Навигация
Зміст
Вступ
1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ
2. Міжнародний рух позичкового капіталу
3. Стратегії входження транснаціональних кампаній на ринки країн, що розвиваються
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Зародження і становлення світового господарства — це процес розвитку і поглиблення різнобічних відносин між народами, націями і державами. Сутність його полягає в усуспільненні праці та виробництва на національному і міжнародному рівнях. Рушійними силами в цьому процесі є зростання та удосконалення продуктивних сил, прогрес науки, техніки і технології, зміна форм матеріального виробництва.
Здобутки цивілізованого розвитку в країнах світу — сім'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення товарно-грошових відносин у національних і міжнародних сферах — були цеглинами у фундаменті світового господарства.
Міжнародне усуспільнення виробництва і поглиблення на його основі інтернаціоналізації всього економічного життя стали головними чинниками подолання національно-державного відокремлення, замкненості (автаркії) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економічних зв'язків між різними країнами. На певному етапі історичного розвитку концентрація і спеціалізація виробництва, процес його розширеного відтворення наштовхнулися на внутрішні обмеження.
Для нормального підтримання і постійного відновлення національного виробництва все актуальнішою є потреба взаємодії з іншими країнами, розвитку міжнародного поділу праці та обміну. Поступово взаємодія та взаємозалежність економічних систем різних країн перетворились на об'єктивну необхідність їхнього розвитку. Взаємодоповнення національних економік, зростання ролі зовнішніх чинників у процесі суспільного відтворення в тій чи іншій країні стали загальним явищем.
1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ
Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили — з іншого, вивезення капіталу з погляду суспільної форми слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.
Якщо взяти до уваги, що капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин.
Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.
Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.
Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах [3, с. 41].
Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).
Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми речового змісту — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.
На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XXІ ст. — вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.
Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.
Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін [2, с. 58].
Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.
Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, — це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.
Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньо-фірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.) [6, с. 56].
Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів у сучасних умовах. Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., у 1970 р. — до 285 млрд., у 2000 р. — понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капіталу — значною мірою створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, з його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.
Похожие работы
... десятиріччя, пропорції розподілу капіталу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не змінилися. 3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування України в процеси міжнародної міграції капіталу 3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації: загальна характеристика Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому ...
... ; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу. За статтею “Теорія капіталу: науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, ...
... (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди); - транснаціональні фінансово-промислові групи (інтеграція ТНК і ТНБ); - світові фінансові центри; - великі біржі. Крім цього, до суб’єктів міжнародної економічної діяльності також належать: національні держави; суверенні утворення (регіональні і місцеві органи влади); союзи підприємців; торгові палати; світові економ ...
... 8% річних. Ліквідація бар’єрів приносить виграш світу в цілому та тим угрупованням осіб, для яких свобода – це додаткові можливості, але несе збитки тим, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію. Міжнародний рух капіталу як фінансово-інвестиційна діяльність міжнародного ринку Капітал – це інвестиційні ресурси у вигляді грошових та матеріальних засобів, які використовуються у суспі ...
0 комментариев