2005 р. – це рік України в Польщі. Президент України Віктор Ющенко відзначив чудову атмосферу розвитку українсько-польських відносин.
“Ми хочемо передати мистецтво, традиції, культуру України, ми хочемо щоб поляки краще зрозуміли українців”, - наголосив Віктор Ющенко, коментуючи мету проведення Року України у Польщі [1;3].
Олександр Квасьнєвський відзначив, що проведення Року України в Польщі зміцнюватиме як національну складову, так і сприятиме збагаченню європейської культури. Він вважає актуальною ґенезу: “Польща і Україна – разом у Європу”.
Серед зовнішньополітичних пріоритетів України належне місце посідають її стосунки з Румунією [26;4]. Україну як незалежну державу Румунія не поспішала визнавати. В Румунії до України ставились як до своєрідного “буфера” між своєю країно і Росією. Дехто з українських політиків, військових, публіцистів використовували ситуацію, що склалася в українсько-румунських відносинах 1992-1994 рр., як аргумент на користь збереження в Україні ядерної зброї, відмови від скорочення збройних сил тощо. Зростання взаємного відчуження сприяла участь українців та румун у Придністровському конфлікті по різні боки фронту, а також збільшення контрабанди й нелегальної міграції через українсько-румунський кордон, загострення криміногенної ситуації в прикордонній зоні. Однак, вирішальний вплив на готовність Бухареста врегулювати українсько-румунські стосунки мала жорстка позиція НАТО, на членство в якому Румунія була зорієнтована з початку 90-х років, щодо кандидатів на вступ до цієї організації. Від них вимагали обов’язкового врегулювання взаємин з сусідніми державами[23;49].
Перший крок у цьому напрямку зробила румунська сторона. У лютому 1995 року прем’єр-міністр Румунії Ніколає Вакерею направив до Києва офіційного листа з побажанням організувати зустріч керівників урядів двох країн для обговорення питань економічної співпраці.
Український уряд позитивно сприйняв ініціативу румун і 9 лютого зробив заяву про направлення до Румунії делегації МЗС України на чолі з Б. Тарасюком. Було визначено найголовніше завдання переговорів – укріплення договірно-правової бази для розвитку добросусідних партнерських зв’язків, фундаментом яких мав стати міждержавний політичний договір. Скрізь призму дуже складних переговорів в позиції Румунії сталися позитивні зрушення. Значною мірою прогрес став можливим після приходу до влади Е. Константинеску.
Договір було підписано 2 червня 1997 року. Делегації обох держав подолали основні розбіжності в позиціях сторін з ключових моментів українсько-румунських відносин. Укладення базового політичного документа стало початком оформлення добросусідських партнерських відносин [28;102]. З 1998 р. Ведеться робота над угодою про вільну торгівлю між Україною та Румунією, про створення вільної економічної зони: Галац – Рені – Джурджулешти. Досить активно розвивається економічна співпраця між регіонами. 14 серпня 1998 р. Було укладено угоду про створення єврорегіону “Нижній Дунай”, який об’єднав у єдину транскордонну структуру Одеську область, три райони Молдови і три повіти Румунії. У грудні 1997 р. Науковці – екологи України і Румунії під час робочої зустрічі в Констанці домовились об’єднати всі роботи по вивченню й захисту Чорного моря та Дунаю в єдину комплексну програму. Українсько-румунську співпрацю у цій галузі підтримали відповідні структури ЄС, виділивши 2 млн. Дол. на екологічну програму захисту дельти Дунаю.
З приходом до влади Віктора Ющенка Україна продовжує надавати винятково важливого значення співпраці з Румунією. Особлива зацікавленість сторін викликала співпраця у розвитку транспортної інфраструктури, машинобудуванні, реконструкції. Зі зміною влади як в Україні так і в Румунії значно зріс інтерес румунських інвестицій до української економіки. Відкритим залишається питання лібералізації візового режиму для українських громадян, забезпечення прав нацменшин в обох країнах[22;13].
Розвиток відносин з такими як Румунія створює передумови для розвитку й поглиблення багатостороннього співробітництва з іншими державами ЦЄ і сприяє зміцненню статусу України як найбільшої держави регіону.
В системі зовнішньополітичних пріоритетів України важливе місце належить розбудові відносин з Чеською Республікою. Україна була однією з перших держав, яка встановила дипломатичні відносини з Чеською Республікою - 1 січня 1993 р. Визначальними чинниками розвитку відносин між Україною і Чехією є динамічний розвиток міждержавних стосунків, процеси регіонального інтеграційного зближення, співробітництво у загальноєвропейських структурах.
Важливим етапом у розвитку українсько-чеських відносин став здійснений 25-26 квітня 1995 р. Державний візит Президента України Л. Кучми до Чеської Республіки. Були проведені переговори з Президентом ЧР В. Гавелоле. Президенти двох країн підписали Договір про дружні відносини та співробітництво. Продовженням політичного діалогу став офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Й. Зеленеда в якості Голови Комітету Міністрів країн Ради Європи 9-10 жовтня 1995 р. В центрі уваги зустрічей та переговорів стояли питання розширення економічного співробітництва[29;2].
Активно розвиваються зв’язки наших країн на парламентському рівні. Починаючи з 1995 р. В парламентах обох країн діють групи депутатів із міжпарламентських зв’язків. Завдяки позиції Чехії та Словаччини Україна в червні 1996 р. Стала членом Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ).
Знаменною подією став візит до України 30 червня – 2 липня 1997 р. Президента ЧР В. Павела. В ході візиту була досягнута домовленість про прискорення процесу укладення двосторонньої Угоди про вільну торгівлю, що є важливою передумовою приєднання України до ЦЕФТА [4;2]. Було підписано вісім угод, утому числі “Угоду між Україною і ЧР про здійснення платежів соціального характеру”, “Угоду між Урядом України та Урядом ЧР про уникнення подвійного оподаткування про попередження податкових ухилень”, “Угоду між Урядом України і Урядом ЧР про співробітництво в галузі ядерної енергетики та ядерної промисловості” тощо.
На протязі 2003-2004 рр. Було підписано ряд документів стосовно ЄС. Особливе значення має “Договір між Урядом України та Урядом ЧР про економічне, промислове, науково-технічне співробітництво” [25;133].
Дедалі активнішими стають українсько-чеські економічні зв’язки. Широке коло питань стосовно економічного співробітництва вирішує Комісія з питань торгово-економічних відносин. Сьогодні Україна за обсягом товарообігу з Чехією посідає друге місце після Російської Федерації серед країн СНД та Балтії, а серед 226 держав світу, з якими чеська Республіка має торгівельні економічні зв’язки – 10-те місце.
Геополітичне розташування України зумовлює її поєднуючу роль з країнами Балтії, разом вони підтримують стабільні відносини в політичній сфері, економічній. Починаючи з 1992 р. регулярними і результативними стали зустрічі президентів Латвії, Литви та Естонії з представниками українського уряду [19;104].
В 1995 р. була прийнята Концепція зовнішньої політики Латвії. У зв’язку з цим починається період кардинальних політичних і економічних зрушень в українсько-латвійських відносин.
Латвія підтримує курс вступу України до ЄС. Суть політики “нових сусідів”, полягає в тому, що держави які входять до ЄС мають бути демократичними та процвітаючими. В цьому контексті Україна має докласти чимало зусиль, щоб стати рівноправним членом європейської сім’ї [13;8].
Ретроспективний аналіз історичних подій у розвитку українсько-литовських взаємин і навколо них красномовно свідчить про справді велику відданість і приязнь, що завжди брала і зближувала український та литовський народи.
Тісний взаємозв’язок історичних, культурних, етнонаціональних та інших факторів і традицій, а також схожість сповненого драматизму шляху, яким обидві країни йшли до своєї незалежності, безконфліктність відносин в минулому заклали міцну основу для розбудови сучасних українсько-литовських взаємин [15;10]. Його початок пов’язаний з встановленням 21 листопада 1991 р. дипломатичних відносин між Україною і Литовською Республікою. Політично важливим кроком на цьому шляху було прийняття у серпні Верховною Радою України постанови про визнання державної незалежності Литви, а також заяви колишньої Верховної Ради Литви про визнання незалежності України.
У серпні 1992 р. В Україні було відкрито Посольство Литовської Республіки, а у серпні 1993 р. – Посольство України в Литві. З підписанням Договору про дружбу і співробітництво 8 лютого 1994 р. Відкрився новий етап в розвитку українсько-литовських відносин. Однією з основних форм співробітництва в політичній сфері є координація зовнішньої політики. Ця робота здійснюється шляхом проведення зустрічей, переговорів, консультацій, обміну інформацією з актуальних питань зовнішньополітичної діяльності України і Литви та розвитку сучасних міжнародних відносин. Пріоритетними питаннями розвитку українсько-литовського політичного діалогу є: проблеми і перспективи двосторонніх відносин; стратегія зміцнення регіонального співробітництва і безпеки на центральному – східноєвропейському напрямі: координація взаємодії в рамках ООН, ОБСЄ, а також НАТО (програма “Партнерство заради миру”), РЄ, інших міжнародних і регіональних організацій і угрупувань тощо[20;3].
Особливу увагу слід приділяти створенню та розвитку нових форм економічного та науково-технічного співробітництва спільних підприємств, торгівельних та банківських установ, малого і середнього бізнесу та ін., які є найбільш гнучкими і адаптованими до вимог науково-технічного прогресу та ринку.
Великого значення надається стосункам України та Естонії. Визнання державної незалежності України Урядом Естонії відбулось 6 грудня 1991р.Етапним моментом міждержавних відносин було підписання Договору про дружбу і співробітництво в травні 1992 р. [17;258].
Починаючи з 1995 р. відбуваються зустрічі Президентів обох держав. В результаті переговорів президенти України та Естонської Республіки підписали Декларацію про поглиблення співробітництва і партнерства між Україною та ЕР, Угоду про вільну торгівлю. Розвиток таких стійких відносин, ще раз підтвердили наявність в обох країнах широких можливостей для активного результативнішого співробітництва в різних сферах і галузях[15;10].
Таким чином, за період від кінця 90-х років і до цього часу Україна пройшла складний шлях від перебування в складі колишнього СРСР до незалежної держави, загальновизнаного суб’єкта міжнародних відносин. За станом на 1 березня 2004 р. Україна має дипломатичні відносини з 170 державами світу, вона є членом близько 100 міжнародних організацій, уклала і виконує понад 2000 двосторонніх угод.
Висновки
Геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним, як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передмовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.
В курсовій роботі зроблено спробу комплексно дослідити Центральноєвропейське та балтійські зовнішньополітичні аспекти України. Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному і культурному та політичному проникненню в цілісний простір держави.
Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки – створює сприятливі передумови для динамічного розвитку її відносин з Центральною Європою та країнами Балтії. Безпосередні контакти з країнами Європи вимагають самостійного осмислення чинників, які зумовлюють дії впливових політичних і економічних сил. Проникнення у Європу починається із спроб зрозуміти її, налагодити з нею контакти і вступити в багатоплановий діалог. Тільки тоді можна знайти ті форми презентації власної ідентичності і власних інтересів, в яких світ зможе зрозуміти і нас самих.
Визначення геополітичних інтересів України потребує врахування складної системи інтересів різних країн, розкладу сил – економічних, політичних, військових у кожному з регіонів світу. Особливо це стосується найближчих сусідів України і потуг глобального значення, що прагнуть знайти власні інтереси в Україні або самі становлять для неї особливий інтерес.
Розробка засад консистентної стратегії на перспективу відповідно до нових геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів є сьогодні одним із найважливіших завдань України в процесі розбудови державності.
Однозначне вирішення геополітичної дилеми: повернення до європейського цивілізаційного простору як повноправного суб’єкта євроатлантичної геополітики є сьогодні єдино виваженим вибором для українського народу.
Література
1. Гринченкевич О. Якою бути зовнішній політиці України у ХХІ ст.//Голос України. – 2005. – 28 січня.
2. Дергачов А. Тезиси о международном положении Украины// Політична думка. – 2000. - №2 – С. 99-118
3. Оленко А. Втілення європейського вибору//Політика і час. – 2001. - №1 – С. 7-9
4. На благо громадян об’єднаної Європи. Виступ Президента України. Л. Д. Кучми на пленарному засіданні економічного саміту країн Центральної та Східної Європи (10 липня 1997 р., Зальцбург, Австрія)// Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 липня.
5. Постанова Верховної Ради України. Про основні напрями зовнішньої політики//Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №37. – С.935.
6. Права людини. Міжнародні договори України, декларації документи / Упорядок Ю. К. Качуренко - К.: Наукова думка, 1992 ІSBN 5-12-00 3382 – 2
7. “Україна: поступ у ХХІ століття” Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого.
8. Аніловська Г. Інтеграція України у світове господарство // Фінанси України. – 2003 - № 10 – С. 14
9. Борисенко Є. Черноморская зона свободной торговли // Международная жизнь. – 1999. - №1. – С.45
10. Вівчарик М. М., Панченко П.П., Чмихова В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. – К., 2001 - 287с.
11. Гальчинський А.С. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К., 2002 – 210 с.
12. Головко О., Лісовенко М. Україна Польща позитивна динаміка відносин// Урядовий кур’єр. – 2005. – 1 серпня. – С.12
13. Демин О. У Латвии с Украиной всегда были прекрасные отношения//ВВС – 2005 - №15 – С.8
14. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини. Історія та сучасність. – Львів, 2001 – 232с.
15. Зарубінський О., Чорний В. Перспективи Балто-Чорноморського співробітництва//Дзеркало тижня. – 2005. - №3. – С.10
16. Івченко О. Україна в системі міждержавних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РІЦ УАННТ, 1997 – 688с.
17. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К.: “Друк”, 1999 – 438с.
18. Кучкина Г. Балтика. Море согласия или раздора?//Эхо планеты. – 1999 - №23 – С.5
19. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика. – К, 2003 – 176с.
20. Проблеми міжнародних відносин України крізь призму поглядів вітчизняних політиків і дипломатів кінця першої чверті ХХ століття // Молода нація.-2003-№3-С.48-59.
21. Руденко М. Україна в новому геополітичному просторі.// Молода нація.-2000. - №-3.С.94-197.
22. Схвалено план євро інтеграційних дій // Голос України.-2003.-7 лютого.
23. Тюрдьо Ю. Зовнішня політика України // Молода нація.-2000.-спецвыпуск. - С.168.
24. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку українсько-російських відносин.-К.:НІСД,1999. - 384 с.
25. Украинско-чешские двусторонние отношения. МИД Украины.// Одесские известия.-2005.-18 липня.
26. Фомін С. “Європейський вибір” та “Інтеграція” в Євразію// Політика і час.-2003-№11.С.3-8.
27. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.М. Міжнародні організацію.-К.: КНЕУ,2001-340с.
... ії. На жаль, за роки участі України в операціях по підтримці світу загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 одержали поранення. Відповідно до визначеного Президентом України Л.Д.Кучмою задачами, ключовими орієнтирами зовнішньої політики України залишаються прогнозованість і стабільність, а також передбачуваність і виваженість. Буде продовжуватися лінія на реалізацію трьох самодостатніх, магі ...
... ій, то в них прослідкується дві тенденції. Одні вчені прагнуть розібратися в змісті подій того надзвичайно складного періоду. Інші є активно використовують договір для негативної оцінки зовнішньої політики СРСР. Сучасні вітчизняні історики в свою чергу прагнуть ефективно використовуючи уже опубліковані документи і матеріали створити об’єктивну картину минулого. Після цього, як владу в Німеччині ...
... тяжко розібратись в суттєвості меншовистсько-есерського гасла - революційного “оборончества”. Лише поступово, по мірі розкриття більшовицькою партією перед трудящимися дійсної зовнішньої політики Тимчасового уряду, маси відходили від партій революційного “оборончества” - меншовиків і есерів. Тільки одна більшовицька партія повела рішучу боротьбу проти контрреволюційної політики Тимчасового уряду. ...
... ї конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. – Вип.ІІІ:Ч.1. – К.:Логос, 2005. – С.168–169. АНОТАЦІЇ Аракелян Д.В. Зовнішня політика країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального ...
0 комментариев