Перевірка експериментального дослідження

2.3 Перевірка експериментального дослідження

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.

У процесі вивчення іменників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1)         відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?

2)         добирати до поданого іменника 2–3 синоніми, антонім;

3)         розкривати значення (2–3) багатозначного іменника;

4)         вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);

5)         визначати рід і число іменників;

6)         змінювати іменники за числами і відмінками;

7)         визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини);

8)         змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є];

9)         відображати ці звукові явища на письмі (нога – нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч – ночі, ночей);

10)      вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на – а закінчення – и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення – ею (землею, межею, кручею, тишею); – ем (конем, ножем, мечем, споришем), закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія – лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай – гаєм);

11)      перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на – ар, – яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром);

12)      використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю);

13)      вживати: подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням – ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням – ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживати подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю);

14)      користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках;

15)      вживати літературні форми закінчень – ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).

У процесі вивчення прикметників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1)         відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;

2)         добирати до поданого прикметника 2–3 синоніми, антонім;

3)         пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах;

4)         змінювати прикметники за числами і в однині за родами;

5)         визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;

6)         користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;

7)         зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;

8)         визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні);

9)         будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками;

10)      дотримуватися правил вимови і написання прикметників на – ський, – цький, – зький;

11)      вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, у могутньому);

12)      правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

У процесі вивчення дієслів ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1)         відносити до дієслів слова, що означають різні дії;

2)         пояснювати лексичні значення дієслів;

3)         добирати дієслова до груп різного лексичними значеннями (руху, праці, спілкування, сприймання, явищ природи тощо);

4)         добирати до поданого дієслова 2–3 синоніми, антонім;

5)         пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2–3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання;

6)         будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями;

7)         використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;

8)         добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації;

9)         уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.;

10)      впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;

11)      добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;

12)      використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;

13)      визначати час дієслова у реченнях, тексті;

14)      змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею);

15)      вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях;

16)      переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання;

17)      визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини;

18)      використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах;

19)      змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком;

20)      ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив? (-ла, – до), що зробив? (-ла, – ло);

21)      дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на – ся;

22)      утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на – ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні.

У процесі вивчення прислівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1)         розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку – незмінюваність;

2)         ставити до прислівників питання;

3)         зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення;

4)         вводити прислівники у речення;

5)         поширювати речення найуживанішими прислівниками;

6)         добирати до поданого прислівника синоніми й антонім;

7)         будувати речення з однорідними прислівниками;

8)         пояснювати значення прислівників у тексті;

9)         вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

За сформованістю даних умінь визначено три рівні реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:

1. Високий – учень правильно вживає частини мови в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції частин мови у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з частинами мови, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.

2. Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні частин мови у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно використовує різні частини мови у власному мовленні, його знання потребують доповнення і уточнення.

3. Низький – учень при використанні засвоєних частин мови у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції частин мови у мові і мовленні. Знання учня з проблем частин мови потребують активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблицях 1–3.

Таблиця 1. Сформованість умінь усвідомлювати функції іменника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Експериментальний клас	Контрольний клас
1	відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?	78%	76%
2	добирати до поданого іменника 2–3 синоніми, антонім	81%	82%
3	розкривати значення (2–3) багатозначного іменника	79%	78%
4	вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ)	83%	79%
5	визначати рід і число іменників	87%	76%
6	змінювати іменники за числами і відмінками	86%	81%
7	визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини)	84%	77%
8	змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є], відображати ці звукові явища на письмі	89%	82%
9	вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на – а закінчення – и, -і; в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення – ею; – ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія; закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й]	91%	84%
10	перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на – ар, – яр	89%	80%
11	використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини	86%	74%
12	користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках	93%	84%
13	вживати літературні форми закінчень – ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини	91%	86%

 

Таблиця 2. Сформованість умінь усвідомлювати функції прикметника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Експериментальний клас	Контрольний клас
1	відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів	89%	82%
2	добирати до поданого прикметника 2–3 синоніми, антонім	91%	84%
3	пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах	89%	80%
4	змінювати прикметники за числами і в однині за родами	86%	74%
5	визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням	93%	84%
6	користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання вправ на засвоєння відмінкових закінчень прикметників	91%	84%
7	зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи	86%	74%
8	визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні)	93%	84%
9	будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками	89%	82%
10	дотримуватися правил вимови і написання прикметників на – ський, – цький, – зький	91%	84%
11	вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників	89%	80%
12	правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках, дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини	86%	74%

 

Таблиця 3. Сформованість умінь усвідомлювати функції дієслова як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Експериментальний клас	Контрольний клас
1	відносити до дієслів слова, що означають різні дії	91%	84%
2	пояснювати лексичні значення дієслів	86%	74%
3	добирати дієслова до груп з різними лексичними значеннями	93%	84%
4	добирати до поданого дієслова 2–3 синоніми, антонім	89%	82%
5	пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2–3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання	91%	84%
6	будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями	89%	80%
7	використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу	86%	74%
8	добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації	86%	74%
9	уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.	93%	84%
10	впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова	91%	84%
11	добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах	86%	74%
12	використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад	93%	84%
13	визначати час дієслова у реченнях, тексті	89%	82%
14	змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею)	91%	84%
15	вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях	86%	74%
16	переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання	86%	74%
17	визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини	93%	84%
18	використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах	91%	84%
19	змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком	86%	74%
20	ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив? (-ла, – до), що зробив? (-ла, – ло)	93%	84%
21	дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на – ся	89%	82%
22	утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на – ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні	91%	84%

Таким чином, можна стверджувати: робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані контрольні завдання, аніж учні контрольного. Одержані результати сформованості умінь усвідомлювати функції частин мови в учнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапом експерименту подані на діаграмі.

Діаграма 1. Загальний рівень сформованості умінь усвідомлювати функції частин мови в експериментальному та контрольному класах на початку та у кінці експерименту

Ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення. Із 21 учня експериментального класу 7 школярів продемонстрували високий рівень аналізованих умінь, 11 – середній і 3 – низький. У контрольному класі (19 учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній – 10 і низький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження (вересень 2006 року), коли проводився перший етап експерименту, показники сформованості читацьких умінь зросли в обох класах (первинний рівень – 12% і 11%), але в експериментальному класі він виявився значно вищим (відповідно 89% і 82% – див. діаграму) завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на реалізацію принципу наступності при вивченні частин мови у процесі навчання української мови молодшими школярами.

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу реалізації принципу наступності при вивченні частин мови порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням частин мови, здатне забезпечити реалізацію принципу наступності у процесів навчання української мови молодших школярів.

Висновки

Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи – частини мови – найчастіше покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним. Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику уможливлює функціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації. Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови – іменник, дієслово, прикметник і прислівник. Саме ці частини мови виступають як незаперечні.

Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи – це одна із визначальних умов шкільного навчання. Нині особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків. Структуру початкового курсу української мови побудовано за принципом змістового узагальнення. Аналіз діючих підручників з української мови для 1–4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом «Морфологія» зводиться до вивчення частин мови.

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник; усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на певне питання; засвоєння форм словозміни, передбачених програмою частин мови; засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичної функції частини мови.

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки деякі граматичні поняття (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні. Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна. Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування знань.

Експериментальне дослідження особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови в 3-х класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою з української мови. Тому реалізація принципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі. Реалізація принципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником, займенником, числівником, прислівником, прийменником.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням частин мови, здатне забезпечити реалізацію принципу наступності у процесів навчання української мови молодших школярів.

Список використаної літератури

1.   Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989. – №11. – С. 65–67.

2.   Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системі формотворення прикметників // Мовознавство. – 1997. – №2–3. – С. 61–67.

3.   Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31–36.

4.   Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.

5.   Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993.

6.   Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.

7.   Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови // Початкова школа. – 1997. – №7. – С. 48–51.

8.   Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.

9.   Блохина Г.В. Работа с синонимами в начальных классах // Начальная школа. – 1997. – №12. – С. 36–41.

10.      Богуш А.М. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.

11.      Бондаренко Г. Уроки читання і мови як засіб розумового виховання молодших школярів // Поч. школа – 1999. – №5 – с. 51–53

12.      Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение, 1981. – 255 с.

13.      Брусило Н. Вивчення прикметника як частини мови: методика уроку української мови у 2 класі // Початкова школа. – 2005. – №3. – C. 9–10.

14.      Варемус К.І. Пізнавальні завдання для учнів початкових класів // Поч. школа – 1999. – №8. – с. 53–56

15.      Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового курсу рідної мови // Початкова школа. – 1990. – №9. – С. 12–15.

16.      Васильківська С.В. Навчити вчитися, або як допомогти молодшому школяреві в навчанні // Поч. школа. – 1994. – №6. – С. 10–12.

17.      Вашуленко М. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.

18.      Вашуленко М.С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початкова школа. – 1997. – №2. – С. 2–5.

19.      Вашуленко М.С. До вивчення української мови у 3 класі // Початкова школа. – 1988. – №6. – С. 9–14.

20.      Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1–3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.

21.      Вивчення української мови у 2–3 класах: Збірник статей / Упор. О.І. Мельничайко. – К.: Рад. школа – 1984. – 104 с.

22.      Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.

23.      Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Либідь, 1989. – 236 с.

24.      Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

25.      Вовк А. Узагальнений урок з теми «Прикметник» // Початкова школа. – 1997. – №4. – С. 31–34.

26.      Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – 576 с.

27.      Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.

28.      Воскресенська Н.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1994.

29.      Горбунцова Т.Ю.Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. – К.: Рад. школа, 1996. – 120 с.

30.      Городівський В.Н. Дидактичний матеріал з української мови для 3 класу. – К., 1976. – 96 с.

31.      Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ: Плай, 1995. – 208 с.

32.      Грищенко А. Частини мови у структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. – 1986. – №7. – С. 39–45.

33.      Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

34.      Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – 336 с.

35.      Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.

36.      Дубовик С.Г. Прийоми розрізнення відмінків іменника // Початкова школа. – 1996. – №7. – С. 6–10.

37.      Ільїна З.І. Вивчення розділу «Частини мови» у 2 класі / Вивчення української мови у 2–3 класі. – К., 1984. – С. 72–83.

38.      Казнадзей К. Прикметник: [Методичні рекомендації] // Початкова школа. – 1987. – №11. – С. 66–74.

39.      Коляда О. Комплексні завдання для самостійних робіт з української мови // Початкова школа. – 1997. – №2. – С. 14–16.

40.      Костишин Н. Прикметник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки // Українська мова та література. – 2005. – №36. – С. 17–18.

41.      Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Освіта, 1957. – 360 с.

42.      Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.

43.      Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія, Ч. 2. / Ред. Л.П. Головняк. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 157 с.

44.      Ладоня І.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – 143 с.

45.      Лазаренко Н. Збагачення словника молодших школярів прикметниками // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 14–17.

46.      Літературознавчий словник-довідник / Ред. Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

47.      Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа. – 1974. – 356 с.

48.      Малярук А.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків. – К.: Ірпінь, 1997. – 408 с.

49.      Медушевський А.П. Викладання фонетики і морфології української мови у восьмирічній школі: Посібник для викладачів української мови та студентів факультету мови і літератури педагогічних інститутів. – К.: Радянська школа, 1962. – 135–141, 206–227.

50.      Мельничайко В.Я. Удосконалення змісту і методів навчання рідної мови. – К.: Рад. школа, 1982. – 216 с.

51.      Методика викладання української мови / За ред. С.І. Дорошенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. – С. 160–164, 350–359.