Зміна місця виконання банківської діяльності

3.      Зміна місця виконання банківської діяльності.

Методи уникнення банківських ризиків можуть використовуватись і на рівні ризиків, зумовлених технічно-організаційними проблемами банку, такими як відмова від сумнівних комп'ютерних технологій, відмова у працевлаштуванні особам, професійні якості котрих викликають сумнів, тощо.

Методи ухилення від ризиків досить активно використовуються комерційними банками, однак застосування цих методів можливе лише у тому разі, якщо банк має повну інформацію про ризики. Насамперед ідеться про те, що необхідно знати як якісні, так і кількісні параметри ризику.

Основою для прийняття рішень насамперед має бути наявність достатньої критичної маси інформації, що відповідає таким критеріям, як точність, достовірність, цінність, повнота, своєчасність та можливість вибору альтернативних рішень.

Атрибутивною особливістю банківських ризиків є інформаційна невизначеність, яка значною мірою впливає на правильність прийняття рішення. Загальновідомо, що однією з причин провалів у діяльності банків є брак чи недостатність необхідної інформації в момент прийняття важливих рішень.

Прийняття рішення щодо того чи іншого банківського пасиву або активу в умовах невизначеності називається інформаційним ризиком. Інформаційний ризик виступає у двох формах:

1) ризик використання необ'єктивної чи неповної інформації;

2) ризик відсутності у керівництва банку необхідної для прийняття рішення інформації.

Інформованість можна визначити як ступінь усвідомлення суб'єктом банківської діяльності того питання, яке розглядається в певний час. Фактор часу має важливе значення при визначенні ступеня інформованості, оскільки ця категорія є досить динамічною через таку властивість інформації, як старіння.

Слід ураховувати, що в умовах конкурентної боротьби різні сторони часто застосовують дезінформацію, поширення неправдивих даних через засоби масової інформації та за допомогою державних органів.

Неправильна оцінка ризику і відповідно ухилення від нього можуть спричинити втрату потенційних клієнтів, що призведе до втрати можливих прибутків.

3. Методи прийняття банківських ризиків

Методи прийняття банківських ризиків поділяються на такі підгрупи:

-        методи зниження банківських ризиків;

-        методи самостійного протистояння банківським ризикам;

-        методи передання банківських ризиків.

Методи зниження банківських ризиків

Методи зниження банківських ризиків дають змогу банку знизити або ймовірність збитків, або величину негативних наслідків. Процес управління ризиками, як правило, має на меті не усунення ризику, а лише його зниження та спрямований на отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Винятками є деякі ризики, рівень яких не пов'язаний з рівнем та величиною винагороди банку. Наприклад, НБУ до таких ризиків відносить юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний.

Існують такі методи зниження банківських ризиків:

-        удосконалення організаційної структури та авторизація;

-        підвищення кваліфікації персоналу;

-        удосконалення технічних засобів;

-        диверсифікація;

-        лімітування;

-        моніторинг та контроль;

-        лобіювання банківських інтересів.

Методи самостійного протистояння банківським ризикам

Методи самостійного протистояння банківським ризикам (методи поглинання/прийняття банківських ризиків) дають змогу банку покривати збитки у разі їх виникнення за рахунок власних коштів.

Питання доцільності використання цього методу має дискусійний характер. Якщо втрати від розміщення активів можуть бути покриті банком за рахунок власного капіталу, то цей ризик можна виправдати. Проте може виникнути ситуація, коли поглинання банківських ризиків не буде виправданим, тоді виникне проблема банкрутства банківської установи.

Банки застосовують такі методи самостійного протистояння банківським ризикам:

-        створення власних резервів (самострахування);

-        компенсація ризику за рахунок поточного прибутку (метод прямого списання).

Створення резервного фонду та фондів спеціального призначення слід віднести до запланованого (свідомого) прийняття (поглинання) ризику. У такому разі банку відома частота можливих збитків і ці збитки покриваються з поточного прибутку, якщо в цілому вони невеликі. Свідоме прийняття ризику має також сенс, коли ймовірність збитків невелика.

Резервні фонди створюються відповідно до принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Такими є принцип обережності (обачності), згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх активів на звітну дату з погляду їх можливих втрат, і принцип регулювання активів. їх застосування дає змогу:

-        впливати на якість активів банку! поліпшувати її;

-        зменшити ризик можливої незбалансованості ліквідності в результаті слабкого управління активами;

-        уникнути розподілу частини валового прибутку банку, яка може бути необхідна для покриття майбутніх втрат за активними операціями і підтримання ліквідності банку та якості його активів.

Одночасно резервні фонди підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Варто також мати на увазі, що резервні фонди для самострахування ризиків є капіталом, що не приносить банку прибутку. Безперечно, банкіри намагаються зменшити розміри таких резервних фондів. Знайти оптимальний рівень резервних фондів для керівників банку досить складно, оскільки їм доводиться вибирати між бажанням знизити обсяги резервних фондів і намаганням зменшити ризик можливих фінансових збитків. Щорічно (щоквартально), залежно від статистики збитків у минулі періоди і розміру очікуваних майбутніх утрат, рівень резервних фондів у банку необхідно переглядати.

Резервний фонд формується в процесі діяльності банку і призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов'язань. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5 % від чистого прибутку банку, а мінімальний розмір резервного фонду не може бути меншим 25 % регулятивного капіталу.

Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів установлюються загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів є чистий прибуток банку.

У разі незапланованого прийняття ризику банку доводиться покривати втрати від ризику з будь-яких джерел, що залишилися після понесених збитків.

Методи передання банківських ризиків

Методи передання (трансферу) банківських ризиків полягають у розподілі ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. Серед причин, через які передання ризику вигідне як для сторони, що передає (трансфер), так і для сторони, що приймає ризик (трансфері), такі:

-        збитки, великі для трансферу, можуть бути незначними для трансфері;

-        трансфері може мати ліпші можливості і знати кращі способи для зниження можливих збитків, ніж трансфер;

-        трансфері може перебувати в кращій4 позиції для зменшення збитків чи контролю за ризиком (наприклад, мати широкі можливості виходу на ф'ючерсні біржі з метою хеджування ризику).

Трансфер ризику не є найбільш безпечним й ефективним способом мінімізації банківських ризиків. Тому рекомендується під час передавання банківських ризиків ураховувати таке:

-        трансфері повинен мати значні повноваження для зменшення і контролю ризику і найкраще використовувати ці повноваження;

-        трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі взяті на себе зобов'язання;

-        розподіл ризиків між трансфером і трансфері має бути чітко визначеним і недвозначним;

-        ризик має передаватися за ціною, однаково привабливою для обох учасників;

-        рішення про трансфер повинне прийматися на основі критерію ефективності (як недорогий чи більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надійністю методами мінімізації банківських ризиків.

Існують такі методи передання банківських ризиків:

-        страхування;

-        хеджування;

-        продаж активів та сек'юритизація;

-        консорціум ні та паралельні кредити;

-        договори гарантії та поруки;

-        факторинг та лізинг.

Висновок

Управління банківськими ризиками дозволяє мінімізувати вплив негативних наслідків на діяльність банку, покращити ефективність їх функціонування, примножити дохід та приріст капіталу. Впровадження в щоденну банківську практику конкретних методик та моделей регулювання банківських ризиків, удосконалення інструментів зниження цих ризиків дасть можливість не тільки підвищити надійність функціонування і прибутковість українських банків, але й покращити найважливіші показники діяльності банківської системи загалом. Регулювання банківських ризиків у різних країнах світу розглянуто на прикладі кредитного ризику. Досвід зарубіжних країн засвідчує, що регулювання кредитних ризиків у процесі здійснення банківського кредитування є необхідною частиною стратегії і тактики виживання та розвитку банків усього світу. Способи, що використовуються для ефективного регулювання кредитних ризиків у зарубіжних банках, частково застосовуються і у діяльності вітчизняних банківських установ. Слід відзначити, що в основі існуючих сучасних систем регулювання кредитних ризиків є отримання максимально повної інформації про контрагента і реальної оцінки його фінансового стану та перспектив розвитку. Встановлення кредитних рейтингів позичальників шляхом оцінки спектра факторів виникнення кредитних ризиків здійснюється і у вітчизняних банках. Це процес оцінки кредитоспроможності позичальників, методика якого у кожному банку розробляється окремо і результатами якого розраховується величина резервів, що формуються на можливі втрати від кредитних операцій банку.

Список використаної літератури

1.         Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 р. №104.

2.         Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Постанова Правління НБУ від 02.08.2004 р. №361.

3.         Банківські операції: Підручник / За ред. В. І. Міщенка, Н. Г. Сла-вянської. — К.: Знання, 2006. — 727 с.

4.         Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та ін. — К.: Молодь: Ін Юре. 2001. — 680 с.

5.         Олексієнко С. Управління ризиками в системі банківського менеджменту / Банківська справа. — 1998. — № 2. — С. 24—31.

6.         Кириченко О., П'янко І., Ятченко. Банківський менеджмент: Навч. посіб. — К.: Основи, 1999. — 671 с.

7.         Кредитування та ризики: Навчальний посібник. / Денисенко М.П., Догмачев В.М., Кабанов В.Г., Ігнатенко А.В., Чигирин К.О. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 480 с.

8.         Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посіб. / В. В. Вітлін-ський, О. В» Пернарівський, Я. С. Наконечний, Г. 1. Великоіваненко; За ред. В. В. Вітлінського. — К.: Знання, КОО, 2000. — 251 с.

9.         Основи банківської справи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев, С.Л. Лондар. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. – 237 с. – Бібліогр.: с. 235.

10.       Управління банківськими ризиками: Навч. посіб. / Л.О, Примостка, П.М. Чуб, Г.Т. Карчева та ін.; За заг. ред. д-ра екон. Наук, проф.. Л.О, Примостка. – К.: КНЕУ, 2007. – 600 с.