Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку.

ПЛАН

Вступ................................................................................................................ 3

Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління................ 5

1.1 Еволюція управлінської думки............................................................. 5

1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій....................... 8

Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління........................................... 11

2.1. Школа наукового управління........................................................... 11

2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні............................... 13

2.3 Школа психології і людських відносин.............................................. 14

2.4 Школа науки управління (кількісна школа)....................................... 15

Розділ 3. Дослідження управлінських моделей........................................... 18

3.1 Особливості американської моделі управління.................................. 18

3.2 Характеристика японської моделі управління................................... 20

3.3 Західноєвропейська модель управління............................................. 21

Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління................................ 23

4.1 Становлення методології науки управління....................................... 23

4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу......................... 25

4.3 Формування нового підходу до управління...................................... 29

Висновок........................................................................................................ 32

Список використаної літератури.................................................................. 33

Вступ

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління в цьому відношенні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток. Знання історії минулого необхідно по наступним основних причинах:

·     завжди цікаво і потрібно;

·     дозволяє заповнити недолік власних думок і обсяг своїх знань;

·     дає можливість проаналізувати основні віхи еволюційного розвитку науки і систематизувати їх;

·     дозволяє отримати відповідні уроки з минулого для того, щоб не повторювати помилок у майбутньому.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі і формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки самі цінні, перевірені практикою і часом.

Управління в умовах ринку одержало назву менеджменту. Відмінні риси менеджменту полягають у тім, що він орієнтує фірми на задоволення потреб ринку, на постійне підвищення ефективності виробництва (одержання оптимальних результатів з найменшими витратами), на волю в прийнятті рішень, на розробку стратегічних цілей і програм і їхнє постійне коректування в залежності від стану ринку.

Менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежать уряди, багато хто з них мають транснаціональний характер, простираючи свої виробничі, розподільні, сервісні, інформаційні мережі по усьому світі. А виходить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.

Основна мета курсової роботи - розглянути і проаналізувати етапи історії розвитку теорії і практики менеджменту.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

·     виявити основні стадії розвитку науки управління і простежити спроби класифікації підходів і шкіл менеджменту;

·     розглянути виникнення, формування і сутність різних шкіл управління;

·     вивчити розмаїтість моделей менеджменту;

·     простежити основні тенденції розвитку науки управління.

Предметом курсової роботи є концептуальні засади становлення менеджменту як науки управління.

В якості об’єкта курсової роботи виступає теорія управління.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління 1.1 Еволюція управлінської думки

Жодна організація, жодне підприємство не може домогтися успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому виді, у якому ми маємо його в даний час, з'явилося не відразу.

Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з'явилася необхідність управління

На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною - вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, з'явилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття.

Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 р. до н.е. , є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їхнього управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед , чіткого планування.

Древні греки приділяли особливу увагу питанням організації і управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізацію робітників.

У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним задач.

Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків із усіх її частин, значно віддалених одна від одної. Пряме правління з Рима здійснити було украй важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.

У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій давнині й успішно функціонуючих і в теперішній час завдяки створенню раціональної структури управління. До їхнього числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.

З промисловою революцією пов'язане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві з'явився майстер, що незабаром став ненависний для робітників.

На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.

Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли англійські політекономи Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо.

Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена в розвиток управлінської думки і практики управління. Раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій вклад у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, у цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, зовсім відділена від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необов'язковим, щоб ця праця по нагляду виконувалася капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці з'явилося відокремлення управління, що стало розглядатися як особлива функцію будь-якої спільної праці.

У цей же період часу Ф. Енгельс указав на те, що варто розрізняти управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі будуть відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.

Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси.

Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління особливого роду є:

·     індустріальний спосіб організації виробництва;

·     розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.

Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався історичний підхід із застосуванням хронологічного принципу.

Американські вчені Г. Кунц і С. 0’Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів

Протягом всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем починали спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять, у відомій мері, умовний характер. Це порозумівається тим, що практично неможливо відбити усі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який варто покласти в основу класифікації.

Потреба розробки нових методологічних підходів безпосередньо пов'язана з бурхливим розвитком бізнесу, прискоренням науково-технічного прогресу.

1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій

Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід зміна політичної системи не веде автоматично до зміни в системі політичних комунікацій і трансформації типу управління суспільством, що використовує правляча еліта. У радянський період в основному використовувалися маніпулятивні системи комунікацій і ідеологічний тип управління, генетично пов'язаний з епохою Освіти і Великої французької революції.

Ідеологічний тип менеджменту виходить з того, що "ідея стає матеріальною силою, коли вона опановує масами". У цьому плані ідеологічний тип менеджменту створює і має як об'єкт управління "масу": "масу пролетаріату", "селянську масу", "народні маси", "масу віруючих", у якій аннігілюється особистість. Соціологія визначає період появи мас як особливого соціального феномена на рубежі ХІХ - ХХ століть. У роботах Г. Тарда, Г. Лебона, Ш. Сігеле вперше був зафіксований феном мас. Маси відразу залучили до себе увага вчених, оскільки вони стали демонструвати форми поводження, відмінні від власне групових форм. Маси виникали як би випадково, не в силу деякої споконвічної "заданості", пов'язаної з якимись загальними ознаками індивідів, що утворять спільність, а скоріше зненацька, по тому чи іншому конкретному "приводу", їх характеризувала чітко виражена короткочасність існування, але саме головне, вони являли собою безліч індивідів, що відноситься до всіляких типів і видів традиційно виділюваних груп.

Маси завжди відрізняються від інших соціальних груп своєї меншою гомогенністю, з тієї причини, що вони випадковим спонтанним чином поєднують індивідів, що є носіями різноманітних видом діяльності. На відміну від традиційних груп (соціальних, демографічних, етнічних, регіональних), дійсно структуруючих суспільство в тих чи інших відносинах, по суті, маси завжди являють собою особливого роду аморфні, безструктурні соціальні спільності, що характеризуються "випадковим, невизначеним складом, нестійкістю, відносністю існування". Але найважливішою властивістю мас було те, що вони були носіями особливого, специфічного типу свідомості, що складається з перетинання чи сполучення групових свідомостей, але зводи не до них, що пізніше одержало визначення масової свідомості.

У ХХ сторіччі гуманітарні науки неодноразово представляли маси як концентрацію потенційної соціальної енергії, що тільки треба належним чином організувати і направити на досягнення історичних цілей. Ідея наявності потенційної енергії в масах особливо послідовно відстоювалася в марксизмі.

Таким чином, переконання що сформувалося в гуманітарних науках на рубежі XVІІІ - XІХ століть в тому, що політика і соціальне являють собою щось нероздільне, було багаторазово посилене, насамперед у марксизмі, ідеєю гегемонії соціального й економічного стосовно політичного. Наслідком установлення панування соціального над політичним стала поява нового типу комунікації - системи масової комунікації, за допомогою якої стала можливим взаємодія політичного і соціального в умовах індустріального суспільства.

Після закінчення Другої світової війни в Європі й Америці відбуваються глибокі соціально-економічні і політичні зміни, класова структура індустріального суспільства поступово трансформується в соціальну структуру постіндустріального. Границі між соціальними групами і шарами здобувають усе більш рухливий характер. Маса в її колишнім розумінні перестає існувати. У цих умовах ефективність чисто маніпулятивних технологій виявилася під сумнівом. Але процеси змін сучасного індустріального суспільства не привели зовсім до зникнення маси із соціального і політичного простору. Маса придбала інший образ, вона стала більш освіченою, більш інформованою, більш вимогливої до влади. Вона перестала задовольнятися прийняттям чужого змісту, більш того, вона стала випробувати недовіру до простих маніпулятивних технологій. Тому на їхню зміну приходять гуманітарні комунікативні технології, оскільки в умовах постіндустріального й інформаційного суспільства підсилюється тенденція, як до індивідуалізації людського життя, так і росте потреба до комунікації. Гуманітарні технології, на наш погляд, і вирішують з одного боку, проблему самореалізації людини і групи, і з іншого боку, проблему розвитку комунікації в рамках комунікативної стратегії. У контексті гуманітарних технологій людина виступає як своєрідна знакова система, високо інформативна і відкрита для контактів, що полегшує актуалізацію індивідуально-особистісних змістів, що виступають у цьому випадку в якості перетворюючого і преутвореного початку. Специфіка гуманітарних комунікативних технологій полягає в тому, що теоретично, вони не є індиферентними до екзистенціального чи етичного змісту дії. Вони найбільшою мірою залежні від гуманітарного змісту комунікативної практики, інакше вони не є гуманітарними, а просто - технологією соціальної маніпуляції. Гуманітарні технології припускають обов'язкову наявність зворотного зв'язку, діалогу/спілкування між учасниками комунікативного процесу.

Як показує попередній досвід, маніпуляційні технології не створюють стійку структуру комунікативного середовища ні на рівні суспільства, ні на рівні держави. Щоб утримувати структуру маніпуляційного комунікативного середовища, завжди потрібна концентрація влади (політичної, фінансової, адміністративної, ідеологічної). Інакше кажучи, маніпуляційне комунікативне середовище не здатне до само відтворенню, його стійкість підтримується спеціальними зусиллями влади, позбавленої здатності до комунікативної дії.

Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління 2.1. Школа наукового управління

Виникнення сучасної науки управління відноситься до початку XX в. і пов'язано з іменами Ф. У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет та Генрі Гантта. Важливою заслугою цієї школи було положення про те, що управляти можна "науково", спираючи на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їхнє узагальнення.

Цей метод дослідження вперше був застосований до окремо узятого підприємства американським інженером Ф.У. Тейлором, якого варто вважати основоположником наукового управління виробництвом.

Термін "наукове управління" уперше був запропонований у 1910 р. Л. Брайдейсом. Після смерті Тейлора ця назва одержала загальне визнання стосовно до його концепції.

Метод дослідження Тейлора полягав у розділенні процесу фізичної праці і його організації на складові частини (праця виконавська і праця розпорядча) і наступному аналізі цих частин. Метою Тейлора було створення системи наукової організації праці, що базується на основі експериментальних даних і аналізі процесів фізичної праці і його організації.

Створюючи свою систему, Тейлор не обмежувався тільки питаннями раціоналізації праці робітників. Значну увагу Тейлор приділяв кращому використанню виробничих фондів підприємства. Вимога раціоналізації поширювалася також і на планування підприємства і цехів.

Функції здійснення взаємодії елементів виробництва були покладені на планове чи розподільне бюро підприємства, якому в системі Тейлора приділялося центральне місце.

Важливим внеском Тейлора було визнання того, що робота з управління - це визначена спеціальність. Основною задачею запропонованою їм системи Тейлор вважав зближення інтересів усього персоналу підприємства.

Філософську основу системи Тейлора склала концепція так називаної економічної людини, що одержала в той період широке поширення. В основі цієї концепції лежало твердження про те, що єдиним рушійним стимулом людей є їхні потреби. Тейлор вважав, що за допомогою відповідної системи оплати праці можна домогтися максимальної продуктивності праці. Інший помилковий принцип системи Тейлора полягав у проголошенні єдності економічних інтересів робітників і менеджерів. Цілі не були досягнуті.

Ідеї Ф. Тейлора були розвиті його послідовниками, серед яких у першу чергу варто назвати Генрі Гантта, найбільш близького його учня. Гантт вніс значний вклад у розробку теорії лідерства.

Френк Гілбрет і його дружина Ліліан Гілбрет займалися питаннями раціоналізації праці робітників і дослідженням можливостей збільшення випуску продукції за рахунок росту продуктивності праці.

Значний внесок у розвиток системи Тейлора вніс Г. Емерсон. Емерсон досліджував принципи трудової діяльності стосовно до будь-якого виробництва незалежно від роду його діяльності.

Генрі Форд продовжив ідеї Тейлора в області організації виробництва. У системі Тейлора центральне місце займала ручна праця. Форд замінив ручну працю машинами, тобто зробив подальший крок у розвитку системи Тейлора.

2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні

Класична чи адміністративна школа в управлінні займає відрізок часу з 1920 по 1950 р. Родоначальником цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, видатний менеджер-практик, один з основоположників теорії управління.

На відміну від школи наукового управління, що займалася в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. Файоль і інші відносилися до адміністрації організацій, тому часто класичну школу називають адміністративною.

Заслуга Файоля полягає в тім, що він розділив усі функції управління на загальні, стосовні до будь-якої сфери діяльності, і специфічні, стосовні безпосередньо до управління промисловим підприємством.

Послідовниками Файоля, що розвили і поглибили основні положення його доктрини, є Ліндал Урвік, Л. Гьюлік, М. Вебер, Д. Муні, Алфред П. Слоун, Г.Черч.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах:

·     чіткий функціональний поділ праці;

·     передача команд і розпоряджень зверху вниз;

·     єдність розпорядництва („ніхто не працює більш ніж на одного боса”);

·     дотримання "діапазону контролю" (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Усі вищевказані принципи побудови організації справедливі і для теперішнього часу, незважаючи на те, що досягнення НТП наклали на них визначений відбиток. Так, широке використання в практичній діяльності електронно-обчислювальної техніки спростило зв'язки між органами (ланками) управління в організації за рахунок прискорення обробки інформації.

У цілому ж для класичної школи менеджменту характерне ігнорування людини і його потреб. За це представники школи зазнають справедливої критики з боку теоретиків і практиків менеджменту.

2.3 Школа психології і людських відносин

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, що у кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних задач виробництва була почата професором Гарвардського університету США Г. Мюнстербергом.

У 20-30-і роки ХХ сторіччя зародилася школа людських відносин, у центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини "людських відносин" звичайно пов'язують з іменами американський учених Е. Мейо і Ф.Ротлісбергера, що відомі своїми дослідженнями в області соціології виробничих відносин.

Одною з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людського поводження.

Одним із засновників школи психології і людських відносин є професор Школи бізнесу Гарвардського університету Елтон Мейо.

Представники школи "людських відносин" рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури організації. Формальний менеджер повинний прагнути до того, щоб стати і неформальним лідером, завоювавши "прихильності людей". Це - не проста задача, а "соціальне мистецтво".

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування і самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Однак, незважаючи на критику, якій піддавалася школа психології і людських відносин, основні її положення знайшли згодом відображення в нових, більш складних і сучасних концепціях менеджменту.

Велике місце в дослідженнях учених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, що приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Найбільш послідовно концепція мотивації розвита видним представником школи психології і людських відносин, професором школи менеджменту Мічіганського університету Дугласом Макгрегором. Макгрегор вніс значний вклад у розвиток теорії людських ресурсів, зосередивши свою увагу на питаннях лідерства, стилю керівництва, поводження людей в організаціях.

2.4 Школа науки управління (кількісна школа)

Становлення школи науки управління пов'язано з розвитком математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н. Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. ХХ ст. і успішно функціонує і в теперішній час. У школі науки управління розрізняють два головних напрямки: