Навигация
Причини економічної кризи в Україні
63184
знака
1
таблица
3
изображения
2. Причини економічної кризи в Україні.
Причини, успадковані від колишнього СРСР. Слід насамперед зауважити, що, на відміну від класичної кризи, яка розглядалася вище, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так, у США в 1929-1933 рр. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни становив 20%.
Причини соціально-економічної катастрофи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані від колишнього СРСР; до другої — спричинені діями «реформаторів» з часу проголошення незалежності України; до третьої — причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як свідчить досвід інших країн, не може не відбуватися у формі різних за глибиною криз, потрясінь.
Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. Основними причинами першої групи (успадковані від колишнього СРСР) є:
1) майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності. За цих умов 92% всіх засобів виробництва перебували у руках держави, і ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності (колгоспно-кооперативна форма власності була значною мірою також одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише приблизно 12% продукції промисловості вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), існування затратної, «самоїдської» економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося у 6-8 разів більше енергії, ніж у країнах Заходу. Нафтомісткість продукції була майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах;
2) наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70%, групи «Б» (галузей, в яких вироблялися предмети споживання) — 30%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва;
3) панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за майже цілковитої відсутності економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів. Тобто антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами;
4) зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювалися «гнилі» моря, будувалися атомні станції поблизу великих міст, зосереджувалася надмірна кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього Радянського Союзу перейшла у власність Української держави. Виняток становить лише частка України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Це, на перший погляд, перестало бути в Україні фактором руйнівної дії. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь;
5) відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження до нічийної власності виражалось у масовому її розкраданні;
6) значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік (хоч офіційно названі М. Горбачовим дані були в декілька разів нижчі). В Україні після розпаду колишнього Радянського Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були втягнуті у виробництво зброї;
7) надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР;
8) політика пограбування села. Вона виявлялася у «Перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці;
9) значна монополізація економіки;
10) слабке використання ринкових важелів в управлінні економікою, зокрема в процесі ціноутворення, в процесі керівництва підприємствами з боку загальносоюзних та республіканських міністерств і відомств;
11) величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становить майже 60%, моральне — 90%.
12) Ці причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років значно знизились темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення і т.ін. Це усвідомлювало тодішнє керівництво Радянського Союзу. Тому й почало так звану «перебудову». Але можна переконливо стверджувати, що навіть за умов подальшого існування СРСР не відбулося б такого обвального падіння виробництва, катастрофічного зниження рівня життя та інших кризових явищ у соціально-економічній сфері, як це сталося після завоювання суверенітету республіками колишнього СРСР. Одним з доказів цього був пошук нових форм економічного розвитку, впровадження деяких реформ. Зокрема, наприкінці 80-х років в СРСР відроджуються акціонерні товариства, інтенсивно обговорюються питання регіонального госпрозрахунку тощо.
Але це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності і здобуття її — закон розвитку світової цивілізації Річ у тому, що люди, які прийшли до влади, не розуміли сутності державного суверенітету, наприкінці XX ст. вони прагнули домогтися повного або абсолютного суверенітету, якого нині не має жодна країна світу.
Причини зумовлені діями реформаторів. Такими причинами є:
1) розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. І це не дивно, оскільки лише 20% промислового виробництва мали завершений технологічний цикл. Об'єктивним, але несприятливим для України при розв'язанні цієї проблеми є те, що Росія втратила інтерес до виготовлених у нашій державі приладів, машин та деяких інших видів продукції через значне зростання енергомісткості, а отже й собівартості продукції. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі від зарубіжних аналогів на 30-50%. Проте далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати і т.ін.). Але їх треба було замінювати на ефективніші поступово;
2) впровадження у практику теорії вільної ринкової економіки (тобто вільного ціноутворення, вільної конкуренції тощо). Така система існувала в попередні століття (максимум до кризи 1929-1933 рр.) і не існує нині у жодній країні світу. Ця політика знайшла вияв у необґрунтованій шоковій лібералізації цін, що, на думку її авторів, повинна була стимулювати виробництво, вилучити зайві гроші Але при цьому забули одну деталь: у 80% населення таких грошей не було;
3) різке руйнування системи державного управління народним господарством, в якому домінувала державна власність;
4) ігнорування досвіду передових країн Заходу в регулюванні національної економіки, в якому органічно поєднуються методи державного регулювання з використанням ринкових важелів. Тобто впадання з однієї крайності в іншу — командно-адміністративної системи у вільну ринкову економіку;
5) домінування ідеології вільної ринкової економіки в українському парламенті, внаслідок чого більшість некомпетентних у сфері економіки парламентарів прийняла переважну кількість «непрацюючих» законів. Це означає відсутність науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакету економічних реформ. Крім того, не було створено надійного механізму реалізації багатьох законів;
6) непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона. Замість функції захисту національного ринку він став засобом його спустошення. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за 1 т наприкінці 1993 р., Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол. На впровадження купоно-карбованця Україна витратила кілька десятків мільйонів доларів;
7) відсутність раціональної валютної політики, зокрема невміння встановлювати раціональний валютний курс;
8) доларизація української економіки (тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни), що дало змогу збагатитися тіньовими структурам;
9) прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар) й у привілейоване — посередника. Крім того, такі декрети нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос у законодавстві, нестабільність і непередбачуваність;
10) відсутність обґрунтованої концепції зовнішньоекономічної діяльності, валютного регулювання, внаслідок чого значні валютні ресурси України залишилися за кордоном;
11) відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків, внаслідок чого ті отримували стократні прибутки, наживалися на конвертації тощо і тому не були зацікавлені у подоланні інфляції. Можливість для такої наживи давали недосконалі закони. Сам НБУ вдавався до монетаристських методів управління діяльністю комерційних банків. Крім того, в діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування посередницькими структурами безготівкового грошового обігу у готівковий, що, у свою чергу, зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження у тіньових структурах майже половини всієї грошової маси;
12) кланово-номенклатурний характер роздержавлення приватизації, внаслідок якої створена працею багатьох поколінь державна власність перейшла до рук невеликої кількості осіб;
13) втілення на практиці програм західних експертів (у тому числі різних міжнародних економічних організацій). Найбільш виразно це виявилось у впровадженні НБУ монетаристських методів регулювання економіки, до того ж у дещо спрощеному вигляді. У цьому плані доцільно навести висловлювання економічного радника британського парламенту Д. Росса щодо економічної політики Росії, оскільки воно цілком стосується і України: «Росія з намови МВФ пішла шляхом деіндустріалізації економіки». Значне відставання в оплаті робочої сили, тоді як ціни на більшість інших товарів досягли або навіть перевищили світовий рівень. Таке відставання є основною причиною звуження внутрішнього ринку предметів споживання, а відтак і ринку засобів виробництва та ін.;
14) значне збільшення управлінського апарату;
15) надмірний централізм в управлінні економікою, ігнорування вимог регіонального управління, за якого значно більшу свободу дій треба дати регіонам та областям України;
16) відсутність науково обґрунтованої політики ціноутворення. Про це свідчить, зокрема, той факт, що ціни на деякі види продукції вищі за світові (скажімо, ціни на вугілля);
17) майже повна відсутність політики структурної перебудови народного господарства;
18) значні втрати, заподіяні Чорнобильською катастрофою, які з 1991 по 1999 рік оцінюються в 5 млрд. дол.
19) відсутність науково-обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової та змішаної економіки);
20) відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої із соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а в 1996 р. — приблизно 3,4%;
21) масовий відплив капіталу за кордон (щорічно становить до 5 млрд. дол. і в сукупності досягає від 20 до 40 млрд. дол.);
22) відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце в світі);
23) стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продає газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 куб м, на кордонах Франції та України — по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд. дол.;
24) отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.), внаслідок чого зросли зовнішній борг і виплата відсотків по ньому, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил;
25) надмірний податковий тягар, вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету, що разом з іншими факторами унеможливлювали навіть просте відтворення основних фондів;
26) незадовільний стан освоєння енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва
Похожие работы
... фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими. 2. Циклічність як форма економічного розвитку 2.1 Суть та теоретичні основи циклічності Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється ...
... які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. У галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими. 2.2 Фази циклу за Мітчелом Для ринкової економіки характерна макроекономічна нестабільність: економіка розвивається циклічно, виникає безробіття, відбувається інфляція. Поняття «нестабільність» означа ...
... , а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики змінилася антиінфляційною. Розділ ІІ Економічна нестабільність , її фактори 2.1 Економічна нестабільність і безробіття В умовах ринкової економіки циклічність розвитку характеризується економічною нестабільністю, яка виявляється у зростанні безробіття. Безробіття як економічне явище виника ...
... силах і суспільних стосунках. Теорія циклічного розвитку створює основу для подолання екстраполяційних підходів до побудови прогнозів, для достовірного обліку нелінійності економічної динаміки. Тим самим, формується можливість перетворити прогнози на реальний і надійний інструмент передбачення майбутнього, що дозволяє ухвалювати більш обґрунтовані планові рішення. Зокрема, орієнтація на циклічний ...
0 комментариев