Навигация
Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили
27370
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили
Підвищення темпів зростання і нарощення розмірів національного доходу завжди було метою країн «третього світу». Загальну теорію розвитку країн, що розвиваються, створити важко. Адже вони відрізняються розмірами території, забезпеченістю природними і людськими ресурсами, рівнем зв'язків зі світовим ринком, типами соціальної та політичної систем, рівнем урбанізації і культурної однорідності, релігійною належністю населення тощо.
Теоретичні положення і висновки неокласиків, інших західних шкіл частіше не враховують умов та специфіки цих країн. їхні проблеми (і труднощі) відрізняються від проблем, які вже вирішували країни Європи і Північної Америки. Необхідне не тільки уточнення, а й формулювання нового категорійного апарату, створення нової методології. Розробленням відповідних концепцій, моделей і методів займалися представники «традиційної» економічної науки і вчені країн «третього світу» (Г.-К. Мюрдаль, Т.-В. Шульц, Я. Тінберген). Одним із представників специфічного напряму в економічній теорії є А.-В. Льюїс.
Льюїс (Lewis) Артур-Вільям (1915—1991) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1979). Народився в м. Кастрі (Британська Вест-Індія). По закінченні коледжу св. Марії працював клерком. У 1933 р. вступив до Лондонської школи економіки. У 1937 р. отримав ступінь бакалавра в галузі комерції. Продовжуючи навчання в докторантурі, викладав у Лондонському університеті. У 1940 р. здобув ступінь доктора наук з економіки. З 1948 р. впродовж 10 років — професор Манчестерського університету; поєднував викладацьку і дослідницьку роботу.
Новаторські дослідження в галузі економіки промисловості знайшли відображення у книгах «Праця у Вест-Індії» (1939), «Монополії у Британській промисловості» (1945), «Принципи економічного планування» (1949), «Економічний огляд — 1919—1939 рр.» (1949), «Накладні витрати: нариси з економічного аналізу» (1950).
Теорії А.-В. Льюїса з'явилися у період його роботи в країнах, що розвиваються. У 1957-—1963 pp. — економічний радник ООН при прем'єр міністрі Гани; заступник виконавчого директора Спеціального фонду ООН і віце-президент університету Вест-Індії. За цю діяльність у 1963 р. йому присвоїли дворянське звання. Згодом він переїхав до СІЛА, працював професором економіки і міжнародних проблем у Прінстонському університеті.
Засновник і перший президент (1970—1973) Карибського банку розвитку для надання допомоги 18 країнам Карибського басейну. На цій посаді він випробував чимало своїх наукових ідей.
До наукової скарбниці А.-В. Льюїса належать праці «Економічний розвиток у країнах з низьким доходом» (1951), «Економічний розвиток з необмеженим пропонуванням праці» (1954), «Теорія економічного зростання» (1955), «Політика в Західній Африці» (1965), «Зростання і коливання, 1870—1913» (1978) та ін.
У 1983 р. А.-В. Льюїса було обрано президентом Американської економічної асоціації. Був членом Ради Британського королівського економічного товариства, президентом Економічного товариства Гани і членом Економічного консультативного комітету Національної асоціації підтримки кольорового населення. Йому присвоєно почесні вчені ступені Колумбійським, Гарвардським, Йєльським, Вест-Індійським, Манчестерським, Уельським, Бристольським, Лагоським і Торонтським університетами; почесний член Американської економічної асоціації та Лондонської школи економіки.
А.-В. Льюїс, аналізуючи проблеми економічного зростання, досліджував причини економічного розриву між розвинутими і слаборозвинутими країнами, які недавно здобули політичну незалежність. Більшість учених у 50-ті роки XX ст. вважали, що для прискореного економічного зростання цим країнам найвигідніше вкладати прибутки від експорту традиційних продуктів і товарів у промисловість. Ця думка ґрунтувалася на успішному досвіді реалізації «плану Маршалла» для відродження економіки країн Європи в повоєнний період, коли масовані капіталовкладення і швидке впровадження нових технологій забезпечили прискорене відновлення європейського господарства.
У «Теорії економічного зростання» вчений зауважив, що, аналізуючи досвід передових країн, можна визначити, в якому напрямі розвиватимуться слаборозвинуті країни. Однак не можна нічого автоматично запозичувати. Він, зокрема, висловив песимізм щодо здатності міжнародної торгівлі бути «двигуном зростання» слаборозвинутих країн. Свої сумніви з цього питання А.-В. Льюїс викладав практично у всіх працях з проблем економічного зростання, в тому числі і в Нобелівській лекції «Повільний кінець двигуна зростання».
У 50-ті — на початку 60-х років А.-В. Льюїс наголошував на визначальній ролі капіталу. Найважливішим він вважав забезпечення заощаджень, а підприємцю відводив другорядну роль. Але згодом переглянув свої погляди, внаслідок чого на передньому плані у його працях постав людський капітал. А.-В. Льюїс наголошував на істотній ролі планування, координації зусиль для досягнення мотиваційної мети в забезпеченні процесу розвитку.
Аналізуючи існуючу проблему, вчений запропонував концепцію дуалістичної (двоїстої) економіки.
Концепція дуалістичної економіки — концепція, згідно з якою економіка поділена на сільськогосподарський і промисловий сектори, які характеризуються абсолютно різними рівнями розвитку.
Згідно з концепцією промисловий (сучасний) сектор (відносно розвинутий велико- і середньотоварний капіталістичний сектор) — конкурентоспроможний і капіталізований. Сільськогосподарський (традиційний) охоплює напівнатуральне і дрібнотоварне сільське господарство.
А.-В. Льюїс обґрунтував широке застосування двохсекторної моделі. Оскільки рівень заробітної плати у великому традиційному секторі є постійним завдяки дії обмежувачів інституційного порядку (держава, намагаючись контролювати інфляцію, проводить заморожування чи законодавчо обмежує заробітну плату), то необмежене забезпечення робочою силою при незмінній реальній зарплаті існує для невеликого сучасного сектору, що розвивається. До того ж висока забезпеченість господарства робочою силою гарантує значну економію на оплаті праці. Сучасні підприємці можуть зберігати і реінвестувати (повторно вкладати) отримані таким чином кошти.
У своїх дослідженнях учений оптимістично оцінював перспективи приватнокапіталістичного розвитку за умов слаборозвинутого господарства. Економічне зростання, на думку А. В. Льюїса, усюди відбувається впродовж тривалого періоду як результат зростання класу підприємців і перетворення його на домінуючу силу економічної системи.
Учений стверджує, що необмежене пропонування робочої сили існує в тих країнах, де густота населення висока, капітал дефіцитний, а природні ресурси обмежені, і стосується воно некваліфікованих верств. До таких країн він відносить Індію, Пакистан, Бангладеш, Єгипет та ін. А.-В. Льюїс припускає, що ціною праці є заробітна плата на рівні прожиткового мінімуму, а пропонування робочої сили при цій ціні перевищує попит.
Гіпотеза про необмежене пропонування робочої сили передбачає:
— існування надлишкового населення в аграрному секторі, продуктивність якого дуже низька (дорівнює нулю або навіть від'ємна);
— значні масштаби прихованого сільськогосподарського безробіття (за оцінками А.-В. Льюїса, в економіках з надлишком робочої сили від 1/4 до 1/3 всього сільського населення не зайнято у виробництві).
Перехід надлишкового аграрного населення, яке споживає, але нічого або майже нічого не дає для збільшення сукупного сільськогосподарського виробництва, в промисловий сектор забезпечить його дешевою робочою силою, зменшить відносну перенаселеність села. Це, у свою чергу, сприятиме зростанню продуктивності праці в сільському господарстві і спричинятиме появу сільськогосподарського надлишку. Цей надлишок існує як фонд заробітної плати, від якого залежить можливість розширення продуктивної зайнятості поза аграрним сектором. Крім цього, переміщення людей від низькопродуктивної до високопродуктивної зайнятості зумовлює різке підвищення ефективності економічної системи загалом.
Акцентує автор на модернізації, головною ознакою якої вважає збільшення питомої ваги промислового виробництва в національному доході й відносної частки зайнятих у промисловому секторі. Серйозною проблемою він вважає всебічну мобілізацію внутрішніх джерел зростання, які є комбінацією капітальних, людських та інтелектуальних ресурсів з урахуванням дуалістичного характеру економіки.
Роль регулюючого механізму, що дає змогу доцільно використати наявні ресурси, автор концепції відводить міжсекторному ринку. Йдеться про ідеальний ринковий механізм, де необмежене пропонування робочої сили автоматично підтримує реальну заробітну плату на постійному рівні, близькому до прожиткового мінімуму. Цей механізм сприяє перерозподілу національного доходу на користь підприємців. У такому випадку при стабільно низькій заробітній платі зиск від капіталоутворення і технічного прогресу матимуть тільки підприємці.
Зростання прибутку, обсягу заощаджень та величини реінвестицій з кожним циклом капіталовкладень створює надійну основу для швидкого і безперервного зростання промислового сектору. А.-В. Льюїс довів: якщо існує необмежене пропонування робочої сили за постійної реальної заробітної плати і якщо будь-яка частина прибутків реінвестується у виробничі потужності, то прибутки і капіталоутворення постійно зростатимуть.
Тезу А.-В. Льюїса про існування значного прихованого безробіття в сільському господарстві країн, що розвиваються, було піддано різкій критиці Нобелівським лауреатом Т.-В. Шульцом та іншими західними дослідниками. Ця теза, на їхню думку, не враховує головного — сезонності сільського господарства. Не можна стверджувати про надлишкову робочу силу, оскільки в сезон збирання врожаю відчувається нестача робочих рук. Це свідчить радше про те, що гранична продуктивність робочої сили завжди позитивна і будь-яке переведення робочої сили із сільського господарства неминуче повинно супроводжуватися зменшенням обсягу сільськогосподарського виробництва.
Дискусія в 60—70-ті роки щодо надлишкової робочої сили продемонструвала розбіжності в теоретичній інтерпретації цього явища, в практичному застосуванні концепції А.-В. Льюїса. Вона виявила серйозні розходження учених стосовно і самого факту існування, і розмірів прихованого безробіття, однак не змогла достатньо аргументовано підтвердити правоту ні прихильників А.-В. Льюїса, ні його опонентів.
Було піддано критиці тезу А.-В. Льюїса про постійність реальної зарплати аж до повного зникнення прихованого безробіття (вчений абстрагується від характерної для слаборозвинутих країн інфляції). Непереконливим, вважають опоненти, є його положення й про те, що мінімум зарплати в аграрній сфері регулюється ринком, а не типовими для цієї галузі традиційними інституціями. Не погоджуються вони і з його трактуванням нерівності доходів як передумови швидкого економічного зростання. Вважаючи, що підприємці використовують увесь прибуток для технічної раціоналізації виробництва, автор не враховує існуючої значної диференціації доходів у цих країнах. Часто значна частина прибутку використовується не на виробниче нагромадження, а як дохід, що витрачається на престижне споживання.
Під впливом критики концепція розвитку дуалістичної економіки зазнала змін. Якісний етап у її вдосконаленні був пов'язаний з введенням у неї зовнішньоторгових аспектів, що свідчило про перетворення закритої моделі на відкриту. Найважливішою умовою модернізації за такого підходу виявилося не виникнення аграрного надлишку, а створення умов для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому ринку, що було пов'язане з низькою зарплатою в експортних галузях.
Попри дискусійність окремих положень, концепція А.-В. Льюїса має важливе значення на практиці. Вона спрямована на збільшення зайнятості й максимізацію випуску продукції на одиницю капіталу. У зв'язку з цим найважливішим є використання внутрішніх ресурсів і можливостей. Згідно з нею особливу увагу слід приділяти розвитку тих галузей промисловості, які не потребують великих витрат капіталу і складної технології, але поглинають велику кількість некваліфікованої робочої сили (йдеться передусім про дрібну промисловість). Таку точку зору підтримують економісти країн, що розвиваються.
На ідеях А.-В. Льюїса ґрунтувалися різні економіко-математичні моделі модернізації дуалістичної економіки. Найпоширенішою є модель Льюїса — Фея — Рейніса — економічна модель безробіття в країнах, що розвиваються, запропонована А.-В. Льюїсом і формалізована Дж. Феєм і Г. Рейнісом. Модель передбачає розмежування сільськогосподарського і промислового секторів та рух робочої сили між ними. Аграрний сектор, де зарплата перебуває на рівні прожиткового мінімуму, має надлишкову робочу силу, що поступово перетікає в сучасний промисловий сектор. Поглинання робочої сили залежить від норми нагромадження капіталу, а отже, рівня прибутку, що реінвестується. Повної зайнятості можливо досягти тоді, коли вся надлишкова робоча сила з аграрних районів буде поглинена промисловістю.
Висновок
Ця модель мала важливе значення для формування відносин між містом і селом. Однак емпіричні дослідження спростували два її положення:
а) у сільськогосподарських районах невисоке безробіття на відміну від промислових регіонів;
б) зарплата у промисловості не постійна і безупинно зростає порівняно із зарплатою в аграрних регіонах.
На основі концепції дуалістичної економіки А.-В. Льюїс розробив також рекомендації для поліпшення торгового балансу і забезпечення розвитку «третього світу», що робить сприятливим вплив на регіональну та світову торгівлю.
Список джерел
1. Абрамова, М. А. Экономическая теория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М. : Юриспруденция, 2001. – 400 с.
2. Архипов, И. И. Экономика : учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М. : Проспект, 2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В. Экономическая теория : практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М. : Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика : учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск : Новое знание, 2005.
6. Мицкевич, А. А. Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М. : Вита-Пресс, 2001. – 592 с.
7. «Журнал Экономист»
Похожие работы
... ії на ціну за обслуговування або установку. В цілому модель хороша тим, що сталі ціни забезпечують гарантований дохід, пом'якшують цінову конкуренцію і стабілізують ринок. 2.2. Ціноутворення на ринках факторів виробництва Встановлення ціни товару є наступним важливим рішенням, підприємством, що приймається, після виробництва товару. Підприємству слід встановити таку ціну товару, від продажу ...
... збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми. Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат. Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U – поді ...
... ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності. В залежності від кількості факторів, виробнича функція визначається як однофакторна, двофакторна, багатофакторна. [3, 65] В теорії виробництва традиційно використовується двофакторна виробнича функція. Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки ( ...
... ільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу; — на IV фазі слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від’ємне значення. Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва. У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки ...
0 комментариев