Основи інвестиційної діяльності

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Контрольна робота

з дисципліни: “Міжнародний фінансово – інвестиційний менеджмент”

Виконав:

студент 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Корнелішин Олексій

Перевірив:

Викладач

Стахурська Світлана Валеріївна

Київ – 2009

Зміст

1. Визначення впливу інфляції на результати інвестиційної діяльності

2. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій

3. Задачі

Список використаної літератури

1. Визначення впливу інфляції на результати інвестиційної діяльності

Концепція оцінки вартості грошей в часі передбачає, що вартість грошей з плином часу змінюється.

Вартість грошей – це очікувана норма прибутку на грошовому ринку. Досить часто за цю норму прибутку беруть норму позикового відсотку або норму депозиту.

Майбутня вартість грошей – це сума майбутніх грошових надходжень, в яку перетворяться інвестовані кошти через певний період часу з урахуванням певної процентної ставки.

Теперішня вартість грошей – це вартість на даний час для нас тих грошових надходжень (або витрат), які ми будемо мати в майбутньому.

Розрахунок майбутньої вартості представляє собою процес "нарощення" коштів або компаундинування (компаундинг). Визначення теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень є оберненим процесом до "нарощення" і називається дисконтуванням. В процесі розрахунку використовують норму прибутку на грошовому ринку і її називають ставкою дисконту.

В основі оцінки вартості грошей може бути два підходи, які базуються на існуючих методах нарахування відсотків:

1) прості відсотки – як правило застосовуються при короткостроковому інвестуванні;

2) складні відсотки – як правило застосовуються при довгостроковому інвестуванні.

Прості відсотки

При нарахуванні приросту суми вкладених коштів за методом простих відсотків базою є лише початкова сума інвестованих коштів. Алгоритми розрахунку наступні:

jп = Р * n * і,

S = Р + jп = Р (1 + n * і),

де і – ставка відсотку ,

S – майбутня вартість,

Р – теперішня вартість майбутніх доходів,

n – кількість періодів,

jп – сума нарахувань за простими відсотками.

Графік отримання майбутньої вартості за простими відсотками див. на рис 1.

Вартість

jп

S

P

Час

Рис. 1. Нарощення за простими відсотками (компаундинування)

При дисконтуванні потрібно розрахувати теперішню вартість майбутніх грошових потоків:

Коефіцієнт дисконтування при простих відсотках:

Вартість

S

Сума дисконту

P

Час

Рис. 2. Дисконтування за простими відсотками

Складні відсотки

Складні відсотки – це сума доходу, що створюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого відсотку в попередньому періоді додається до суми основного внеску, і в наступному платіжному періоді вона сама починає приносити доход.

База для нарахування приросту суми вкладених коштів за методом складних відсотків - початкові вкладені кошти "плюс" сума нарахованого відсотку в попередньому періоді.

Розрахунок майбутньої вартості (компаундинування) за складними відсотками:

S =

Сума нарахувань за складними відсотками ( jс) визначається так:

jс = S – P

Графік отримання майбутньої вартості за складними відсотками див. на рис. 3.

 Вартість

jс

S

P

Час

Рис. 3. Нарощення за складними відсотками (компаундинування)

Дисконтування за складними відсотками здійснюють за наступним алгоритмом:

Р =  Кдс

Коефіцієнт дисконтування при складних відсотках:

Кдс =

Отже, при оцінці вартості грошей в часі слід мати на увазі, що на результат оцінки значно впливає розмір відсотка, періодичність виплат і кількість платіжних періодів.

У фінансово-інвестиційній практиці постійно доводиться зустрічатися з впливом інфляції, яка з часом знецінює вартість грошових коштів.

Для оцінки інфляції використовують такі показники:

1) темп інфляції (Ті) – характеризує приріст середнього рівня цін в певному періоді і виражається в частках одиниці;

2) індекс інфляції (Іі) – загальний темп росту.

Іі = 1 + Ті

При розрахунках, пов’язаних з коригуванням грошових потоків з урахуванням інфляції використовують такі поняття суми грошових коштів:

номінальна вартість грошових коштів – без урахування зміни інфляції;

реальна вартість грошових коштів – з урахуванням зміни інфляції.

Розрізняють три варіанти (випадки) врахування інфляції в інвестиційних проектах:

при коригуванні нарощеної суми грошових коштів;

при формуванні ставки відсотку, яка використовується для нарощення та дисконтування;

при визначенні рівня доходу від інвестицій.

Розглянемо ці три випадки конкретніше.

Врахування інфляції при коригуванні нарощеної суми грошових коштів

Sp =  ,

де Sp – реальна майбутня вартість;

Sн – номінальна майбутня вартість.

Якщо одразу відома процентна ставка та прогнозні індекси інфляції, то Sp можна розрахувати таким чином:

Sp =

Врахування інфляції при формуванні ставки відсотку, яка використовується для нарощення та дисконтування з урахуванням інфляції

Загалом реальна процентна ставка (ір) з урахуванням інфляції формується так:

ір = і - Ті

При порівнянні номінальної ставки відсотку (і) з темпом інфляції (Ті) можливі три ситуації:

і = Ті – в цьому випадку не буде приросту реальної вартості грошей, приріст поглинається інфляцією;

і > Ті – реальна вартість грошей зростає, не дивлячись на інфляцію;

і < Ті – в цьому випадку інвестування є збитковим.

В світовій практиці необхідна ставка дисконту з урахуванням інфляції визначається з формули Фішера:

(1+ ір) * (1+ Ті) = 1+ і ,

звідси:

Врахування інфляції при визначенні рівня доходу від інвестицій з урахуванням інфляції

При формування рівня доходів від інвестицій з урахування темпу інфляції передбачається визначати розмір так званої "інфляційної премії":

П = Др * Ті

Д = Др + Пі = Др * (1 + Ті ),

де Д – загальна сума доходу;

Др – дохід ринковий;

Пі – "інфляційна" премія.

 Рівень доходу

"Інфляційна премія "

Загальна

сума доходу

Дохід

ринковий

Темп інфляції

Рис. 5. Залежність номінальної суми необхідного інвестиційного доходу і розміру "інфляційної премії" від темпу інфляції

Метод спрощення інвестиційних розрахунків.

Оскільки прогнозування темпів інфляції є складним і в значній мірі ґрунтується на припущеннях, то допускають і наступний метод: вартість інвестованих коштів при їх наступному нарощенні або вартість їх повернення при наступному дисконтуванні перераховується з національної валюти в одну з міцних іноземних валют. Перерахунок здійснюється за курсом національного банку на момент здійснення розрахунків. Після цього нарощення або дисконтування вартості коштів здійснюється за ставкою відсотку без урахування інфляції. Наприклад, при інвестуванні за рахунок кредитів комерційного банку за ставку дисконту беруть процентну ставку валютного кредиту цього банку.

2. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій

За останнє десятиліття у світовій економіці відбулася суттєва лібералізація регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій. На сучасному етапі глобалізації світової економіки майже усі країни створили на своїх територіях сприятливі умови щодо залучення закордонних інвестицій.

Ці умови полягають у наступному: закордонні капіталовкладення законодавчим шляхом захищені від експропріації, діяльності філій ТНК в більшості галузей економіки наданий національний режим, іноземні інвестори мають можливість брати участь у приватизації державної власності на рівних умовах з національними інвесторами (саме цей чинник у 90-і роки обумовив особливу інвестиційну привабливість країн Латинської Америки і Центральної та Східної Європи).

Разом з тим, доступ іноземних інвесторів у деякі стратегічні галузі національних економік є все ще обмеженим або навіть забороненим. До цих галузей у більшості країн належать:

виробництво радіоактивних матеріалів, генерування електроенергії і видобуток природних копалин;

сфера телекомунікацій, включаючи засоби масової інформації, поштові послуги, телеграфний і телефонний зв'язок;

авіаційні, залізничні і морські перевезення;

рибний лов;

оборонна промисловість;

нерухомість, земельні ресурси і сільськогосподарські угіддя.

Дослідження деяких науковців свідчать, що податкові пільги або стимули розглядаються урядами приймаючих країн як один з найважливіших інструментів у залученні іноземних інвестицій ТНК. Вони поширені в основному у менш привабливих галузях промисловості або найменш розвинутих регіонах, які потребують додаткової фінансової підтримки. Податкові пільги надаються, головним чином, для інвестиційних проектів, що відповідають економічним і політичним намірам урядів приймаючих країн.

Дослідження довело, що інвестиційна привабливість країн, що розвиваються, значно підвищується, якщо у державі досягнута стабільність на валютному ринку чи застосовується режим фіксованого валютного курсу (Аргентина, Польща, Чехія, Угорщина). Однак, з іншого боку, якщо курс національної валюти є завищеним, то це призводить до погіршення міжнародної конкурентоспроможності національних підприємств і у довгостроковому періоді стає однією із основних причин фінансової кризи (Аргентина, 2001 рік).

Валютне регулювання більшості країн, що розвиваються, також стимулює приплив іноземних капіталів: у будь-який момент активи закордонних інвесторів, а також прибуток від їхньої діяльності можуть бути вільно конвертовані в іноземну валюту і вивезені з країни.

Для залучення закордонних інвестицій ТНК більшість досліджених країн активно використовують політику щодо створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і зон вільної торгівлі. У цих зонах установлюється пільговий режим для ведення бізнесу і тим самим підвищується його ефективність.

Найбільший розвиток спеціальні економічні зони та зони вільної торгівлі отримали у країнах Центральної і Східної Європи. При цьому мета створення цих зон у країнах ЦСЄ неоднакова:

у Польщі уряд намагається за рахунок пільгового режиму здійснення ділових операцій у СЕЗ прискорити регіональний розвиток і скоротити розрив між найбільш багатими і найбіднішими областями;

у Болгарії (на відміну від Польщі) СЕЗ існують у найбільш привабливих для інвесторів районах: на стратегічних торгових залізничних, шосейних, водних чи транспортних коридорах. Мета створення СЕЗ у Болгарії – сукупне зростання обсягів ПЗІ в економіці.

У Чехії, Угорщині і Румунії розвиток отримали зони вільної торгівлі. У них існує можливість безмитного ввезення продукції, яка після переробки експортується. Зони вільної торгівлі є особливо привабливими для експортно орієнтованих філій іноземних компаній, які випускають продукцію з високою часткою імпортованої сировини. Лідером по кількості закордонних філій, створених у зонах вільної торгівлі, є Угорщина. Це пов’язано з високою експортною спрямованістю діяльності підприємств із закордонними інвестиціями, зареєстрованими у цій країні. На їхню частку припадає близько 70% усього зовнішньоторговельного обігу Угорщини.

Разом з тим, незважаючи на економічну вигоду для країн ЦСЄ від СЕЗ і зон вільної торгівлі, їхнє існування викликає серйозні дорікання з боку керівних органів Європейського Союзу. На думку ЄС на всій території країни повинні існувати рівні умови для ведення бізнесу. У зв’язку з цим, однією з необхідних умов вступу країн ЦСЄ до ЄС, є ліквідація на їхній території спеціальних економічних і митних зон.

Для ТНК одним з мотивів закордонного інвестування є можливість експорту продукції, виробленої в іноземній філії. Тому країни, що розвиваються, для збільшення обсягів залучених іноземних інвестиції, прагнуть укласти якомога більшу кількість договорів про вільну торгівлю, а також обов’язково стати членом Світової організації торгівлі (СОТ).

Дослідження науковців свідчать про те, що СОТ постійно збільшує свій вплив на розвиток міжнародної торгівлі, рух закордонних інвестицій та діяльність ТНК. Зокрема, укладання в межах СОТ Угоди з торговельних аспектів інтелектуальної власності та Угоди з інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею, значно покращило умови діяльності іноземних філій ТНК у приймаючих країнах.

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин, не існує жодної міжнародної угоди, яка б на наднаціональному рівні регулювала б діяльність транснаціональних корпорацій. При цьому за останнє десятиліття відбулася суттєва зміна у ставленні країн до такої угоди. Так, з кінця 60-х до початку 90-х років минулого століття країни, що розвиваються, були зацікавлені в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. Мета цих дій полягала у запровадженні національного або наднаціонального контролю за діяльністю ТНК. Промислово розвинуті країни та ТНК були проти укладання такої угоди.

На початку ХХІ століття ситуація суттєво змінилася. Тепер вже промислово розвинуті країни та ТНК зацікавленні в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. На їх думку, ця угода повинна, насамперед, захисти ТНК від будь-яких обмежень та втручань з боку урядів приймаючих країн. Країни, що розвиваються, намагаються зберегти за собою право здійснювати самостійну інвестиційну політику та у деяких випадках обмежувати діяльність ТНК.

Серед досліджених країн найбільш привабливі умови для іноземного інвестування були створені у США, Великій Британії, Нідерландах, Австралії, Мексиці, Бразилії, Аргентині, Чилі, Китаї, Сингапурі, Таїланді, Польщі, Чехії, Угорщині і на Тайвані.

Серед країн світу найбільшу інвестиційну привабливість має економіка США. Однак вплив діяльності підприємств із закордонними інвестиціями на американську економіку є негативним. Це пов'язано з тим, що, хоч діяльність закордонних філій і призводить до збільшення обсягів американського ВВП, приплив прямих закордонних інвестицій у США істотно погіршує конкурентні позиції національних виробників відносно іноземних транснаціональних корпорацій. Це обумовлено тим, що головною метою діяльності у США філій ТНК є збільшення збуту продукції, що вироблена у “материнській” компанії та інших закордонних філіях ТНК. Для реалізації цієї стратегії іноземні філії постійно збільшують імпорт продукції до США і не здійснюють значного позитивного впливу на динаміку американського експорту.

Збільшення обсягів ПЗІ в американську економіку також призводить до постійно зростаючого відтоку капіталу із США: зростає обсяг вивезення прибутків від закордонних інвестицій, що призводить до погіршення сальдо доходу від закордонних капіталовкладень; постійно збільшується негативне сальдо балансу поточних операцій.

Вплив ПЗІ на економіку Канади є не настільки негативним як у США, однак за рахунок значного негативного сальдо доходів від іноземних капіталовкладень, пов'язаного з діяльністю на території Канади закордонних інвесторів, з економіки Канади відбувався відтік капіталу по поточним операціям. Однак наприкінці ХХ століття та на початку ХХІ, завдяки успішній діяльності вітчизняних ТНК, баланс поточних операцій Канади значно покращився та став позитивним.

Для Мексики приплив іноземного капіталу також не приніс очікуваних позитивних результатів: її баланс товарів і послуг є негативним, постійно збільшується відтік капіталу, що вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це пов’язано з тим, що завдяки угоді НАФТА продукція, що вироблена у Мексиці, майже безмитно експортується до США. Однак товари, що експортуються іноземними філіями, в основному зроблені у Мексиці із імпортованих комплектуючих. Завдяки цьому, разом із мексиканськім експортом зростає і імпорт, що останні роки і обумовлює постійно від’ємне сальдо торговельного балансу країни. У результаті, зовнішня заборгованість національної економіки постійно зростає, стійкість мексиканської фінансової системи знижується.

Дослідження наслідків припливу інвестицій ТНК у держави Латинської Америки показало, що в країнах регіону, які залучили найбільші обсяги ПЗІ (Бразилія й Аргентина), діяльність закордонних філій не лише не сприяє підвищенню міжнародної конкурентоздатності національних економік, а, навпаки, через свій внесок у негативне сальдо балансу поточних операцій, призводить до збільшення зовнішнього боргу національних економік. Це у свою чергу стало однією з причин валютно-фінансової кризи, яка вразила Аргентину наприкінці 2001 року.

Для інших країн регіону наслідки співробітництва з ТНК є не настільки очевидними. Так, приплив ПЗІ позитивно впливає на конкурентоздатність товарів, вироблених на території Чилі і Колумбії. Разом з тим значне вивезення прибутків від закордонних інвестицій істотно погіршує баланси поточних операцій цих країн, що також призводить до збільшення зовнішньої заборгованості їхніх національних економік.

Аналіз операцій ТНК у країнах Азії показав, що їхній наслідок для національних економік в більшості досліджуваних країн у цілому є позитивним (за винятком Австралії, в якій, як і в країнах Латинської Америки, спостерігається стабільно негативний баланс поточних операцій). При цьому максимального виграшу від участі в міжнародній виробничій діяльності досягли Японія, Сингапур і Китай.

Разом з тим слід зазначити, що наприкінці 90-их років спостерігалося значне збільшення відтоку капіталу з Китаю, який вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це призводить до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій країни.

На прикладі Південної Кореї деякими науковцями простежено залежність між міжнародною конкурентоздатністю продукції та обмінним курсом національної валюти. Так, баланс поточних операцій Кореї в період з 1980 по 1997 роки, за винятком декількох років, був негативним. Однак після фінансової кризи, яка призвела до істотної девальвації національної валюти, ситуація змінилася: баланс поточних операцій Кореї став позитивним та у 1998 році досяг найбільшого за всю історію країни значення.

При цьому слід зазначити, що ревальвація національної валюти, яка спостерігалася останні роки, погіршила торговельний баланс Кореї, що призвело до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій. Збереження цієї тенденції може призвести як до подальшого зниження конкурентоздатності продукції, виробленої в Кореї, так і в цілому до погіршення балансу поточних операцій.

Активна участь країн ЄС у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив (за винятком Великої Британії) на підвищення конкурентоздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, пов'язано з тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують увезені ПЗІ. У результаті позитивний вплив вивезених ПЗІ на міжнародну конкурентоздатність продукції, виробленої національними виробниками, перевищує негативний вплив увезених ПЗІ, головною метою яких є максимізація прибутку іноземного інвестора.

Як уже відзначалося, наведене твердження не є справедливим для Великої Британії. У цій країні значне вивезення прямих закордонних інвестицій призводить до переміщення частини виробництва з “материнських” корпорацій в іноземні філії. При цьому англійські ТНК реалізують на національному ринку значну частину продукції, випущеної в іноземних філіях, що суттєво погіршує торговельний баланс країни.

На даному етапі розвитку інтеграційних процесів у Європі особливу привабливість для закордонних інвесторів мають Польща, Угорщина і Чехія. Це обумовлено їх можливим швидким вступом до ЄС і одержанням компаніями, зареєстрованими на їхній території, вільного доступу до ємного європейського ринку. Разом з тим виконане дослідження дозволило зробити висновок про те, що ринкові реформи, проведені в країнах Центральної та Східної Європи і засновані на активному залученні закордонних інвестицій, не призвели до загального підвищення міжнародної конкурентоздатності національних економік.

ТНК, що діють у країнах Центральної і Східної Європи, у першу чергу зацікавлені у підвищенні доходів і обсягів виробництва усередині власної корпоративної структури. Реалізуючи цю стратегію, ТНК через мережу своїх закордонних філій, збільшують продаж власної продукції, виробленої поза країнами ЦСЄ. Це призводить до збільшення імпорту країн-реципієнтів ПЗІ, що істотно погіршує їхні торговельні баланси, а в деяких випадках і сальдо послуг. При цьому будь-яка успішна діяльність підприємств із закордонними інвестиціями також призводить і до постійного вивезення з країн ЦСЄ доходів від іноземних капіталовкладень.

У результаті переліченого, баланси поточних операцій усіх досліджуваних країн Центральної і Східної Європи у 90-ті роки мали негативні значення. При цьому найгірші показники поточних операцій спостерігаються у Польщі, в економіку якої надійшли найбільші обсяги ПЗІ, а найкращі (відносно інших досліджуваних країн ЦСЄ) - у Болгарії, куди надійшли найменші обсяги прямих закордонних інвестицій.

У цілому інвестиційний клімат у країнах СНД не є привабливим для закордонних інвестицій. Це пов’язано з наступними основними причинами:

складністю і заплутаністю нормативно-правової бази державного регулювання економічними процесами. Це дозволяє державним службовцям по-своєму трактувати ті чи інші нормативні документи і ставить закордонних інвесторів у залежність від “доброї волі” чиновника;

слабкістю і нерозвиненістю системи судової влади, що не дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності у випадку порушення їхніх прав одержати захист у судових органах. Ця ситуація, при якій порушення закону не завжди спричиняє покарання, призводить до існування в країнах СНД високого рівня корупції у сфері державного управління, що створює для більшості закордонних інвесторів неприйнятні умови для ведення бізнесу;

низькою купівельною спроможністю населення. Цей фактор стримує закордонні інвестиції, метою яких є виробництво продукції для внутрішнього ринку приймаючої країни;

дискримінаційним ставленням промислово розвинутих країн до держав СНД. Унаслідок цього більшість країн СНД не є членами Світової організації торгівлі, що обмежує можливості експорту продукції, виробленої на їхній території.

Законодавство країн СНД гарантує іноземним інвесторам право на вільне вивезення за кордон (після сплати податків і відповідних платежів) прибутків, дивідендів та інших фінансових активів. У закордонних інвесторів також існує можливість безперешкодного обміну будь-якої суми у національних грошових одиницях на вільно конвертовану валюту. При цьому, у випадку здійснення великих обмінних операцій закордонний інвестор повинен заздалегідь проінформувати про цю операцію національний банк країни.

В усіх досліджуваних країнах СНД після фінансової кризи 1998 року було введено режим вільно плаваючого валютного курсу, що істотно знизило ймовірність різкої девальвації національних грошових одиниць у майбутньому. Позитивним для іноземних інвесторів, які переводять свої доходи за кордон, також є той факт, що протягом останніх декількох років (2000-2001 роки) номінальний курс національних валют країн СНД стосовно долара залишався досить стабільним, а стосовно євро у 1999-2001 роках спостерігалося навіть його підвищення.

Дослідження довело, що податкова система країн СНД є саме тим фактором, що вкрай негативно впливає на інвестиційний клімат у регіоні. Це пов’язано як із загальним високим рівнем оподатковування, так і з заплутаністю і складністю самої процедури сплати податків. При цьому серед країн СНД найгірша ситуація у податковій сфері спостерігається в Україні. Це обумовлено наступними причинами:

практично повною безконтрольністю діяльності Державної податкової адміністрації, яка підпорядкована тільки Президенту України;

наявністю великої кількості різноманітних податків: на кінець 2001 року в Україні існувало 22 різних національних податки і 16 муніципальних;

високим рівнем податків: ПДВ – 20%, податок на прибуток корпорацій – 30%, прогресивний прибутковий податок – від 10% до 40%, прибутковий податок на дивіденди – 30%, прибутковий податок на роялті і депозити – 15%, податок у фонд соціального страхування й у пенсійний фонд – 37,5% від фонду заробітної плати, податок на репатріацію дивідендів за кордон – 15% (при цьому даний податок стягується у доповненні до податку на прибуток корпорацій);

невизначеністю у трактуваннях податковою службою і судовими органами нормативних і законодавчих актів України. Так, відповідно до закону “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.) компанії з закордонними інвестиціями звільняються від сплати податку на прибуток, і це положення діє не менше 10 років. Пізніше для створення рівних умов ведення бізнесу в Україні для національних і закордонних компаній більшість пільг для іноземних інвесторів було скасовано (у тому числі і відсутність податку на прибуток). Після цього, питання про те, чи продовжують користуватися пільгами підприємства з закордонними інвестиціями, що були зареєстровані до скасування пільг, залишається відкритим і по-різному трактується податковими службовцями та місцевими судовими інстанціями;

довгі роки Державна податкова адміністрація не бажала брати участь у проведенні податкової реформи. Так, у липні 2001 року Парламентом України у першому читанні був схвалений новий податковий кодекс, що передбачало істотну лібералізацію податкової політики. Планувалося скоротити загальну кількість національних податків з 22 до 13, муніципальних – з 16 до 10. Пропонувалося також знизити рівень прибуткового податку з 10-40% до 10-20%, податку на прибуток компаній з 30% до 20%, ПДВ із 20% до 15%. Однак, у разі схвалення нового податкового кодексу, податкова адміністрація була б змушена вжити конкретних заходів по розширенню бази оподаткування, що було неприйнятним для неї. У зв’язку з цим Президент і Уряд України заявили про те, що податковий кодекс необхідно істотно допрацювати. Весною 2003 року у податковій сфері України відбулися деякі зміни – був прийнятий новий закон “Про податок з доходів фізичних осіб”, який значно зменшує граничну ставку податку з громадян. Однак прийняття нового ліберального податкового кодексу, в якому б були гармонізовані усі податки в Україні, все ж відкладене на невизначений час.

Наявність настільки негативної ситуації у податковій сфері України призводить до того, що велика частина суб’єктів підприємницької діяльності діє у тіньовій економіці. Можливість існування тіньової економіки пов’язана з високим рівнем корупції в Україні. Так, згідно з даними організації “Transparency International”, у 2000 році за рівнем корупції Україна займала вісімдесят сьоме місце з дев’яноста досліджуваних країн. Гірша ситуація склалася тільки в Югославії і Нігерії.

Для іноземних інвесторів (крім компаній з офшорних зон) ця ситуація є вкрай неприйнятною. Це пов’язано з тим, що для ТНК, які діють у світовому масштабі, імідж “чесної компанії” є більш значною цінністю, ніж швидко отриманий прибуток від операцій у тіньовій економіці. Тому більшість стратегічних закордонних інвесторів в Україні діють легально, що ставить їх у дискримінаційне становище порівняно з бізнесом у тіньовій економіці, витрати якого через відсутність митних і податкових платежів знаходяться на більш низькому рівні.

Серед країн СНД найбільш привабливі умови щодо залучення прямих закордонних інвестицій створені в Азербайджані, Казахстані і Молдові. Однак аналіз, проведений у четвертому розділі, свідчить про те, що закордонні інвестиції, залучені до країн СНД, не призвели до підвищення міжнародної конкурентоздатності їхніх національних економік. При цьому в багатьох випадках діяльність у країнах СНД підприємств з іноземним капіталом негативно впливає на торговельний баланс, сальдо послуг і доходів від закордонних інвестицій, що призводить до постійного відтоку капіталів із країн за поточними операціями.

Найгірший стан балансу поточних операцій спостерігається в країнах, які залучили значні обсяги ПЗІ (у порівнянні з розмірами національних економік). До цих країн належать Азербайджан, Казахстан і Молдова. У них відношення активів іноземних ТНК до ВВП дорівнює відповідно 81,4%, 51,9% і 28,8%.

Для України цей показник значно менше (10,5%), а баланс поточних операцій є досить стабільним, і його сальдо не призводить до збільшення зовнішньої заборгованості національної економіки. Дослідження довело, що девальвація української гривні, яка відбувалася під час фінансової кризи 1998, значно поліпшила торговельний баланс країни. Завдяки цьому, баланс поточних операцій України, починаючи з 1999 року, постійно приймає позитивні значення, що значно краще відповідних показників Казахстану, Азербайджану і Молдови.

У Росії відношення активів іноземних ТНК до ВВП є мінімальним – 4,4%, а сальдо балансу поточних операцій постійно приймає позитивні значення. Наявність постійного позитивного сальдо балансу поточних операцій дозволило Росії поступово перетворитися з країни-реципієнта закордонних інвестицій у донора міжнародної фінансової системи.

Наприкінці ХХ – на початку ХХI сторіччя основні показники діяльності ТНК (прямі закордонні інвестиції, активи, валовий продукт, експорт і продажі закордонних філій) збільшуються швидшими темпами, ніж світовий експорт і валовий внутрішній продукт. При цьому зростання могутності транснаціональних корпорацій у першу чергу досягається за рахунок прямих закордонних інвестицій: один долар вкладених ПЗІ призводить до збільшення активів ТНК на 3,81 долара, продажів - на 2,66 долара.

В останні роки відбулася істотна зміна інвестиційної стратегії ТНК: основні потоки ПЗІ (більше 80%) тепер спрямовуються на фінансування операцій по злиттям і поглинанню. Це означає те, що ТНК воліють не створювати нові виробничі потужності за кордоном, а купують уже діючі підприємства, які випускають продукцію і мають свою частку на національному ринку. Ця стратегія дозволяє ТНК у найкоротший термін і при відносно невеликих витратах (якщо операція здійснюється в країнах, що розвиваються, чи в країнах з перехідною економікою) вийти на ринок приймаючої країни. Нова стратегія ТНК нівелює основні позитивні наслідки залучення прямих закордонних інвестицій для приймаючої країни, тому що купівля ТНК місцевої компанії може і не супроводжуватися передачею новітніх технологій, значним збільшенням робочих місць і зростанням експортних постачань. Можливий навіть зворотний ефект, пов’язаний з ростом імпорту через те, що в більшості випадків ТНК віддають перевагу купівлі за трансфертними цінами комплектуючих і сировини у своїх виробничих структурах за кордоном. Крім цього, за припливом ПЗІ через досить короткий термін спостерігається відтік із країни капіталу, що вивозиться іноземним інвестором як доход від своїх інвестицій.

За останні десятиріччя більшість країн, що розвиваються, опинилися в глибокій економічній кризі, для виходу з якої вони готові прийняти інвестиції ТНК практично на будь-яких умовах. Це призвело до того, що спроби створення єдиного міжнародного документа, який передбачав би механізм захисту від несправедливої поведінки ТНК чи дій, що побічно шкодять приймаючій країні, були припинені.

Серед промислово розвинутих країн найбільшу інвестиційну привабливість має економіка США. Однак вплив діяльності підприємств із закордонними інвестиціями на американську економіку є негативним. Це пов’язано з тим, що, хоч діяльність закордонних філій і призводить до збільшення обсягів американського ВВП, приплив прямих закордонних інвестицій у США істотно погіршує конкурентні позиції національних виробників стосовно іноземних транснаціональних корпорацій: ПЗІ стимулюють імпорт продукції до США і не здійснюють позитивного впливу на динаміку американського експорту. Збільшення обсягів ПЗІ в американську економіку також призводить до постійно зростаючого відтоку капіталу із США: зростає обсяг вивезення прибутків від закордонних інвестицій, що призводить до погіршення сальдо доходу від закордонних капіталовкладень; постійно збільшується негативне сальдо балансу поточних операцій (його сумарне сальдо з 1980 по 2001 роки склало -2 трильйони 899 мільярда доларів, що показує справжні розміри заборгованості економіки США).

В останнє десятиріччя кожна з країн Латинської Америки намагалася створити на своїй території інвестиційний клімат, що є привабливим для закордонних інвесторів. У цьому найбільшого успіху досягли Бразилія, Аргентина і Чилі, що пояснюється як місткістю їхніх національних ринків (Бразилія й Аргентина) так і досить ефективною системою державного регулювання інвестиційних процесів. Однак в країнах регіону, які залучили найбільші обсяги ПЗІ (Бразилія й Аргентина), діяльність закордонних філій не тільки не сприяє підвищенню міжнародної конкурентоздатності національних економік, а, навпаки, через свій внесок у негативне сальдо балансу поточних операцій, призводить до збільшення зовнішнього боргу національних економік. Це, у свою чергу, стало однією з причин валютно-фінансової кризи, яка вразила Аргентину наприкінці 2001 року.

Наслідок операцій ТНК для національних економік в більшості країн Азії й Океанії у цілому є позитивним (за винятком Австралії, в якій, як і в країнах Латинської Америки, спостерігається стабільно негативний баланс поточних операцій). При цьому максимального виграшу від участі в міжнародній виробничій діяльності досягли Японія, Сингапур і Китай. Разом з тим, слід зазначити, що наприкінці 90-х років спостерігалося значне збільшення відтоку капіталу з Китаю, якій вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це призводить до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій країни.

На прикладі Південної Кореї, виявлений взаємозв’язок між станом балансу поточних операцій країни та обмінним курсом національної валюти. Так баланс поточних операцій Кореї у період з 1980 по 1997 роки майже постійно був негативним. Однак після фінансової кризи, яка призвела до істотної девальвації національної валюти, ситуація змінилася: баланс поточних операцій Кореї став позитивним та у 1998 році досяг найбільшого за всю історію країни значення. Це дає підставу вважати, що девальвація національної валюти, навіть в умовах фінансової кризи, сприяє підвищенню міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.

Серед країн Європейського Союзу найбільш ліберальні умови для інвестиційної й економічної діяльності ТНК створені у Великій Британії і Нідерландах. У Франції та в Італії втручання держави в економіку є значним. Наслідком цієї ситуації є те, що частка ввезених ПЗІ у ВВП для Великої Британії і Нідерландів значно перевищує відповідні показники Франції й Італії.

Активна участь країн Європейського Союзу у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив (за винятком Великої Британії) на підвищення конкурентоздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, обумовлено тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують ввезені ПЗІ. У результаті позитивний внесок від діяльності європейських ТНК за кордоном значно перевищує негативні наслідки від дій у Європі компаній з іноземними інвестиціями, головною метою яких є максимізація прибутку іноземної транснаціональної корпорації.

На даному етапі розвитку інтеграційних процесів у Європі особливу привабливість для закордонних інвесторів мають Польща, Угорщина і Чехія. Це пов’язано з їх можливим швидким вступом до ЄС і одержанням компаніями, зареєстрованими на їхній території, вільного доступу до місткого європейського ринку. Високий міжнародний інвестиційний рейтинг Польщі, Угорщини і Чехії також обумовлений стабільністю і відкритістю системи державного регулювання в цих країнах. Закордонні інвестори упевнені, що вони будуть діяти згідно з національним законодавством, що встановлює чіткі “правила гри” як для національного бізнесу, так і для державних службовців.

Ринкові реформи, здійснені в країнах Центральної і Східної Європи і засновані на активному залученні закордонних інвестицій, не призвели до загального підвищення конкурентоспроможності продукції, виробленої в національних економіках. ТНК, що діють у країнах ЦСЄ, у першу чергу зацікавлені у збільшенні доходів і обсягів виробництва всередині власної корпоративної структури. Реалізуючи цю стратегію, ТНК через мережу своїх закордонних філій підвищують обсяг продажу власної продукції, виробленої поза країнами ЦСЄ. Це призводить до збільшення імпорту країн-реципієнтів ПЗІ, що істотно погіршує їхні торговельні баланси, а в деяких випадках і сальдо послуг. У результаті баланси поточних операцій усіх досліджених країн Центральної і Східної Європи за усі роки ринкових реформ приймали тільки негативні значення. При цьому найгірші показники поточних операцій спостерігаються у Польщі, в економіку якої надійшли найбільші обсяги ПЗІ, а найкращі (відносно інших досліджуваних країн ЦСЄ) - у Болгарії, куди надійшли найменші обсяги прямих закордонних інвестицій.

У країнах СНД інвестиційний клімат є не привабливим для закордонних інвестицій. Це обумовлено складністю і заплутаністю нормативно-правової бази державного регулювання економічними процесами; слабкістю і нерозвиненістю системи судової влади, що не дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності у випадку порушення їхніх прав одержати захист у судових органах; низькою купівельною спроможністю населення; дискримінаційним ставленням промислово розвинутих країн до держав СНД (унаслідок цього більшість країн СНД не є членами Світової організації торгівлі, що обмежує можливості експорту продукції, виробленої на їхній території).

В Україні, у доповненні до перелічених недоліків, значні проблеми існують і у податковій сфері. Це викликано практично повною безконтрольністю діяльності Державної податкової адміністрації, яка підпорядкована тільки Президенту України; наявністю великої кількості різноманітних податків; високим рівнем податків; невизначеністю у трактуваннях податковою службою і судовими органами нормативних і законодавчих актів України. Наявність настільки негативної ситуації у податковій сфері України призводить до того, що велика частина суб’єктів підприємницької діяльності діє у тіньовій економіці. Для іноземних інвесторів (крім компаній з офшорних зон) ця ситуація є вкрай неприйнятною. Це пояснюється тим, що для ТНК, які діють у світовому масштабі, імідж “чесної компанії” є більш значною цінністю, ніж швидко отриманий прибуток від операцій у тіньовій економіці. Тому більшість стратегічних закордонних інвесторів в Україні діють легально, що ставить їх у дискримінаційне положення в порівнянні з бізнесом у тіньовій економіці, витрати якого, через майже повну відсутність митних і податкових платежів, знаходяться на більш низькому рівні.

Як і в Центральній та Східній Європі, вплив закордонних інвестицій на конкурентоспроможність національних економік країн СНД є негативним. Найгірший стан балансу поточних операцій спостерігається в країнах, які залучили значні обсяги ПЗІ (стосовно розмірів їх національних економік). До цих країн належать Азербайджан, Казахстан і Молдова. У Росії відношення активів іноземних ТНК до ВВП є мінімальним, а сальдо балансу поточних операцій постійно приймає позитивні значення.

До України великі обсяги ПЗІ ще не надійшли. У зв’язку з цим їх вплив на національну економіку не є вагомим і не призводить до суттєвого збільшення зовнішньої заборгованості національної економіки. Разом з тим, в Україні існують галузі (наприклад, нафтопереробна промисловість, деякі сфери зовнішньої торгівлі та харчового виробництва), де закордонні інвестори вже отримали монопольну владу. Внаслідок цього українські споживачі потрапляють у залежність від цінової політики іноземних ТНК. Ще більше шкодить Україні діяльність інвесторів, які зареєстровані в офшорних зонах. Так, у більшості операцій між ними і їх українськими філіями використовуються трансферні ціни, які дозволяють істотно знижувати доходи іноземних інвесторів в Україні (відповідно і податкові відрахування), а весь прибуток залишається в компаніях, зареєстрованих в офшорних зонах.

Зазначене вище дозволяє зробити загальний висновок про те, що глобалізація міжнародної інвестиційної, торговельної та виробничої діяльності сприяла зміцненню ринкової влади транснаціональних корпорацій, дозволила їм отримати монопольний контроль над більшістю ринків країн, що розвиваються, і держав СНД. З іншого боку, можливості національних урядів щодо регулювання діяльності філіалів ТНК, є обмеженими. Це обумовлено двома чинниками: наявністю у ТНК (завдяки значним фінансовим ресурсам та можливості створення новітніх технологій) конкурентних переваг стосовно місцевих компаній та значним тиском на національні уряди з боку могутніх міжнародних економічних організацій – МВФ і СОТ. Відмова від співробітництва з переліченими установами призводить до економічної ізоляції країни.

У цій ситуації вихід може бути знайдений лише у тому випадку, якщо промислово розвинуті країни зрозуміють, що доходи, які вони одержують від діяльності транснаціональних корпорацій, отримані за рахунок зменшення добробуту країн, що розвиваються, та погодяться на введення наддержавного регулювання діяльності ТНК, яке б враховувало й інтереси країн, що знаходяться поза “золотим мільярдом”.

3. Задачі

ВАРІАНТ № 1

Задача 1

Таблиця 1.

Умова

Показники	Одиниця вимірювання	Значення
1. Ціна устаткування, що підлягає впровадженню, без ПДВ	грн	34700
2. Транспортні витрати*	% до ціни	3
3. Заготівельно-складські витрати*	% до ціни	2
4. Монтаж обладнання*	% до ціни	8
5. Обсяг виробництва:
в базисному році	тонн	80
в проектному році	тонн	110
6. Ціна 1 тонни продукції	грн	9200
7. Початкова вартість устаткування, що підлягає демонтажу	грн	33130
8. Витрати на демонтаж (від п. 7)	% від пункту 7	4
9. Маса устаткування, що здаватиметься як металобрухт	тонн	9
10. Ціна 1 тонни металобрухту	грн	850
11. Реалізація демонтованого обладнання (залишкова вартість)	грн	10550
12. Обігові кошти підприємства (за базисний рік)	грн	6700000
13. Обсяг виробництва підприємства (за базисний рік)	грн	92700000

* Послуги здійснюють сторонні організації, розмір витрат вказаний без урахування ПДВ.

Розрахуємо вартість нового обладнання.

Таблиця 2.

Розрахунок вартості нового обладнання

Показники	Значення
Ціна нового устаткування без ПДВ, грн.	34700
Транспортні витрати, %	3
Заготівельно-складські витрати, %	2
Монтаж, %	8
Сума, %	13
Сума, грн.	4511
Вартість обладнання без ПДВ, грн.	39211
Вартість обладнання з ПДВ, грн. (помножити на 1,2)	47053,2
Вартість обладнання з ПДВ, тис. грн.	47,0532

2. Розрахуємо необхідні інвестиції на поповнення обігових коштів, оскільки передбачається збільшення обсягу продукції з 80 до 110 тонн.

Вважаємо, що сума обігових коштів підприємства повинна збільшуватись пропорційно до збільшення обсягу виробництва. За даними балансу обігові кошти складали 6700000 грн. За звітністю обсяги виробництва склали 92700000 грн. За проектом очікується приріст обсягів виробництва в натуральному виразі 110 – 80 = 30 тонн за базисною ціною 9200 грн. /т. Цей обсяг становитиме:

Приріст обсягу виробництва у вартісному виразі за базисною ціною = 9200 * 30 = 276000 (грн)

Визначимо приріст обігових коштів:

Складаємо пропорцію:

92700000 грн. (ОВ за звітністю) – 6700000 (обігові кошти)

276000 (приріст обсягу виробництва) – приріст обігових коштів.

Приріст обігових коштів пропорційно приросту обсягу виробництва = 276000 * 6700000 / 92700000 = 19948,22 (грн)

3. Витрати на демонтаж – 4 % від початкової вартості обладнання, яке буде демонтуватись: Д = 33130 * 0,04 = 1325,2 грн.

4. Комплекс обладнання, яке демонтується можна реалізувати:

а) частину як металобрухт: 9 тонн за ціною 850 грн. /т. В результаті підприємство поверне собі кошти (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):

Чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання як металобрухт = 9 * 850 *0,75 / 1,2 = 4781,25 грн.

б) іншу частину обладнання реалізуємо іншому підприємству за ціною, що відповідає залишковій вартості. В результаті підприємство отримає (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):

Чистий прибуток від реалізації придатної до експлуатації частини демонтованого обладнання іншому підприємству = 10550 * 0,75 / 1,2 = 6593,75 грн.

Загальна сума надходжень від ліквідації обладнання становитиме 4781,25 + 6593,75 = 11375 грн.

5. Визначимо загальну суму інвестиційних витрат:

Інвестиційні витрати = 47053,2 + 1325,2 + 19948,22 + 10550 – 11375 = 67501,62 (грн).

Таблиця 3.

Зведена таблиця із результатами розрахунку

Показники	Одиниця виміру	Числове значення
Вартість нового обладнання (нові капіталовкладення) без ПДВ	грн	39211
Вартість нового обладнання (нові капіталовкладення) з ПДВ	грн	47053,2
Необхідні витрати на демонтаж	грн	1325,2
Приріст обсягу виробництва у натуральному виразі	тонн	30
Приріст обсягу виробництва у вартісному виразі за базисною ціною	грн	276000
Приріст обігових коштів пропорційно приросту обсягу виробництва	грн	19948,22
Чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання як металобрухт	грн	4781,25
Чистий прибуток від реалізації придатної до експлуатації частини демонтованого обладнання іншому підприємству	грн	6593,75
Загальний чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання	грн	11375
Інвестиційні витрати	грн	67501,62

Нові капіталовкладення з ПДВ становлять 47053,2 грн.

Інвестиційні витрати – 67501,62 грн.

Задача 2

Таблиця 4.

Умова

Показники	Одиниця вимірювання	Значення
1. Повні витрати 1 т продукції:
базисний варіант	грн.	7620
проектний варіант	грн.	6986
2. Оптово-відпускна ціна продукції:
базисний варіант	грн. /т	9110
проектний варіант	грн. /т	9060
3. Обсяги виробництва:
базисний варіант	т/рік	80
проектний варіант	т/рік	110
4. Інвестиційні витрати	грн.	69100
5. Амортизаційні відрахування у витратах на 1т продукції:
базисний варіант	грн.	33,6
проектний варіант	грн.	87,9
6. Ставка дисконту	%	21
ставка дисконту	коефіціент	0,21
6а. Коефіціент дисконтування	коефіціент	1,21
7. Життєвий цикл проекту	років	5
8. Додатковий прибуток за рік	грн.	108940
Додатковий чистий прибуток за рік	грн.	81705
9. Приріст амортизації за рік	грн.	6981
10. Чистий грошовий потік за рік	грн.	88686

1. Розраховуємо чистий грошовий потік.

Додатковий прибуток за рік становитиме:

ΔП = Ппроект – Пбазис = (Цпроект – ПВпроект) * ОВпроект – (Цбазис – ПВбазис) * ОВбазис = (9060 - 6986) * 110 – (9110 - 7620) * 80 = 108940 (грн)

ΔПч = 108940 * 0,75 = 81705 (грн)

ΔА = Апроект – Абазис = 87,8 * 110 – 33,8 * 80 = 6981 (грн)

ЧГП = 81705 + 6981 = 88686 (грн)

Вважаємо, що обсяги виробництва будуть щорічно однакові, а, отже, відповідно рівними будуть щорічно чисті грошові потоки.

На основі отриманих розрахунків оцінимо доцільність інвестиційного проекту.

Оцінка ефективності (доцільності) проекту. Розрахунок зведемо в таблицю.

Таблиця 5.

Розрахунок чистого приведеного доходу (у грн)

Показники	Роки						Всього
	0	1	2	3	4	5
1. Інвестиції	69100						69100
2. Чистий грошовий потік	0	88686	88686	88686	88686	88686	443430
3. Коефіціент дискон-тування	1	0,8264	0,6830	0,5645	0,4665	0,3855	не вирахо-вується
4. ЧГП дискон-тований	0	73294,21	60573,73	50060,93	41372,67	34192,29	259493,8
5. Кумуля-тивний потік	-69100	4194,21	64767,95	114828,88	156201,55	190393,85	не вирахо-вується

ЧПД = 190393,85 грн. ЧПД більший від 0 – проект можна рекомендувати до впровадження.

Таблиця 6.

Розрахунок показників ефективності впровадження проекту

Показники	Значення
Чистий приведений дохід	190393,85
Індекс (коефіціент) доходності	3,7553
Середній чистий грошовий потік за рік недисконтований	88686
Період окупності недисконтований	0,7792
Середній чистий грошовий потік за рік дисконтований	51899
Період окупності дисконтований	1,3314

Індекс (коефіцієнт) доходності = 259493,8 / 69100 = 3,7553 (грн/грн)

Тобто з 1 грн. інвестицій ми отримаємо 3,7553 грн. дисконтованого чистого грошового потоку за весь період життєвого циклу проекту. ІД більший одиниці. Інвестування є доцільним.

Період окупності

а) недисконтований:

69100 / 88686 = 0,7792 (років);

б) дисконтований:

69100 / 51899 = 1,3314 (років)

Отже, недисконтований період окупності складає 0,8261 року, а дисконтований період окупності – 1,4424 року. І 0,8261, і 1,4424 менше 6 років. Отже, період окупності в межах життєвого циклу проекту.

Отже, за показниками чистого приведеного доходу, періоду окупності та індексу доходності проект можна рекомендувати до впровадження.

Список використаної літератури

1.         Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студ. спец. 7.050206, 8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" всіх форм навчання. – К. : НУХТ, 2009. – 83 с.

2.         Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Метод. вказівки до вивч. дисципліни та викон. контрол. роботи для студ. спеціальності 7.050206, 8.050206 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності“ та спеціалізації 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" напряму 0502 "Менеджмент" усіх форм навчання / Уклад.: С.В. Стахурська. – К.: НУХТ, 2009. – 31 с.

3.         http://www.lib.ua-ru.net/inode/p-2/34783.html