Навигация
Еволюція корпорацій у розвинутому суспільстві
15126
знаков
1
таблица
0
изображений
3. Еволюція корпорацій у розвинутому суспільстві
Можна виділити декілька етапів становлення сучасних корпорацій:
перший – поява перших колективних форм господарчої діяльності, формування перших корпоративних норм (місцеві об’єднання, спілки осіб однієї професії);
другий – зародження корпорацій та корпоративного управління (15 – перша половина 19 ст.);
третій – масове появлення корпорацій, формування системи корпоративного управління (друга половина 19 ст. – початок 20 ст.);
четвертий – корпорацій приваблююча форма здійснення підприємницької діяльності.
В Україні законодавче регулювання процесів виникнення та діяльності господарчих товариств, прообразів майбутніх корпорацій, стало формуватися з початку 90-х років. 20 ст., після оголошення політичної та економічної незалежності.
У зв’язку з тим, що з відомих причин рівень розвитку корпоративної культури в Україні не є високим, головна увага під час реформування корпоративних відносин має бути приділена законодавству. Правове поле, в якому наразі діють товариства України можна умовно поділити на:
1. Законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні:
Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р. N 436-IV;
Закон України “Про господарські товариства” від 2003 р..;
Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” (ВВР), N 31, 2006 р.;
2. Законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації:
Закон України “Про приватизацію державного майна” в ред. від 19.02.97р.;
Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.96р.;
Закон України “Про державну програму приватизації”, який щороку ухвалюється Верховною Радою.
Виділяють такі види корпоративних об'єднань в сучасної економіці: союзи, господарські асоціації, концерни, консорціуми, картелі, корнери, конгломерати, трести, синдикати, франчайзи, холдинги. Таке різноманіття корпоративних об'єднань властиве західним країнам з високим рівнем технічного прогресу.
Розглянемо визначення об'єднань підприємств, які приведені в українському законодавстві:
Таблиця 1
Види господарських об'єднань в Україні
| Назва об'єднання | Визначення |
| асоціація | договірні об'єднання, створені для постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність кого-небудь з її учасників |
| корпорація | договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованої регуляції діяльності кожного з учасників; |
| консорціум | тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети; |
| концерн | статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і тому подібне на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців |
| холдингова компанія | суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб'єктів |
| промислово-фінансова група (ПФГ) | це об'єднання, в яке можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, які мають на меті отримання прибули, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно міждержавним договорам, а також виробництва кінцевої продукції. |
4 Взаємодія цілей різних груп учасників корпоративного управління
Суб'єктами корпоративного управління виступають безпосередні власники корпоративних прав. Такими сьогодні є громадяни, юридичні особи, держава. Ці суб'єкти являються власниками корпоративних прав і здійснюють регулювання їх руху.
Отже, корпоративне управління здійснюється окремими громадянами, державними органами, а також на рівні окремих підприємств-емітентів корпоративних прав.
Слід знати, що емітент цінних паперів - це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупцями) таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами корпоративного управління.
Треба також враховувати, що не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підприємства, тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприклад облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Тому можна вважати правильним таке твердження: "кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і не є суб'єктом корпоративного управління".
Отже, суб’єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними, оскільки такими суб'єктами виступають не тільки власники. Річ у тім, що загальні норми управління створює держава, крім того, існує велика і важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважати що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві багатьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні, що представляють трудові колективи органів, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.
Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни - власники корпоративних прав; власники та менеджмент окремого підприємства - емітента корпоративних прав або їх власника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.
Особливу роль у наведеному переліку суб'єктів корпоративного управління відіграє інституція менеджерів. Як правило, у світовій економічній літературі категорія "корпоративне управління" використовується в більш конкретному значенні - як управління корпораціями в інтересах власників. Тому важливим моментом, який впливає на вивчення корпоративного управління в загальному плані (як управління корпоративними правами), є те, що складно виділити таку особливість корпоративного управління, як відокремлення функцій управління від власності. Водночас на таку суттєву особливість корпоративного управління наголошують фахівці з цієї проблематики. Тому корпоративне управління, яке ми розглядаємо як регулювання власниками руху їх корпоративних прав, є досить загальним. Воно конкретизується за умови, коли здійснюється відокремлення функцій розпорядження від самої власності на корпоративні права. Крім того, слід конкретизувати таке відокремлення функцій. У світі існує розвинутий інститут посередництва, завдяки якому власник корпоративних прав передає значну частину своїх прав в управління професіоналам. Це можуть бути дилерські та брокерські компанії, інші фінансові посередники, які регулюють рух корпоративних прав в інтересах їх власників.
Література
1. Довгань Л.Є., Пастухова В.В., Савчук Л.М. Корпоративне управління. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 180 с.
2. Корпоративне управління: Наук.-метод. рек. щодо вивч. дисципліни / Л.В. Балабанова, Л.А. Лутай, В.В. Лисевич – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005.- 132 с.
3. Козаченко А.В., Воронкова А.Е. Корпоративне керування: Підручник. - К.: Либра, 2004. – 368 с.
4. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Стратегія корпоративного управління – К.: Знання, 2007. -287 с.
5. Євтушевський В.А. Корпоративне управління. Підручник. – К.: Знання, 2006.- 406 с.
Похожие работы
... гарантування цих прав. Регулятивним законодавством України визначаються функції екологічного управління, повноваження та відповідність органів управління, механізми забезпечення здійснення функцій і повноважень. Екологічна політика. Визначає цілі і пріоритети, основні напрями екологічної діяльності суб'єктів управлінського апарату, вимоги до самої системи екологічного управління. Вона подається ...
... існування, включаючи матеріальні. 2. СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ Філософсько-соціологічне значення управління стає ясним тільки тоді, коли ми чітко визначимо зміст понять «суб'єкт управління», «об'єкт управління», «організація» і встановимо діалектичний взаємозв'язок між ними; цей причинно-наслідковий зв'язок S-O і є по суті управління. Спільна діяльність людей припускає контакти ...
... механізмів фінансового регулювання, фондових ринків і національного акціонерного законодавства можуть формуватися різні системи корпоративного управління. У економічній практиці розвинених країн традиційно розрізняється дві моделі корпоративного управління і контролю (англо-американська та континентальна моделі), а фахівці у галузі акціонерно-корпоративних світових процесів виокремлюють три ...
... й використання фінансових ресурсів підприємства, а також часові та ресурсні обмеження, що забезпечують досягнення цих завдань. В концептуальному розумінні розробка системи планів формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств повинна здійснюватись з врахуванням таких принципів: - єдиного методологічного підходу до побудови стратегічного, середньострокового ...
0 комментариев