Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки

3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки

Як і вся система міждержавних відносин України Словаччини в 1990-ті роки, двохстороннє культурне співробітництво поступово позбулося заідеологізованої бази, характерної для попереднього комуністичного режиму. Культурні зв'язки при цьому не зазнали руйнації організаційних структур співпраці, характерної для деяких інших областей відносин. Тому вони еволюційне продовжувалися. Неминучим, все ж, виявився перехідний етап межі 1980-1990-х років у історії новітнього українсько-словацького культурного співробітництва.

Документ зазначений в збірнику документів “Україна на міжнародній арені”[75.-С.215], засвідчує, що ще в серпні 1989 р. було укладено Договір про співробітництво між Міністерством культури Української Радянської Соціалістичної Республіки і Міністерством культури Словацької Соціалістичної Республіки на 1989-1991 pp. Це - єдиний відомий нам конкретний українсько-словацький документ, підписаний у відповідності із міжурядовими домовленостями з травня1998 р.

У Статті 1 Договору традиційно для документів того періоду стверджувалося, що міністерства культури сприятимуть культурному співробітництву між Україною і Словаччиною, "спрямованому на залучення широких мас трудящих до досягнень культури”. Однак, наступні статті Договору були більш прагматичними і конкретними. Так, в Статті 2 визначалися по 14 закладів культури і мистецтва двох країн, між якими встановлювалося безпосереднє співробітництво. З-поміж них були наступні пари: Музей історії Києва - Музей історії Братислави; Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1944-1945 pp. - Музей Словацького національного повстання (м. Банська Бистриця); Державний академічний театр опери і балету їм. Т.Г. Шевченка - Опера Словацького національного театру; Дніпропетровський театр опери і балету - Театр Й.Г. Тайовського з Банської Бистриці; Державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької зі Львова - Український національний театр з Пряшева та інші . Державна Республіканська бібліотека м. Київ була включена як у вказаний список - партнером Державної наукової бібліотеки з Пряшева, так, згідно із Статтею 6 щодо спільної бібліотечної діяльності, і партнером Бібліотеки Матиці Словенської (м. Мартин) [74.-С.219]

Міністерства культури України і Словаччини, як видно з тексту Договору від 21 серпня 1989 p., домовилися також про щорічний обмін двома тематичними виставками (Ст.З), співробітництво гастрольно-концертних організацій "Укрконцерту" і "Словаколконцерту" (Ст.4), обмін самодіяльними колективами, культосвітніми працівниками та інше (Ст.5). У сфері кінематографії, розглядалася можливість проведення кінофестивалів у годному із міст України і Словаччини, спільне виробництво кіно продукції тощо (Ст.7) .Загалом, українсько-словацький Договір про культурне співробітництво від 21 серпня 1989 р. був виваженим і не занадто заідеологізованим документом з конкретними практичними завданнями. Зроблений нами вище детальний виклад його змісту пояснюється тим, що основні положення вказаного Договору, як показує аналіз документу і надалі лягли в основу ряду двосторонніх українсько-словацьких документів 1990-х років про співробітництво у сфері культури.

Започатковані на базі положень Договору та існуючі з попереднього часу широкі безпосередні зв'язки між культурними установами України і Словаччини у більшості продовжувалися і на етапі незалежності двох держав. Це і є ще одним позитивом українсько-словацького культурного співробітництва. Безпосередні зв'язки творчих колективів, обміни, гастролі, стажування тощо мали місце постійно. Так, в 1988 р. в Україні на гастролях побували симфонічний оркестр Кошицької консерваторії, струнний квартет Словацької філармонії. Група українських артистів відвідала Пряшівський театр. Режисер із Словаччини І. Іванчо поставив у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі п'єсу словацького драматурга Я. Калоша "Дім для молодшого сина". Відбулися виставки творів закарпатських художників у м. Кошице, а східнословацьких -у м. Ужгород. У вересні 1988 р. широка культурна програма за участі словацьких митців була представлена на традиційних Днях Братислави в м. Київ. У 1989 р. в київському Державному музеї образотворчого мистецтва експонувалася виставка "Живопис і музика в творчості словацьких художників і музикантів", а в східнословацькому м. Требішов - виставка закарпатських художників. В 1990 р. в Києві працювала виставка творів О. Новаківського з колекції пряшівського професора М. Мушинки. Наступного року - на щорічному огляді "Маковицька струна - 91", присвяченому 750-річчю міста Бардейов, на запрошення Союзу русинів-українців - організатора фестивалю виступив вокальний ансамбль Львівського політехнічного інституту. Тернопільський театр ім. Т.Г. Шевченка виступив з виставами перед глядачами в м. Пряшів [21.-С.87]

Поступово формувалася міжнародно-правова основа українсько-словацького співробітництва в області культури. Невдовзі після усамостійнення України - уже на початку 1992 р. був підписаний перший двохсторонній документ у цій сфері - Протокол про культурне співробітництво між Міністерством культури України та Міністерством культури Словаччини.

Поштовхом до розробки нової комплексної договірної бази співробітництва України уже із незалежною Словаччиною в сфері культури став візит президента СР М. Ковача до Києва в червні 1993 p., підписання генерального українсько-словацького договору про співробітництво і добросусідські відносини та переговори словацької делегації з українською стороною про всі аспекти співпраці.

Спеціальна частина Договору про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою Республікою, укладеного в Києві 29 червня 1993 р. присвячена питанням українсько-словацького культурного співробітництва. Як зазначається у Статті 16, сторони розглядають розширення та поглиблення традиційних культурних зв'язків... як природну потребу своїх народів. Вони зміцнюватимуть і розвиватимуть співробітництво в галузі культури, науки, освіти та інформації." Держави зобов'язалися, що "сприятимуть розширенню обмінів між творчими колективами, діячами мистецтва, спеціалістами, установами культури та освіти на державному, регіональному та місцевому рівнях...”

Відразу ж після завершення візиту за результатами українсько-словацьких переговорів на найвищому рівні МЗС України направив центральним міністерствам і відомствам програму-інформацію з конкретними завданнями щодо реалізації досягнутих домовленостей. Міністерство культури України повинно було розробити подальший план співробітництва із Міністерством культури СР.[75.-С.215].

Управліннями Міністерства культури України восени 1993 р. знову подали пропозиції з основних напрямків співробітництва для включення до проекту українсько-словацького документу. 24 вересня 1993 р. Т. Бартакова направила підготовлений словацькою стороною проект Договору. Вона у власноручному короткому листі, відправленому факсом до управління з міжнародних зв'язків Мінкультури України, досить цікаво зауважила: "Дуже вибочаюся за тривале мовчання, але завжди було щось більш актуальне. Зараз актуальна Україна”.

Словацький проект ретельно аналізувався і обговорювався у всіх структурах українського міністерства. Цікаво, що в преамбулі словацького варіанту є посилання на нібито діючу угоду про культурне співробітництво на базі чого й укладається даний двохсторонній документ. Хоча, насправді, саме в цей час - 1993 р. у сфері культурного співробітництва між двома країнами ніякого чинного міжнародно-правового акту і не було. Тому українські спеціалісти змінили це положення в тексті проекту документу і зробили посилання на базовий українсько-словацький договір про співробітництво. Українська сторона також відмовилася від формулювань - договір, угода в назві документу. Більш доцільним було його іменування, виходячи із змісту та короткостроковості дії -1994-1995 pp., планом співробітництва.

Впродовж грудня 1993 р. - січня 1994 р. тривало погодження основних положень нового двохстороннього плану співробітництва. З 14 по 18 лютого 1994 р. у Словаччині перебувала делегація Міністерства культури України на чолі з міністром І.Дзюбою. Під час перебування української делегації в СР міністрами двох країн і був підписаний План співробітництва між міністерствами культури України і Словаччини на 1994-1995 роки [1.4.12.]. Українська делегація відвідала також місця компактного проживання українців у Східній Словаччині - Бардейов, Свидник, Пряшів, а 15 лютого 1994 р. - взяла участь у зустрічі з представниками Союзу русинів-українців Словаччини.

Однак, укладення нового плану автоматично не привело до пожвавлення українсько-словацького культурного співробітництва. Навпаки, в 1994 pp. у цій сфері тривав застій, який розпочався ще в 1993 р. Поясненнями такого негативного стану могли бути складні внутрішньополітичні процеси, які розгорнулися в обох країнах. Зокрема, в Словаччині: урядова криза, відставка Кабінету В. Мечіара та створення тимчасового коаліційної влади весною 1994 p., a потім - осінні позачергові парламентські вибори. В Україні цього року відбувалися президентські вибори, що привели до зміни глави держави. Здається, ці внутрішньополітичні катаклізми 1994 р. на певний час майже паралізували двохсторонню взаємодію міністерств і відомств України та СР.

Незалежно від політичних потрясінь та бездіяльності галузевих міністерств двох держав, українсько-словацькі культурні контакти продовжувалися. Товариство "Україна" і Союз русинів-українців Словаччини з 24 по 27 лютого спільно провели Дні українських фільмів на теренах компактного проживання русинів-українців у Словацькій Республіці. Цей традиційний фестиваль проходив у чотирьох містах Східної Словаччини - Пряшеві, Медзилабірцях, Гуменному та Бардейові. Український кінематограф представляли кінорежисери Л.Осика - з фільмом "Гетьманські клейноди". Учні Ужгородської дитячої музичної школи ім. П.І.Чайковського з успіхом виступили на Міжнародному конкурсі юних піаністів у м. Кошице, де учениця 2-го класу О. Петрецька зайняла почесне третє місце. У 40-ий раз у червні 1994 р. у Свиднику відбулося щорічне Свято культури русинів-українців Словаччини за участі понад ЗО колективів з українських сіл Пряшівщини, а також гостей з-за кордону. Україну представляли: Закарпатський народний хор, музичний гурт "Соколи" та Прикарпатський ансамбль пісні і танцю "Верховина" з Львівщини. У Словаччині на гастролях побував Мукачівський російський драматичний театр з виставою О.Островського "На каждого мудреца довольно простоты". З 21 вересня по 15 жовтня 1994 р. тривало гастрольне турне лауреатів Всеукраїнського фестивалю "Червона рута-93" по країнах Європи, в рамках якого відбувся виступ українських артистів у Пряшеві.

Восени 1994 р. процес українсько-словацької культурної взаємодії отримав неочікуваний поштовх з боку українського зовнішньополітичного відомства. На політичних консультаціях між міністерствами закордонних справ України і СР словацька сторона гостро поставила питання про недоліки в двохсторонньому культурному співробітництві, що в кінцевому результаті дозволило пожвавити культурні зв'язки між Україною та СР у 1994-1995 рр.

Українські державні органи проаналізували стан виконання Плану українсько-словацького співробітництва у сфері культури на 1994-1995 pp. та схвалили конкретні заходи по його інтенсифікації, фінансово підтримали реалізацію міжнародних контактів. Крім того, розпочалася робота над новим двостороннім документом співробітництва у сфері культури. 23 січня 1996 р. під час переговорів урядових делегацій у Високих Татрах було підписано Договір між Міністерством культури і мистецтв України та Міністерством Культури Словацької Республіки про співробітництво в галузі культури, який залишається чинним до теперішнього часу.

Водночас, необхідно підкреслити, що в рамках механізму міждержавного співробітництва в культурній і гуманітарній сферах інтенсивно розвиваються відносно самостійні напрями взаємодії загальноосвітніх, спеціальних і вищих учбових закладів України і СР. Львівський національний університет ім. І. Франка підтримує наприклад тісні зв'язки із Бансько-бистрицьким університетом М. Бела. З бансько-бистрицьким університетом співробітничає з другої половини і Ужгородський національний університет. Крім того, УжНУ має договірні зв'язки із словацькими університетами в містах Кошице і Пряшів, Братиславським університетом ім. Коменського. В УжНУ вперше на Україні створено кафедру словак істики, викладання деяких предметів на якій ведуть словацькі вчені. Відповідно, українські вчені по взаємообміну викладають, наприклад, в Пряшівському університеті. Регулярно здійснюється обмін групами студентів, насамперед, для проходження стажування і практики [71.-С.122-129]. Розвитку українсько-словацького наукового співробітництва сприяло укладення ще в 1993 р. угоди про співробітництво між НАН України та Словацькою академією наук, взаємне визнання обома сторонами документів про освіту та вчені ступені, видані в Україні та СР, угоди між Міністерством науки і освіти України та Міністерством освіти СР. Академічні заклади двох країн також практикують регулярне здійснення міжакадемічного обміну вченими, проведення спільних конференцій, наукових семінарів та інших заходів. Так, наприклад Інститут історії України НАН України та Інститут суспільних наук САН провели в 1996 р. в м. Ужгород спільний семінар "З історії та сучасного розвитку національних меншин в Україні й Словаччині: проблеми і шляхи досягнення національної злагоди" [19.-С.154-156]. Однак, наприкінці 1990-х років інтенсивність українсько-словацького наукового співробітництва суттєво знизилася. У той же час, позитивним моментом є завершеність механізму взаємодії України та СР у сфері культури, науки і освіти через змішану міжурядову комісію. Уже з перших своїх засідань з середини 1990-х років комісія схвалює план реалізації погоджених заходів, який передається на розгляд і затвердження кабінетам міністрів обох держав. Напередодні наступних засідань комісії, сторони, як правило, звіряють виконання погоджених раніше заходів. Такий підхід дозволяє чітко планувати і розвивати українсько-словацьку співпрацю в культурно-духовній, науковій та освітній сферах.