Західна Європа у СЕ

3. Західна Європа у СЕ

Географічно і політично Західна Європа являє собою неоднозначне утворення. Йдеться про вступ 10 нових членів до ЄС і плани подальшого розширення організації за рахунок Румунії та Болгарії, а також Хорватії. Таким чином, ЄС і Західна Європа більше не є синонімами.

Традиційні західноєвропейські країни являють собою диференційовану картину. Найбільш впливовими за масштабами економіки є Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія.

За розмірами території та населення і темпами зростання до лідерів наближається Іспанія.

Достатньо високий економічний потенціал і високі соціальні стандарти життя характерні для скандинавських країн, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Австрії, Швейцарії, Ісландії, Данії.

Повинні подолати значне відставання Португалія і Греція.

Ірландія зробила значний стрибок у розвитку за рахунок значної допомоги з боку ЄС.

Держави-карлики (Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино, Ватикан) своєрідно вмонтовані в національні економіки більш розвинутих країн.

ФРН закріпила позиції у повоєнні роки за рахунок заборони воєнного виробництва, великого припливу іноземного капіталу в межах плану Маршалла, традиційно міцної важкої індустрії, а пізніше за допомогою дешевої робочої сили з колишньої Німецької Демократичної Республіки й країн Середземноморського басейну.

Місце Німеччини в міжнародному поділі праці визначається відносно вузькою спеціалізацією на високоякісній продукції машинобудування і хімії. Крім того, німецька економіка є суттєво експортоорієнтованою.

В окремі роки за сумою національного експорту ФРН випереджала США.

Межа ХХ і ХХІ ст. висвітлила проблеми відставання в наукоємних технологіях і дефіцит відповідних кадрів, що частково вирішується за рахунок заохочення фахівців зі Східної Європи й Азії.

У Франції держава в повоєнні роки завжди широко втручалася в економічне життя, тому зовнішньоекономічні пріоритети суттєво залежали від змін лівих і правих урядів.

Одночасно Франція демонстративно проводила самостійну воєнно-політичну стратегію. Це дозволило стати ядерною і космічною державою. С Суттєвим моментом є дуже висока питома вага атомної енергетики в сумі енергетичних потужностей.

Держава грає помітну роль в експорті сільськогосподарської продукції та туристичних послуг.

Певну роль відіграють так звані заморські департаменти (Французька Гвіана з космодромом, Нова Каледонія та ін.).

Велика Британія стикається з проблемами роз’єднаності виробничих одиниць. Традиційно країна прихильна до ідеалів ринкової економіки, вільної торгівлі й конкуренції. Країна належить до ядерного клубу.

Важливу роль грає експорт капіталу, високий міжнародний авторитет фінансово-кредитної системи на чолі з лондонським Сіті, міцність фунту стерлінгів.

Треба зазначити певну роль колоній (Фолклендські острови, деякі Карибські острови та території в Океанії з правами офшорних зон, Гібралтар та ін).

У повоєнні роки з метою відновлення колишніх позицій держава збільшувала військові витрати за кордоном, здійснювала допомогу країнам, що розвиваються, форсувала експорт товарів і капіталів.

Це послаблювало власну економіку, загострювало проблеми нагромадження.

На початку ХХІ ст. фінансовий авторитет Британії притягнув достатньо великі капітали, інколи кримінальні, з колишніх країн соціалістичного табору.

4. Японія у СЕ

Ще на початку 60-х років ХХ століття валовий продукт Японії складав 10% від американського.

На початку ХХІ ст. Японія виробляє приблизно 16% світового ВВП порівняно з 25% у США (64% від американського) і 8% у ФРН.

У першій десятці найкрупніших банків 7 японських, а за приватним кредитуванням Японія випереджає усі держави світу. Японія – світовий лідер у виробництві легкових автомобілів.

З кінця 90-х років ХХ століття Японія витрачає коштів на душу населення більше всіх інших країн саме на наукові цілі. За кількістю науковців ця країна випереджає Велику Британію, Німеччину, Францію разом узятих, тому що має:

1) гнучке запозичення в інших цивілізацій;

2) особливий менталітет японців, який спирається на ієрархічну і колективно-групову свідомість;

1)   незначні воєнні витрати (тривалий час існувало обмеження зазначених витрат у обсязі 1% ВВП);

2)   високий рівень заощаджень;

3)   значну роль держави (контроль до 1/3 економіки, значний протекціонізм, який забезпечує позитивне сальдо торговельного і платіжного балансів);

4)   високий рівень податків;

5)   високу продуктивність і одночасно інтенсивність праці;

6)   ефективний контроль за якістю продукції, особливо експортною;

7)   досконалу система постачання, наприклад, знаменитий «Канбан».

Японська модель є експортоорієнтованою. У 70-ті роки ХХ ст. відбулася реіндустріалізація, тобто новий стрибок у розвитку індустріальних технологій, що забезпечило формування постіндустріальної структури економіки.

На початку ХХІ ст. у структурі ВВП переважає виробництво послуг – 58%, тоді як промисловість і будівництво, а також сільське господарство забезпечують відповідно 40% і 2%. У структурі працюючих приблизно 60% займають зайняті у сфері послуг при 6% сільськогосподарських і 34% промислових працівників.

Перші роки ХХІ ст. принесли в японську економіку дефляцію, яка погіршила макроекономічні показники, насамперед, стан банківської системи й експортні можливості у зв’язку зі зростанням курсу єни.

Але незважаючи на складності, японська економіка залишається другою в світі.

5. Країни, що розвиваються, у СЕ

Приблизно 80% країн світу належать до тих, що розвиваються. Їхня диференціація дуже велика.

З одного боку, члени ОЕСР Мексика і Південна Корея, а також виробники нафти на чолі з 13 членами організації країн експортерів нафти ОПЕК (OPEC). Йдеться також про космічні держави Бразилію, Індію. Одночасно треба вказати на ядерні країни, тобто Індію і Пакистан.

З іншого боку, країни Тропічної Африки, Непал, Афганістан, М’янма відзначаються слабким технологічним розвитком, низькими рівнем і тривалістю життя.

Так, у Чаді, Нігері та деяких інших африканських країнах середньостатистичний мешканець не доживає до 40 років.

Головні риси країн, що розвиваються:

1) багатоукладність економіки, включаючи значну роль патріархального укладу;

2) висока зовнішня заборгованість;

1)   високі темпи приросту населення і суттєві демографічні проблеми;

2)   монокультурність економіки з перевагою здобуття і експорту сировини;

3)   проблеми голоду і неврожаю, проблеми системи охорони здоров’я і освіти, висока корупція;

4)   висока залежність від іноземного капіталу.

6. «Нові індустріальні країни» у системі світового господарства

До нових індустріальних країн належать ті, хто за короткий термін зробив якісний стрибок в економічному, технологічному і соціальному розвитку.

Визначимо 4 хвилі становлення нових індустріальних країн і територій:

«Перша хвиля» включає:

– Аргентину, Бразилію, Мексику;

-      Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг.

«Друга хвиля» підкреслює зростання таких держав:

-      Індія;

-      Індонезія;

-      Малайзія;

-      Таїланд.

«Третя хвиля» стосується:

-      країн Північної Африки, тобто Тунісу, Єгипту, Марокко і Лівії;

-      держав-експортерів нафти, тобто країн Перської затоки і Венесуели;

-      Туреччини.

«Четверта хвиля» має відношення до:

-      Філіппін;

-      Китаю.

Головними ознаками нових індустріальних країн є:

-      наявність і дешевизна національних ресурсів, насамперед, робочої сили;

-      високі й стабільні темпи приросту;

-      сприятливі політичні умови, що створило сприятливий інвестиційний клімат;

-      пільговий режим для іноземного інвестування і приватного підприємництва;

-      державна політика структурних перетворень;

-      наявність власних міцних ТНК.

7. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві

До країн з перехідною економікою належать колишні соціалістичні держави, тобто Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.

Економічні перетворення у зазначених країнах здійснюються в наступних напрямках:

1) перегляд ролі держави в економіці, зокрема, в міжнародних відносинах;

2) поступове введення конвертованої національної валюти;

1)   забезпечення макроекономічної стабілізації;

2)   успішний розвиток приватного сектора;

3)         реформа цін і ринків;

4)         встановлення приватної власності на землю;

5) створення сприятливого інвестиційного клімату.