Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


ЗМІСТ

Вступ

1. Педагогіка: становлення, предмет, основні категорії

1.1 Становлення педагогіки

1.2 Предмет педагогіки

1.3 Категорії педагогіки

2. Структура и основні завдання педагогіки

Висновки

Література


Вступ

Тема курсової роботи «Предмет і завдання педагогіки».

На розвиток національної системи освіти й виховання впливають небачені в минулому обсяги освітніх обмінів, гуманізація, демократизація і гуманітаризація системи освіти й виховання.

Педагогіка має стати теоретико-методологічною і методичною основою національної системи освіти.

Державотворчий процес виявив суттєві недоліки в галузі теорії та методики виховання. Існує низка виховних проблем, на які не можна дати шаблонні відповіді: наприклад, формування особистості українського громадянина, його світогляду, життєвих настанов і орієнтирів. Тому педагогіці належить обґрунтувати сучасну парадигму виховання й освіти в Україні. Ця парадигма, безумовно, повинна бути гуманною і водночас ураховувати основні аспекти національного виховання. Необхідні конкретні розробки щодо мети, ідеалів, цінностей і змісту виховання й освіти в українському суспільстві на сучасному етапі його розвитку.

Вивчення законів, закономірностей, цілей, принципів, змісту, методів і форм навчання й виховання як підростаючих поколінь, так і дорослих, дослідження найбільш стійких, сутнісних зв'язків, відношень між навчанням, вихованням, розвитком та самовдосконаленням особистості — основні завдання педагогіки.

Теорія виховання являє собою сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дає змогу формувати й розвивати особистість згідно з визначеними цілями та ідеалами виховання в українському суспільстві.

Серед базових проблем теорії виховання — обґрунтування сучасної парадигми виховання; систематизація, глибокий аналіз і класифікація різних виховних впливів та визначення їхніх загальних законів і закономірностей; дослідження процесу виховання як системного соціально-педагогічного явища; вивчення структури виховного процесу та змін, які відбуваються в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу; поєднання теорії виховання з практикою; обґрунтування ідеалу виховання в українському суспільстві; оцінка і вимір результатів виховної роботи в певних виховних системах.

Так само важливо з'ясувати науковий зміст теорії навчання, що досліджує планомірну, організовану, спільну і двосторонню діяльність учителів і учнів, націлену на свідоме, міцне і глибоке опанування системи знань, навичок і вмінь.

Теорія навчання як наука має визначити мету навчання; досліджувати його сутність, закони, закономірності й принципи, а також шляхи підвищення розвиткового та виховного впливу на учнів; вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів і шляхи її активізації; обґрунтувати систему методів навчання й умови ефективного їх застосування; визначати й удосконалювати організаційні форми навчальної роботи; обґрунтувати критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, так і викладацької діяльності вчителів та навчально-пізнавальної діяльності учнів; досліджувати умови встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин у навчальному процесі тощо.

Таким чином, педагогіка як наука має виконувати дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція стосується дослідження теоретичних і методологічних проблем навчально-виховного процесу.

Друга функція має бути спрямована на забезпечення вихователів практичними знаннями, навичками та вміннями, методиками щодо організації та проведення конкретних навчально-виховних зaxoдів.


1. Педагогіка: становлення, предмет, основні категорії

Термін педагогіка походить від грецьких слів paides — діти і ago — вести. В дослівному перекладі педагог — «вихователь». У стародавній Греції педагогом називати раба, який брав за руку дитину господаря і супроводжував її до школи. Поступово слово педагогіка стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. З часом накопичення знань про виховання і навчання спричинило виникнення окремої галузі науки.

Із середини XX століття в деяких країнах замість терміна педагогіка вживають терміни андрогогіка (від гр. andros — «мужчина» і ago) й антропогогіка (від гр. antropos — «людина» і ago). Педагогіка розширила свої межі й охопила виховання людини в цілому. Тому буде правильним твердження, що сучасна педагогіка — це наука про виховання людини. Поняття «виховання» тут розуміємо в широкому значенні слова — як навчання, виховання, розвиток, формування і самовдосконалення особистості.

1.1 Становлення педагогіки

Виховання виникло разом із появою людського суспільства. Воно є загальною і вічною категорією, бо невіддільне від природної потреби готувати до життя нащадків.

Разом із розвитком виробництва, розширенням знань про довколишній світ формувалася і розвивалася педагогіка як окрема наукова дисципліна. Виникла потреба в педагогічних знаннях, які базувалися б не на емпіричних, суб'єктивних уявленнях, а на об'єктивній і науковій основі.

Перші серйозні спроби узагальнити досвід виховання, виокремити його теоретичні основи були здійснені в Китаї, Індії, Єгипті, Греції. Ці узагальнення входили до складу філософії, в ній на той час акумулювалися всі знання про природу, суспільство і людину.

Колискою європейських систем виховання стала давньогрецька філософія. У працях видатних грецьких мислителів Демокріта (бл. 460 — бл. 370 pp. до н. е.), Сократа (470/469—399 pp. до н. е.), Платона (427—347 pp. до н. е.), Аристотеля (384—322 pp. до н. е.) було немало глибоких думок з питань виховання людини, формування її особистості. Наприклад, на основі своєї атомістичної теорії Демокріт висунув матеріалістичну концепцію розвитку особистості. Багато його висловлювань стали афоризмами, що актуальні й на сьогодні: «Ніхто не досягне ні мистецтва, ні мудрості, якщо не буде вчитися»; «Природа і виховання подібні виховання перебудовує людину і... створює природу»; «Учіння виробляє прекрасні речі лише на основі праці»; «Більшість багатознайок не має розуму».

Розвиток педагогічної думки отримав своє продовження и працях філософів і ораторів наступних поколінь. Перший «штатний» педагог Марк Квінтіліан (бл. 35 — бл. 96) був автором 12-томної книги «Дванадцять книг риторичних настанов» — практично, першої педагогічної книги. Разом із і порами Цицерона її вивчали в усіх риторичних школах.

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Вона мала релігійне забарвлення і була просякнута церковною догматикою.

В епоху Відродження (XIV—XVI ст.) з'явилася ціла низка яскравих мислителів, педагогів-гуманістів, гаслом яких був античний вислів: «Я — людина, і ні від чого людського не вільна». Серед них — італієць Вітторіно де Фельтре (1378— 1446), голландець Еразм Роттердамський (1466—1536), французи Франсуа Рабле (бл. 1494—1553), Мітель Монтень (1533-1592).

До початку XVII століття педагогіка залишалася частиною філософії її відокремлення від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем Яна Амоса Коменського (1592—1670) — великого чеського педагога-гуманіста, засновника нової прогресивної педагогічної системи. 1632 року він написав видатний твір «Велика дидактика», що започаткував науку про навчальний процес, а 1633 року — перше в світі спеціальне керівництво з виховання дітей дошкільного віку «Материнська школа». На його думку, людина є «найдосконалішим, прекрасним творінням», «чудовим мікрокосмом»; школа — «майстернею гуманності». Не втратили актуальності й наукового значення і його схема організації школи, теоретичне обґрунтування та розробка принципів навчання, класно-урочної системи, ідеї загального навчання й початкового навчання дітей рідною мовою. В основі його педагогічної системи лежить принцип природовідповідності виховання: «Ми вирішили скрізь іти за природою, і як та проявляє свої сили... так і ми повинні йти за порядком розвитку розумових здібностей», — підкреслював Я.А. Коменський.

В історію педагогіки увійшло також ім'я Джона Локка (1632—1704) — англійського філософа і педагога, який зосередив свою увагу на теорії виховання джентльмена — людини, впевненої в собі, що поєднує широку освіченість з діловими якостями, вишуканість манер з моральними переконаннями.

Непримиренну боротьбу з догматизмом, схоластикою і вербалізмом у педагогіці вели французькі матеріалісти і просвітителі XVI11 століття, такі як Жан-Жак Руссо (1712— 1778) — автор ідеї природної досконалості дітей, теорії «вільного виховання». Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827) запропонував прогресивну теорію морального виховання учнів, розвинув ідеї гуманного виховання, доброзичливого ставлення до дітей, прищеплення їм співчуття як основи морального розвитку, намагався поєднати навчання і виховання дітей з організацією їхньої праці.

Суттєвий внесок у педагогіку зробили німецькі педагоги Йоганн Фрідріх Гербарт (1776—1841) — автор теоретичних узагальнень у галузі психології навчання і дидактики (розробив чотири етапну модель уроку, систему розвиткових вправ, увів поняття виховального навчання), Фрідріх Адольф Вільгельм Дістервег (1790—1866) — противник станових і національних обмежень у царині освіти, виховання релігійного фанатизму; послідовник Песталоцці.

В Україні зародження педагогіки так само відбувалося в надрах філософії. З часів Київської Русі до нас дійшли настановні твори з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого і «Правда» Ярославичів (його синів), «Повчання» Володимира Мономаха, «Житіє Євдокії Полоцької» та «Повчання дітям» ченця Ксенофонта, низка уривків із часописів і листів, де подаються описи народних традицій сімейного виховання, ставлення батьків до своїх нащадків тощо. В розвитку освіти на українських землях важливу роль відіграли братські школи (XIV—XVII ст.) в Луцьку, Львові, Києві. Видатний український педагог Іван Огієнко визначав XVII століття в історії української педагогіки як «Золотий вік нашого письменства, нашої культури»: «Київ став центром української культури, її Афінами, став нашим Парижем, розумною головою». У той час Україна досягла суцільної грамотності населення. Чужинці, які побували тут, захоплювались освіченістю українців. Наприклад, Павло Алеппський, подорожуючи Україною в 1654 та 1656 роках, у своїх дорожніх нотатках писав, що українці "люди вчені», кохаються у науках і законах, гарні знавці риторики, логіки і всякої філософії. «У їх там розглядають всякі поважні питання, що потребують досліду».

«..по всій Козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть i здебільшого їх жінки та діти, вміють читати та знають порядок богослужби та церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дають, щоб вони тинялись по вулицях».

Центром розвитку освіти того часу стала Києво-Могилянська колегія, заснована 1632 року, яка з 1701 року почала називатися Київською академією. У XVIII столітті вона була одним з визначних навчально-наукових осередків східний) слов'янства. Цей період, на думку істориків, є вершиною розквіту академії. На жаль, на початку XIX століття вона поступово почала втрачати своє провідне значення у зв'язку з реформою освіти, і 1819 року її було реорганізовано в Київську духовну академію, яка проіснувала до 1918 року.


Информация о работе «Предмет і завдання педагогіки»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 62332
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
159632
0
0

... усіх типів. Традиційно вона включає 4 великих розділи: - загальні основи педагогіки; - дидактику {теорію навчання); - теорію виховання; - школознавство (теорію управління навчально-виховним процесом). Загальна педагогіка розгалужується на. вікову, професійну з спеціальну. Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих, геронтогогіка) вивчає особливості виховання людини на різних ...

Скачать
85554
0
0

... ічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін; -  перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу. 1.3 Обгрунтування потреби підготовки фахівців заявленого напряму Підготовка фахівців з педагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки інших освітянських кадрів. Основні відмінності визначаються ...

Скачать
42253
0
0

... Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів: ü  основи педагогіки (її філософські засади, характеристика систем освіти); ü  теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти); ü  теорія виховання (сутність ...

Скачать
14835
0
0

... . Методи педагогіки та форми організації навчання Метод від (греч. meethodos - буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети. Методом педагогіки називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів, спрямованої на рішення задач навчання. Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха ...

0 комментариев


Наверх