Перевірка:

 Rок= (250 000/500 000)*100% = 50%

При умові збільшення оборотного капіталу на 50% рентабельність продукції буде дорівнювати 31% :

Rок= (250 000/800 000)*100%=31,25%

Тому якщо рентабельність оборотного капіталу сягатиме 50% рентабельність продукції збільшиться на 6,25% ( 31,25%-25%)

3.Рентабельність капіталу ( сукупних активів) підприємства.

Рентабельність сукупних активів(Rа) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства :

Rа= (П/Ка)*100 %;

Де :

П – загальний прибуток підприємства за рік;

Ка – сума активів.

Ка= ( 1000 000+400 000+100 000)=1500 000( грн.)

Rа = (200 000/1500 000)*100%=13,3%

Рентабельність капіталу ( сукупних активів) підприємства дорівнює 13,3%.

Показник рентабельності капіталу(сукупних активі) найбільш характерний для аналізу ефективності господарської діяльності підприємства.

Отримана рентабельність 13,3% підприємством “ Магрус” свідчить про ефективне використання наявного майна так вклавши в активи 1 грн фірма за розрахунковий період отримує 13,3% або 0,13 коп. прибутку.

Литература

1.   Грузинов В.П.“Єкономика предприятий и предпринимательство». – М. : «Софит», 1994.

2.   За ред. Покропівного С.Ф.- “Економіка підприємства”: Підручник. 1-2Т –К. “Хвиля- Прес”, Донецк: Мале підприємство “Поиск”, Т-во книголюбів, 1995.

3.   Коробов М.Я. “Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств”: Навч. Посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО,2000.

4.   Швиданенко Г.О., Покропивний С.Ф., Клииименко С.М.та ін “Економіка підприємства” Навч.- метод. посібник для самост. Вивч. Дисц. /.- К.:КНЕУ,2000.

5.   Солодченко И. « Нематериальние активы: чем дальше в лес…» стр 56 Бизнес № 26 (389) Бухгалтерия 26 июня 2000

6.   Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8"Нематеріальні активи" затверджено наказом №242 від 18.10.99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України2 листопада 1999 р.