3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:
· Методом прямого рахунку;
· Пофакторним методом;
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:
де Qпл. – запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;
Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.
Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.
Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:
І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.
Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
3) удосконалення управління організації виробництва і праці;
4) зміна обсягу виробництва продукції;
5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.
Підвищення технічного рівня виробництва.
Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:
де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;
Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;
Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;
Квн. – коефіцієнт виконання норми;
Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.
Структурні зрушення у виробництві.
Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:
де Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;
Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.
Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:
де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах;
Чб. – базова чисельність робітників,
Удосконалення управління організації виробництва і праці.
Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:
де ∑ЧСб. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.
∑ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.
Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:
де Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;
Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..
Проб. – питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.
Зміна обсягу виробництва продукції.
Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:
де Чб.ум-пости – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;
∆Q – приріст обсягу виробництва, %
∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.
Галузеві фактори.
Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:
де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;
Nпл. – плановий обсяг виробництва, натур. один;
Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.
Введення в дію і освоєння нових об'єктів.
Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.
Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.
ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:
де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %
ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).
ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(∆Пп.пл.) в плановому періоді:
Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:
де ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %
∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:
де Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;
Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.
Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:
де ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;
∆Ч – приріст чисельності, %;
∆Q – приріст обсягу виробництва, %
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:
• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;
• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;
• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.
Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:
де Еі –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;
Чп — умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;
Езаг — економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;
На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:
Ечп = Чбаз · Коб · Чп
де Ечп — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;
Чбаз — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;
Коб — коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді;
Чп — умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.
Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів
Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:
· удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);
· збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;
· зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки;
· впровадження прогресивних форм організації праці;
· зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.
Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.
Даний метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.
У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.
Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:
• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
• чисельність працівників за категоріями;
• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.
Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.
де Іпг — індекс годинної продуктивності праці;
Ттехнол — трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за фактичними затратами праці;
Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-технічних заходів.
Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід урахувати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.
Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається за формулою:
Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,
де Іпр — індекс річної продуктивності праці;
Ізмф — індекс використання змінного фонду робочого часу;
Іяв дн — індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооблікового працівника.
При цьому:
де Фпл і Фб –– відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;
Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.
4.ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОЄМНОСТІ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ
ПРОГРАМИ
Для того, щоб знайти трудоємність програми по видах і розрядах робіт слід помножити обсяг річної програми на трудоємність виробу певного розряду кожного виду робіт.
Результати розрахунків заносимо в таблицю 1.
Таблиця 1
Трудоємність річної виробничої програми
№ з/п | Вид і розряд робіт | Трудоємність виробу,н-год | Річна програма, шт | Трудоємність програми по видах і розрядах робіт,н-год |
1 | Складальні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд VI розряд | 3,1 3,2 | 33000 | 102300 105600 |
2 | Монтажні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд IV розряд V розряд | 0,8 2,6 1,0 | 26400 85800 33000 | |
3 | Налагоджувальні і ремонтні роботи всього VI розряд | 0,7 | 23100 | |
4 | Разом усіх видів робіт | 11,4 | 33000 | 376200 |
ВИСНОВКИ
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.
В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності праці є важливим показником економічного зростання країни.
Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. .Шегда А.В. ,Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. Економіка підприємств. – К.: 2000
2. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. Нормування праці. — К., 1995.
3. Абрамов В. М., Данюк В. М., Колот А. М. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку. — Одеса, 1995.
4. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.
5. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К.: Основа, 1995.
6. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики — К.: Знание, 1991.
7. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных систем. — К.: Наукова думка, 1990.
8. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 1991.
9. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка. — К.: МАУП, 1995.
10. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.
11. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. — К., 1997.
12. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. — К.: КНЕУ, 1998.
13. Лукьянченко Н. Д. Управление трудом в промышленных предприятиях. — Донецк, 1996.
14. Летюха В. М. Основи ринкової економіки.. — К.: Урожай, 1995.
15. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. — К.: Наукова думка, 1992.
16. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. — К.: Знання, 1993.
17. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 1997.
18. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. — К.: Урожай, 1995.
19. Прокопенко И. И. Управление производительностью. — К.: Техніка, 1990.
20. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 1996.
21. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. — К.; Вища школа, 1993.
... , якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми. Розділ 2. Продуктивність праці персоналу підприємства ТОВ “Гермес” 2.1. Економіко-організаційна характеристика ТОВ «Гермес” Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Гермес” (далі ...
... іальних і трудових ресурсів. Кінцевим ефектом тут є обсяг волової продукції без споживчих засобів виробництва (амортизаційних відрахувань, вартості кормів тощо). Отже, економічна ефективність птахівництва проявляється у збільшенні виробництва птахівничої продукції і сировини для промисловості в необхідному асортименті та належної якості на душу населення. Однак необхідно не тільки збільшувати ...
... підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентн ...
... і діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. За-гальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управлін-ня. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетен-тність, діловитість ...
0 комментариев