Тероризм як проблема світового масштабу

Тероризм як проблема світового масштабу

План:

Вступ

Основна частина

1.         Причини поширення і прояви тероризму у світі

2.         Об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму

3.         Формула анти терору та проблеми захисту прав людини

Аналіз загрози тероризму для України

Висновки

Вступ

Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози.

Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї.

Тема «Тероризм як проблема світового масштабу» зумовлена тим, що в наш час у світі поширений особливий спосіб прояву свого невдоволення — це тероризм, який може призвести до третьої світової війни. Взагалі то вважають, що ця війна вже настала — це війна проти тероризму. Тому ця проблема набула дійсно світового масштабу і потребує докладного вивчення, історичного та політико-правового аналізу.

Наша робота складається зі вступу, де ми окреслили мету нашої роботи, а саме, мета нашої роботи полягає у тому щоб дослідити причини, що призводять до розповсюдження тероризму у світі, дослідити наслідки терористичної діяльності в деяких країнах (США, Росія, Велика Британія, Ірак). А також ми повинні розглянути загрозу Україні від терористичної діяльності та її участь міжнародних організаціях, що борються з тероризмом. Далі йде основна частина, в якій розкриті такі розділи:

1. Причини поширення і прояви тероризму в світі.

2. Об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму.

3. Формула антитерору проблеми захисту прав людини.

4. Аналіз загрози тероризму в Україні.

Далі йде висновок, в якому будуть узагальнюючі відповіді на питання поставлені вище. Родзинкою нашої роботи є те, що ми використовували, крім звичайної наукової літератури, також деякі видання іноземних газет та зміст деяких конференцій, серед джерел присутні також деякі дані з МЗС щодо тероризму.

1. Причини поширення і прояви тероризму в світі

Нині існує понад 100 визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Терміни «терор» і «тероризм» історично вживаються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «терор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політич­ному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повстання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI.

Першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угруповання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяльності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що якраз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізнялися релігійним фанатизмом. У муках вони вба­чали радість, вірили в те, що після повалення ненависного режиму народ звільниться від мук та страждань. У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала синонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або намагався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельджукського султана — Нізам аль-Мулька. Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фортець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити. Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La tereur — жах). Цим словом називали і відкрито насильницьку форму диктатури, і практику одноразових політичних замахів. Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від одного. В XX столітті термін «тероризм» почали вживати на позначення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпилось за репресивними діями держави.

У XXI ст. тероризм став невід'ємною частиною політичних і економічних процесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище. Нині тероризм — проблема не лише для країн із політичним, національним чи релігійним розладом, — це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, Росії, Японії та Іспанії, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кількості людей та об'єктів без застосування традиційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні.

Але не знижується і ядерна загроза з боку терористів. Рівень ризику застосування ядерної зброї та радіоактивних матеріалів можна попередньо оцінити за загрозами скоєння актів ядерного тероризму і викраденнями ядерних матеріалів. На сьогодні не існує надійних і повних даних про нелегальне переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, а також про випадки ядерного шантажу. База даних МАГАТЕ, за станом на 31 березня 2001 р., зареєструвала понад 550 інцидентів нелегального переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, і тільки дві третини з них підтверджено країнами-учасницями. [1] Кількості всіх перехоплених матеріалів не вистачило б для виготовлення навіть одного ядерного вибухового пристрою. Але проблема дуже серйозна. Нижче наводяться деякі дані, пов’язані з терористичними актами або, радше, з загрозою їх скоєння, а також найнебезпечніші випадки викрадення ядерних матеріалів:

R   1975 р. — американська компанія Union Oil Co. Of California одержала від невідомих осіб лист із загрозою підірвати ядерний пристрій на одному з заводів компанії, якщо шантажистам не виплатять $100 тис.;

R   80-ті роки — пуерто-риканські сепаратисти погрожували терактами проти ядерних об’єктів США;

R   1987 р. — у Бразилії (м. Гоянія) через пошкодження викраденого контейнера з цезієм-137 загинуло четверо чоловік, 129 — одержали значні рівні опромінення, довелося дезактивувати 85 будинків та евакуювати 200 чоловік із 41 будинку, роботи зі знешкодження тривали півроку за участю 575 фахівців, видалено 3500 куб. м радіоактивних відходів;

R   1990—1992 рр. — у Росії директори Смоленської та Курської АЕС одержали листи з погрозами підірвати або захопити АЕС;

R   1992 р. — у Литві з Ігналінської АЕС викрадено касету ядерного палива, згодом (1997 р.) знайшли близько 50 кг радіоактивного урану, очевидно, витягнутого з цієї касети;

R   1993 р. — у США на територію АЕС Три-Майл-Айленд крізь систему інженерних бар’єрів прорвався автомобіль; у Грузії із Сухумського ядерного центру (Абхазія) зникло близько двох кілограмів збагаченого урану;

R   1994 р. — у Німеччині (Мюнхен) затримано невеличку партію (363 г) контрабандного плутонію з Росії, придатного для виготовлення атомної бомби; у Литві кримінальне угруповання після винесення судом смертного вироку одному з її лідерів погрожувало підірвати Ігналінську АЕС;

R   1995 р. — у Франції в другий охолоджуючий контур третього енергоблоку АЕС Блейс невідомі засипали сіль; у Японії релігійна секта Аум Сінрікьо планувала виготовити ядерний вибуховий пристрій з австралійського або російського урану; у Росії чеченські екстремісти в московському Ізмайловському парку помістили контейнер із радіоактивним ізотопом цезію-137;

R   1997 р. — у Росії відвернули спробу диверсії на одній з АЕС;

R   1998 р. — у Росії службовців ядерного об’єкта в Челябінську затримали «при спробі викрадення розщеплюваного матеріалу в кількості, достатній для виготовлення одного ядерного пристрою»; спецслужби Росії запобігли реалізації угоди по придбання однією з пакистанських компаній (можливо підконтрольної бін Ладену) збройового урану;

R   2000 р. — у Росії на базі Камчатського півострова заарештували чотирьох моряків, котрі мали схованку з радіоактивними матеріалами. Їх обвинувачено в крадіжці цих матеріалів із субмарини, на якій проходили службу;

R   2001 р. — у Росії поклали край двом спробам проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів.

За даними МАГАТЕ, із 1993 р. було зареєстровано з високим ступенем достовірності 175 випадків нелегального продажу ядерних матеріалів і 201 випадок збуту інших радіоактивних джерел, зокрема тих, що використовуються в медицині та промисловості.[2] Тільки у 18 з цих випадків йшлося про високозбагачені уран або плутоній, необхідні для створення атомної бомби, і кількість їх була недостатньою для створення ядерного вибухового пристрою. Аналіз статистичних даних говорить: основним джерелом контрабандних матеріалів були країни СНД, передусім Росія; украденим матеріалом найчастіше був високозбагачений уран. У свою чергу, перехоплювали цю контрабанду переважно в Центральній Європі, а потім вже й у Росії. Сьогодні вважається малоймовірним створення ядерного вибухового пристрою якоюсь терористичною групою самостійно або за допомогою найнятих фізиків-ядерників. Ядерні ресурси Росії та ядерні матеріали атомної енергетики України нині розглядаються як імовірне джерело озброєння терористів. Причиною цього є зниження якості та рівня контролю над радіоактивними речовинами. Крім того, охорона, що здійснює нагляд за ядерними матеріалами, одержує низьку заробітну плату, та й ту часто невчасно. Тезу про гранично малу ймовірність використання терористами ядерних матеріалів, позаяк останні, мовляв, загрожують передусім самим терористам, поховали уламки веж Міжнародного торговельного центру в США. Терористи-камікадзе не бояться загинути. Проте в країнах СНД, слава Богу, таких майже немає. Переважає розкрадання всього, що можна вкрасти, зокрема й радіоактивних матеріалів. Громадяни злодюжки! Крадіжка радіоактивних матеріалів шкодить вашому здоров’ю!

У США з 1978 до 2001 р. американські АЕС 30 разів зазнавали нападів як екстремістів, так і активістів екологічних організацій. Проте досить серйозних атак на АЕС не було. Найсерйознішим випадком вважався прорив легкової машини крізь систему інженерних бар’єрів. Автомобілем керувала людина, котра раніше лікувалася від психічного захворювання. Після кривавого 11 вересня голова комісії з ядерного регулювання США (КЯР) Річард Месерв рекомендував переглянути заходи безпеки, які застосовуються на 103-х АЕС, розташованих у 31 штаті. Усім АЕС і паливним сховищам було наказано підтримувати найвищий рівень захисту, яким передбачено посилене патрулювання, додаткову охорону і тіснішу координацію з правоохоронними та військовими організаціями (конкретніше дії не розкриваються). Комісія з ядерного регулювання підтвердила, що в раніше розроблений таємний документ під назвою «Базова загроза» не було включено атаки на ядерні об’єкти з застосуванням великих авіалайнерів. Тепер проводяться консультації з відповідними відомствами з метою перегляду «Базової загрози», також проводиться детальний інженерний аналіз можливих результатів удару великого авіалайнера по об’єктах ядерної енергетики. На сьогодні в районах ядерних об’єктів США заборонено польоти літаків. Наприкінці листопада в США з’явилася нова «енергетична» загроза — міністр юстиції Джон Ешкрофт заявив, що адміністрація президента США одержала повідомлення про можливий напад на об’єкти газової промисловості країни.

Як відомо, ще в грудні 2000 р. уряд Росії затвердив Федеральну цільову програму «Ядерна й радіаційна безпека Росії» на термін до 2006 р. Програму розраховано на три етапи, кожен із яких триватиме два-три роки. Її мета — комплексне розв’язання проблеми ядерної та радіаційної безпеки, зниження ризику радіаційного впливу на людину та середовище проживання. Водночас фінансування програми 2001 р. скорочено вп’ятеро — із запланованих 636 млн. руб. до 126,4 млн. Це не дозволить виконати заплановані заходи в повному обсязі. Є надія, що останні події змінять підхід до фінансування найважливішої державної програми Росії. Після подій у США 11 вересня начальник 12-го головного управління Міноборони РФ генерал-полковник І.Валинкін на зустрічі з журналістами розповів, що цілком виключає можливість ядерного тероризму в Росії. Саме його відомство відповідає за експлуатацію та збереження ядерних боєприпасів (ЯБП). Як заявив генерал, керівництво Росії та Міноборони РФ проводить комплекс превентивних антитерористичних заходів. По-перше, на об’єктах 12-го ГУ МО РФ створено штатні мобільні підрозділи для їх охорони та оборони. По-друге, організовано взаємодію підпорядкованих главку підрозділів із силами ФСБ й МВС. По-третє, з метою централізації управління ядерними об’єктами та боєприпасами в російській армії розпочато процес переведення об’єктів ЯБП у видах ЗС під єдиний контроль главку. По-четверте, запроваджується особливий контроль над морально-психологічним станом особового складу, що працює з ЯБП: визначено медичні тести на наркотики, алкоголь і «психотести». Ще одним, цілком новим тестом, є перевірка на «детекторах брехні», поставлених зі США за програмою Нанна-Лугара. Таким чином, за заявою керівництва Міноборони Росії, охорону ядерно-технічних сил кардинально посилено. Проте підстав для самозаспокоєння поки що немає. Так, із більш раннього повідомлення генерала випливає, що тільки 2001 р. у Росії зафіксовано дві спроби проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів (у лютому та квітні).

Розпад СРСР зробив Україну третьою в світі державою за обсягом ракетно-ядерного потенціалу. Від колишнього Союзу наша країна успадкувала 130 стратегічних ракет СС-19 і 46 стратегічних ракет СС-24. Так на зорі української незалежності постало питання про необхідність приєднання до Договору про обмеження та скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНВ-1. Уже 1992 р. було підписано Лісабонський протокол до Договору СНВ-1, відповідно до якого Україна разом із Білоруссю й Казахстаном узяла на себе зобов’язання стати неядерною державою. У результаті політичної домовленості Росія стала спадкоємцем радянського ядерного потенціалу. 1996 р. усі ядерні боєзаряди з України вивезено в Росію в обмін на ядерне паливо для АЕС, а 30 жовтня 2001 р. ліквідовано останню з 46 шахтно-пускових установок (ШПУ) міжконтинентальних твердопаливних ракет СС-24. Таким чином, у питанні нашого ядерного потенціалу поставлено жирну крапку. В Україні були й залишаються (вже заднім числом) супротивники передачі ядерної зброї Росії. Не стільки через передачу в РФ, скільки заради збереження ядерного статусу (прилученості до великих держав?). Але після подій 11 вересня 2001 р. у США і кількох невдалих ракетних стрільб в Україні супротивників без’ядерного статусу нашої країни значно поменшало. Знищення останньої ШПУ не означає припинення робіт із Програми зменшення ядерної загрози. На місцях розміщення 30 шахтно-пускових установок уже проведено рекультиваційні роботи, а інші 16 об’єктів заплановано повернути народному господарству 2002 р. Усі роботи з утилізації ракет і знищення шахтно-пускових установок фінансують США — Україна одержала на програму виконання програми роззброєння $520 млн. Як заявив посол США в Україні Карлос Паскуаль, Вашингтон збирається фінансувати програми зменшення ядерної загрози в Україні принаймні до 2006 р. На 2002 р. США планують виділити близько $30 млн. на ліквідацію стратегічних систем — мають ліквідувати інфраструктуру стратегічних аеродромів в Узині, Білій Церкві та Прилуках, авіабази, пункти заправки тощо. В Узині заплановано створення комерційного аеродрому, а щодо інших об’єктів — змінити їхнє функціональне призначення.

Світовому співтовариству відомі ініціативи й позиція України стосовно ядерної зброї та її випробувань. Так, виступаючи на ІІ конференції, присвяченій сприянню щодо прискорення набрання чинності Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, який проходив 11—13 листопада 1996 р. в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, тодішній український міністр закордонних справ Анатолій Зленко відзначив, що країна є прикладом послідовної та зваженої політики в сфері ядерного роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї. Також Україна закликала світове співтовариство дотримуватися мораторію на ядерні випробування. У цій сфері до України ніколи претензій не було. Проте з мирним атомом у нашій країні проблеми є. МАГАТЕ, що визначає міжнародні стандарти ядерної безпеки, назвало держави колишнього СРСР регіоном, де немає адекватного контролю над ядерними матеріалами. Російські інформаційні агентства, чомусь забувши про свою батьківщину, це повідомлення інтерпретували в слоган «МАГАТЕ внесло Україну в список ядерно-небезпечних країн». Як відомо, Україна, Росія, Молдова й Болгарія 1997 р. підписали Угоду про транспортування ядерних відходів. Молдова відмовилася ратифікувати цю угоду, і відходи переправляються Дунаєм в Одеську область. Болгарія таким чином транспортує свої ядерні відходи в Росію для подальшого поховання й переробки. На сьогодні через Україну вже пройшли два поїзди з ядерними відходами; щороку через нашу територію мають проходити три-чотири небезпечні вантажі з Болгарії. Можна зрозуміти занепокоєння Партії зелених України (голова — В.Кононов) щодо відсутності гласності в питанні транзиту ядерних відходів через територію країни й розвитку інфраструктури ядерної енергетики загалом. Якщо на другу частину питання поки що не може відповісти ніхто, то на першу — відповідно до Оргуської конвенції (про право на повну екологічну інформацію), має право одержати відповідь кожен громадянин України.

Ніякі ядерні об’єкти не повинні будуватися чи ввозитися в країну без попередження населення й місцевої влади. Сьогодні немає інформації про: надійність контейнерів і вагонів для перевезення ядерних відходів; про охорону вагонів; суму, отриману Україною за небезпечний транзит, і про те, скільки одержать ті українські регіони, через які проходять вагони з ядерними відходами. Україна не має альтернативи розвитку ядерної енергетики, а це вимагає на першому етапі добудування двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС. Навіть в умовах мінімального фінансування необхідно проводити певні дослідження в цій сфері. Можна тільки сподіватися на жорсткий контроль над ядерними об’єктами в країні з боку Держатомрегулювання України, який після багатьох перетворень знову почав функціонувати.

Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму.

Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони. Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об’єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче).

Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров’ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство. Фізичний захист як перша лінія оборони Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ. Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів. Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар’єрів, технічні засоби й персонал станцій. Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що ґрунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози. На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми.