1. Причина виникнення організацій полягає у потребі координації діяльності людей у виробничому процесі.
2. Причиною виникнення організації є прагнення об'єднати у групу індивідів для ефективніших комунікацій.
Тому вже на перших етапах свідомого функціонування організації індивіди усвідомлюють необхідність дотримання певних внутрішніх принципів. До них, як правило, належать:
— принцип поділу завдань відповідно до поділу праці між співробітниками. Але доведений до абсолюту поділ праці і завдань, за яким кожний виконував би лише власне завдання, ігноруючи інші, поставив би під сумнів життєздатність такої організації;
— принцип синтезу завдань. Реалізується він шляхом координації завдань як на окремому робочому місці, так і між ними, в чому і полягає головне завдання управління. Саме завдяки цьому компенсуються ймовірні проблеми, що могли б виникнути внаслідок реалізації принципу поділу завдань;
— принцип інстанцій. Його актуальність зумовлена залежністю загальної ефективності організації від ефективності комунікацій між працівниками, що досягається завдяки її структуризації. Згідно з принципом інстанцій комунікації повинні відбуватися вздовж лінії ієрархічного підпорядкування, тобто забезпечувати єдність зусиль співробітників організації в досягненні спільної мети;
— принцип єдності розпорядництва. Вимагає доводити будь-яке розпорядження до виконавця через його без посереднього керівника, що повинно унеможливити виникнення командного управління в організаціях.
Отже, передумовою виникнення організацій є прийняття особами, що утворюють її, певної сукупності правил, якими повинні керуватися всі і дотримання яких свідчить про наявність організації та забезпечує її ефективність.
Складові категорії «організація»
При дослідженні феномену «організація» економісти послуговуються загальноприйнятими базовими поняттями «соціально-економічна система», «система управління», організаційна форма системи», «організаційна структура системи», «організаційна форма управління», «організаційна структура управління (менеджменту)». Система — сукупність взаємопов'язаних і розміщених у певному порядку елементів, які утворюють єдине ціле задля досягнення певної мети.
Комунікації— систематичне і комбіноване використання всього інструментарію зв'язку із зовнішнім середовищем (реклама товарів, методи стимулювання продажу, кадрова реклама, робота з громадськістю та ін.).
На основі обраної стратегії вибудовують систему комунікацій організації із зовнішнім середовищем. Система зв'язку організації повинна гарантувати над. ходження найважливішої інформації про навколишнє середовище, необхідної для планування і прийняття рішень. Ця інформація не має обмежуватися лише ринковими відомостями.
Управління діяльністю персоналу в навколишньому середовищі передбачає:
— використання при доборі керівних працівників і співробітників специфічних критеріїв, які гарантували б відповідну поведінку організації;
— спеціальну підготовку працівників;
— створення системи стимулювання ідей і діяльності, орієнтованої на зміцнення зв'язків з навколишнім середовищем;
— формування системи комунікацій всередині й за межами організації, яка забезпечувала б тісну взаємодію внутрішнього і навколишнього середовища.
Управління персоналом і представниками з навколишнього середовища (управління груповими претензіями) є регулюванням відносин з різними його групами.
Особливо важливе значення такого управління в перехідних суспільствах, наприклад, у господарській ситуації сучасної України, недостатньо нормативно вмотивоване формування і становлення таких відносин. Деструктивна поведінка груп зовнішніх претензій інколи може завдати шкоди організації. Ставлення до зовнішніх груп охоплює таку проблематику, як мотивація їх представників, досягнення відповідності між індивідуальними особливостями організації та її репутацією (корпоративним іміджем) на ринку і в суспільстві. Важливими чинниками, що забезпечують індивідуальність організації, є фірмова поведінка і дизайн.
Фірмова поведінка — позиція організації на ринку, в суспільстві тощо, загальні принципи її моральної, соціальної, економічної, політичної, інформаційної діяльності.
Поведінка фірми є важливим чинником позиціонування її на ринку.
Фірмовий дизайн (англ.— проектувати) — гармонійно поєднані оригінальні візуальні засоби ідентифікації фірми.
Види і статус підприємств в УкраїніЮридично-правові форми підприємств регламентуються державою. Законодавство України, зберігаючи організаційно-правову форму «підприємство» з урахуванням історичних стереотипів і традицій, передбачає функціонування таких типів підприємств відповідно до форм власності:
1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.
2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.
3. Господарське товариство, підприємство, засноване На власності об'єднання громадян.
4. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.
5. Державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбаченому Законом України «Про підприємства в Україні» та іншими законами України. Воно може бути створене внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, а також внаслідок виділення із складу діючого підприємства (організації) одного або кількох структурних підрозділів, на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
Підприємство має самостійний баланс, поточні рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Воно має право здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У його компетенції створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів. Деякими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі особливого дозволу (ліцензії).
Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.
Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; кредити банків та інших кредиторів; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Асоціацій (лат. — сполучення) — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Бона не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.
Корпорація (лат. — спілка) —договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Трактування корпорацій вітчизняним законодавством дещо відрізняється від загальноприйнятого в світі, згідно з яким корпорації — це великі виробничо-господарські організації, що утворені і функціонують на засадах пайової (дольової) акціонерної власності.
Консорціум (лат— спільність) — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Метою створення консорціуму, як правило, є великі виробничі чи будівельні проекти, для реалізації яких в окремого учасника консорціуму не вистачає коштів. Прикладом є недавно створений з участю України, Росії та Німеччини газотранспортний консорціум для експлуатації системи газопроводів України, через які постачається природний газ з російської Федерації країнам Західної Європи.
Концерн (англ.— об'єднання) — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.
Висновки
1. Суспільне виробництво в історичному ракурсі охоплює різні типи організації спільної виробничо-господарської діяльності людей. Організація виникала з появою людини розумної. Перші виробничо-господарські організації сформувалися у процесі другого великого поділу суспільної праці, із започаткуванням її професійного поділу й кооперації.
2. Основними рисами організації є: множина осіб або суборганізацій; загальна мета діяльності, відома її працівникам; певна структура і порядок взаємодії між її складовими та персоналом; поділ праці; загальні взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей; ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності; замінність співробітників організації; виключність щодо навколишнього середовища.
3. Сукупність організацій як соціальних утворень можна поділити на два види: формальні і неформальні. Серед формальних організацій виділяють комерційні і некомерційні, серед неформальних — ті, що діють у межах формальних, і ті, які функціонують відокремлено від будь-якої формальної організації.
4. Будь-яка виробничо-господарська організація є підприємством — основною ланкою в системі продуктивних сил, виробничих і соціальних відносин, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання робочої сили із засобами виробництва і здійснюється самостійний кругообіг коштів у процесі розширеного відтворення. Організаційно-правова форма підприємства визначається формою власності на його капітал.
5. Перспективне функціонування організації (підприємства) неможливе без організаційного розвитку. Організаційний розвиток — це досягнення такого гармонійного стану організації, коли збігаються параметри формальної та неформальної організації і досягається гармонія цілей (очікувань) персоналу і самої організації як соціального явища.
Список використаної літератури
1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995.
2. Бавыкин В. «Новый менеджмент».-М.: Экономика, 1997.
3. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмета. Таганрог: ТРТУ, 1995.
4. Ладанов И.Д. Практический менеджмент. -М. 1995.
5. Румянцева К.Р. Менеджмент в організації. - Л.: «Перспектива», 1997
... ів і в загальнонаціональному масштабі. Контрактна система взаємодії соціальних служб В 60-е роки в США в Закон про соціальний захист населення були внесені істотні виправлення, що зробили вплив на подальший розвиток системи надання державної допомоги. У виправленнях обмовлялися питання поділу функцій державних і недержавних служб допомоги. Державним службам було дозволене одержання послуг ...
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
... вид діяльності Промислові Сільськогосподарські Будівельні Торговельні Банківські та ін. 5 Розмір за чисельністю працівників Малі Середні Великі Найбільш важливою серед наведених ознак є класифікація організацій за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно відповідає за свої зобов'язання усім своїм майном чи капі ...
... , підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення ...
0 комментариев