Класифікація стратегій

2. Класифікація стратегій

Своїм змістом стратегії підприємств відображають особливості їх функціонування, стадії розвитку, конкурентний статус тощо. Позначаються на них і особливості національної економіки, галузі, до якої вони належать, а також такі суб'єктивні чинники, як стратегічне бачення та мислення їх засновників і менеджерів. Складну і багатоманітну сукупність стратегій класифікують за такими ознаками:

а) за напрямом розвитку підприємства — стратегії зростання, обмеженого зростання, скорочення тощо. їх називають базовими стратегічними альтернативами;

б) за рівнем управління — корпоративна (портфельна), ділова (бізнес-стратегія), функціональна (деталізує, підтримує корпоративну і ділову), операційна (забезпечує досягнення стратегічної мети) стратегії. Всі вони утворюють "піраміду" взаємопов'язаних стратегій (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд);

в) за напрямами діяльності — товарна (визначає перспективний асортимент товару, обсяг його виробництва і реалізації, розроблення нових товарів, технологій) і ринкова (обумовлює ринкову поведінку, організацію збуту тощо) стратегії;

г) за досягненням конкурентних переваг — стратегії фокусування, диверсифікації, економії на витратах, диференціації (М.-Е. Портер);

ґ) за позицією в галузі, ринковому сегменті — конкурентні стратегії (стратегії лідера, послідовника, претендента на лідерство і новачка (рис. 1.));

Рис. 1. Конкурентні стратегії за Ф. Котлером

д) за багатоаспектністю стратегій. За такого підходу основною класифікаційною ознакою вважають ефективність стратегій підприємства. З огляду на це П. Друкер виокремив стратегії, які забезпечують першість у входженні на ринок і динамічне захоплення його; стратегії несподіваного і швидкого освоєння ринку; стратегії пошуку і захоплення ринкової ніші; стратегії зміни економічних характеристик продукту (ринку, галузі). Цій класифікації бракує системного підходу, що унеможливлює ранжування стратегій;

є) за використанням множини класифікаційних ознак (суб'єктивно поєднують ключові ознаки різних класифікацій). Унаслідок цього стратегія може бути витлумачена як функціональна (наприклад, збутова), товарна, сфокусована на сегмент ринку, обмеженого зростання і стратегія новачка, що "нападає швидко і зненацька". Для уникнення механічного поєднання критеріальних ознак потрібно на основі попереднього аналізу (кластерного, таксономічного, факторного) визначити взаємозв'язок і вагові коефіцієнти критеріальних показників.

Більшість класифікацій запропонували західні дослідники: І. Ансофф (конкурентні стратегії), А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд (диверсифікація стратегій), П. Дойль, Д. Аакер (підприємницькі стратегії).

Рис. 2. Класифікація стратегій підприємства (за І. Аннсофом)

Класифікація стартегій І. Ансоффа має комерційну спрямованість і орієнтується передусім на конкурентні стратегії, які можна описати з використанням уточнюючих характеристик: товарна диференціація (продуктова ніша) визначає особливості продукції підприємства, ринкова диференціація (ринкова ніша) — особливості його становища на ринку.

В Україні розробленням класифікації стратегій підприємства займаються К. Редченко, В. Василенко, Т. Ткаченко, А. Бєлошапка, С. Покропивний, В. Колот, В. Пастухова, А. Наливайко, 3. Шершньова.

3. Базові конкурентні стратегії підприємств

Основою стратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, яка визначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі.

При виборі базової конкурентної стратегії виходять з того, наскільки вона спроможна стимулювати адаптацію можливостей підприємства до конкретних ринкових умов. У цьому полягає суть базової стратегії як загальноекономічної основи забезпечення практичних дій підприємства.

Основні види конкурентних стратегій, за класифікацією А.-А. Томпсона і А.-Дж. Стрікленда, зображено на рис. 3. Такий підхід простежується в багатьох класифікаціях, що охоплюють конкретизовані або спеціалізовані стратегії.

Рис 3. Основні конкурентні стратегії (за А.-А. Томпсоном і А.-Дж. Стріклендом)

Класифікація стратегій, розроблена російським вченим Геннадієм Азоєвим, ґрунтується на концепції, згідно з якою підприємства, що функціонують на певному ринковому сегменті, поділяють на підприємства-лідери, підприємства з сильною конкурентною позицією, підприємства зі слабкою конкурентною позицією та підприємства-аутсайдери (рис. 4).

Кожна стратегія конкуренції займає відповідне становище на ринку і передбачає специфічні підходи до управління підприємством. Основною умовою її є забезпечення необхідних для успішного функціонування підприємства конкурентних переваг.

Рис. 4 Класифікація конкурентних стратегій (за Г. Азоєвим)

Класифікація М.-Е. Портера, як відомо, охоплює такі конкурентні стратегії підприємства:

— стратегія лідерства за витратами (зниження витрат на виробництво товарів і послуг, що дає змогу знизити ціни на них і залучити або утримати значну кількість покупців);

— стратегія оптимальних витрат (досягнення конкурентних переваг за рахунок постачання на ринок товарів, послуг, адекватних за споживчою цінністю, якістю, цінами потребам покупців, що обумовлено оптимальними витратами на їх виробництво);

— стратегія диференціації (надання товарам специфічних ознак порівняно з товарами конкурентів, що сприяє залученню значної кількості покупців);

— стратегія фокусування на низьких витратах (зорієнтована на вузький сегмент покупців, випередження конкурентів за рахунок низьких витрат на виробництво товару);

— стратегія фокусування на попиті (забезпечення покупців товарами і послугами, які найбільше відповідають їхнім вимогам).

Рис. 5 Класифікація конкурентних стратегій (за М.-Е. Портером)

Класифікація М.-Е. Портера ґрунтується на концепції про два основні стратегічні напрями, один із яких зосереджує зусилля на якості продукції і послуг, а другий — на зниженні витрат і цін. Значною мірою вони суперечать один одному, адже підвищення якості, поліпшення споживчих властивостей товарів і послуг потребує додаткових витрат.

Ця концепція дещо спрощено враховує економічну дійсність, якій властиво значно більше варіантів поведінки на ринку споживачів і базових конкурентних стратегій підприємств з усіма їх відтінками і модифікаціями. Як відомо, на стратегічну поведінку підприємства впливають необхідність підвищення якості продукції, зниження собівартості і ціни, розширення програми випуску, поліпшення сервісу товару, скорочення експлуатаційних витрат, освоєння нового ринку тощо, означаються на стратегії умови її формування та особливості поєднання чинників. Вибір її обумовлюється конкурентоспроможністю продукції і персоналу фірми, наявністю ресурсів і засобів. Тому, розробляючи конкурентні стратегії, використовують системний, оптимізаційний та інші підходи.

4. Поняття корпорації

Корпоративна форма бізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певні вимоги часу. Термін "корпорація" означає об'єднання, союз, що створюються на основі професійних або станових інтересів. На сьогодні і в економічній, і в правовій літературі існує певна невизначеність із поняттям корпорація. Однак з урахуванням всіх відмінностей у правовій базі розвинутих країн основна різниця між корпоративним і некорпоративним сектором полягає у відокремленні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності.

У вітчизняних та зарубіжних джерелах існує безліч визначень, котрі підкреслюють правову (переважно) відмінність корпорацій від інших господарських суб'єктів:

1. Корпорація — юридичний суб'єкт (юридична особа), що отримав чартер (статут) місцевих органів влади або центрального уряду та відокремлений від індивідів, чиєю власністю він є.

2. Корпорація — юридична особа, окрема та відмінна від своїх власників, що має права, обов'язки та привілеї фактичної особи.

3. Корпорація — підприємницька організація, що визнається юридичною особою, має обмежену відповідальність та необмежений строк існування. Корпорація контролюється акціонерами, які мають право голосу та обирають директорів, а ті, в свою чергу, призначають інших керуючих осіб.

4. Корпорація, за П. Самуельсоном та В. Нордхаузом, — юридична особа, яка може самостійно продавати та купляти, позичати гроші, виробляти товари та послуги і вступати в контрактні відносини, має право обмеженої відповідальності, відповідно до якої інвестиції кожного з власників корпорації обмежені чітко визначеним розміром.

Наступне визначення корпорації ставить акцент на економічних цілях її формування: корпорація — юридична особа, що є об'єднанням вкладників капіталу (акціонерів) для здійснення певної діяльності: торгової, фінансової, промислової, транспортної та ін. й тотожна поняттю "акціонерне товариство".

Усі ці визначення є уявленнями про певні аспекти одного й того самого суспільного явища і тому значною мірою доповнюють одне одного. Оскільки корпорація не існує окремо як сукупність економічних, правових відносин, чи тільки соціальних, аналізувати поняття корпорація доцільно з урахуванням таких основних аспектів:

— економічного, що визначає місце та роль корпорацій у національному та міжнародному економічному процесі;

— правового, що характеризує питання правового регулювання власності та діяльності корпорації з урахуванням національних та міжнародних законів;

— соціального, що визначає роль корпорацій у розвитку суспільства.

Кожен із цих аспектів дає змогу представляти відповідне визначення поняття "корпорація".

— корпорація як учасник економічного процесу — договірне господарське об'єднання, створене на основі загальних економічних інтересів для отримання максимального прибутку від господарської діяльності та вкладених інвестицій;

— корпорація як суб'єкт правових відносин — господарське товариство, права учасників якого визначаються відповідно до законодавства;

— корпорація як елемент, тобто частина, суспільства — соціально-економічне об'єднання, утворене шляхом концентрації "імунітетів" частин суспільства з метою забезпечення виживання та розвитку як певних частин, так і самого суспільства як цілого.

Однозначно законодавчо визначити поняття "корпорація" досить проблематично. В українській правовій базі поняття "корпорація" істотно відрізняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України "Про підприємства", корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. На жаль, з цього визначення суть такої форми об'єднань, повноваження їх учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому "слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, у свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами".

Світовий досвід переконливо доводить переваги використання акціонерних товариств, які, мабуть, є основною правовою та організаційною формою господарських підприємств та організацій у системі світового господарства, внаслідок застосування та розвитку яких розвинуті країни зберігають високу продуктивність та ефективність суспільного виробництва, високий життєвий рівень населення та стабільність політичної системи. Сучасна економіка найбільш розвинених країн світу відрізняється за різними параметрами, і все ж у структурі їх економіки є одна загальна і водночас дуже важлива характерна деталь: економіка всіх цих країн виявилася ніби розділеною на дві частини. В одній частині зосередились в основному величезна кількість дрібних і найдрібніших торгових і промислових підприємств, на долю яких у більшості країн припадає 98—99 % загальної кількості підприємств. В іншій — великі концерни, компанії і корпорації. Загальне число їх вельми незначне і складає всього 1—8 % від загальної кількості всіх підприємств. Але саме на них припадає переважна частина економічної потужності. Довгорічна практика функціонування економіки розвинених країн показала, що без акціонерних товариств неможливо досягти економічного і технологічного прогресу.

Розповсюдження корпоративної форми ведення бізнесу дає змогу інвесторам диверсифікувати ризик інвестування. Завдяки цьому корпорації отримують значні фінансові ресурси, необхідні за сучасних обсягів економіки, а також можуть брати на себе ризик, рівень якого недосяжний для кожного індивідуального інвестора.