Навигация
Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні
16278
знаков
1
таблица
0
изображений
3. Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні
Окремий вид об'єднань підприємств: транснаціональні корпорації (ТНК). Це дуже важливі суб'єкти господарської інтеграції національних економік в епоху глобалізації. У результаті дедалі більшої «прозорості» державних кордонів, розширення зон стороннього впливу в економічних просторах країн та посилення їх загальної виробничої взаємозалежності роль корпоративних структур, які реалізують зовнішньоекономічні зв'язки країн, стає стратегічною. Цим значною мірою визначаються національні промислові потенціали та параметри національних народногосподарських комплексів.
Залучення іноземних інвестицій у вигляді сучасних технологій, ноу-хау, управлінського досвіду, власниками яких у сучасному світовому господарстві є переважно транснаціональні корпорації, а також використання транснаціональної торговельної мережі для успішного виходу підприємств на світові ринки мають велике значення для розвитку національного господарства майже всіх країн світу.
Ключовим фактором реінтеграції пострадянського економічного простору, яка відповідатиме стратегічним інтересам України та всіх країн СНД, має стати формування на добровільних та взаємовигідних засадах системи транснаціональних корпорацій, зорієнтованих на реалізацію промислових і соціальних пріоритетів держав співдружності, на інтенсифікацію міжнародної торгівлі та створення спільних товарних та фінансових ринків. Перспективні на сьогодні такі напрями:
1) використання ТНК як головних суб'єктів реалізації перспективних міждержавних економічних програм;
2) створення великими підприємствами-експортерами системи дочірніх структур (шо спеціалізуються на складанні, ре-
3) монті, сервісі, торговельно-маркетингових операціях тощо) у країнах співдружності;
4) формування транснаціональних (міждержавних) ФП Г на високорентабельних напрямах виробничо-торговельної кооперації, шо створюють можливості залучення зацікавлених банківських структур;
5) розгортання мережі спільних підприємств у зонах прикордонної співпраці держав СНД;
6) визначення спільних у межах співдружності зон економічних інтересів (за тими чи іншими сегментами ринків, збереження обсягів спільних виробництв та взаємних поставок тощо) та забезпечення відповідної цільової концентрації фінансово-промислового потенціалу зацікавлених держав у формі різного роду корпоративних об'єднань.
Відповідно до українського законодавства можливе існування ще одного виду корпоративних об'єднань підприємств, таких як промислово-фінансові групи (або фінансово-промислові групи).
Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. визначає порядок їх створення, реорганізації та ліквідації, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.
Отже, як визначено у законі, промислово-фінансова група (ПФГ) - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Головним підприємством ПФГ є підприємство, що виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні й офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Президентом ПФГ є керівник головного підприємства. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
Аналіз організації та функціонування українських і російських ФПГ дозволяє сформулювати основні ознаки сучасного інтеграційного процесу на базі формування структур фінансово-промислового типу:
посилення консолідаційних процесів на переважній основі інституту довірчого управління, стратегічного партнерства, концентрації власності під час її перерозподілу;
ранжування активів об'єднання, результатом якого є їх відокремлення/приєднання за критерієм значущості для реалізації стратегії групи;
активізація участі фінансового капіталу щодо забезпечення усталеності позиціонування групи на відповідних ринках.
Розвиток корпоративного сектора в Україні безпосередньо пов'язаний з постійним удосконаленням механізму захисту інвесторів та системи виконавчого права. Різка активізація діяльності шодо забезпечення прав інвесторів (включаючи інфраструктурні заходи) потрібна для відновлення інвестиційної привабливості країни в умовах економічної кризи та перерозподілу прав власності. Але реального ефекту можна досягнути тільки в комплексі з іншими анти кризовими заходами макроекономічного та інсти-туційного характеру.
Порівняльна характаристика моделей корпоративного управління
| Англо-американська модель | Західноєвропейська модель(Німецька ) | Японська модель | ||
| 1. Область розповсюдження | ||||
| США, Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія | Німеччина, Австрія, Нідерланди, Скандинавія, частково Бельгія, Франція | Японія | ||
| 2.Особливості моделі | ||||
| Ринково орієнтована фінансової системи на основі розвинутого ринку капіталу, широкого набору різних фінансових інструментів | Характерним є двопалатне правління, узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування | Характерним є економічні комплекси, що мають у своїй структурі фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства з усіх галузей господарства | ||
| 3.Ключові учасники реалізації моделі. | ||||
| менеджери, директори, акціонери (особливо інституційні), урядові агентства, біржі, саморегулювальні організації, консалтингові фірми. | банки і корпоративні акціонери | ключовий банк та фінансово-промислові групи, чи кейрецу | ||
| 4. Склад акціонерів | ||||
| індивідуальні і інституціональні інвестори | банки і корпорації – основні акціонери | банки – основні акціонери | ||
| 5. Склад ради директорів | ||||
| Інсайдери та аутсайдери Обов'язкові органи: ревізійна комісія (склад — виключно із зовнішніх директорів), компенсаційна комісія (визначає винагороду членам адміністрації і правління), номінаційна комісія (добір членів правління). | двопалатне правління: що складається з виконавчої (чиновників корпорації) і наглядової (спостережної) (працівників/службовців компанії і акціонерів) рад; | афілійовані особи (виконавчи директори, керівники важливих відділів компаній і правління) | ||
| 6. Законодавча база | ||||
| Федеральна законодавча база, закони штатів (у США) і стандарти неурядових організацій | Федеральні та місцеві закони (статути акціонерного товариства і фондової біржі, комерційні правила, правила, які визначають склад наглядової ради, входять до федерального законодавства) | Головні регулювалюючиоргани: Бюро цінних паперів Міністерства фінансів і Комітет із нагляду за фондовими біржами | ||
| 7. Вимоги щодо розкриття інформації | ||||
| Високий рівень розкриття іформації | Чітко регламентовані правила розкриття інформації | Жерстко регламентовані правила розкриття інформації | ||
| 8. Роль акціонерів в КУ | ||||
| Компітенція акціонерів: вибори директорів; призначення аудиторів; купівля контрольного пакета акцій; питання реорганізації; внесення поправок до статуту корпорації; включення пропозицій до порядку денного річних зборів; скликання позачергових загальних зборів акціонерів. | Компітенція акціонерів: розподіл чистого прибутку (виплата дивідендів, використання коштів); ратифікація рішень наглядової (спостережної) і виконавчої рад за минулий фінансовий рік; вибори наглядової (спостережної) ради; призначення аудиторів | Компітенція акціонерів: виплата дивідендів, розподіл коштів, вибори ради директорів; призначення аудиторів | ||
Література
1. Довгань Л.Є., Пастухова В.В., Савчук Л.М. Корпоративне управління. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 180 с.
2. Корпоративне управління: Наук.-метод. рек. щодо вивч. дисципліни / Л.В. Балабанова, Л.А. Лутай, В.В. Лисевич – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005.- 132 с.
3. Козаченко А.В., Воронкова А.Е. Корпоративне керування: Підручник. - К.: Либра, 2004. – 368 с.
4. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Стратегія корпоративного управління – К.: Знання, 2007. -287 с.
5. Євтушевський В.А. Корпоративне управління. Підручник. – К.: Знання, 2006.- 406 с.
Похожие работы
... іктів і кризи на підприємстві, а, з іншого боку, можуть зіграти ролі ключового фактора успіху і стимулу розвитку. Невідповідність існуючої системи корпоративного контролю запитам сучасної системи корпоративного управління обумовила проведення досліджень для уточнення сутності, завдань, суб`єктів і об`єктів корпоративного контролю. Корпоративний контроль – специфічна форма контролю в корпорац ...
... механізмів фінансового регулювання, фондових ринків і національного акціонерного законодавства можуть формуватися різні системи корпоративного управління. У економічній практиці розвинених країн традиційно розрізняється дві моделі корпоративного управління і контролю (англо-американська та континентальна моделі), а фахівці у галузі акціонерно-корпоративних світових процесів виокремлюють три ...
... і. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" визначає акцію як цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного ...
... ефективного управління грошовими ресурсами, а також доручення брокерським конторам здійснювати операції з цінними паперами підприємства на вторинному ринку як уповноваженим ділерам [14, 16]. Ще одним елементом є цикл управління корпоративним нерухомим майном. Система управління корпоративною власністю в частині об’єктів нерухомого майна базується: – знаннях про склад об’єктів корпоративної ...
0 комментариев