За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними

2. За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.

Чиста монополія. Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.

Абсолютна монополія. Існує у масштабах націо­нального господарства, коли держава та її органи цілком контро­люють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).

3. За характером і причинами виникнення серед монополій ви­окремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рід­кісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галу­зі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). То­вари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замі­нені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюють їх на законних підставах з ме­тою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є па­тентна система, система авторських прав і товарних знаків, за­хист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих су­б'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штуч­ні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового прос­тору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології ви­робництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витіс­няючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.

Штучні монополії є різними за формою організаційно-економіч­ними об'єднаннями (монополістичними союзами) господарюючих суб'єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

• Конвенції. Угоди щодо обсягів ви­робництва, розподілу замовлень, збуту товарів.

• Ринги. Це угоди кількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.

• Корнери. Угоди кількох під­приємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхом скуплення біржових контрактів і реального товару з метою кон­тролювання біржового процесу і підвищення цін.

• Пули. Угоди, за якими прибу­ток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду і розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим спів­відношенням.

Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми.

Картелі . Об'єднання підприємств (фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і ре­зультати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тоб­то лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги вироб­ництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.

Синдикат. Об'єднують підприємс­тва, що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою влас­ність на матеріальні умови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Це означає, що підприємства збері­гають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести (у США — корпорація). Ґрунту­ються на спільній власності (компанії, що входять у трести, втра­чають комерційну і виробничу самостійність).

Концерни. Великі об'єднання юридичне (формально) самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспору, бан­ків) на основі фінансової залежності, яка є наслідком скуплення контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зо­бов'язаннями підприємств, що входять до їх складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індиві­дуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдинга, материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промис­ловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових, тор­говельних, транспортних та інших фірм. Дочірні компанії як філії головної компанії юридичне залишаються незалежними, але фак­тично у межах концерну існує високоцентралізоване управління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвести­ційній сферах.

Трести і концерни розповсюджені у США, Англії, Франції, Японії та інших країнах.

Конгломерати. Об'єд­нання підприємств абсолютно різних галузей виробництва шля­хом установлення фінансового контролю над їх діяльністю. При цьому вони зберігають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише на основі фінансових відносин.

Консорціуми. Ство­рюються на основі тимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщення займу чи здійснення єдиного проекту.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, пе­реплетіння, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиб­лення процесів монополізації сучасної економіки.

Породжена конкуренцією, монополія намагається обмежити характерну для досконалої конкуренції ринково-конкурентну стихію, спрямовуючи свої зусилля на впорядкування, захист і стабілізацію господарської системи з метою забезпечення переваг висококонцентрованим господарським об'єднанням. Картелі, синдикати, трести суттєво підірвали внутрігалузеву конкуренцію у сфері виробництва та обігу. Насамперед картелі та синдикати об­межили вільну конкуренцію у сфері обігу шляхом укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту. Це негативно позначилося на незалежності й свободі ринкових зв'яз­ків, сформувало економічні передумови панування монополій. Трести привнесли монопольне регулювання виробництва. Частко­ва планомірність виробництва, до якої вдавалися підприємства за вільної конкуренції, піднялась на вищий рівень і стала формою комерційних зв'язків між підприємствами, що входять до трес­тів. Монополістична планомірність діяльності трестів у окремих галузях сприяла зростанню концентрації і централізації вироб­ництва і капіталу, проникненню планомірності в інші галузі. Це створювало умови для обмеження міжгалузевої конкуренції, ви­никнення багатогалузевих монополій.

Одночасно загострювалася боротьба між монополіями-вироб­никами і монополіями-споживачами продуктів. Наприклад, влас­ник американських автомобільних заводів Генрі Форд (1863— 1947), намагаючись уникнути надмірних цін на сталь, що диктува­ли сталеливарні компанії, збудував власний сталеливарний завод, який зайняв 11 місце в галузі. Ефективно впливає на монопольні ціни товарів, що стали об'єктом монополізації, конкуренція суб­ститутів. Це характерне для ринків будівельних матеріалів, кольорових металів, палива, окремих видів транспорту та ін. Монополізація виробництва і про­дажу товарів загострює конкурентну боротьбу з боку відповідних немонополізованих товарів.

Важливою формою конкуренції є боротьба за споживчу здат­ність населення (за «долар споживача»). Вона полягає у витіснен­ні з його бюджету інших видів споживання. Оскільки споживча здатність населення на кожний момент має певну величину то будь-яке значне збільшення певного виду споживання можливе лише внаслідок зменшення споживання інших товарів. У праг­ненні розширити збут своєї продукції монополії витісняють із бюджету споживачів товари, які виробляються в інших галузях.

Найтиповішими для монополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів; погір­шення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями про торгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкот конкурентів. Окрім того, широко використовуються за­хоплення патентів на різноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінування й диверсифікація вироб­ництва. Отже, монополія може існувати лише в умовах конкурен­ції між окремими монополіями, монополіями й аутсайдерами то­що. Між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати в конку­рентну боротьбу.[10, 152 -154]

Висновок: Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція - органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги. Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб'єкт не заспокоювався на досягнутому; відкриває реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань. Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф.Хайєк, "суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети".

 Конкуренція являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.

РОЗДІЛ 2

Антимонопольна політика в сучасному законодавстві України

 

Антимонопольна політика - одне з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною в загальної економічної програми уряду, що може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.

Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломерантні злиття (об'єднання компаній, що відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.

Холдинг - можна назвати на українській мові володіючим товариством, створеним великими монополіями для управління дочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.

Система участі - взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту залежність великого числа підприємств від значного акціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і "викачувати" з підконтрольних підприємств прибуток.

Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів несумлінної конкуренції (дій суб'єктів, що хазяйнують, по дискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет. [3, с.265-267]

У відповідності зі статтею 42[2] Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”[3] називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конку­ренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополіс­тичної діяльності та нечесної конкуренції.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від моно­полістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним зако­нодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерцій­ної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиня­ти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сирови­ни, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгоджен­ня з основними споживачами; скорочувати поставку або затриму­вати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконан­ня послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послу­ги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загро­зою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою ко­ристь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації догово­ру за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на ви­падок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополіс­тичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеці­ально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є такі:

• розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

• комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

• експертиза нормативних актів, що стосуються функціонуван­ня ринку;

• підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонополь-ного законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасників господарського обо­роту, посадових осіб за невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного законодавства.

Функції та обов'язки антимонопольних органів, що створюють­ся при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місце­вих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних і дорадчих структур. До складу їх вклю­чають вчених і спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад є оцінка ступеня монопо­лізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демо­нополізації та розвитку конкуренції, удосконалення правового ре­гулювання, що обмежує монополістичну діяльність. [1, с.189 -191]

Отже, досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виникає немало проблем. Особливо велике на­вантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації еко­номіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративних перепон вступу до ринку. Слід зауважити, що заходи із захисту конкуренції не повинні здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захи­щати свої права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

 

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності”.

Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

-      ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення);

-      конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребуває споживач);

-      монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.);

-      монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача);

-      -монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

-      монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку).

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

- заборона створення нових підприємств або інши організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

-примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

-прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

 надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і являющиеся комерційної таємниці, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень.

Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явн недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товариствісклалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку неможе бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К.Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створю антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичн тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольно службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей,що вільна конкуренція є добром для усіх.

Підводячи результати, можна охарактеризуват антимонопольнезаконодавство й антимонольную політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапіпроблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної вона усе більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Висновок: Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій. Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товар­ного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробниц­тво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та техно­логії, а також наукові розробки, що призначені для використання їх­ніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах. Отже, вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

 

ВИСНОВОК

 

 Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

 

1.         Економічна теорія регулювання та антимонопольна політикп: пер. з англ./ В. Кіп Віскузі, джон.М. вернон, Джозеф Е. Гарингтон. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи» , 2004. – 1047 с.

2.         Економічна теорія. Політекономя. Макроекономіка. Мікроекономіка.: Навчальний посыбник/ Л. В. Білецька. – К.: Центр навчальноъ лытератури, 2005. – 652 с.

3.         Економічна теорія. Політекономія: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання – Прес. 2001. – 581 с.

4.         Основи економічних знань: навчальний посібник/ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – К.: Вища школа, 2002. – 543с.

5.         Основи економічної теорії: політ-економічний аспект: Підручник/ За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - 2-ге видання, перероб. і доп. – К.: Вища школа, Знання, 1997; 1999. – 743 с.

6.         Основи економічної теорії: Посібник/ За ред. С. В. Мрчерного. – К.: ВЦ «Академія», 1998. – 464 с.

7.         Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. О. О. Мамалуя – К: Юрінком Інтер, 2003. – 562 с.

8.         Основи підприємницької діяльності: Посібник/ С. В. Мочерний, О. А. Устенко, С. І. Чеботар. – К.: ВЦ «Академія», 2001. – 280 с. – (АЛЬМА - МАТЕР).

9.         Основи ринкової економіки: Підручник/ В. Я. Бобров – К: Либідь, 1995. – 320 с.

10.      Основи конкурентної політики: Підрчник/ З. М. Борисенко. – К.:Таксон, 2004 –704 с.

11.      Політична економія: Підручник/ Г. І. Башнянин. К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.– 527 с.

12.      Розвиток секторів і товарних ринків України: Монографія/ За ред. профес. В. О. Точиліна. – Ужгород: ІВА 2001. – 400 с.

13.      Управління конкурентоспроможністю: навчальний посібник/ Л. С . Кобиляцький. – К.: Зовнішня торгівля, 2003. – 304 с.