Навигация
Передача кримінального провадження
39306
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Передача кримінального провадження
Відповідно до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р. будь-яка Договірна Держава має повноваження переслідувати у судовому порядку згідно із своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави. Такі повноваження можуть здійснюватися лише за клопотанням про порушення кримінального переслідування, що подається іншою Договірною Державою.
Будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою Договірною Державою за вчинення того ж злочину. Рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Державі.
Запитувана держава припиняє провадження, що порушене за клопотанням іншої Договірної Держави, якщо право покарання припиняє існувати згідно із законодавством запитуючої держави з будь-якої причини крім строку давності.
Якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави, ця держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Якщо відповідно до положень цієї Конвенції Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування, то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги.
Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.
Якщо злочин було вчинено особою, яка знаходиться на державній службі, або проти особи, установи чи майна, що має публічний статус в запитуючій державі, він вважається в запитуваній державі як такий, що був вчинений в цій державі особою, яка знаходиться на державній службі, або проти такої особи, установи чи майна, відповідно до того, проти кого він був дійсно вчинений.
Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках:
- якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;
- якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;
- якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;
- якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;
- якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;
- якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;
- якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;
- якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.
Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця держава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.
Компетентні органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримінального переслідування, визначають у відповідності до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.
Коли законодавством запитуваної держави передбачається, що покарання за злочин здійснюється адміністративним органом, така держава, у якомога стислі строки, інформує про це запитуючу державу.
Будь-яка Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання або в будь-який інший час після цього може визначити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, умови, за яких її внутрішнє законодавство дозволяє адміністративним органам здійснювати покарання за певні злочини.
Запитувана держава не вживає дій щодо клопотання:
- якщо клопотання не відповідає вимогам Конвенції;
- якщо особу вже було притягнуто до відповідальності за той самий злочин;
- якщо на час подання клопотання вже витекли строки притягнення до кримінальної відповідальності згідно із законодавством запитуючої держави.
Запитувана держава не може відмовити у прийнятті клопотання повністю або частково, інакше як в одному або декількох таких випадках:
- якщо вона вважає, що підстави, на яких грунтується клопотання, не підтверджуються;
- якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі;
- якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину;
- якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий;
- якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами;
- якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання витекли строки давності відповідно до її законодавства;
- якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави;
- якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов'язанням запитуваної держави;
- якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави;
- якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену цією Конвенцією.
Запитувана держава відкликає свою згоду на прийняття клопотання, якщо після згоди виявляється підстава для відмови у вжитті дій щодо клопотання.
Запитувана держава може відкликати свою згоду на прийняття клопотання:
- якщо виявляється, що присутність підозрюваної особи не може бути забезпечена на судовому засіданні у цій державі або якщо вирок, який може бути постановлений, не може бути виконаний у цій державі;
- якщо одна з підстав відмови виявляється до передачі справи до суду;
- в інших випадках, якщо запитуюча держава на це не згодна.
Всі клопотання робляться в письмовій формі. Вони, а також всі повідомлення, які необхідні для застосування цієї Конвенції, надсилаються або міністерством юстиції запитуючої держави до міністерства юстиції запитуваної держави, або, за окремою взаємною домовленістю, безпосередньо органами запитуючої держави до органів запитуваної держави; відповіді надсилаються у такий же спосіб. У термінових випадках клопотання і повідомлення можуть надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).
Будь-яка Договірна Держава може повідомити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, про свій намір застосувати у тому, що її стосується, правила передачі.
Якщо одна Договірна Держава вважає, що інформація, надіслана іншою Договірною Державою, недостатня для застосування нею цієї Конвенції, вона запитує додаткову інформацію. Вона може встановлювати термін отримання такої інформації.
Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується оригіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою, а запитуюча держава не може подати ці документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.
Запитуюча держава письмово інформує також запитувану державу про всі процесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується будь-якими необхідними документами.
Запитувана держава негайно інформує запитуючу державу про своє рішення щодо клопотання про порушення кримінального переслідування. Запитувана держава також інформує запитуючу державу про припинення провадження або про рішення, яке винесено по завершенні судового розгляду. Засвідчена копія будь-якого письмового рішення надсилається запитуючій державі.
Якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на клопотанні про порушення кримінального переслідування, ця держава інформує підозрювану особу про отримання такого клопотання для того щоб така особа могла подати свої аргументи до прийняття цією державою рішення стосовно клопотання.
Будь-яка Договірна Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання може, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, залишити за собою право вимагати, щоб ці документи, супроводжувалися перекладом. Інші Договірні Держави надсилають переклади або національною мовою отримуючої держави, або однією з офіційних мов Ради Європи, яку визначить отримуюча держава. Однак визначення мови не є обов'язковим. Інші Договірні Держави можуть застосовувати принцип взаємності.
Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин. До отримання рішення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримінального переслідування запитуюча держава однак зберігає за собою право здійснювати всі дії стосовно кримінального переслідування, за винятком притягнення до судової відповідальності або, у відповідних випадках, прийняття компетентним адміністративним органом рішення у справі.
Право здійснення переслідування і примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не вживати дій щодо клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його;
- якщо вона відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.
Клопотання про порушення кримінального переслідування, продовжує в запитуючій державі строки притягнення до відповідальності на 6 місяців.
Якщо кримінальне переслідування підлягає оскарженню в обох державах, скарга, яку подано в запитуючій державі, має таку ж юридичну силу, як і скарга, подана в запитуваній державі. Якщо оскарження необхідне лише в запитуваній державі, ця держава може здійснювати кримінальне переслідування, навіть за відсутності скарги, якщо особа, яка має право подавати її, не заявила про своє заперечення впродовж одного місяця від дати отримання нею повідомлення компетентного органу про те, що вона має право на заперечення.
В запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на клопотанні, міра покарання, призначена в цій державі, не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави.
Будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили, ніж в запитуючій державі.
Будь-яка дія, яка перериває строки давності і яка належним чином здійснена в запитуючій державі, має однакові наслідки в запитуваній державі і навпаки.
Коли запитуюча держава оголошує про свій намір подати клопотання про порушення кримінального переслідування і якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на такому клопотанні, запитувана держава може на прохання запитуючої держави і згідно з цією Конвенцією вдатися до тимчасового арешту підозрюваної особи: якщо законодавство запитуваної держави дозволяє утримання під вартою за вчинений злочин; і якщо існують підстави вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів.
У проханні про тимчасовий арешт вказується наявність ордеру на арешт або іншого документа такої ж сили, що був виданий у відповідності до процедури, передбаченої законодавством запитуючої держави; в ньому також вказується злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, дата і місце його вчинення, і воно повинно містити якомога детальніші відомості про
підозрювану особу. Прохання також повинно містити стислий виклад обставин справи. Запитуюча держава без зволікань інформується про результат розгляду її прохання.
Після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування запитувана держава має право вживати всіх тимчасових заходів, у тому числі утримання підозрюваної особи під вартою і накладення арешту на майно, яких можна було б вжити за її власним законодавством, якби злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, був вчинений на її території.
Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо вона була тимчасово заарештована, а запитувана держава не отримала клопотання про порушення кримінального переслідування впродовж 18 днів від дати арешту.
Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо документи, які повинні додаватися до клопотання про порушення кримінального переслідування, не були отримані запитуваною державою впродовж 15 днів після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування. Термін утримання під вартою ні за яких обставин не повинен перевищувати 40 днів.
Будь-яка Договірна Держава, якій до порушення кримінального переслідування або в ході кримінального переслідування за злочин, який, на її думку, не має політичного або суто військового характеру, стає відомо про кримінальне переслідування в іншій Договірній Державі тієї ж особи і за той же злочин, розглядає можливість або відмови від розпочатого у себе переслідування, або його зупинення, або передачі до провадження іншій державі.
Якщо вона вважає за доцільне за існуючих обставин не відмовлятися від кримінального переслідування, яке вона здійснює у себе, або не зупиняти його, вона повідомляє про це іншу державу своєчасно і в усякому випадку до постанови рішення по суті справи.
У такому випадку зацікавлені держави намагаються, наскільки це можливо, визначити яка з них буде продовжувати здійснення кримінального переслідування. Під час цієї процедури консультацій зацікавлені держави відкладають постанову рішення по суті справи, не будучи при цьому зобов'язаними, однак, продовжувати цю відстрочку більш ніж на 30 днів від дати перепровадження повідомлення.
Вказані вище положення не є обов'язковими для держави, яка перепроваджує або якій перепроваджується повідомлення, якщо основне судове засідання у справі було в ній оголошене відкритим у присутності обвинуваченої особи до перепровадження повідомлення.
В інтересах встановлення істини і застосування відповідної міри покарання зацікавлені держави розглядають питання про те, чи доцільно, щоб кримінальне переслідування здійснювалось лише однією з них і, в разі позитивного рішення, намагаються визначити, яка з них буде здійснювати переслідування, якщо:
- декілька злочинів, що суттєво відрізняються і що передбачені кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставляться в провину або одній особі, або декільком особам, що діяли спільно;
- один злочин, що передбачений кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставиться в провину декільком особам, що діяли спільно.
Всі рішення, прийняті у відповідності по пункту 1 статті 31 і статті 32, спричиняють, між зацікавленими державами, всі наслідки передачі кримінального провадження, передбаченої цією Конвенцією. Держава, яка відмовляється здійснювати кримінальне переслідування, вважається такою, що передала це провадження іншій державі.
Особа, у кримінальній справі якої було постановлене остаточне і примусове судове рішення, не може за те ж саме діяння бути притягнутою до відповідальності або засудженою, або примушеною зазнавати будь-яку міру покарання в іншій Договірній Державі:
- якщо вона була виправдана;
- якщо призначена міра покарання:
- відбута повністю, або відбувається; або
- скасована повністю, або у тому, що стосується невиконаної її частини, через помилування чи амністію; або
- не може виконуватись надалі через те, що вийшов строк давності;
- якщо суд визнав особу винною, але без призначення міри покарання.
Однак Договірна Держава не зобов'язана, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування, визнавати принцип ne bis in idem, якщо діяння, яке лежить в основі судового рішення, було спрямоване проти особи або установи, або будь-якого майна, що має публічний статус в цій державі, або якщо особа, щодо якої було поставлене судове рішення, сама мала публічний статус в цій державі.
Крім того, Договірна Держава, в якій діяння було вчинене або вважається таким згідно із законодавством цієї держави, не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування.
Якщо нове кримінальне переслідування порушене проти особи, засудженої за той самий злочин в іншій Договірній Державі, будь-який період позбавлення волі, відбутий у зв'язку з виконанням вироку, вираховується з міри покарання, яка може бути призначена.
Список використаної літератури:
1. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959р.
2. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993р.
3. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957р.
4. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15.10.1975р.
5. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17.03.1978р.
6. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983р.
7. Додатковий протокол до європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17.03.1978р.
8. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р.
9. М.О. Баймуратов. Міжнародне право. Підручник. «Одісей», Харків – 2002р.
10. С. Кравчук. Міжнародна правова допомога в кримінальних справах. Право України № 12/1999р., стор. 59-61
11. В.М. Філатов, С.А. Солоткий. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві. Вісник верховного Суду України № 7/2004, стор. 32-38
Похожие работы
... під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримі ...
... особи. Подібні юрисдикційні положення можна знайти й у відповідних угодах з багатьма іншими країнами. 4. Рішення Конституційного Суду України Новим явищем для джерел українського кримінально-процесуального права — рішення Конституційного Суду України. Цьому суду не дане повноваження видавати якісь нормативні акти, обов'язкові для організацій, посадових осіб і громадян. Однак прийняті ним ...
... заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян. ВИСНОВКИ Магістерська робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного кримінального процесу України – роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення. Поняття «шкода» та «збитки» ...
... доказів юридичні проблеми переплітаються з проблемами світогляду, теорії пізнання, психології, логіки та інших наук. Більшість процесуалістів розглядають оцінку доказів як виняткову розумову діяльність суб'єктів доказування в кримінальному процесі. Однак є й інші погляди на ці проблеми. Деякі автори вважають, що оцінка доказів та їх процесуальних джерел передбачає, крім розумової діяльності, ще і ...
0 комментариев