Освітня діяльність як предмет педагогіки вищої школи. Її методологія і категорії

Освітня діяльність як предмет педагогіки вищої школи. Її методологія і категорії

1.         Педагогіка вищої школи як наука. Її історичний розвиток

2.         Особливості предмету та система категорій сучасної педагогіки вищої школи (ПВШ)

3.         Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи.

4.         Творчий синтез ідей в сучасній гуманістичній методології педагогіки вищої школи.

1.Педагогіка вищої школи як наука. Її історичний розвиток

Педагогіка вищої школи – одна із складових педагогічної теорії. Педагогіка є наукою, яка розвивається на протязі століть. Вона формується як наука в ту добу, коли в суспільстві виникає комплекс обставин, що створюють підгрунття для її розвитку. Це:

a)   виникнення потреби в узагальненні та систематизації накопичених знань про досвід виховання та навчання поколінь;

b)   інституционалізація педагогічної діяльності. Створення соціально-педагогічних інститутів – це об¢єктивний процес виникнення спеціальних установ, що призвані готовити молоді покоління до життя;

c)    формування соціального прошарку звільнених від фізичного труда працівників розумової праці – інтелігенції, до якої відносяться й педагоги.

Поняття педагогіки є багатозначним. Воно етимологічно походить від давньогрецького paedagoga - наставник, від якого виникло латинське paedagogatus - виховання, навчання та paedagogus – вчитель, наставник. Сучасний зміст поняття "педагогіка" включає:

1)   будь-які види діяльності з навчання та виховання – стихійні та організовані, неінституціоналізовані та інституціоналізовані, індивідуальні та соціальні;

2)   всю систему буденних та наукових знань про виховання та навчання;

3)   комплекс наукових теорій, які охоплюють проблеми навчання та виховання.

Перші теоретичні узагальнення досвіду виховної та навчальної діяльності належать філософам Стародавнього світу. Саме у теоретичних працях Сократа (469 – 399), Платона (427 – 347), Демокрита (460 – 370), Аристотеля (384 322) містяться впорядковані положення про процеси формування людини, визначення нею свого місця в суспільстві; засоби впливу на її поведінку та процеси навчання.

В Стародавньому Римі перші педагогічні концепції висловлювались Марком Квінтіліаном(35 - 96 ). В добу феодалізму педагогічні ідеї розвивались в рамках теології. Доба Відродження дала ряд яскравих педагогів – гуманістів: Вітторіо да Фельтре ( 1378 – 1446), Франсуа Рабле (1483 - 1533). З гострою критикою церковного виховання, трактуванням ідей гуманістичного виховання, які наслідували кращим концепціям грецьких та римських педагогічних систем, виступав Еразм Роттердамський ( 1469 – 1536).

Систематизоване оформлення педагогіки як наукової теорії пов’язують з ім’ям чеського педагога Яна Амоса Коменського ( 1592 – 1670 ). Його головну працю "Велика дидактика" вважають першою теоретичною роботою з педагогіки, де визначені роль освіти, зміст, методи, форми навчання. Деякі з його ідей (наприклад, класно-урочна система навчання) використовуються до сьогодні.

Теоретичні питання педагогіки розвиваються англійським мислителем Джоном Локком ( 1632 - 1704 ) ( його головна педагогічна праця називалась "Думки про виховання"). У Франції свій внесок у розвиток педагогічної теорії зробили Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778), К.-А. Гєльвєцій ( 1715 – 1771), Дені Дідро (1713 - 1784 ).

Значний вклад в розвиток педагогічної теорії внесено швейцарським педагогом Іоганном Генріхом Песталоцці ( 1746 – 1827 ), німецьким педагогом Фрідріхом Адольфом Вільгельмом Дистервегом ( 1790 – 1866). Саме його називали “вчителем вчителів”, бо він приділяв велику увагу підготовці викладацьких кадрів.

В Росії значний внесок в розвиток вітчизняної педагогічної думки зробив Костянтин Дмитрович Ушинський ( 1824 – 18870 ). Його погляди викладені в праці “Людина як предмет виховання”. Він також створив ряд посібників для дітей.

Розвиток педагогічної думки в Україні зв’язують з іменами І.Я.Франка (1856 – 1916), П.А.Грабовського (1864 – 1902), Лесі Українки (1871 – 1913), М.М.Коцюбинського (1864 - 1913), Степана Васильовича Васильченка (Панасенка) (1879 – 1932), Тимофія Григоровича Лубенця ( 1855 - 1936 ).

Поглибленне опрацювання проблем вищої школи в розвинутих державах Заходу розпочалося у 50-х рр.. 20 ст. Післявоєнна доба визначена значною демократизацією усіх сфер суспільної життєдіяльності. В тому числі поступово зростало тяжіння до всебічного вдосконалення діяльності всієї системи середньої та вищої освіти. Тому вивчення ціх проблем оформилось як широкий інтернаціональний науковий напрям.

В СРСР також починаючи з кінця 60-х років значно піднявся інтерес до теоретичних проблем діяльності вищої школи. Почалися активні дослідження з питань педагогіки та психології, а також етики вищої школи. З’явились чисельні журнальні публікації, перші навчальні посібники.

В Україні в 80-ті роки широке визнання отримала наукова лабораторія з проблем педагогічної майстерності під керівництвом доктора філософських наук, професора І.А. Зязюна. Посібники цього творчого колективу є актуальними і по сьогодні. Також відомі роботи А.М. Алексюка, Я.Я. Болюбаша та ін. Нині в Україні здійснюється захист кандидатських та докторських дисертацій з проблем педагогіки вищої школи, але до номенклатурного переліку ВАК входить тільки загальна назва “Теорія та методика професійної освіти” ( спеціальність 13.00.10). Координує наукові дослідження в цієї галузі Інститут професійної освіти (директором є акад. І.А. Зязюн) при Академії педагогічних наук України .